Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8866/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 р. Справа № 520/8866/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 13.05.25 у справі № 520/8866/25 за позовом ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича (далі також відповідач), в якому просить: - визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував видачу позивачу довідки про прийняття і реєстрацію його повідомлення від 03.04.2025 у 7 - му управлінні ДСР НП України, такою, що порушили його права, гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; - визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував роз`яснення позивачу прав та обов`язків викривача при прийнятті його повідомлення від 03.04.2025 у 7 - му управлінні ДСР НП України, такою, що порушили його права, гарантовані п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; - визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, яка полягає у не організації внесення у Єдиний портал повідомлень викривачів інформації про його повідомлення від 03.04.2025 7-м управлінням ДСР НП України, такою, що порушили його права, гарантовані ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; - визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, які полягають у наданні позивачу недіючого ідентифікатору для його входження у Єдиний портал повідомлень викривачів, такими, що порушили його права, гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції та свідомим введенням його в оману; - визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини щодо відмови розгляду повідомлення позивача про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав його повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 Закону України Про запобігання корупції, неправомірними; - визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини щодо надання позивачу відповіді про попередній розгляд його повідомлення про порушення антикорупційного законодавства № 41828-2025 від 07.04.2025 такими, що не свідчать про надання позивачу детальної інформації про проведення попередньої перевірки за його повідомленням про порушення антикорупційного законодавства; - зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про видачу позивачу довідки про прийняття і реєстрацію його повідомлення від 03.04.2025, як то визначено п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; - зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про роз`яснення позивачу прав і обов`язків викривача, як то визначено п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; - зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати внесення відомостей про його повідомлення від 03.04.2025 до Єдиного порталу повідомлень викривачів, про що повідомити позивача наданням відповідного ідентифікатора; - зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати повторний розгляд повідомлення позивача про порушення антикорупційного законодавства на вимогах Закону України Про запобігання корупції; - зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину надати позивачу детальну інформацію про попередній розгляд його повідомлення про порушення антикорупційного законодавства. Також у позовній заяві позивач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року відмовлено у звільненні від сплати судового збору. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху. Встановлено позивачеві термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом п`яти календарних днів з моменту отримання даної ухвали. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у доступі до правосуддя. Так, надана позивачем довідка з ПФУ є довідкою про отримання ним пенсії за віком, а не про доходи. Позовна заява містила 6 позовних вимог, з яких повинен бути обчислений судовий збір, а не одну, як визначив суд. Щодо надання копії паспорта та копії індивідуального податкового номера, то це не передбачено нормою КАС України. Також зауважує, що у позовній заяві стосовно визнання рішень та дій відповідача неправомірними позивач вказав про події, які вже відбулись, а тому вони не є передчасними. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом установлено, що до Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року зазначений адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для виправлення недоліків позовної заяви шляхом подання до Харківського окружного адміністративного суду: - копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платників податків позивача; - оригіналу платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн; - пояснень щодо передчасності подання відповіді, передбаченої Законом України "Про звернення громадян". Вказана ухвала направлена на адресу позивача та 29.04.2025 отримана останнім, що підтверджується наявною в матеріалах поштовою довідкою. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу з тих підстав, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано та недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуто. Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з таких підстав. За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду. При цьому в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). У разі подання позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав. При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем. В обґрунтування вказаного клопотання зазначив, що отримує лише пенсію, доходів не має, на підтвердження чого надав суду довідку ГУ ПФУ в Харківській області про доходи за 2024 рік та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 2024 рік. Також позивач зазначив, що сума сплати судового збору за подання позовної заяви перевищує 5 відсотків його річного доходу за попередній календарний рік. Відмовляючи в задоволенні клопотання ухвалою від 21.04.2025, суд першої інстанції, з посиланням на положення ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір, установив, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком, розмір якої за 2024 рік склав 47 358,70 грн, інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків за 2024 щодо позивача відсутня. Застосовуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд першої інстанції встановив, що 5 % річного доходу позивача становить 2367,93 грн (47358,70 грн (сума, яка була отримана позивачем за 2024 рік згідно наданої довідки) х 0,05). При цьому суд першої інстанції розрахував, що за подання даного позову позивачу необхідно було сплатити 1211, 20 грн за одну позовну вимогу немайнового характеру. Враховуючи це, суд першої інстанції констатував, що розмір судового збору за подачу даного позову (1211, 20 грн) не перевищує 5% розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік (пенсійні виплати 47358,70 грн) та дійшов висновку, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору не є обґрунтованим, не підтверджено достатніми доказами та не підлягає задоволенню. Разом із тим, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI). Відповідно до ст. 1 та 2 Закону України Про судовий збір судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Так, ч. 2 зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, суд наділений повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас наведені правові норми дають підстави для висновку про те, що зменшення тягаря несення судових витрат є не безумовним обов`язком суду. Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. При цьому саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору. В ухвалі від 10.05.2019 у справі № 9901/166/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним доказом, який може слугувати підставою для вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору, є довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік або довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік. Так, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 надав довідку про доходи ГУ ПФУ в Харківській області № 40 від 06.01.2025, відповідно до якої розмір його пенсії за 2024 рік склав 47358,70 грн, та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 2024 щодо відсутності доходів. Подані документи доводять, що доходи ОСОБА_1 за 2024 рік склали 47358,70 грн, а отже 5 % розміру річного доходу скаржника за попередній рік становлять 2367,93 грн. З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду 14.04.2025, яка містить фактично дві позовні вимоги немайнового характеру. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України Про судовий збір у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу. Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3 028,00 грн. Таким чином під час звернення до суду позивачеві належало сплатити судовий збір у розмірі 2 442,40 грн (3028 грн х 0,4 х 2). Наведене свідчить, що розмір судового збору за подання позовної заяви (2 442,40 грн) перевищував 5 % розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік (2367,93 грн), що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України Про судовий збір є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору. Водночас суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, помилково встановивши, що позивач заявив одну вимогу немайнового характеру, в той час як із позовної заяви вбачається, що позивач заявив дві вимоги немайнового характеру. Зазначене призвело до неправильного розрахунку судом першої інстанції співвідношення розміру судового збору, що підлягав сплаті за подання позову, та 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Як наслідок, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору. Щодо висновків суду першої інстанції про не надання позивачем копії паспорту та РНОКПП, колегія суддів зауважує на таке. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Отже, вказана норма містить обов`язок позивача зазначити паспортні дані, місце проживання та номери ідентифікаційного коду, платника податку тощо. Вимог щодо надання копії паспорту та ідентифікаційного коду зазначена норма ст. 160 КАС України не містить, а отже зазначена вимога суду першої інстанції є необґрунтованою. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві, зокрема, зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу). З аналізу зазначеної норми законодавець надає позивачу (фізичній особі) альтернативу щодо зазначення реєстраційного номеру облікової картки платника податків або номеру і серії паспорта. Колегією суддів установлено з матеріалів справи, що до позовної заяви ОСОБА_1 додано копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, в яких міститься реєстраційний номер облікової карти платника податків позивача. Отже, наявні в матеріалах справи документи давали об`єктивну змогу встановити реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що посилання суду першої інстанції на невиконання позивачем вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в частині надання паспорта та ідентифікаційного коду є безпідставними. Щодо зобов`язання судом першої інстанції надати позивачу пояснення щодо передчасності позовних вимог, колегія суддів зауважує на таке. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 173 КАС України підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі. Завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Як убачається з матеріалів справи, в ухвалі від 21.04.2025 Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач надав заяву відповідачу 03 квітня 2025 року, однак з позовом звернувся 14 квітня 2025 року, тобто менше місячного терміну, передбаченого Законом України "Про звернення громадян". Проте, як убачається з апеляційної скарги, у позовній заяві стосовно визнання рішень та дій відповідача неправомірними позивач вказав про події, які вже відбулись. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не позбавлений можливості з`ясувати обставини справи в установлений законом спосіб. Приписами ч. 4 ст. 9 КАС України визначений обов`язок суду вжити визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі. З урахуванням приписів ч. 4 ст. 9 КАС України збір доказів з метою всебічного розгляду справи є прямим обов`язком суду, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 812/1926/17. Така активна роль адміністративного суду і сприяє захисту порушених прав та свобод незахищених осіб з боку суб`єкта владних повноважень. На відміну від інших в адміністративному судочинстві тягар доказування покладається на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача. Згідно з ч. 6 ст. 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Разом з цим КАС України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. Стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті. Однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС). Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС). Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Саме після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може з`ясувати питання щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо, однак суд першої інстанції повернув позовну заяву на підставі статті 160 КАС України, що є передчасним, адже у позовній заяві позивач заявив вимоги до відповідача суб`єкта владних повноважень, дії/бездіяльність якого він просить розглянути у своєму позові. Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012). Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини від 13.01.2000 по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи (такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18, від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, а також Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 380/14623/22). З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню в справі. Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних. За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі № 520/8866/25 - скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова