Постанова 4803 № 201/14214/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5473/25 Справа № 201/14214/23 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Никифоряка Л.П., суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання Триполець В.О., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У листопаді 2023року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м; виплату ОСОБА_2 компенсації за 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м, в розмірі 338 756,00грн, які знаходяться на депозитному рахунку Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області; припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загально площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загальне площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м; виплату ОСОБА_2 компенсації за 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м, в розмірі 38 050,00грн, які знаходяться на депозитному рахунку Територіального Управління Державні судової адміністрації України в Дніпропетровській області; усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні гаражем, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні зазначеним майном та зобов?язання ОСОБА_2 звільнити займане приміщення цього гаражу; а також стягнення судових витрат, що складаються із судового збору, витрат на проведення оцінки вартості спірного майна, проведення судової будівельно-технічної експертизи та витрат на професійну правничу допомогу. Існування таких вимог позивачка обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 липня 1994року № НОМЕР_2 власниками квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м, на праві спільної сумісної власності є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Власником гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 13 грудня 2004року, є ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після смерті якого відкрилася спадщина. 08 лютого 2021року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. була відкрита спадкова справа за № 02/2021 після смерті померлого ОСОБА_4 . До складу спадщини увійшла 1/3 частина квартири та частина гаражу. Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровського від 11 травня 2022року у справі № 201/12597/21, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023року, визнано за ОСОБА_2 , який є сином померлого ОСОБА_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/9 частку квартири та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частку гаражу. Відповідно до свідоцтва про право власності від 02 серпня 2023року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 460, ОСОБА_3 є пережившою дружиною ОСОБА_4 та їй належить частка гаражу у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Відповідно до договору дарування частки гаражу від 02 серпня 2023року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 474, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар 2/3 частки гаражу. Таким чином, ОСОБА_1 на праві власності належить 4/9 частки квартири та 5/6 частки гаражу. ОСОБА_3 на праві власності належить 4/9 частки квартири. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено спадковий договір, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 525, відповідно до якого ОСОБА_3 після її смерті передає у власність ОСОБА_1 зазначені 4/9 частки квартири в замін на зобов`язання виконувати розпорядження, зазначені у цьому договорі. ОСОБА_2 на праві власності належить 1/9 частки квартири та 1/6 частки гаражу. Позивачка пославшись на вимоги статті 365 ЦК України просила припинити право власності ОСОБА_2 на 1/9 частку квартир та 1/6 частку гаражу та визнати за нею право власності з виплатою грошової компенсації відповідачу, оскільки його частка є незначною та не може бути виділена в натурі. На підтвердження чого надала висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 15-09-01/2023 від 03 жовтня 2023року, виділити в натурі 1/9 частку квартири неможливо, поділити квартиру на 8/9 та 1/9 частки також неможливо. Щодо визначення незначною частки гаражу та неможливості його виділення в натурі зазначала, що їй на праві власності належить 5/6 часток гаражу, загальна площа гаража становить 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м. Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна виділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У даному випадку гараж вочевидь не може бути виділений в натурі на 5/6 та 1/6 частки без втрати свого цільового призначення, як гараж. Крім того позивачка вкахувала, що між сторонами існує конфлікт, а тому спільно користуватися вказаним майном вони не зможуть. Щодо квартири зазначала, що між нею та відповідачем наразі розглядається Дніпровським апеляційним судом цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спадковим майном шляхом вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_3 . Стосовно гаражу позивачка зазначала, що відповідач без її дозволу та попередження змінив замки на металевих воротах гаражу, а тому наразі вона не має можливості ним користуватися, у зв`язку з чим звернулася з заявою до відділу поліції, проте їй було роз`яснено право вирішення даної ситуації в рамках цивільно-правових відносинах. Також вказувала, що припинення права власності на 1/9 частки квартири не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки йому та членам його сім`ї на праві приватної власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_4 . Припинення права власності відповідача на 1/6 частку гаражу також не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідачу на праві приватної власності належить інший гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . За замовленням позивачки оцінювачем ОСОБА_6 було зроблено висновки про вартість об`єктів оцінки, а саме: квартири АДРЕСА_3 , ринкова вартість якої становить 3 048 800,00грн, а вартість 1/9 частки становить 338 756,00грн; гаража, ринкова вартість якого становить 228 300,00грн, а вартість 1/6 частки становить 38 050,00грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025року позовзадоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м. Виплачено ОСОБА_2 компенсацію за 1/9 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м., в розмірі 338 756,00грн., які знаходяться на депозитному рахунку Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загально площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загальне площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м. Виплачено ОСОБА_2 компенсацію за 1/6 частки гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м, в розмірі 38 050,00грн., які знаходяться на депозитному рахунку Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 8 062,46грн, витрат на проведення оцінки вартості спірного майна в розмірі 3 200,00грн та витрат на проведення судово будівельно-технічної експертизи в розмірі 14 500,00грн.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, для припинення права відповідача на належну йому частку у спірному майні (частка відповідача у праві власності на квартиру та гараж є незначною, технічний їх виділ, а також спільне володіння і користування майном є неможливими, що не спростовувалося стороною на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, більш того, відповідач забезпечений іншим житлом), що з урахуванням внесення позивачкою вартості такої частки на депозитний рахунок суду є підставою для переходу права власності на неї до позивачки, як іншого співвласника, який володіє значною часткою у праві власності на квартиру та гараж. Додатковим рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 28 березня 2025року ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025року. В апеляційній скарзі відповідач не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і відмову у задоволенні позову повністю. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що припинення його права власності на 1/9 частку квартири АДРЕСА_6 завдасть істотної шкоди його інтересам та членам його сім`ї. Вважав, що такий спосіб захисту порушеного права як примусове припинення права на частку в спільному майні, за умови незгоди з таким припиненням та заперечення проти цього власника частки, право якого припиняється, не можна визнати належним способом захисту права через неспівмірність наслідків примусового припинення для співвласників. Зазначав, що спірна квартира для нього є місцем, де він народився і тривалий час мешкав, та наразі має бажання там мешкати. Також посилався на те, що розмір компенсації, яку позивачка попередньо внесла на депозитний рахунок суду, визначена неналежним суб`єктом та підтверджена недопустимим доказом. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2025року витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу; та 15 травня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025року. 29 травня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 12?? год 24 червня 2025року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 1994року квартира АДРЕСА_3 , належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 /т.1 а.с.31/. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 /т.1 а.с.32/. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. Відповідно до свідоцтва про право власності від 02 серпня 2023року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А., яке зареєстровано в реєстрі за № 460, ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_4 та їй належить 1/2 частка гаражу у праві спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, майно подружжя, право власності на яке посвідчується цим свідоцтвом, складається із: гаражу, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж за № НОМЕР_1 , опис об`єкта нерухомого майна: гараж № НОМЕР_1 загальною площею 21,2 кв.м з підвалом загальною площею 19,9 кв.м /т.1 а.с.8/. 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за № 462, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 : його дружині ОСОБА_3 на 1/3 частку, його доньці ОСОБА_1 на 1/3 частку та сину ОСОБА_2 на 1/3 частку. Спадщина складається з частки гаражу, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж за № НОМЕР_1 , опис об`єкта нерухомого майна: гараж № НОМЕР_1 загальною площею 21,2 кв.м з підвалом загальною площею 19,9 кв.м. Свідоцтво про право на спадщину видано на 1/6 частку нерухомого майна ОСОБА_3 /т.1 а.с.9/. 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за № 468, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 : його дружині ОСОБА_3 на 1/3 частку, його доньці ОСОБА_1 на 1/3 частку та сину ОСОБА_2 на 1/3 частку. Спадщина складається з частки гаражу, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж за № НОМЕР_1 , опис об`єкта нерухомого майна: гараж № НОМЕР_1 загальною площею 21,2 кв.м з підвалом загальною площею 19,9 кв.м. Свідоцтво про право на спадщину видано на 1/6 частку нерухомого майна ОСОБА_1 /т.1 а.с.10/. На підставі договору дарування частки гаража, посвідченого 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А., який зареєстрований в реєстрі за № 474 ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 2/3 частки гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться за адресою: м. Дніпро, Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж за № НОМЕР_1 , опис об`єкта нерухомого майна: гараж № НОМЕР_1 загальною площею 21,2 кв.м з підвалом загальною площею 19,9 кв.м /т.1 а.с.11-12/. Отже, ОСОБА_1 є власником 5/6 частки гаражу. 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями якого є його дружина ОСОБА_3 на 1/3 частку, його донька ОСОБА_1 на 1/3 частку, його син ОСОБА_2 на 1/3 частку, спадщина складається з 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво видано ОСОБА_1 на 1/9 частку квартири (т. 1 а.с. 25). 02 серпня 2023року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями якого є його дружина ОСОБА_3 на 1/3 частку, його донька ОСОБА_1 на 1/3 частку, його син ОСОБА_2 на 1/3 частку, спадщина складається з 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво видано ОСОБА_3 на 1/9 частку квартири /т.1 а.с.26/. 15 серпня 2023року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір про визначення розміру часток, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 518, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суб`єкти спільної сумісної власності у розмірі 6/9 часток на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановили, що їхні частки у цій власності є рівними , тобто кожному із співвласників, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належить по 1/3 частці кожній /т.1 а.с.24/. 16 серпня 2023року згідно спадкового договору, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. та зареєстрованого в реєстрі № 525, ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) уклали договір, згідного якого після смерті ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 належні їй на праві приватної власності 4/9 часток квартири АДРЕСА_7 , взамін набувач ОСОБА_1 зобов`язується виконувати розпорядження, зазначенні в цьому договорі /т.1 а.с.22-23/. Отже, ОСОБА_1 є власником 4/9 частки квартири. Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровського від 11 травня 2022року у справі № 201/12597/21, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023року,задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/9 частку трикімнатної квартири загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 21,2 кв.м з підвалами загальною площею 19,9 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний» /т.1 а.с.27-30/. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/9 частки спільної сумісної власності квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 /т.1 а.с.20/. Отже, ОСОБА_2 є власником 1/9 частки квартири та 1/6 частки гаражу. Також ОСОБА_2 відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав нерухоме майно є власником квартири АДРЕСА_4 ; гаражу АДРЕСА_8 та 1/3 частки спільної часткової власності квартири АДРЕСА_9 /т.1 а.с.20/. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 15-09-01/2023 від 03 жовтня 2023року, проведеної за заявою ОСОБА_1 від 15 вересня 2023року, на вирішення якої були поставленні питання: чи можливо виділити у натурі 1/9 частку житлової квартири АДРЕСА_6 ? чи можливо поділити житлову квартиру АДРЕСА_6 , по 8/9 та 1/9 часткам? Відповідно надано висновок: виділити у натурі 1/9 частку житлової квартири АДРЕСА_6 неможливо. Поділити житлову квартиру АДРЕСА_6 по 8/9 та 1/9 часткам неможливо /т.1 а.с.13-17/. Згідно наданого висновку про вартість об`єкту оцінки, а саме 1/9 частки квартири АДРЕСА_6 , становить 338756,00грн /т.1 а.с.37/, які позивачкою було перераховано на депозитний рахунок Територіального Управління Державні судової адміністрації України в Дніпропетровській області. Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки вартість 1/6 частки гаражу АДРЕСА_10 , становить 38050,00грн /т.1 а.с.39/, які були перераховані позивачкою на депозитний рахунок Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області. 30 липня 2023року старшим ДОП СП ВП № 5 ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області прийнято заяву про кримінальне правопорушення від ОСОБА_1 стосовно заміни замків на металевих воротах в гаражі /т.1 а.с.46/. 21 серпня 2023року Т.в.о. начальника відділення поліції № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надано відповідь та роз`яснено право на звернення до суду за захистом цивільно-правових прав /т.1 а.с.47/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що вимога про визнання за позивачкою права власності на належні відповідачу незначні частки у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. У вказаній справі, в якій заявлено вимоги про припинення права на частку у спільній власності та визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише відмова у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просив суд) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності позивача на цю частку (пункт 64). У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023року у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024року у справі № 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку. Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності. Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Так, у постанові від 23 листопада 2016року у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13 липня 2016року, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було. Згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості. Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)). Суди не можуть дозволяти, щоб їх використовували як інструмент нерівності й несправедливості. Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Ефективність юридичного засобу захисту права людини це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети захистити право людини. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019року у справі № 910/16981/17 (провадження № 12-7гс19, пункт 5.22)). У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником 4/9 частини квартири АДРЕСА_6 , та власником 5/6 частин гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Біологічний», гараж № НОМЕР_1 . Натомість відповідачу ОСОБА_2 належить 1/9 частки вказаної квартири та 1/6 частки вказаного гаражу. Таким чином, сторони у справі є співвласниками спірних квартири та гаражу. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 15-09-01/2023 від 03 жовтня 2023року, проведеної за заявою ОСОБА_1 від 15 вересня 2023року на вирішення якої були поставленні питання: «чи можливо виділити у натурі 1/9 частку житлової квартири АДРЕСА_6 ?» «чи можливо поділити житлову квартиру АДРЕСА_11 та 1/9 часткам?». По першому питанню: згідно технічної документації площа житлової квартири АДРЕСА_3 складає: 87,7 кв.м площа на 1/9 частини від загальної площі житлової квартири складає (з округленням): 9,74 кв.м площа на 8/9 частини від загальної площі житлової квартири складає (з округленням): 77,96 кв.м. Площі, яка належить на 1/9 частини не достатньо для влаштування окремої квартири згідно вимог та норм ДБН В.2.2-15-2019 "Житлові будинки. Основні положення". Також, відповідно до існуючого планування житлової квартири, не можливо виділити кожному із співвласників окремі допоміжні приміщення та улаштувати окремі входи. Таким чином, виділити у натурі 1/9 частку житлової квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , неможливо. По другому питанню: згідно технічної документації площа житлової квартири АДРЕСА_3 складає: 87,7 кв.м площа на 1/9 частини від загальної площі житлової квартири складає (з округленням): 9,74 кв.м., площа на 8/9 частини від загальної площі житлової квартири складає (з округленням): 77,96 кв.м., площі, яка належить на 1/9 частини не достатньо для поділу квартири АДРЕСА_12 та 8/9 часткам згідно вимог та норм ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення». Також, відповідно до існуючого планування житлової квартири, неможливо виділити кожному із співвласників окремі допоміжні приміщення та улаштувати окремі входи. Таким чином, поділити житлову квартиру АДРЕСА_11 та 1/9 часткам неможливо /т.1 а.с.13-17/. Загальна площа гаражу становить 21,2 кв.м з підвалом 19,9 кв.м. Відповідно до статті 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Поділ спірної квартири між співвласниками 4/9 та 1/9 часток технічно неможливий, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи № 15-09-01/2023 від 03 жовтня 2023року. Із загальної площі квартири 87,7 кв.м на частку відповідача припадає 9,74 кв.м. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України). ОСОБА_1 внесені кошти на депозитний рахунок Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області квитанціями від 09 листопада 2023року в сумі 38 050,00грн за гараж та від 14 листопада 2023року в сумі 338 756,00грн за квартиру, які відповідають вартості 1/9 частки квартири та 1/6 частки гаража. Належні докази про іншу вартість квартиру та гаражу суду не надані. Встановивши неможливість спільного володіння і користування спірною квартирою та гаражем, наявність між сторонами неприязних відносин, частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, забезпечення відповідача іншим житлом та враховуючи внесення позивачкою на депозитний рахунок суду вартості спірної частки квартири та гаражу, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення права власності відповідача на належну йому частку у спільному майні з одночасним визнанням права власності на неї за позивачкою. У свою чергу відповідачем не надано належних доказів можливості спільного користування спірним нерухомим майном та доказів того, що припинення права відповідача на його частку завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласнику майна. Докази того, що ОСОБА_2 бере участь у витратах на управління, утримання та збереження майна відсутні. Між сторонами склались неприязні стосунки, що підтверджується зверненнями з обох сторін до суду та зі сторони позивача до правоохоронних органів, що унеможливлює їх спільне проживання. Крім того суд врахував, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідача, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 350317936, яка сформована станом на 13 жовтня 2023року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 ; гаражу АДРЕСА_8 та 1/3 частки спільної часткової власності квартири АДРЕСА_9 /т.1 а.с.20/. Щодо доводів відповідача про недопустимість поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно суд зазначає. Так, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики у Постанові Верховного Суду від 09 вересня 2024року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) зробила висновок, що для уникнення правової невизначеності судам доцільно одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні задовольняти й вимогу про визнання права власності на таку частку за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки. Так, мета поданого позову набуття права власності на частку в нерухомому майні, яка є незначною та належить іншому співвласнику. Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідносин спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а й на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права). Набуття позивачкою права власності на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній у частині п`ятій статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків. Крім того, визнання права застосовується не лише в разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першою статті 15 та статтею 392 ЦК України. Право позивачки на набуття права власності на незначну частку відповідача у праві спільної власності на неподільну річ не визнається та оспорюється відповідачем. Зазначене, зокрема, і стало підставою для заявлення позовної вимоги про визнання права власності на належну відповідачеві частку. Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2024року у справі № 671/1543/21 вказав, що вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно вищезазначеної постанови зробила такі висновки про застосування норм права: за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки. Таким чином, посилання відповідача щодо недопустимості одночасного заявлення позовних вимог про припинення та визнання права власності спростовується вищенаведеним. Вимога про визнання за позивачкою права власності на належні відповідачу незначні частки у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами. Стосовно доводів відповідача, що припинення права власності завдасть істотної шкоди йому та членам його сім`ї суд зазначає. Розмір часток відповідача у спірній квартирі та гаражі є незначною, сторони не можуть проживати в одній квартирі, тому право відповідача на належну йому частку слід припинити, стягнувши на його користь компенсацію вартості частки, що внесена позивачкою на депозитний рахунок, та визнати за позивачкою право власності на належну відповідачу частку у спільній власності у спірній квартирі, оскільки є доведеним, що спільне володіння та користування сторін спірною квартирою є неможливим, можливість реального поділу квартири між сторонами та виділ належної відповідачу частки у виді повноцінного самостійного житла відсутня. На думку суду, таке припинення права власності не завдасть шкоди відповідачу, оскільки він забезпечений іншим житлом. Щодо заперечень відповідача про розмір компенсації та проведення оцінки майна суд зазначає наступне. Висновки про вартість об`єкта оцінки квартири та гаража, складені і підписані оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку з урахуванням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і скріплений печаткою та підписом суб`єкта оціночної діяльності. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України від 12 липня 2001року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658-III). Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 2658-III процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Позивачка вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості спірної квартири та гаража, тоді як інша сторона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вартості частки квартири та гаража на час вирішення спору і не спростувала визначений у висновку оцінювача розмір ринкової вартості спірного майна. З урахуванням наведеного, а також того, що позивачка виконала свій процесуальний обов`язок доказування надала суду докази, що підтверджують ринкову вартість спірної квартири та гаража, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншої вартості майна на час вирішення спору не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової товарознавчої експертизи для визначення такої вартості, суд вважає надані докази належними. Доводи відповідача про неналежність наданого позивачкою висновку ПП «Новомосковське бюро експертної оцінки» апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів, які б спростовувати належність вказаного висновку та оцінку вартості майна. Безпідставними є посилання відповідача на допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права щодо відмови у прийнятті зустрічного позову, оскільки як встановив суд зустрічна позовна заява була подана відповідачем із пропуском строку, встановленого ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2023року, а тому вона підлягала поверненню. Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин неможливості спільного користування спірною квартирою, виділу частки відповідача, розміру такої частки, а також відсутності доказів того, що припинення його права на незначну частку у праві власності на спірну квартиру, якою він не користується та не утримує, завдасть шкоди його інтересам чи інтересам його сім`ї, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у апеляційній скарзі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Розглядаючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, апеляційний суд виходить з наступного. Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Приписами частини третьої статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судом встановлено, що 03 березня 2025року представником позивачки адвокатом Пашніною А.В. була подана заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу. До заяви про ухвалення додаткового рішення представник позивачки надав: договір про надання правової допомоги № 0611 від 06 листопада 2023року, укладений між адвокатом Пашніною А.В. та ОСОБА_1 ; рахунок фактуру № СФ-1206 від 12 червня 2024року на суму 18 000,00грн; акт прийому-передачі виконаних робіт від 03 березня 2025року; платіжні інструкції про оплату правової допомоги. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги заяви представника позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав стягувати витрати на правничу допомогу у такому розмірі, апеляційний суд відхиляє як безпідставні, оскільки наявні у матеріалах справи докази є безумовною підставою для відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат й не спростований відповідачем ОСОБА_2 належними та допустимими доказами. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 червня 2025року. Судді: