Постанова 4857 № 380/45/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/45/24 пров. № А/857/15449/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 380/45/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - суддя у І інстанції Лунь З.І., час ухвалення рішення 03 червня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 03.03.2020 року по 30.11.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 03.03.2020 року по 30.11.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період з 03.03.2020 до 30.11.2023. Крім цього позивач зазначає, що до спірних правовідносин належить застосовувати ст.117 КЗпП України у редакції до 19.07.2022 та після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022. У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 380/45/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 415 018 грн 04 коп.; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 429 грн. 44 коп. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте без врахування позиції військової частини НОМЕР_1 , викладеної у відзиві на позовну заяву, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 . В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який, з уваги також на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, І проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині 5 статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів). Отже після фактичного розрахунку за зобов?язаннями з виплати індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця, відколи відбувся фактичний розрахунок за кожною з означених складових грошового забезпечення. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22. Оскільки індексація грошового забезпечення у розмірі 117701,73 грн, виплачена позивачу 07.04.2021, одноразова грошова допомога при звільненні 01.03.2020 із військової служби у розмірі 64090,17 грн 17.06.2021, з цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 01.01.2024, тому позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов?язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні цих виплат, у зв`язку з чим ці суми не підлягають врахуванню в загальну суму невиплачених при звільненні коштів. Крім цього, позивача було звільнено з військової служби 02.03.2020, що підтверджується ОСОБА_1 в позовній заяві, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , останній не заявляв будь-яких вимог, які б могли свідчити про невиплату або неналежну виплату всіх сум, що йому належали на день звільнення, в той же час, із заявою до військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся 03.06.2020 і лише 14.09.2020 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 26.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Отже, здійснений військовою частиною розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом шести місяців ОСОБА_1 не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період 26.10.2016 по 28.02.2018, що свідчить про те, що спір щодо невиплаченої індексації виник більш ніж через шість місяців після звільнення позивача. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпПУ відсутні. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2020 року №43, позивача, ОСОБА_1 , звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.03.2020. При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач звертався за захистом своїх прав до суду. На виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 380/7601/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 380/10842/20, від 27 березня 2023 року у справі № 380/14602/22 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення: 07.04.2021 року в розмірі 117 701,73 грн; 17.06.2021 року в розмірі 64 090,17 грн; 30.11.2023 року в розмірі 15 176,52 грн. З урахуванням того, що все належне позивачу грошове забезпечення виплачено із затримкою, тобто з порушенням строку, визначеного КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково заявлений позов, суд першої інстанції врахував норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, та застосувавши принцип пропорційності прийшов до висновку, що за період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 18.07.2022 з відповідача на користь позивача належить стягнути 315 439,08 грн. Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд першої інстанції врахував приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України та прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, в розмірі 99 578,96 грн. (541,19 грн. х 184 дні). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також Закон № 2011-XII). Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.116-117 КЗпП України. Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Водночас, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню. Отже у цій справі суд ураховує норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, від 17.12.2024 у справі №560/10227/23. Як зазначалося вище, судом встановлено, що наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2020 року №43, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 02.03.2020, в той час як остаточний розрахунок із позивачем проведено на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 380/7601/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 380/10842/20, від 27 березня 2023 року у справі № 380/14602/22 відповідач виплатив належне позивачу грошове забезпечення: 07.04.2021 року в розмірі 117 701,73 грн; 17.06.2021 року в розмірі 64 090,17 грн; 30.11.2023 року в розмірі 15 176,52 грн. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, період стягнення середнього заробітку слід поділити на дві частини: до 19 липня 2022 стосовно періоду з 03.03.2020 року по 18.07.2022 року, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і після 19 липня 2022 стосовно періоду з 19.07.2022 року по 30.11.2023 року, до якого застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Так, період затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2020 по 18.07.2022 становить 868 днів. Відповідно до наданої відповідачем картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за січень - лютий 2020 року) становить 32 471,60 грн. (16 235,80 грн. + 16 235,80 грн.), тобто середньоденне грошове забезпечення позивача складає 541,19 грн. (32 471,60 грн. /60 днів). З урахуванням наведеного середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 03.03.2020 по 18.07.2022 становить: 541,19 грн. х 868 днів = 469 752,92 грн. В той же час, враховавши дані картки особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік, згідно з якими загальна сума належних позивачу при звільненні коштів становить 293 306,82 грн., серед яких: 96 338,40 грн. (32,85%) грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем при звільненні; 196 968,42 грн. (67,15%) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем на виконання рішень суду, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, що частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 67,15 % (196 968,42 грн. / 293 306,82 грн. х 100) та застосовавши принцип пропорційності 67,15% від загальної суми середнього заробітку за період з 03.03.2020 до 18.07.2022 обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 315 439,08 грн. (67,15% від 469 752,92 грн.). Стосовно розрахунку середнього заробітку, який належить до виплати позивачу з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діє з 19 липня 2022, то суд першої інстанції вірно встановив, що обмежений 6 місяцями період у цьому спорі є з 19.07.2022 до 18.01.2023, що становить 184 дні, та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача за вказаний період середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 99 578,96 грн. (541,19 грн. х 184 дні). З урахуванням викладеного, оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 415 018,04 грн. (315 439,08 грн + 99 578,96 грн) середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачу всіх сум, що належали йому від відповідача в день звільнення. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 380/45/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк