Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/6619/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Микитюк Р.В. 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6619/24 пров. № А/857/31169/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 300/6619/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 30.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Житомирській області №092350008111 від 03.06.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до загального страхового стажу роботу у Грузинському морському пароплавстві у період з 16.06.1987р. - 01.09.1987р. на посаді електромонтер 5 розряду; у СПМК НВО «Грузморберегозахист» у період з 17.09.1987р. - 03.01.1995р. на посадах 2-ий помічник капітана, старший помічник капітана, в.о. капітана т/х «Восток»; у Держконцерн «Чорохи» у період з 04.01.1995р. - 17.10.1996р. на посаді 2-ий помічник капітана т/х «Гантіаді»; у фірмі «Санапіро» у період з 20.10.1996р. - 10.03.1997р. на посаді інструктор по туризму; у ЖЕК Суворівського району м. Херсон у період з 24.03.1997р. - 07.07.1998р. на посадах електромеханік по ліфтах 4-го розряду та майстер по ліфтах; у ПП «Одеське міжнародне морське агентство» у період з 08.07.1998р. - 07.08.1998р. на посаді старший помічник капітана; - зобов`язати Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області призначити і виплачувати з 24.05.2024р. пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV. Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №092350008111 від 03.06.2024р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .. Одночасно, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи: 16.06.1987р. - 01.09.1987р. в Грузинському морському пароплавстві на посаді електромонтер 5 розряду; 17.09.1987р. - 03.01.1995р. у СПМК НВО "Грузморберегозахист" на посадах 2-ий помічник капітана, старший помічник капітана, в.о. капітана т/х "Восток"; 04.01.1995р. - 17.10.1996р. на посаді 2-ий помічник капітана т/х "Гантіаді"; 20.10.1996р. - 10.03.1997р. у фірмі "Санапіро" на посаді інструктор по туризму; 24.03.1997р. - 07.07.1998р. у ЖЕК Суворівського району м. Херсон на посадах електромеханік по ліфтах 4-го розряду та майстер по ліфтах; 08.07.1998р. - 07.08.1998р. у ПП "Одеське міжнародне морське агенство" на посаді старший помічник капітана та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.05.2024р. відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 63-річного віку набув право на пенсію за віком. 27.05.2024р. позивач. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком. Вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. 03.06.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області рішенням №092350008111 відмовив в призначенні пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Із змісту оскаржуваного видно, що у ОСОБА_1 наявний страховий стаж 10 років 11 місяців 15 днів. Пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи відповідно до трудової книжки - 16.06.1987р. - 01.09.1987р., оскільки відсутня дата наказу при звільненні з роботи; 17.09.1987р. - 03.01.1995р., 04.01.1995р. - 17.10.1996р., 20.10.1996р. - 10.03.1997р., оскільки печатка при звільненні з роботи на іноземній мові; 24.03.1997р. - 07.07.1998р., оскільки запис про звільнення завірено печаткою колишнього "УРСР", що суперечить "Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої Міністерством Внутрішніх Справ України №643 від 18.10.1993р., з 08.07.1998р. - 07.08.1998р., оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру страхових осіб враховано всі періоди трудової діяльності, а саме: 01.01.1998р. - 07.07.1998р. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV). В п.1 ч.1 ст.8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування видно, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У законодавстві, що діяло до набрання чинності Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зокрема у Законі України Про пенсійне забезпечення йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття страховий стаж, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. ч.1 ст.9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. В ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення чітко встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. ст.1 Закону Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Таке ж визначення містить ч.1 ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Із змісту ч.2 ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування видно, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Тобто, до 01.01.2004р. стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. В п.1, п.2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів № 637 від 12.08.1993р. видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. ( далі Порядок № 637) Отже, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 "Про трудові книжки працівників", встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958р. №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (далі Інструкція №162). п.2.2., п.2.3 Інструкції №162 встановлено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162). В п.2.12 Інструкції № 162 видно, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місце роботи на підставі документів(паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. №

110. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Із змісту записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , зокрема: 16.06.1987р. видно, що на підставі наказу №244 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Грузинське морське пароплавство на посаду електромонтер 5 розряду. 01.09.1987р. на підставі наказу №35-л звільнений з роботи; 17.09.1987р. на підставі наказу №7§2 прийнятий на роботу в СПМК НПО "Грузморберегозахист" на посаду 2-ий помічник капітана теплоходу "Восток"; 01.04.1988р. на підставі наказу №46§3 переведений на посаду старшого помічника капітана т/х "Восток"; 01.10.1990р. на підставі наказу №100§3 призначений в.о. капітана т/х "Восток"; 26.03.1991р. на підставі наказу №24§2 переведений на посаду старшого помічника капітана т/х "Восток". 03.01.1995р. на підставі наказу №24§2 звільнений з роботи у зв`язку з переведенням на Держкоценрн "Чорохи"; 04.01.1995р. на підставі наказу №5 прийнятий на роботу в Держкоценрн "Чорохи" на посаду 2-ого помічника капітана на т/х "Гантіаді". 17.10.1996р. на підставі наказу №1 звільнений з роботи за власним бажанням. 20.10.1996р. на підставі наказу №89 прийнятий на роботу у фірму "Санапір" на посаду інструктор по туризму. 10.03.1997р. на підставі наказу №205 звільнений з роботи за власним бажанням; 24.03.1997р. на підставі наказу №92-к прийнятий на роботу у ЖЕК Суворівського району м. Херсон на посаду електромеханіка по ліфтам 4-го розряду. 02.09.1997р. на підставі наказу №105-к переведений майстром по ліфтах. 07.07.1998р. на підставі наказу №219-к звільнений з роботи за власним бажанням; 08.07.1998р. на підставі наказу №73-к прийнятий на роботу у ПП "Одеське міжнародне морське агентство" на посаду старшого помічника капітана. 07.08.1998р. на підставі наказу №81 звільнений з роботи за власним бажанням. Весь стаж роботи у вказаних підприємствах, підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 30.03.1981р. з покликанням на номери та дати наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення з роботи. Колегія суддів звертає увагу пенсійного органу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у довідці. Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17, від 21.02.2018р. у справі №687/975/17, від 26.06.2019р. у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Стосовно відмови пенсійного органу зарахувати позивачу до страхового стажу роботу у СПМК НВО "Грузморберегозахист" в період:17.09.1987р. -03.01.1995р.; у Держконцерн "Чорохи" 04.01.1995р. - 17.10.1996р.; у фірмі "Санапіро" 20.10.1996р. - 10.03.1997р., з тієї причини, що печатки про звільнення з роботи на іноземній мові, колегія суддів звертає увагу на наступне. В п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023р. №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" видно, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Згідно п.108 Постанови Ради міністрів СРСР від 03.08.1972р. №590 "Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій" "до загального стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується будь-яка робота в якості працівника чи службовця незалежно від характеру і тривалості роботи і тривалості перерв". Із змісту записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 30.03.1981р. та паспорта моряка серії НОМЕР_5 від 16.09.1991р. видно, що позивач працював у Грузинському морському пароплавстві, у СПМК НВО "Грузморберегозахист", у Держконцерн "Чорохи", у фірмі "Санапіро", які знаходилися на території Грузії. ч.2 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Грузія. Так, відповідно до вимог ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення розміру пенсії за даною Угодою провадиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992року у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022р. ст.58 Конституції України, передбачено, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. В Рішенні Конституційного Суду № 1 -рп/99 від 09.02.1999р. щодо тлумачення ч.1 вказаної ст. 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факт;' застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (ст.6 Кримінального кодексу України, ст.8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши ч.1 ст.58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. ст.151-1 Конституції України, передбачено, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018р. у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності. Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. ч.2 ст.4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами. Згідно ст.9 Угоди від 15 квітня 1994 року визначено, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами. 22 грудня 1995 року набула чинності угода укладена 09.01.1995р. між Урядом України і Урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, яка поширюється на всі види державного пенсійного забезпечення громадян, що встановлені або будуть встановлені законодавством кожної з держав. ст.1 Угоди від 09 січня 1995 року встановлено, що пенсійне забезпечення громадян Сторін, а також осіб без громадянства Сторін, членів їх сімей, крім випадків, передбачених ст.6, ст.7 цієї Угоди, здійснюється компетентними установами по законодавству і за рахунок коштів Сторони, на території якої вони постійно проживають. В ст.3 Угоди від 09 січня 1995 року видно, що при визначенні права на пенсію, зокрема на пільгових умовах і за вислугу років, враховується трудовий стаж, набутий на території України (і) або Республіки Грузія, а також трудовий стаж, що визнається на території будь-якої зі Сторін. ст.4 Угоди від 09 січня 1995 року визначено, що потрібні для пенсійного забезпечення документи, видані у встановленому порядку на території однієї Сторони, приймаються без легалізації на території другої Сторони. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на зарахування до страхового стажу набутого на території Грузії у Грузинському морському пароплавстві, у СПМК НВО "Грузморберегозахист", у Держконцерн "Чорохи", у фірмі "Санапіро". Одночасно, колегія суддів наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, у довідках. Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005р. №1566/11846 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В п.3.3 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; допомогу особам, зазначеним у п.1.1 і п.1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії. Відповідно до п.4.1, 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. При прийманні документів орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. ч.3 ст.44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Таким чином, орган, який призначає пенсію надає особам, які звернулися за її призначенням, допомогу щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, в тому числі і шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому числі і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає; або шляхом проведення відповідних перевірок. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пенсійний орган в даному випадку у відповідності до ч.3 ст.44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та п..2 Порядку № 22-1 не вжив заходів щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи, до пільгового стажу. Враховуючи вищевказане, пенсійний орган, який визначений за принципом екстериторіальності під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком безпідставно не врахував до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_4 від 30.03.1981р., зокрема роботу в у СПМК НВО "Грузморберегозахист", у Держконцерн "Чорохи", у фірмі "Санапіро", ЖЕК Суворівського району м. Херсон, ПП "Одеське міжнародне морське агенство", так як до заяви позивача та матеріалів пенсійної справи долучені всі документи, які підтверджували зайнятість на роботі у вищевказаних підприємствах. ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч.1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років. Згідно представлених позивачем документів, його загальний трудовий стаж з врахуванням роботи в у СПМК НВО "Грузморберегозахист", у Держконцерн "Чорохи", у фірмі "Санапіро", ЖЕК Суворівського району м, Херсон, ПП "Одеське міжнародне морське агенство" становить більше 22-ох років, що є достатнім у 2024 році для призначення позивачу у віці 63 років пенсії по віку згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Відповідно до ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Враховуючи те, що за призначенням пенсії позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою 27.05.2024р., тому пенсія за віком має бути призначена з 24.05.2024. За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя. Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню спірні періоди роботи, оскільки такі відповідають записам в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено. Тому, вказані пенсійним органом недоліки у записах в трудовій книжці, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів. Як передбачено п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України). З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Отже, в даному випадку пенсійний орган реалізував своє право щодо прийняття відповідного рішення, а тому колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах нормами чинного законодавства, враховуючи наявність у ОСОБА_1 відповідного віку, достатнього страхового стажу, не передбачено альтернативних способів поведінки, дій, рішень суб`єкта владних повноважень, крім як призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому в даному випадку у пенсійного органу відсутні дискреційні повноваження. Відповідно до приписів розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3). Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області. Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії. Тому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 300/6619/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель