Постанова 4852 № 160/22755/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/22755/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 ( суддя Кадникова Г.В.) в адміністративній справі №160/22755/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач-2) від 01.08.2024 №912050196864 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 25.07.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1) здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 25.07.2024. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. 25.07.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. ГУ ПФУ в Донецькій області 01.08.2024 рішенням №912050196864 відмовив в проведені перерахунку пенсії перехід на інший вид пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача-2 протиправним, та такими, що порушує право на отримання пенсії в належному розмірі позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №912050196864 від 01.08.2024 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 року про призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Так в апеляційній скарзі зазначено, що відсутні підстави для призначення пенсії. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно із Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення. 25.07.2024 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. Згідно принципу екстериторіальності заяву позивача розподілено для опрацювання на ГУ ПФУ в Донецькій області. Рішенням №912050196864 від 01.08.2024 ГУ ПФУ в Донецькій області позивачу відмовлено в переході на пенсію за віком відповідно до ст.26 ЗУ №1058. Позивач вважає рішення протиправним, тому звернувся за захистом порушеного права до суду. Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи. У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії. Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Частиною 3 ст. 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведення на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. За призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивач звернувся вперше. Відтак, пенсія позивачу повинна була бути призначена на підставі положень ч. 2 ст. 40 Закону №1058-ІV. Отже, при зверненні позивача, якому було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення», до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, мало місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення на підставі частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Враховуючи, що позивач отримував пенсію за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, тому при обчисленні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV відповідач мав застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, оскільки за призначенням пенсії відповідно до норм вказаного Закону позивач звернувся вперше. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у подібних правовідносинах в постановах від 05.07.2018 року (справа №565/645/17), 11.07.2019 року (справа №264/6292/16-а), від 15.08.2019 року (справа №521/9597/17), від 06.12.2019 року (справа №679/1000/17), від 17.01.2020 року (справа №591/5266/16-а). Відтак, правильним є висновок суду попередньої інстанції про підставність та часткову обґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 в адміністративній справі №160/22755/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 19 червня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 23 червня 2025 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова