Постанова 4803 № 212/3748/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6672/21 Справа № 212/3748/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3748/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» (надалі ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС») про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовна заява мотивована тим, що з 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 працював водієм автотранспортних засобів ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», на умовах повної зайнятості та з окладом 5 000 гривень за кожний місяць роботи. 28 лютого 2020 року його було звільнено з ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» за власним бажанням. Вказує, що, за період роботи на вказаному вище Товаристві, не отримував заробітну плату, у зв`язку з чим заборгованість по заробітній платі становить 30 000 гривень. В порушення норм чинного законодавства України, на день звільнення, йому не було виплачено всіх сум, що належить від підприємства, у зв`язку з чим просив суд: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 30 000 гривень, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено надані відповідачем докази з яких вбачається фіктивність факту викрадення первинних бухгалтерських документів. Подання відповідачем завідомо неправдивої заяви до Металургійного відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення зроблено з метою уникнення надання відомостей про виплату заробітної плати позивачу, оскільки вони не містять його підпису, так як заробітну плату не виплачували. Відповідачем до теперішнього часу не виконано вимоги п. 44.5 ПК України, відповідно до якого платник податків зобов`язаний поновити загублені документи протягом 90 календарних днів із дня, що настає за днем надходження повідомлення в контролюючий орган. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо виплати роботодавцем йому заробітної плати, а, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, саме на роботодавця покладається обов`язок доведення факту здійснення усіх належних працівникові виплат, зокрема при його звільненні. Крім того, зазначає, що систематичне порушення ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» трудових прав працівників підтверджується численними аналогічними трудовими спорами про стягнення заробітної плати, які на теперішній час перебувають на розгляді у судах. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», з 10 вересня 2019 року по 28 лютого 2020 року, звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 6). Відповідно до інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу, наданої Головним Управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 за період з 2019 року по 2020 року, станом на 27.07.2020 року ОСОБА_1 отримував перерахування з ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» за вересень 2019 року 2786, 67 грн., за жовтень 2019 року -4180 грн., за листопад 2019 року 4180 грн., за грудень 2019 року 4180 грн., за січень 2020 року 4750 грн., за лютий 2020 року 6794 грн. ( а.с. 42-44). На виконання Ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2020 року, ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» надало повідомлення про те, що ОСОБА_1 працював на їх підприємстві водієм автотранспортних засобів, у період з 10.09.2019 року по 28.02.2020 року, та йому була виплачена заробітна плата за цей період у розмірі 21 148 грн. 02 коп. (а.с.46-47). 23 червня 2020 року ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» звернулося до Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про кримінальне правопорушення, у якій зазначалося про те, що 01 червня 2020 року по АДРЕСА_1 , таємно, шляхом вільного доступу, невстановлена особа викрала у ТОВ «ПРИВАТ АВТОТРАНС» первинні бухгалтерські документи за період з 2015 року по 2020 року (а.с. 37). Згідно з повідомленням т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 17.07.2020 року за № 48.1/2-4388, 26.06.2020 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020040710000950 за заявою ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», яка надійшла до Металургійного ВП 23.06.2020 року, попередня правова кваліфікація кримінального проступку ч. 1 ст. 185 КК України, відомості до ЄРДР внесено 02.07.2020 року за № 12020045710000004 (а.с. 36). Спір між сторонами виник з приводу невиплати ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» заробітної плати позивачеві ОСОБА_1 , у період з 10.09.2019 року по 28.02.2020 року, в сумі 30 000,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості. При цьому, суд встановив, що ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу ОСОБА_1 за весь період його роботи з 10.09.2019 року по 28.02.2020 року, й доказів протилежного позивачем суду не надано. До тверджень позивача про те, що, при прийомі на роботу, йому було усно повідомлено про розмір заробітної плати в сумі 5000 грн. суд віднісся критично, оскільки позивач, зазначаючи про щомісячний розмір заробітної плати у сумі 5 000,00 грн., просив стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 10 вересня 2019 року до 28 лютого 2020 року, у сумі 30 000 грн., при цьому не обґрунтовуючи жодними належними та допустимими доказами саме такий розмір заборгованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" N 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013у справі N 1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Аналогічна норма міститься в статті 30 Закону України "Про оплату праці", яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України на власнику або уповноваженому ним органі лежить обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За змістом положень статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Відповідно до статей 77,78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів. Позивач ОСОБА_1 , при зверненні до суду, доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не подавав. Відповідач ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», заперечуючи проти заявлених позовних вимог, надав суду повідомлення про те, що ОСОБА_1 працював на їх підприємстві водієм автотранспортних засобів, у період з 10.09.2019 року по 28.02.2020 року, та йому була виплачена заробітна плата за цей період у розмірі 21 148 грн. 02 коп. (а.с.46-47), а також повідомленням т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 17.07.2020 року за № 48.1/2-4388 про те, що 26.06.2020 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12020040710000950 за заявою ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС», яка надійшла до Металургійного ВП 23.06.2020 року, попередня правова кваліфікація кримінального проступку ч. 1 ст. 185 КК України, відомості до ЄРДР внесено 02.07.2020 року за № 12020045710000004 (а.с. 36), в якому ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» зазначало про те, що 01 червня 2020 року по АДРЕСА_1 , таємно, шляхом вільного доступу, невстановлена особа викрала у ТОВ «ПРИВАТ АВТОТРАНС» первинні бухгалтерські документи за період з 2015 року по 2020 року (а.с. 37). Доводи апеляційної скарги щодо подання відповідачем завідомо неправдивої заяви до Металургійного відділення поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області про вчинення кримінального правопорушення, з метою уникнення надання відомостей про виплату заробітної плати позивачу, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Крадіжка первинних бухгалтерських документів за період з 2015 по 2020 роки, які підтверджують виплату заробітної плати, з огляду на доведеність існування такої документації, яку зафіксовано в заяві про вчинення кримінального правопорушення, не може свідчити про невиплату заробітної плати позивачеві, оскільки виникнення даних обставин, які відповідач не міг передбачити, що призвело до втрати документації, не можуть використовуватись як безсумнівне свідчення факту невиконання відповідачем трудових зобов`язань перед позивачем щодо виплати заробітної плати. Крім того, згідно з ч.2 ст.21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Постановою Правління ПФУ №10-1 від 18 червня 2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб. Положенням визначено форми надання інформації з Реєстру (п.6 розділу 5 Положення). Відповідно до ч.ч. 2,7 ст. 20 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. Відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Відповідно до п.11 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 ст. 4 зазначеного Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). Згідно з Інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу, наданої Головним Управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 за період з 2019 року по 2020 року, станом на 27.07.2020 року ОСОБА_1 отримував перерахування з ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» за вересень 2019 року 2786, 67 грн., за жовтень 2019 року -4180 грн., за листопад 2019 року 4180 грн., за грудень 2019 року 4180 грн., за січень 2020 року 4750 грн., за лютий 2020 року 6794 грн. ( а.с. 42-44), й ці дані є належним підтвердженням відомостей про доходи позивача ОСОБА_1 в спірний період, розмір яких не відповідає заявленому ним у позові. Натомість, сума заробітку зазначена в повідомленні ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» №75 від 31 липня 2020 року узгоджується із інформацією, наведеною в довідці ПФУ за формою ОК-5. Отже, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного Фонду України, станом на 31 липня 2020 року, за ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата у спірний період, з якої підприємством сплачено страхові внески. При цьому, суми нарахованої заробітної плати, вказані в довідці форми ОК-5, повністю співпадають з сумами, зазначеними в повідомленні про суми нарахованої та виплаченої заробітної плати, наданої відповідачем, а тому колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» виконав свій процесуальний обов`язок щодо доведення факту належного виконання зобов`язання із виплати заробітної плати працівникові, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, якою позивач обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції звернення працівників ТОВ «ПРИВАТ-АВТОТРАНС» з аналогічними вимогами є безпідставними, оскільки суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем до теперішнього часу не виконано вимоги п. 44.5 ПК України, відповідно до якого платник податків зобов`язаний поновити загублені документи протягом 90 календарних днів із дня, що настає за днем надходження повідомлення в контролюючий орган, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що виходять за межі предмету даного спору. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 21 липня 2021 року. Головуючий: Судді: