Постанова 4824 № 753/3992/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2025 року м. Київ Справа №753/3992/24 Провадження: № 22-ц/824/7363/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Желепи О. В., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Герасимовської Наталі Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Осіпенко Л. М., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в: У лютому 2024 року АТ «Сенс банк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.04.2021 року між АТ «Альфа Банк» та відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №501309095. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" було прийнято рішення про зміну найменування банку АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк", а також внесені зміни до Статуту АТ "Альфа-Банк" шляхом затвердження його в новій редакції Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Однак, відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 485 960,10 грн. У зв`язку із вищевикладеним, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №501309095 від 02.04.2021 року у розмірі 485 960,10 грн та судовий збір у розмірі 7 289,40 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року позов АТ «Сенс банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс банк» заборгованість за кредитним договором №501309095 від 02.04.2021 року у розмірі 485 960,10 грн, з яких: 340 847,54 грн заборгованість за кредитом, 145 112,56 грн відсотки за користування кредитом, та судовий збір в розмірі 7 289,40 грн, а всього 493 249 грн 50 коп. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Герасимовська Н. М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції стягнув з відповідача заборгованість, не ураховуючи того факту, що відповідачем здійснювалося регулярне погашення заборгованості. Вказує, що, не дивлячись на той факт, що ОСОБА_1 досудової вимоги не отримував, однак, продовжував з урахуванням його складного матеріального становища здійснювати погашення заборгованості у максимально можливому розмірі. Водночас, вказує, що відповідач не заперечує проти наявної в нього заборгованості, що складає 185 281 грн 52 коп. Крім того, посилається на те, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем досудової вимоги відповідачу, а отже, у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення кредиту. Крім того, просила покласти на позивача судові витрати за розгляд справи в сулі апеляційної інстанції понесені на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивачав судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності позивача. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02.04.2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг. 02.04.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання кредиту № 501309095, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту та графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, які в сукупності становлять кредитний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 380 000 грн, мета отримання кредиту для власних потреб, зі сплатою процентів за користування кредитом 28% річних, тип ставки - фіксована, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок - № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а. с. 4-5). Всі відносини, що не врегульовані угодою, ОСОБА_1 запропонував врегулювати договором, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, є невід`ємною частиною угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку www.alfabank.ua (а. с. 4). Крім того, сторони своїми підписами узгодили в письмовій формі графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а. с. 5 зв.). Оферта підписана тільки ОСОБА_1 та в ній зазначено: «Підписанням цієї Оферти я надаю власну згоду Банку на передачу до Кредитного реєстру Національного банку України інформації у випадках, обсязі строки та у порядку, передбачених чинним законодавством України, а також беззаперечно підтверджую, що перед укладенням Угоди ознайомлений, в тому числі, у письмовій формі: - зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання Кредиту», «В додатку №1 до цієї Угоди, що є невід`ємною частиною Угоди, пропоную визначити: - детальний розпис складових загальної вартості кредиту реальної річної процентної ставки; - графік платежів з повернення Кредиту, сплати процентів за його користування; - сум комісійної винагороди та інших платежів за Угодою.» (а.с. 4). 02.04.2021 року шляхом підписання акцепту (пропозиції) на укладення угоди про надання кредиту № 501309095 від 02.04.2021 року, АТ «Альфа-Банк» погодився надати кредит відповідачу на наступних умовах: кредит у розмірі 380 000 грн, мета отримання кредиту для власних потреб, зі сплатою процентів за користування кредитом 28% річних, тип ставки - фіксована, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок - № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 5). Крім того, сторони своїми підписами узгодили в письмовій формі Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, та підпис позичальника на ньому свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування (а. с. 4 зв.). Так, у відповідності до графіку платежів та розрахунку сукупності вартості споживчого кредиту та орієнтованої вартості кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг від 02.04.2021 року, що підписана сторонами, позивач та відповідач узгодили, що відповідач зобов`язаний сплачувати суми заборгованості до 02 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 11 831,62 грн. З наданого позивачем паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторонами за вказаним кредитним договором узгоджено суму кредиту - 380 000 грн, процентну ставку 28 %, реальна річна ставка відсотків -31,85 %, а також за кожне прострочення платежу, що триває від 1 (одного) до 4 (чотирьох) днів - 200 грн., за кожне прострочення платежу, що триває 5 (п`ять) днів і більше - 400 грн. (а. с. 7). Положеннями пункту 2 Оферти встановлена дата повернення кредиту - 02.04.2026 року. АТ «Альфа Банк» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, перерахувавши на рахунок відповідача 380 000 грн (а. с. 11, 12-35). Відповідач, отримавши кредит, належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 22.08.2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 485 960,10 грн, з яких: залишок кредиту - 340 847,54 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 145 112,56 грн (а. с. 10). З 01.12.2022 року згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» №2/2022 від 12.08.2022 року найменування АТ «Альфа - Банк» змінено на АТ «Сенс Банк» (а. с. 40). 12.01.2024 року позивач надіслав відповідачеві досудову вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за відсотками у загальному розмірі 485 960,10, яка залишилась без виконання (а. с. 35). 13.03.2024 року відповідач звернувся до позивача з пропозицією про реструктуризацію заборгованості, на що отримав відповідь з посиланням на варіанти такої реструктуризації (а.с. 63-65). Однак, сторонами так і не було укладено договору про реструктуризацію заборгованості. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань. Натомість відповідач, частково заперечуючи проти позову, не надав доказів на спростування доводів позивача. Зокрема, не надав доказів на підтвердження погашення тіла кредиту у більшому розмірі. За вказаних обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 485 960,10 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 2 ст.638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію банку відповідач підписом у анкеті-заяві підтвердила укладення між нею та банком договору, на умовах викладених в публічній пропозиції. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частинами 1, 2 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Відповідно до чвстини1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Як зазначено вище, з 01.12.2022 року згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» №2/2022 від 12.08.2022 року найменування АТ «Альфа - Банк» змінено на АТ «Сенс Банк» (а. с. 40). З огляду на встановлені вище обставини справи судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення між сторонами кредитного договору від 02.04.2021 року, погодження всіх істотних умов цього договору, у тому числі обсяг кредиту, процентна ставка, порядок повернення та відповідальність за порушення умов договору. Укладення кредитного договору відбулося шляхом підписання відповідачем оферти та погодження умов, викладених у додатках, що в сукупності становлять зміст договору про споживчий кредит. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що станом на 22.08.2023 року у відповідача наявна заборгованість у загальному розмірі 485 960,10 грн, з яких: залишок кредиту - 340 847,54 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 145 112,56 грн (а. с. 10). У своїй апеляційній скарзі відповідач не заперечує наявність правовідносин із позивачем, проте зазначає, що визнає заборгованість лише в розмірі 185 281 грн 52 коп., посилаючись на те, що ним вже було сплачено 131 281 грн 04 коп. Однак такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню колегією суддів, оскільки, як убачається з дослідженого судом розрахунку заборгованості, наданого позивачем, усі сплачені відповідачем суми були враховані при визначенні остаточного розміру боргу. Більш того, колегія суддів звертає увагу на внутрішню суперечливість позиції відповідача. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що визнає за собою заборгованість у розмірі 248 718 грн 96 коп, тоді як в апеляційній скарзі він вже посилається на іншу суму 185 281 грн 52 коп. Вказана розбіжність у доводах відповідача не підкріплена жодними доказами і викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності наведених ним розрахунків. Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у позивача відсутнє право на дострокове стягнення з відповідача заборгованості, оскільки йому не направлялася досудова вимога, з огляду на таке. Як убачається з матеріалів справи 12.01.2024 року позивач надіслав відповідачеві досудову вимогу про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за відсотками у загальному розмірі 485 960,10, яка залишилась без виконання(а.с. 35). Варто також зазначити, всі відносини, не врегульовані безпосередньо кредитною угодою врегульовані на підставі типового договору та Умов і правил, що є її невід`ємною частиною укладеного сторонами договору в редакції, чинній на момент укладення угоди (02.04.2021 року), які розміщені на сайті банку. Колегія суддів, дослідивши зміст Умов та правил, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин (ред. від 02.04.2021 року, сайт: https://sensebank.ua), зазначає наступне: Відповідно до пункту 3.14 розділу 3, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та виконання всіх зобов`язань клієнта у строк не пізніше 30 днів, зокрема, у разі істотного порушення умов угоди клієнтом. Згідно з пунктом 3.15 того ж розділу, у разі набуття такого права банк зобов`язаний направити клієнту рекомендованим листом відповідну письмову вимогу, і документом, що підтверджує її відправлення, є квитанція поштового відділення. У свою чергу, лист вважається отриманим клієнтом через 7 днів з моменту відправлення, незалежно від фактичного отримання. За вищенаведених обставин, з урахуванням наданої позивачем копії поштової квитанції та положень, з якими погодився сам відповідач при укладенні угоди, сам факт ненадання чи неотримання досудової вимоги не звільняє відповідача від виконання грошового зобов`язання. Отже, як зазначено вище, станом на 22.08.2023 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у загальному розмірі 485 960,10 грн, з яких: залишок кредиту - 340 847,54 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 145 112,56 грн (а. с. 10). Доказів того, що вказаний договір від 02.04.2021 року у встановленому законом порядку визнавався недійсним відповідач не надав. При цьому, сам по собі факт направлення відповідачем оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501309095, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, акцептування банком такої пропозиції та надання відповідачу коштів у розмірі 380 000 грн свідчить про укладення між сторонами угоди про надання споживчого кредиту, на умовах визначних у Розділі І. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір заборгованості за кредитом. При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що введення в Україні воєнного стану дійсно є надзвичайною та невідворотною обставиною, а також втрата роботи, об`єктивно впливають на виконання відповідачем зобов`язань за договором, однак така обставина звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання ( від сплати штрафу, пені, відсотків за неналежне виконання грошового зобов`язання, сплати інфляційних втрат тощо), проте не є підставою для звільнення від зобов`язань за договором. Повернення тіла кредиту та сплата відсотків за користування кредитом - це договірне зобов`язання відповідача, а не відповідальність за його невиконання. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Герасимовської Наталі Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді О. В. Желепа В. А. Нежура