Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/17986/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17986/23 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження суддею Дубровною В.А., по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі Відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24.04.2024 року, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 року по 18.01.2023 року в сумі 166 593, 33 грн.. Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що у період з 13.12.2018 року по 18.07.2021 року Позивач проходив військову службу у Відповідача, проте у цей період нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі та при звільненні Позивача з військової службу, Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, що стало підставою для звернення до суду. 17.06.2023 року Відповідачем на виконання рішення суду по справі № 420/14789/22 було здійснено виплату перерахованого грошового забезпечення Позивача за 2020 та 2021 роки в сумі 50 697, 30 грн.. 11.07.2023 року Відповідачем на виконання рішення суду по справі № 420/23808/21 було здійснено виплату Позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі в сумі 41 336, 56 грн.. 29.03.2024 року Відповідачем на виконання рішення суду по справі № 360/5360/21 було здійснено виплату Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.07.2016 року по 11.10.2017 року із застосуванням в якості базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року» в сумі 47 085, 99 грн.. Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 18.07.2021 року, а крайню виплату здійснено 29.03.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 19.07.2021 року по 28.03.2024 року на 722 днів. За таких обставин Позивач вважає, що має право, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 року по 18.01.2023 року включно. Також представник Позивача, врахувавши правові висновки Верховного Суду, наведених у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 та від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23, наводить у позові власний розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, проведеного відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, та який становить 166 593, 33 грн.. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року позов задоволено, а саме: - визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 року по 18.01.2023 року у сумі 166 593, 33 грн.. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку з огляду на не співмірність цієї суми, нарахованим сумам на виконання судових рішень, та посилаючись на висновки Верховного Суду від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18, від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, від 14.11.2018 року по справі № 806/345/16, від 18.11.2018 року по справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року по справі № 524/1714/16-а, від 24.10.2011 року по справі № 6-39цс11, вказує на необхідність застосування критерію зменшення розміру відшкодування. До цього ж, сторона вважає помилковими висновки суду попередньої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП не застосовні з огляду на постанову Пленуму Верховного Суду № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та Мінсоцполітики від 24.07.2013 року № 774/13/84-13, якими сформовано позицію, що на військовослужбовців які проходять військову службу у військових формуваннях утворених відповідно до законів України, КЗпП не поширюється. Разом з цим скаржник зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні, яка була виплачена Позивачу на виконання рішення суду по справі № 420/14789/22, не є підставою для виплати середнього заробітку в розумінні Порядку обчислення середнього заробітку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №

100. Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на таке. Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 428-ОС від 13.11.2018 року Позивача, який прибув для подальшого проходження служби з ІНФОРМАЦІЯ_2 , зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення. 18.07.2021 року Позивача виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 241-ОС від 16.07.2021 року про особовий склад у зв`язку із звільненням зі служби у запас. Отже, у період з 13.11.2018 року по 18.07.2021 року включно Позивач проходив військову службу у Відповідача, однак у цей період нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі та при звільненні Позивача з військової службу, Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року по справі № 420/14789/22, яке 03.04.2023 року набрало законної сили, крім іншого: - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 року по 18.07.2021 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вищевказаного судового рішення 17.06.2023 року Відповідачем здійснено виплату Позивачу перерахованого грошового забезпечення за 2020 та 2021 роки в сумі 50 697, 30 грн.. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/23808/21, яке 31.05.2023 року набрало законної сили, крім іншого: - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби, з урахуванням раніше проведених виплат за 5 повних календарних років військової служби. На виконання вищезазначеного судового рішення 11.07.2023 року Відповідачем здійснено виплату Позивачу перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі в сумі 41 336, 56 грн.. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 року по справі № 360/5360/21, яке 29.02.2024 року набрало законної сили, крім іншого: - зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.07.2016 року по 11.10.2017 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року». На виконання цього судового рішення 29.03.2024 року Відповідачем здійснено виплату Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.07.2016 року по 11.10.2017 року із застосуванням в якості базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року» в сумі 47 085, 99 грн.. Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 18.07.2021 року, а останню виплату Відповідачем здійснено 29.03.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 19.07.2021 року по 28.03.2024 року на 722 дні. Зважаючи на те, що після звільнення в 2021 року останню виплату здійснено в березні 2024 року, то ВЧ НОМЕР_2 затримано розрахунок при звільненні на цей період, що зумовило ОСОБА_1 звернутися до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку №

100. Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, у зв`язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. При цьому, визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки, суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Верховного Суду, які викладені в постановах у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 та від 22.02.2024 року по справі № 560/831/23, погодився із наведеним представником Позивача розрахунком середнього заробітку із врахуванням принципу пропорційності, тому сума середнього заробітку, за період з 19.07.2021 року по 28.03.2024 року складає 166 593, 33 грн., у т.ч. 93 515 ,89 грн. за час затримки розрахунку за період з 19.07.2021 року по 18.07.2022 року та 73 077, 44 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 28.03.2024 року, з урахуванням 6-ти місяців. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спір виник у зв`язку із не виплатою на користь Позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасного повного розрахунку Позивача при звільненні. Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне. Зазначену складову грошового забезпечення Відповідач виплатив Позивачу на виконання судового рішення, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте, такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення Позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати Позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення Позивача до суду, за затримку виплати якої Позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення. Посилання Відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що виплата індексації військовослужбовцям регулюються спеціальним законодавством та індексація не входить до структури грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладене. Що стосується доводів апеляційної скарги Відповідача про те, що у Позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки вказане право виникло на підставі судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22. Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті Позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного. Так, зокрема, що в постановах від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22 та від 21.02.2024 року по справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення Позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 та від 29.02.2024 року по справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. При цьому, Верховним Судом зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв`язку з невиплатою Відповідачем на користь Позивача станом на 18.07.2021 року (дата виключення зі списків військової частини), зокрема: грошового забезпечення у належному розмірі за 2020-2021 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі, а також індексацію грошового забезпечення. В свою чергу, перераховане грошове забезпечення за 2020 та 2021 роки було виплачено Позивачу на виконання рішення суду по справі № 420/14789/22 в сумі 50 697, 30 грн. лише 17.06.2023 року; перерахована одноразова грошова допомога при звільненні у належному розмірі була виплачена Позивачу на виконання рішення суду по справі № 420/23808/21 в сумі 41 336, 56 грн. 11.07.2023 року, а індексації грошового забезпечення була виплачена, також на виконання судового рішення по справі № 360/5360/21, в сумі 47 085, 99 грн. лише 29.03.2024 року. Відтак, спірний період у виниклих правовідносинах сторін охоплюється з 19.07.2021 року по 28.03.2024 року. З огляду на зазначене, суд першої інстанції у даній справі дійшов вірного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин у період з 19.07.2021 року по 18.07.2022 року положень статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а у період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року положення статті 117 КЗпП України у редакції після набрання чинності Законом № 2352- ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене, середньоденний заробіток Позивача має бути розрахований з календарних днів та складає 397, 16 грн. (ГЗ за травень-червень 2021 року (два місяці перед звільненням) = 24 227 грн.) / 61 (кількість календарних днів у травні та червні 2021 року). Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні Позивача, то період з 19.07.2021 року по 18.07.2022 року складає 365 календарних днів, а з 19.07.2022 року по 28.03.2024 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні. Визначаючи розмір середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті Позивачу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також, згідно висновків Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні. На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19. Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а та від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий. Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а, від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст.116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року. Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а, від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні. Суд першої інстанції у даній справі встановив загальний розмір належних Позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка була виплачена Позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних Позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка не була виплачена Позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних Позивачеві при звільненні виплат. Враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені підлягає виплаті Позивачу в сумі 166 593, 33 грн., з яких середній заробіток з 19.07.2021 року по 18.07.2022 року в сумі 93 515, 89 грн. та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року в сумі 73 077, 44 грн.. Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат у сумі 97 299, 87 грн., що також вірно було встановлено судом першої інстанції. Інші доводи та аргументи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судом щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду. Таким чином, твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України). Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Суддя-доповідач: М.П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко