Ухвала КЦС ВС № 463/2837/21-ц

УХВАЛА 3 березня 2025 року м. Київ справа № 463/2837/21-ц провадження № 61-1670ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: 6 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. У клопотанні, доданому до касаційної скарги, заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень. Вказує, що ухвалами Верховного Суду попередньо подані касаційні скарги повернені у зв`язку з неусуненням недоліків, яких, як він вважає, касаційні скарги не містили, зокрема, щодо неналежного обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень. Копію ухвали Верховного Суду від 20 січня 2025 року з матеріалами касаційної скарги заявник отримав 4 лютого 2025 року. Проте відповідні доводи заявника суд касаційної інстанції вважає безпідставними з огляду на таке. Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони не вказують чітких підстав такого поновлення. Касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження, у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: - первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження; - повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; - скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою; - доведено, що повернення попередньо поданих касаційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунені скаржником; - наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами. Вказаний висновок щодо поновлення процесуальних строків викладений Верховним Судом в постанові від 24 липня 2023 року у справі N? 200/3692/21. У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. 8 жовтня 2024 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження строку для усунення недоліків, касаційну скаргу визнано неподаною та повернено заявнику у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 21 жовтня 2024 року (касаційне провадження № 61-13812ск24). 26 листопада 2024 року до ОСОБА_1 вдруге подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявнику строк для усунення недоліків, а саме подання до суду: заяви про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та доказів поважності причин його пропуску; уточненої касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи (касаційне провадження № 61-16082ск24). Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року касаційну скаргу визнано неподаною та повернено заявнику у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 19 грудня 2024 року (касаційне провадження № 61-16082ск24). 6 лютого 2025 року ОСОБА_1 втретє подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, при цьому заявник вчергове зазначає тотожне за змістом обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 8, 22,40, 55, 56, 60, 129, 129-1 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідно положень ЦПК України заявник має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки заявник має довести обставини, що перешкоджали виконати вимоги статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги при первісному зверненні до суду касаційної інстанції. Втретє подана касаційна скарга є подібною за змістом попереднім касаційним скаргам заявника і містить таке ж обґрунтування підстави касаційного оскарження, яке вже було предметом оцінки Верховного Суду, зокрема в ухвалах від 21 жовтня 2024 року, від 31 жовтня 2024 року, від 19 грудня 2024 року, від 20 січня 2025 року, що може свідчити про незгоду заявника з вказаними ухвалами та бажанням отримати від касаційного суду іншої правової оцінки обґрунтування підстави касаційного оскарження, що по суті нівелює одну із основних засад судочинства - обов`язковість судових рішень. Згідно з частиною другою статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані, зокрема виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Отже, повернення вперше та вдруге поданої заявником касаційної скарги, які не відповідали вимогам процесуального закону не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідні процесуальні дії суд касаційної інстанції здійснив у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 вимог процесуального закону щодо форми та змісту касаційної скарги, відтак із причин, які повністю залежали від заявника. Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. За таких обставин суд визнає підстави, наведені заявником, неповажними, тому касаційна скарга відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України залишається без руху з наданням заявнику права подати протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та докази, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження. Якщо заявником у встановлений судом строк не буде подано заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, це буде підставою для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19. У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 60, 129, 129-1 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Разом з тим, Верховний Суд вчергове звертає увагу заявника на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи не застосовували норми статті 8, 22, 40, 55, 56, 60, 129, 129-1 Конституції України, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах є безпідставними. За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду: виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, в якій зазначити пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтування (мотивування) наявності цієї підстави (підстав), копію виправленої скарги для відповідача. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Керуючись статтями 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року залишити без руху. Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги. Якщо заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, не буде подано заявником у зазначений строк, це буде підставою для відмови у відкритті касаційного провадження. У разі невиконання у встановлений судом строк іншої вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Карпенко