Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2409/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/2409/24 пров. № А/857/1578/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Глушка І.В., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (судді Микитин Н.М., ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/2409/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 26.02.2024 №092950006134, зобов`язання зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з липня 1979 року по вересень 1979 року, з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 07.12.1995 по 15.05.1996, з 30.01.1990 по 27.11.1995 та призначити з 07.01.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.02.2024 №092950006134 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з липня 1979 року по вересень 1979 року, з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 07.12.1995 по 15.05.1996, з 30.01.1990 по 27.11.1995. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з липня 1979 року по вересень 1979 року, з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 30.01.1990 по 27.11.1995 та з 07.12.1995 по 15.05.1996. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 07.01.2024. В задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в позові відмовити повністю. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 63-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.69-70). Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Відповідач 2 рішенням від 26.02.2024 №092950006134 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу від 21 до 31 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 09 років 04 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з липня 1979 року по вересень 1979 року, так як по батькові в довідці №04-01/Є-2 від 17.02.2021 не відповідає паспортним даним, період роботи з 12.12.1984 по 06.06.1989 згідно довідок №04-01/Є-3 та 04- 01/Є-5 від 17.02.2021, так як по батькові не відповідає паспортним даним, період роботи з 07.12.1995 по 15.05.1996 в російській федерації згідно трудового договору від 07.12.1995 №93, у зв`язку з припиненням росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, період роботи з 30.01.1990 по 27.11,1995 згідно довідок №04-01/Є-8 та №04 01/Є-7 від 17,02.2021, оскільки по батькові не відповідає паспортним даним (а.с.71-72). Не погодившись із рішенням пенсійного органу, позивач звернувся з позовом до суду. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі- Закон № 1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Статтею 24 Закону № 1058-IV визначено періоди, з яких складається страховий стаж. Згідно частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, в Законі № 1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. У постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку: "внаслідок невиконання товариством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи." Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку, оскільки як і у справі, що розглядається, позивач в оскаржуваний період також перебував на посаді директора. Цей правовий висновок підтримано у постановах Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, від 11.10.2023 року у справі № 340/1454/21. Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Також відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки ОСОБА_1 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412), а з 29.07.1993 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58. Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58). Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (пункт 2.11 Інструкції). Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції). Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов`язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням усіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 25.04.2019, у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. Крім того, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 від 10.12.1981, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , згодом по батькові виправлено на ОСОБА_2 , відповідно до паспорта НОМЕР_2 від 14.01.2014, яка надана останнім відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.11-15). Так, згідно записів трудової книжки, ОСОБА_1 з 12.12.1984 (запис №9) був прийнятий на роботу водієм II класу в Івано-Франківську облконтору Сільгоспкомплекс, звідки звільнений 06.06.1989 за власним бажанням (запис №15), 30.01.1990 (запис №18) був прийнятий на роботу водієм в Івано-Франківське підприємство забезпечення обладнанням і електроматеріалами Облагрообладнання, звідки звільнений 27.11.1995 за власним бажанням (запис №21), що є підтвердженням трудової діяльності позивача (а.с.10-12). Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії. Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що архівними довідками № 04-01/Є-2 від 17.02.2021 підтверджено стаж роботи позивача за період з липня 1979 року по вересень 1979 року, №04-01/Є-3 від 17.02.2021 підтверджено стаж роботи позивача з 12.12.1984 по 06.06.1989 та №04-01/Є-8 та №04 01/Є-7 від 17,02.2021 підтверджено стаж роботи з 30.01.1990 по 27.11,1995. При цьому, що вказані довідки дійсно належить ОСОБА_1 , свідчить перша сторінка трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 10.12.1981, в якій по батькові також зазначено не ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , що в подальшому було виправлено, згідно яких підтверджено факт, що ОСОБА_1 встановлений стаж для призначення пенсії за період роботи в колгоспі ім. Жданово з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 30.01.1990 по 27.11.1995 які безпідставно не взяті відповідачем 2 до уваги. Відтак, колегія суддів вважає, що недоліки оформлення довідок № 04-01/Є-2 від 17.02.2021, №04-01/Є-3 від 17.02.2021, №04-01/Є-8 та №04 01/Є-7, спростовуються записами трудової книжки позивача, та не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні відповідних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки. Крім того, відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.12.1981 та довідках № 04-01/Є-2 від 17.02.2021, №04-01/Є-3 від 17.02.2021, №04-01/Є-8 та №04 01/Є-7 стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які унеможливлюють їх зарахування до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення. Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи ОСОБА_1 з липня 1979 року по вересень 1979 року, з 12.12.1984 по 06.06.1989, з 30.01.1990 по 27.11.1995, підлягать зарахуванню до його загального страхового стажу. Надаючи оцінку правомірності висновків відповідача 2 щодо не зарахування періоду роботи позивача на території російської федерації з з 07.12.1995 по 15.05.1996, з мотивів припинення з 01 січня 2023 року участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, та висновку ом до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, суд зазначає наступне. За змістом частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Також слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14. Суд зазначає, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Крім того, у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації. Відтак, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача період роботи з 07.12.1995 по 15.05.1996 відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , із підстав припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, є неправомірною і не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві. Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 07.12.1995 по 15.05.1996 на території російської федерації, підлягає зарахуванню до загального страхового стажу ОСОБА_1 . Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.02.2024 №092950006134 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволено правильно, а рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.02.2024 №092950006134 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області є протиправним та скасовано судом правомірно, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі №300/2409/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді І.В. Глушко В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 20.06.2025