Постанова 4824 № 757/349/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2025 року справа № 757/349/23-ц провадження № 22-ц/824/1416/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П. при секретарі: Шереметьєвій М.В. учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Лазаренко Владлени Володимирівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року, постановленого під головуванням судді Головко Ю.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, - ВСТАНОВИВ: У січні 2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.04.2016 між ПАТ «Українська залізниця», в особі начальника Представництва акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь - Філіппова М.В., який діяв на підставі довіреності HAT 205878 від 19.02.2016 (далі також - Представництво) та ОСОБА_1 , укладено безстроковий трудовий договір № 0000005. У зв`язку з укладенням 29.06.2016 трудового договору № 6, наказом № 14-п від 29.06.2016 начальника Представництва - Філіппова М.В., ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника Представництва по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності. 02.04.2018 між ПАТ «Українська залізниця», в особі начальника Представництва акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь - Філіппова М.В., який діяв на підставі довіреності №Ц/4-04/220-17 від 27.12.2017 та ОСОБА_2 , укладено безстроковий трудовий договір № 0000009. Під час виконання роботи у Представництві заробітна плата виплачувалася лише після затвердження відповідного кошторису. Так, у 2017 році після затвердження кошторису у серпні місяці було надходження коштів на рахунок Представництва, після чого було здійснено погашення заборгованості за попередні місяці, а потім до кінця року заробітна плата виплачувалася щомісяця. У 2018 році кошти після затвердження кошторису були перераховані АТ «Укрзалізниця» у квітні місяці, після чого було виплачено заборгованість з січня по квітень, а потім щомісяця до кінця року виплачувалася заробітна плата. Однак, у 2019 році ситуація змінилася, подані Представництвом кошториси не було затверджено, тому у період з січня 2019 року по 04 липня 2022 року ОСОБА_1 , незважаючи на діяльність Представництва та виконання працівниками Представництва своїх трудових обов`язків, не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 10 954 552,63 рос. руб, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на даний час, становить 5 818 620,17 грн., що підтверджується відповідною довідкою. ОСОБА_2 також з січня 2019 року по 04 липня 2022 року не було виплачено заробітну плату та компенсацію за не використану відпустку у розмірі у розмірі 5 478 155,34 рос. руб., що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на даний час, становить 2 909 776,99 грн., що також підтверджується відповідною довідкою. ОСОБА_2 у зв`язку із введенням карантинних заходів було написано заяви про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, тому у 2020 році вона фактично виконувала свою роботу лише у період з січня по березень включно, а у 2021 році - лише у листопаді та грудні місяці. Неодноразово позивачі зверталися до відповідача з вимогами щодо виплати заборгованості по заробітній платі, але заробітна плата так і не виплачена, що і стало підставою подачі зазначеного позову. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану але не виплачену заробітну плату за період з січня 2019 року по липень 2022 року у розмірі 5 818 620 (п`ять мільйонів вісімсот вісімнадцять тисяч шістсот двадцять) грн. 17 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 нараховану але не виплачену заробітну плату за період з січня 2019 року по липень 2022 року у розмірі 2 909 776 (два мільйони дев`ятсот дев`ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 99 коп. Не погоджуючись із рішенням суду представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Лазаренко Владлена Володимирівна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вимоги обґрунтовані тим, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на наданих позивачами копіях документів, які не завірені належним чином, оригінали яких не були надані суду. Обставини, що працівники протягом спірного періоду виконували свої трудові обов`язки на підставі укладеного трудового договору та дотримувалися установлених правил внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної роботи, у справі доведені не були. Зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом спірного періоду виконували свої функціональні обов`язки відповідно до укладених трудових договір, а тому правові підстави для на рахування та виплати позивачам заробітньої плати за період з 01.10.2019 року по 02.07.2022 у суду були відсутні. Фактично суд стягнув заробітну плату не за виконану роботу, а за факт перебування позивачів та відповідача у трудових відносинах. Табелі обліку робочого часу не завірені належним чином та не містять відомостей за весь спірний період, за який суд стягнув заробітну плату. З огляду на те, що місце роботи позивачів знаходиться в м. москва, то для виконання своїх трудових обов`язків позивачі повинні перебувати на території російської федерації в м. москва, однак з інформації, що міститься в листі Державної прикордонної служби України вбачається, що на території російської федерації за весь період з січня 2019 року по липень 2022 року позивача ОСОБА_2 перебувала лише 30 робочих днів, а позивач ОСОБА_1 - 218 робочих днів. Звертає увагу, що факт перебування на території російської федерації не свідчить про виконання позивачами своїх трудових обов`язків. Зазначає, що видача довіреностей сама по собі не є підтвердженням того, що довірена особа виконувала покладені на неї обов`язки за цією довіреністю. В судовому засіданні представник позивачів проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за період з 2019 року по 2022 рік включно у АТ «Укрзалізниця» не виникало будь-яких питань до працівників Представництва щодо виконання ними їхніх трудових обов`язків, не вживалося передбачених чинним законодавством дисциплінарних стягнень за невиконання трудових обов`язків чи порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Позивачами надано докази на підтвердження розміру заробітної плати та розміру її заборгованості за спірний період, отже є підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати. Районний суд зазначив, що відповідно до висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм. Таким чином, дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до абзацу 2 п. 17 розділу «Юридичний статус товариства» вказаного Статуту, товариство створює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, та і за її межами, які діють на підставі положень. Відповідно до пункту 99 Статуту до компетенції правління AT «Укрзалізниця» належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, затвердження положення про структурні підрозділи товариства, організація та здійснення поточного контролю за діяльністю структурних підрозділів товариства, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства, затвердження інструкцій та положень, що регламентують їх діяльність. В структурі АТ «Укрзалізниця» було створено Представництво акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, вказане Представництво являється відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця». Відповідно до п. 2.1 Положення про Представництво в редакції наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.02.2019 року Представництво є відособленим структурним підрозділом АТ «Укрзалізниця», який немає статусу юридичної особи, зареєстровано та розташовано за межами України. Представництво діє від імені та в інтересах, здійснює делеговані АТ «Укрзалізниця» функції за межами України в Російській Федерації та Республіці Білорусь. Відповідно до п. 2.9. Положення Представництво не здійснює господарську діяльність, фінансується за рахунок коштів АТ «Укрзалізниця». Згідно п. 6.8. Положення працівники Представництва находяться в штатному розписі Представництва поза штатом АТ «Укрзалізниця». Штатний розпис представництва затверджується керівником Представництва на підставі затвердженого кошторису на утримання Представництва, який погоджується головою правління АТ «Укрзалізниця». Також вказаним Положенням передбачено, що трудові відносини з працівниками Представництва - громадянами України, включаючи режим праці і відпочинку, регулюється нормами законодавства України. 13.04.2016 між ПАТ «Українська залізниця», в особі начальника Представництва акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь - Філіппова М.В., який діяв на підставі довіреності HAT 205878 від 19.02.2016 року, та ОСОБА_1 , укладено безстроковий трудовий договір № 0000005. У зв`язку з укладенням 29.06.2016 року трудового договору № 6, наказом № 14-п від 29.06.2016 начальника Представництва - Філіппова М.В., ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника Представництва по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності. 02.04.2018 між ПАТ «Українська залізниця», в особі начальника Представництва акціонерного товариства «Українська залізниця» в Російській Федерації та Республіці Білорусь - Філіппова М.В., який діяв на підставі довіреності №Ц/4-04/220-17 від 27.12.2017 та ОСОБА_2 , укладено безстроковий трудовий договір № 0000009. Відповідно до штатного розпису Представництва на 2019 рік, посадовий оклад ОСОБА_1 як заступника начальника Представництва по роботі з міжнародними організаціями і дирекцією ради по залізничному транспорту держав-учасників Співдружності становив 217 996,00 руб., а посадовий оклад ОСОБА_2 , яку було прийнято на посаду в.о. головного бухгалтера - становив 213 946,00 руб. Під час виконання роботи у Представництві заробітна плата виплачувалася лише після затвердження відповідного кошторису. У 2017 році після затвердження кошторису у серпні місяці було находження коштів на рахунок Представництва, після чого було здійснено погашення заборгованості за попередні місяці, а потім до кінця року заробітна плата виплачувалася щомісяця. У 2018 році кошти після затвердження кошторису були перераховані АТ «Укрзалізниця» у квітні місяці, після чого було виплачено заборгованість з січня по квітень, а потім щомісяця до кінця року виплачувалася заробітна плата. Однак, у 2019 році подані Представництвом кошториси не було затверджено, тому у період з січня 2019 року по 04 липня 2022 року ОСОБА_1 , незважаючи на діяльність Представництва та виконання працівниками Представництва своїх трудових обов`язків, не було виплачено заробітну плату та компенсацію за не використану відпустку у розмірі 10 954 552,63 рос. руб, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на даний час, становить 5 818 620,17 грн., що підтверджується відповідною довідкою. ОСОБА_2 також з січня 2019 року по 04 липня 2022 року не було виплачено заробітну плату та компенсацію за не використану відпустку у розмірі у розмірі 5 478 155,34 рос. руб., що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на даний час, становить 2 909 776,99 грн., що також підтверджується відповідною довідкою. ОСОБА_2 у зв`язку із введенням карантинних заходів було написано заяви про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, тому у 2020 році вона фактично виконувала свою роботу лише у період з січня по березень включно, а у 2021 році - лише у листопаді та грудні місяці. 14.01.2022 за підписом в.о. начальника Представництва ОСОБА_1 було видано наказ № 14/01-2022 з якого вбачається, що Представництво призупиняє свою діяльність до рішення Правління АТ «Укрзалізниця». Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Крім того, зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Аналогічний правовий висновок викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013. У постанові Верховного Суду від 21.05.2022 у справі № 757/56161/19-ц зазначено, що відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. У згаданій постанові Верховний Суд дійшов до висновку, що виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження заявлених вимог, позивачами до матеріалів справи було долучено копії табелів обліку робочого часу за період з січня 2019 року по грудень 2021 року (т. 2, а.с. 161- 191). Крім цього було долучено довідка № 09/01-2022 від 04.07.2022 року щодо заборгованості по заробітній платі видана ОСОБА_1 (а.с. 132-133) та довідка № 09/02-2022 від 04.07.2022 року щодо заборгованості по заробітній платі видана ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 134 - 135). Відповідно до ст. 49 КЗпП роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати. Як було встановлено судом, 14.01.2022 було видано наказ № 14/01-2022 з якого вбачається, що Представництво призупиняє свою діяльність до рішення Правління АТ «Укрзалізниця». Довідка про заробітну плату повинна містити кутовий штамп підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника, головного бухгалтера та штамп підприємства. Довідки надані позивачами № 09/01-2022 та № 09/01-2022, видані за підписом в.о. головного бухгалтера представництва в російській федерації та Республіці Білорусь АТ «Укрзалізниця». Оскільки, з січня 2022 року представництво зупинило свою діяльність, то доказів того, що вказана особа була уповноважена власником на видання таких довідок, як це передбачено ст. 49 КЗпП України, матеріали справи не містять. Зазначені довідки не містять керівника представництва. Довідки засвідченні печаткою Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», однак постановою КМУ від 31.10.2018 № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця". Крім цього, довідки підписані зацікавленою особою - позивачем ОСОБА_2 . Надані позивачами табелі обліку робочого часу містять період з січня 2019 року по грудень 2021 року, в той час як заробітну плату позивачі просять стягнути за період з січня 2019 року по грудень 2021 року. Надані табелі за період з січня 2019 року по травень 2021 року, за листопад 2021 року засвідченні ОСОБА_2 , а за період з червня 2021 року по жовтень 2021 року ОСОБА_1 . Таким чином, надані докази сформовані самими ж позивачами. З огляду на вищевикладене, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом спірного періоду виконували свої функціональні обов`язки відповідно до укладених трудових договорів. Таким чином, у матеріалах справи не міститься підтверджень факту, що у спірний період позивачі фактично виконували роботу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з акціонерного товариства "Українська залізниця" нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з січня 2019 року по липень 2022 року, відтак рішення суду відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Лазаренко Владлени Володимирівни задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року скасувати. Постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року. Суддя-доповідач Судді