Постанова 4803 № 201/8058/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5266/21 Справа № 201/8058/20 Суддя у 1-й інстанції - Наумова Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М, за участю секретаря Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акса Естейт» до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на квартиру, припинення права власності іншого співвласника з виплатою йому грошової компенсації за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: 21.08.2020 року ТОВ «Акса Естейт» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на квартиру, припинення права власності іншого співвласника з виплатою йому грошової компенсації. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що ТОВ «Акса Естейт» є власником 78/100 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.06.2020р., укладеного з AT КБ «Приватбанк». Право власності позивача зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Іншим співвласником квартири є ОСОБА_1 , яка володіє часткою у розмірі 22/100 у праві спільної часткової власності, на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.08.2002р. виконкомом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням №1/332-02. Право власності відповідачки зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.02.2003 р. Позивач неодноразово звертався до відповідачки із декількома альтернативними пропозиціями щодо встановлення порядку користування квартирою або продажу частки відповідачки або придбання частки позивача. Однак відповідачка не розглядала ці пропозиції і не надала жодної відповіді. Позивач фактично позбавлений можливості ефективно розпоряджатись належним йому майном і реалізувати свої права щодо розпорядження квартирою (продати, передати у користування або заставу), оскільки відповідачка, як співвласник перешкоджає цьому, користуючись наявністю права власності на незначну частину у праві спільної часткової власності, зловживає цим правом і не погоджується домовлятися про порядок володіння і користування спільним майном. Таким чином, спільне володіння і користування майном є неможливим. Також неможливо виділити частку відповідачки в натурі, оскільки квартира має єдиний вхід, санвузол, місця загального користування та інженерні комунікації. Поділити квартиру таким чином, щоб кожна з частин відповідала будівельним і санітарним нормам неможливо, тобто квартира є неподільною річчю. Вважав, що припинення права власності відповідачки на її частину у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам членів сім`ї, оскільки відповідачка квартирою не користується, фактично у ній не проживає. У разі припинення її права власності на частку, її життєві обставини не зазнають істотних змін, відповідачка отримає грошову компенсацію вартості частки. На підставі викладеного, просив припинити право власності ОСОБА_1 на 22/100 частини у праві спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 87,8 кв.м., житловою площею 61,5 кв.м., з виплатою їй грошової компенсації вартості цієї частки та визнати за ТОВ «Акса Естейт» право власності на 22/100 частин квартири (том 1 а.с. 13). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акса Естейт» до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у праві спільної часткової власності на квартиру, припинення права власності іншого співвласника з виплатою йому грошової компенсації - задоволенні. Припинено право власності ОСОБА_1 на 22/100 частин квартири АДРЕСА_3 ) з компенсацією вартості даної частки в розмірі 226 505,00 грн., що була внесена Товариством з обмеженою відповідальністю «Акса Естейт» та зберігається на депозитному рахунку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, відповідно до платіжного доручення від 26.02.2021р. №

9. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, запис від 17.02.2003р. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: 22/100 частин квартири АДРЕСА_3 ). Визнано за Товариства з обмеженою відповідальністю «Акса Естейт» (ЄДРПОУ 43614515) право власності на 22/100 частин квартири АДРЕСА_3 . Також вирішено питання щодо судових витрат ( том 1 а.с.202-207). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом 1-ї інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог (том 2 а.с.2-14). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено, що позивачеві ТОВ «Акса Естейт» на праві власності належить 78/100 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з AT КБ «Приватбанк», посвідченого 11.06.2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Остапенком Є.М., зареєстрованого у реєстрі за №1265 (том 1 а.с. 14 19). Як видно із п. 2.1. договору, 78/100 частини квартири придбані в ході проведення електронного аукціону за 727 200,00 грн. Право власності ТОВ «Акса Естейт» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с. 11-12). Також ТОВ «Акса Естейт» на праві власності належить суміжна квартира АДРЕСА_4 в цьому ж будинку, на підставі вищенаведеного договору купівлі-продажу. Співвласником 22/100 часток квартири АДРЕСА_3 є відповідачка ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.08.2002р. виконкомом міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням №1/332-02 (том 1 а.с. 28). Право власності на 22/100 квартири зареєстроване, що видно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1 а.с. 12). З наданих відповідачкою документів вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.07.1991 року відмовлено ВО ЖКГ Жовтневого району м. Дніпропетровська у позові до ОСОБА_1 про виселення, задоволений її зустрічний позов і визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3 . Зобов`язано ВО ЖКГ Жовтневого району м. Дніпропетровська укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення на квартиру (том 1 а.с. 108 111). Судом у цій справі було встановлено, що квартиру АДРЕСА_3 займала ОСОБА_2 . З грудня 1980 року у цій квартирі у якості члена родини стала проживати постійно ОСОБА_1 29.11.1985р. ОСОБА_1 виписалася з попереднього місця мешкання і вони з ОСОБА_2 звернулися у житлові органи щодо питання постійної прописки, оскільки разом проживали, вели спільне господарство. У прописці було відмовлено у зв`язку із тим, що будинок був старий (вітхий), проте підтверджуючого документа суду не було надано. Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 особовий рахунок на квартиру був не був закритий, відповідачка сплачувала комунальні платежі. Договір піднайму ОСОБА_1 не укладався. За даними технічного паспорта ОСОБА_1 належить кімната № 7 житлова площею 16,3 кв.м., кімната № 6 кухня площею 7,8 кв.м, кімната № 1 (коридор) і № 2 (кладова) знаходяться у спільному користуванні сторін (том 1 а.с. 24 25). Ухвалою суду від 25.09.2020 року за клопотанням позивача призначено проведення судову будівельної - технічної експертизи, проведення якої було доручено Дніпропетровському НДІСЕ (том 1 а.с. 44 45). 18.12.2020 року експертний висновок надійшов до суду (том 1 а.с. 57-70). На вирішення експертові були поставлені такі питання: 1) чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва розділити (виділити частку) квартири АДРЕСА_3 , між співвласниками ТОВ «Акса Естейт», частка якого становить 78/100 частини та ОСОБА_1 , частка якої становить 22/100 частини, з урахуванням їх часток у спільній частковій власності, з виділенням в натурі кожному із співвласників його частки, та у разі існування такої можливості - розробити варіант такого розподілу? 2) які варіанти розподілу (виділення частки) квартири між співвласниками ТОВ «Акса Естейт» і ОСОБА_1 , з урахуванням їх часток у спільній частковій власності та вимог нормативно правових-актів? 3) в рамках експертної ініціативи відповідно до п. 4.14. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.1998р. № 53/5, експертом вирішено питання щодо ринкової вартості часток співвласників: 78/10 частини, та 22/100 частини. Відповідно до висновку експерта, з технічної точки зору відповідно до вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва розділити (виділити частки) квартиру АДРЕСА_3 , між співвласниками ТОВ «Акса Естейт», частка якого становить 78/100 частини, та ОСОБА_1 , частка якої становить 22/100 частини, з урахуванням їх часток у спільній частковій власності, з виділенням в натурі кожному із співвласників його частки - неможливо. Розробити варіанти розподілу (виділення часток) квартири АДРЕСА_3 між співвласниками ТОВ «Акса Естейт», частка якого становить 78/100 частини, та ОСОБА_1 , частка якої становить 22/100 частини, з урахуванням їх часток у спільній частковій власності та вимог нормативно правових-актів - неможливо. Ринкова вартість 22/100 частини квартири АДРЕСА_3 складає 226 505,00 грн. Після надання вказаного експертного висновку, в судове засідання для надання пояснень був викликаний експерт ОСОБА_3 , якою складався відповідний висновок. Експерт ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що при проведенні дослідження доступу до 22/100 часток приміщення не було, однак необхідності його оглядати також не було, оскільки з метою визначення вартості частки квартири оглядалася будівля в цілому, використовувався порівняльний метод, тобто використовувалися об`єкти аналоги та бралася вартість нерухомого мана у регіоні. Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим. Висновком експерта підтверджено, що розділити квартиру (виділити частки) неможливо, розробити варіанти розподілу (виділення часток) квартири неможливо. У зв`язку з пред`явленням позову про припинення права власності, позивач виконав умову щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду компенсації вартості частки у квартирі, що належить відповідачці, перерахувавши 226 505,00 грн. на депозитний рахунок суду, що підтверджено платіжним дорученням від 26.02.2021 року № 9 (том 1 а.с. 129), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права. Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Відповідно до приписів ч.1ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі. У відповідності з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Положеннями ч. 1 ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом. Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 сформулював правову позицію від 15.05.2013р., згідно з якою для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Під час розгляду справи № 6-68цс14, Верховний Суд України також сформулював правову позицію від 02.07.2014р., якою роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зі змісту практики Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України, яка обов`язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.07.2019р. по справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18), у якій Верховний Суд вказав, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Суд 1 інстанції оцінюючи доводи відповідачки про те, що припинення права власності може завдати істотної шкоди її інтересам як співвласника, виходив з того, що позивачка має у власності 2/3 житлового будинку загальною площею 72,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а.с. 89), а також має у власності 2/3 частини земельної ділянки площею 2,959 га (том 1 а.с. 88-89). Під час розгляду справи в судді 1 інстанції відповідачка стверджувала, що 22/100 часток квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , є її єдиними житлом, однак не надала жодних доказів цього, зокрема, відомостей про постійне проживання у вказаному приміщенні, що у приміщенні знаходяться якісь її речі, предмети побуту і що воно є реально придатним для проживання, доказів сплати комунальних платежів за вказане приміщення тощо. Разом із тим, під час розгляду справи зазначала, що вона також проживає і в будинку у АДРЕСА_5 , в основному влітку. Вказувала, що будинок не пристосований для житла, однак доказів цього не надала. Оцінюючи пояснення відповідачки у сукупності з іншими доказами - довідками про надану субсидії, декларацію із сімейним лікарем, виписку з медичної картки про те, що вона знаходиться на диспансерному обліку за адресою: АДРЕСА_4 , суд 1 інстанції прийшов до висновку, що вказана в цих документах адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , не може бути беззаперечним свідченням того, що відповідачка дійсно проживає за вказаною адресою. А відтак, говорячи про те, що квартира є єдиним і постійним місцем проживання, відповідачка не надала суду відповідних доказів, з огляду на це останній дійшов до висновку, що позивачем доведено, що припинення права відповідачки на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника. Крім того, судом 1 інстанції зазначено та враховано, що в рішенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.11.2018 року у справі № 158/8116/18 встановлено, що у 2018 році ОСОБА_1 з метою спадкування зверталася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин між нею і померлою матір`ю ОСОБА_4 . Судом у цій справі встановлено, що згідно із довідкою виконкому Межиріцької сільської ради Павлоградського району від 21.09.2018р. ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_5 . На момент смерті ОСОБА_4 з нею постійно проживала без реєстрації дочка - ОСОБА_1 , яка разом із матір`ю вела спільне господарство. Згідно акта обстеження умов проживання виконкому Межиріцької сільської ради від 21.09.2018р. ОСОБА_1 з 2011 року проживала з матір`ю ОСОБА_4 до її смерті та піклувалась про неї (том 1 а.с. 92 93). Тобто, у цій справі судом встановлено, що фактично з 2011 року ОСОБА_1 проживала в АДРЕСА_5 . Крім того, під час розгляду справи відповідачка не заперечувала ту обставину, що представник позивача приїздив до неї у с. Булахівка з пропозиціями щодо придбання житла для неї, що також підтверджує вищезазначені обставини. Також представником позивача пояснено, що до звернення до суду із цим позовом, відповідачці було запропоновано декілька варіантів придбання для неї житлових приміщень. Він із позивачкою декілька разів зустрічався, їздив до неї у с. Булахівка. Також їздив з нею і її подругою по м. Дніпро на автомобілі цілий день, показував квартири. За одну квартиру був даний завдаток у розмірі 1 000,00 доларів США, однак потім відповідачка раптово відмовилася від укладення угоди і завдаток був втрачений. Відповідачка в судовому засіданні спочатку підтверджувала те, що їй дійсно були запропоновані представником відповідача декілька варіантів житлових приміщень, вона з представником позивача і подругою їздили на автомобілі по місту Дніпру, розглядала пропозиції квартир. Однак вони її не влаштовували, оскільки це були в основному гуртожитки. Потім в судовому засіданні вказала, що вона не пам`ятає, щоб їй щось пропонували. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, що судом 1 інстанції при винесенні рішення не були враховані норми ЖК України щодо виселення із наданням іншого житлового приміщення, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Відповідно до приписів ч.іст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі. У відповідності з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством. Відповідно до ч. З ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Положеннями ч. 1 ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом. Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 сформулював правову позицію від 15.05.2013р., згідно з якою для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Під час розгляду справи № 6-68цс14, Верховний Суд України також сформулював правову позицію від 02.07.2014р., якою роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зі змісту практики Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь- якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч.І ст. 365 ЦК України, яка обов`язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.07.2019р. по справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18), у якій Верховний Суд вказав, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовані норми матеріального права щодо спірних правовідносин. Норми, визначені в статтях 109,110,113 Житлового кодексу України, не застосовуються у правовідносинах між співвласниками нерухомого майна, в даному випадку - житлової квартири, та не встановлюють жодних обов`язків для таких співвласників. Єдиним обов`язком позивача по відношенню до відповідача у випадку припинення права власності відповідача на його частку - є виплата відповідної грошової компенсації, яка встановлюється у розмірі ринкової вартості тієї частки майна Відповідача, право власності на яку припиняється. На виконання вказаного обов`язку Позивачем було сплачено на депозитний рахунок Суду грошові кошти у розмірі 226 505,00 грн., у сплати за частку Відповідача у спільному майні. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що вона не погоджується із визначеної судом першої інстанції вартістю її 22/100 частки спірної квартири, оскільки мінімальна вартість однокімнатної квартири на сайті dom.ria.com становить 750 000 грн., що є набагато вище ніж сума, запропонована ТОВ "Акса Естейт» , колегія суддів не бере до уваги, оскільки ринкова вартість 22/100 часток квартири АДРЕСА_3 становить 226 504,74 грн. була визначена судовим експертом під час проведення судової будівельно технічної експертизи №4454/4455-20 від 27.11.2020 року. Крім того, впродовж всього розгляду справи відповідачка не скористалася правом, передбаченим ст.ст. 102, 106 ЦПК України на подання до суду висновку експерта, складеного на її замовлення. Також апелянт в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду зокрема і з тих підстав, що вона не має у власності іншого житла крім 22/100 частини спірної квартири, і припинення права власності на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди її правам та інтересам і навіть позбавить її місця для проживання, однак такі доводи суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки таке посилання спростовується матеріалами справи, а саме: відповідно до Інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень станом на 15.01.2021 року вбачається, що відповідачу - ОСОБА_1 на праві власності належить 2/3 частини житлового будинку загальною площею 72,3 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що належить Відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер: бланк НМР № 069271; реєстр № 1679, виданого державним нотаріусом Другої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Дутчак Ю.С., 18.12.2020 року. Крім того, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.11.2018 року встановлено, що ОСОБА_1 з 2011 року проживала разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_5 , вела спільне господарство за цією адресою та здійснювала догляд за своєю тяжко хворою матір`ю. Вказане підтверджується актом обстеження умов проживання від 21 вересня 2018 року, складеного виконкомом Межиріцької сільської ради, та довідкою Булахівської амбулаторії ЗПСМ. Також колегія суддів наголошує, що більша частина доказів наданих апелянтом до апеляційної скарги є новими та отриманні вже після винесення оскаржуваного рішення. Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин першої третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першоїтретьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Надаючи відповідні докази суду апеляційної інстанції без попереднього їх надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт взагалі не вказує чому дані докази не були долучені ним під час розгляду справи в судді 1 інстанції, та що заважало його представнику отримати такі докази раніше, враховуючи, що інтереси відповідача представляв адвокат. Таким чином, враховуючи відсутність поважності причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: