Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/19520/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19520/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року (головуючий суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі №160/19520/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 18.07.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - скасувати Рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії № 046350013816 від 08.09.2023 року, видане Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області; - зобов`язати відділ контролю за правильністю призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992 в колгоспі «Голубівський» на посаді інженера постачання в трудовий стаж та призначити мені пенсію за віком. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.09.2023 року звернувся до пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.09.2023 року за №046350013816 відмовлено у призначенні пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 02.07.1991 по 19.09.1992 року, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація про відпрацьовані трудодні в цей період. Позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 у справу залучено другим відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (а.с. 60). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.09.2023 року за №046350013816 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992 до страхового стажу позивача вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, відтак наявні підстави для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.09.2023 року за №046350013816. У задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області слід відмовити, оскільки оскаржуване рішення не приймалося цим органом. З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідачем-2) подана апеляційна скарга, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що позивачу до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992 року, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація про відпрацьовані трудодні в цей період. Призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки відсутній страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Також зазначає про пропуск строку звернення до суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 04.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 08.09.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за №359/35961 ухвалено рішення № 046350013816 про відмову в призначенні пенсії за віком, відповідно до якого загальний стаж роботи позивача становить 27 років 05 місяців 20 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.10.2023 №51199-40906/П-01/8-0400/23 зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992 року, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація про відпрацьовані трудодні в цей період. Позивач вважає рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Згідно до ст. 8 Закону №1058-ІV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (№1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Згідно ст. 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. В силу статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому, статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 07.07.2014) (Порядок № 22-1). Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу 2 підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1). Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). Отже, в силу наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Колегія суддів апеляційної ігнстанції бере до уваги, що згідно трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15.11.1988, наявні наступні записи щодо роботи у спірний період: - 02.07.1991 прийнятий на роботу в колгосп «Голубівський» на посаду інженера постачання. Наказ № 30 від 02.07.1991 р.; - 19.09.1992 звільнений по ст. 38 КЗпП (за власним бажанням). Наказ № 38-к від 19.09.1992 р. Записи про прийняття на роботу в спірний період вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, №

58. У відомостях трудової книжки колгоспника позивача відсутня інформація про встановлений мінімум трудоднів та про вироблення мінімуму трудової участі у господарстві, нараховану заробітну плату. Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. При цьому, матеріали справи не містять доказів (відповідачем не доведено), що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Наведені положення дають підстави для висновку, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня). Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18). З огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі за період з 02.07.1991 по 19.09.1992, суд доходить висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі з 02.07.1991 по 19.09.1992. Також позивачем надано до матеріалів адміністративної справи та на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області архівну довідку від 17.08.2023 р. № П-555 в якій зазначено, що у книгах наказів директора з особового складу радгоспу «Кільчевський», з 1994 року радгосп комбінат «Голубівський» встановлено:

1. ОСОБА_1 прийняти на постійну роботу в якості інженера з 02.07.1991 року (Наказ № 47-к від 12.07.1991 року). Примітка: наказ про звільнення ОСОБА_1 відсутній у книзі наказів директора з особового складу. Відомості з наданої трудової книжки та довідки ОСОБА_1 не було враховано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при обрахунку страхового стажу. Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 року №159/4178/16-а. Записи в трудовій книжці позивача кореспондуються з даними уточнюючої довідки та підтверджують наявний трудовий стаж позивача у спірний період. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у спірний період. Водночас, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а. Відтак, не зарахування стажу є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача. Вищезазначені відомості з уточнюючої довідки, які підтверджують, що позивач у зазначені періоди дійсно працював в колгоспі, відповідачами не спростовані. Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку №22-1). З огляду вищезазначене, органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані. Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм правом вимагати відповідні документи від підприємств, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію - не скористався, відтак необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992 до страхового стажу позивача вчинена відповідачем у межах повноважень, однак не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Враховуючи викладені висновки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявні підстави для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.09.2023 року за №046350013816. Оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача і це відноситься до дискреційних повноважень ГУ ПФУ в Одеській області, лише після встановлення наявності у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, ГУ ПФУ України в Одеській області має вирішити питання щодо призначення позивачу пенсії за віком. Частиною 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 02.07.1991 по 19.09.1992, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується. Враховуючи, що в частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову. Стосовно посилань скаржника в апеляційній скарзі про пропуск строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що 23.07.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з моменту отримання ухвали надати до канцелярії суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши обставини для поновлення строку та докази на підтвердження таких обставин. 29.08.2024 на виконання вимог вказаної ухвали суду від 23.07.2024 позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Розглянувши клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем у заяві причини пропуску строку звернення до суду є поважними, а заява про поновлення строку звернення до суду є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, що відповідає вимогам процесуального Закону. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб`єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 12.06.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова