Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15594/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 р. Справа № 520/15594/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, по справі № 520/15594/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024р щодо відмови зарахувати до страхового стажу період роботи в міжгосподарській пожежній частині на базі колгоспу Комунар Первомайського району Харківської області з 08.05.1990 по 02.01.1994; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в міжгосподарській пожежній частині на базі колгоспу Комунар Первомайського району Харківської області з 08.05.1990 по 02.01.1994 та повторно розглянути питання призначення пенсії за віком. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 частково задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в міжгосподарській пожежній частині на базі колгоспу Комунар Первомайського району Харківської області з 08.05.1990 по 02.01.1994 та повторно розглянути питання призначення пенсії за віком з 04.01.2024. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати на правничу допомогу у розмірі 1600 грн.00 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та обґрунтовані тим, що згідно вимог діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. Запис про період роботи з 08.05.1990 по 02.01.1994 містить виправлення у даті звільнення з роботи, тому згідно з вимогами Порядку № 637 до страхового стажу позивача було зараховано згідно архівної довідки № 257 від 20.03.2024 період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1992. Тож, позовна вимога зарахувати до страхового стажу спірний період роботи позивача згідно трудової книжки безпідставна, оскільки відсутні відомості про вихододні та реорганізацію колгоспу. Страховий стаж позивача складає 27 років 01 місяць 02 дні, при необхідному 31 рік страхового стажу роботи. Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в межах спірних правовідносин є правомірними. Крім того, представник апелянта не погоджується з розміром правничої допомоги, який стягнуто на користь позивача. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 13.03.2024 № 205150014969 відмовлено ОСОБА_1 у призначення пенсії за відсутності достатнього страхового стажу. Необхідний страховий стаж складає 31 рік, страховий стаж заявника складає 22 роки 02 місяці 15 днів. До загального страхового стажу не зараховано роботи згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 11.05.1984: - з 08.05.1990 по 02.01.1994 - період роботи в колгоспі, оскільки відсутні довідки про вихододні та реорганізацію колгоспу; - з 11.01.1994 по 16.11.1994, оскільки не читається печатка при звільненні; - період отримання допомоги по безробіттю з 28.05.2000 по 26.11.2000, оскільки внесено не повністю роки створення наказів про початок та припинення виплати; - не зараховано період навчання з 01.09.1979 по 19.07.1982 згідно диплома НОМЕР_2 від 19.07.1982, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби; - не зараховано період навчання з 20.09.1983 по 21.02.1984 згідно свідоцтва № 373516 від 28.02.1984, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації. У подальшому, позивач повторно 09.04.2024 звернувся до територіального органу пенсійного фонду з метою призначення пенсії. За принципом екстериторіальності, вказану заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області та рішенням від 16.04.2024 № 205150014969 відмовлено позивачу у призначенні пенсії. У вказаному рішенні зафіксовано, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 27 років 1 місяць 2 дні, необхідний страховий стаж для призначення пенсії - 31 рік. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Отже, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи 31 рік, страховий стаж позивача становить 27 років 1 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 60 років в 2024 році. Позивач, не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно частини 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Частиною 5 ст.45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Постановою правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі -Порядок №22-1). Пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (пункт 1.3 Порядку №22-1). Згідно з п.п. 1-8 - 1.9 Порядку №22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Пунктом 2.23 Порядку № 22-1 передбачено, що при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон). Судом апеляційної інстанції встановлено, що у спірному рішенні ГУ ПФУ в Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024, суб`єкт владних повноважень обмежився лише формальним висновком про те що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 27 років 1 місяць 2 дні, у той час як необхідний страховий стаж для призначення пенсії - 31 рік, що вказує на поверхневе дослідження територіальним органом пенсійного фонду підстав для зарахування/не зарахування певних періодів роботи позивача до загального страхового стажу без належного правового обґрунтування, що, відповідно, мало вирішальне значення для оцінки права позивача на призначення пенсії. Вказані обставини свідчать про наявність окремих підстав для скасування рішення спірного ГУ ПФУ в Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024, як такого, що прийнято необґрунтовано, безпідставно та без повного з`ясування та дослідження наявності у позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу. Водночас, лише у відзиві на позов та апеляційній скарзі на рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області більш детально розкрито конкретні підстави для не зарахування до стажу позивача періодів роботи, а саме запис про період роботи з 08.05.1990 по 02.01.1994 містить виправлення у даті звільнення з роботи, тому згідно з вимогами Порядку № 637 до страхового стажу позивача було зараховано згідно архівної довідки № 257 від 20.03.2024 період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1992. Згідно вимог діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. З огляду на вказане вказує, що позовна вимога зарахувати до страхового стажу спірний період роботи позивача згідно трудової книжки безпідставна, оскільки відсутні відомості про вихододні та реорганізацію колгоспу. Водночас, як зазначає позивач у позовній заяві, у період з 08.05.1990 по 02.01.1994 він не працював у колгоспі Комунар, не оформлював трудової книжки колгоспника, не мав обов`язку щодо відпрацювання мінімум трудоднів, оскільки працював саме водієм у міжколгоспній пожежній частині на базі колгоспу Комунар, що повністю відповідає записам №№ 10-11 у трудовій книжці позивача. Суд зазначає, що вказані вище обставини не були покладені ГУ ПФУ в Запорізькій області в основу спірного рішення №205150014969 від 16.04.2024, однак, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи вважає за необхідне окремо дослідити вказані обставини. Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року). Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: III "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; IV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. Станом на час роботи позивача у періоди з 10.01.1980 по 15.04.1985 та з 16.04.1985 по 11.01.1991 зазначених колгоспах діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. Згідно з цією Інструкцією, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу як членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17). Таким чином, до стажу роботи зараховується робота, у тому числі, на підставі членства в колгоспах. При цьому, записи про роботу як членів колгоспу заноситься до трудової книжки до занесення відомостей про роботу у колгоспі. Крім того, до стажу роботи зараховується робота на підставі трудового договору, який може бути безстроковим, укладеним на визначений строк або на час виконання певної роботи. Трудовий договір може бути укладений на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання. Так, відповідно до архівної довідки № 257 від 20.03.2024 встановлено, що ОСОБА_1 працював у пожежній частині колгоспу Комунар за періоди - 1990, 1191, 1992, 1993, 1994. Облікові документи пожежної частини колгоспу Комунар за 1990, 1991, 1993, 1994 на зберігання в архів не надходили, місцезнаходження документів не відоме. Установлений мінімум трудоднів у відомостях по нарахуванню заробітної плати не вказаний. Відповідно до архівної довідки № 258 від 20.03.2024 колгосп Комунар перетворено на сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Урожайне. Відповідно до довідки Лозівської районної військової адміністрації Харківської області від 28.05.2024 № 036-23/47, в протоколах загальних зборів колгоспників та засідань правління колгоспу КСП Комунар, інформація щодо прийому та звільнення з членів колгоспу ОСОБА_1 за період роботи з 08.05.1990 по 02.01.1994 у документальних матеріалах фонду 162 відсутня. При цьому, у трудовій книжці позивача відсутні записи про прийняття його в члени колгоспу Комунар. Натомість, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (запис № 10) зафіксовано, що з 08.05.1990 по 02.01.1994 позивач прийнятий на роботу в міжколгоспну пожежну частину на базі колгоспу Комунар на посаду водія (наказ про прийняття на роботу № 14 від 8.05.90, наказ про звільнення № 1 від 2.01.94). Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 у спірний період з 08.05.1990 по 02.01.1994 не працював саме у колгоспі Комунар, трудова книжка позивача не містить запису про зарахування його до членів колгоспу, а тому, відповідно, позивач у вказаний період не був обтяжений обов`язковим відпрацьовувати мінімум трудоднів у колгоспі та надавати наразі до територіального органу пенсійного фонду документи із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. Відтак, суд вважає протилежну позицію ГУ ПФУ в Запорізькій області безпідставно та необґрунтовано, а спірний період з 08.05.1990 по 02.01.1994 має бути зарахований до страхового стажу позивача. Щодо доводів апеляційної скарги (а не у спірному рішенні №205150014969 від 16.04.2024) в частині наявності виправлень у дані звільнення з роботи (запис № 11 у трудовій книжці позивача), колегія суддів зазначає, що обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Суд враховує положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі Інструкція № 58). Пунктами 2.2 - 2.3 Інструкції № 58 передбачено що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58). Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою відсутності трудового стажу позивача за спірний період. Суд вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Дана позиція кореспондується з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а. Водночас, апеляційний суд зауважує, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж. 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. При цьому, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Крім того, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п.3.3 Порядку №22-1). Щодо доводів апеляційної скарги, що заявнику було повідомлено на необхідність подання довідки господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника, в якій вказується, з якого року колгоспник є членом колгоспу і скільки років працював у колгоспі, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 17 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці. Однак, відповідачем 1 у спірному рішення не зафіксовано обставин взагалі відсутності у позивача трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення, що, відповідно, усуває необхідність обов`язкового врахування вказаних вище уточнюючих архівних довідок. Окрім того, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17. Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №205150014969 від 16.04.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (як територіального органу пенсійного фонду, який за принципом екстериторіальності розглянув заяву про призначення пенсії позивачу) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди його роботи з 08.05.1990 по 31.12.1991 та з 01.01.1993 по 02.01.1994 (враховуючи, що період з 01.01.1992 по 31.12.1992 зараховано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області до страхового стажу позивача, як зазначено відповідачем 1 у відзиві на позов). Щодо строку призначення пенсії за віком, суд враховує, що строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії врегульовані статтею 45 Закону №1058-IV. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 досяг пенсійного віку 03.01.2024, первинно із заявою про призначення пенсії належної форми він звернувся 05.03.2024 року, тобто до спливу трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Відтак, позивач має право на призначення та отримання пенсії саме з 04.01.2024 (наступного дня, коли досяг пенсійного віку). Отже, з огляду на те, що періоди роботи позивача з 08.05.1990 по 02.01.1994 підтверджено належними доказами, та вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, страховий стаж позивача (з урахуванням висновків суду у даній справи) складає потрібний 31 рік), суд вважає за можливе зобов`язати ГУ ПФУ у Запорізькій області (як територіальний орган пенсійного фонду, який за принципом екстериторіальності розглянув заяву позивача про призначення пенсії) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 04.01.2024 року. Відтак, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком позивачу періоди його роботи з 08.05.1990 по 02.01.21994 згідно записів у трудовій книжці, чим порушено його право на отримання належного йому пенсійного забезпечення. Окрім того, апеляційний суд вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 04.01.2024 року про призначення пенсії за віком. Щодо доводів апеляційної скарги представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 1 600 грн. на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що між Бойко О.В. (адвокатом) та Демиденко М.М. (клієнтом) укладено договір про надання правничої допомоги від 24.05.2024. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16. Згідно акту прийому передачі виконаних робіт від 30.05.2024, позивач прийняв наступні послуги від адвоката: ознайомлення з документами, формування правової позиції, надання усної консультації (100 грн.); складання запиту про витребування документів (100,00 грн.); ознайомлення з судовою практикою (200 грн.); складання позовної заяви (1200 грн.). Отримані послуги адвоката позивачкою сплачено згідно з квитанцією від 30.05..2024 на суму 1600,00 грн. Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, та з урахуванням зауважень відповідача про значний розмір вказаних витрат, суд акцентує увагу на тому, що розподілу між сторонами підлягають судові витрати, що безпосередньо пов`язані з розглядом та вирішенням спору. Дійсно, спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів. Зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що відповідач проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу заперечував, зазначивши, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом. Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Виходячи з наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати які підлягають стягненню на професійну правничу допомогу у цій справі становлять 1 600,00 грн. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі № 520/15594/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 по справі № 520/15594/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова