Постанова 4857 № 300/245/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/245/25 пров. № А/857/10731/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області ро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, суддя (судді) в суді першої інстанції Скільський І.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 14 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 092850019506 від 04.06.2024 щодо відмови в зарахуванні стажу роботи для призначення пенсії за період з 27.06.2014 по 16.12.2021; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати стаж роботи за період з 27.06.2014 по 16.12.2021 для призначення пенсії по віку на пільгових умовах з 28.05.2024. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що йому з 13.04.2023 призначено пенсію за віком, однак під час призначення пенсії не зараховано до стажу період його роботи в російській федерації з 27.06.2014 по 16.12.2021. Вказує, що звернувся 26.06.2023 через веб-портал до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи в російській федерації. Вказана заява за принципом екстериторіальності передана та розглянута Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке прийняло рішення № 092850019506 від 29.06.2023 про відмову в перерахунку пенсії за віком. Вказане рішення мотивовано тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 20.09.2023 у справі № 300/5106/23, яке набрало законної сили, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.06.2023 № 092850019506 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2023 про перерахунок пенсії за віком із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. Однак, виконуючи вказане рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням від 23.10.2023 повторно відмовило в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з тих самих підстав та рекомендувало надати трудову книжку НОМЕР_1 від 25.08.2003. Надалі, відповідно до рекомендацій пенсійного органу він 28.05.2024 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи в російській федерації у період з 27.06.2014 по 16.12.2021. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням № 092850019506 від 04.06.2024 повторно відмовило в перерахунку пенсії з тих самих підстав. Вважає зазначену відмову протиправною, оскільки він працював у російській федерації в період з 27.06.2014 по 16.12.2021, тобто під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а рішенням суду від 20.09.2023 у справі № 300/5106/23 уже надавалась правова оцінка пенсійного органу, згідно якої припиненя участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача у російській федерації у період з 27.06.2014 по 16.12.2021. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 092850019506 від 04.06.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 27.06.2014 по 11.08.2016, з 02.09.2016 по 25.09.2017, з 17.10.2017 по 11.03.2018, з 10.04.2018 по 09.04.2020, та з 21.04.2020 по 14.04.2021, з 21.06.2021 по 16.12.2021. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відмова Пенсійного фонду у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації є протиправною. Суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи були набуті під час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка передбачала взаємне врахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць. Припинення дії цієї Угоди для України з 19.06.2023 не може мати зворотної дії та не впливає на пенсійні права, які виникли під час її чинності. Суд першої інстанції зазначив, що позивач мав легітимні очікування щодо зарахування набутого в російській федерації стажу до страхового стажу в Україні, а факт його роботи підтверджується записами у трудовій книжці та відомостями індивідуального особового рахунку, які містять інформацію про сплату страхових внесків. Водночас Пенсійний фонд не витребував додаткових документів та безпідставно відмовив у врахуванні цього стажу лише з мотивів припинення участі України в міжнародній Угоді. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що після припинення дії для України з 19.06.2023 Угоди СНД від 13.03.1992 про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення відсутні правові підстави для зарахування такого стажу, набутого в російській федерації. Також скаржник посилається на те, що рішення про відмову в перерахунку пенсії було прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень Пенсійного фонду, а суд неповно з`ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для врахування спірних періодів роботи до страхового стажу. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся 20.04.2023 через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно розписки-повідомлення до заяви від 20.04.2023 додано: паспорт громадянина України; військовий квиток № НОМЕР_2 ; диплом про навчання № НОМЕР_3 ; довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 за № 39 та № 40; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників за №№ 188, 1844, 210, 304, 490, 2063, 1196, 42, 85; документ про надання статусу особи, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського № 342856; довіреність № 1198; заявка № 41; свідоцтво про народження № НОМЕР_4 ; трудова книжка № НОМЕР_5 . 27.04.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення № 092850019506 про відмову позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю в позивача пільгового стажу. 01.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Згідно розписки-повідомлення до заяви від 01.05.2023 додано: паспорт громадянина України; військовий квиток № НОМЕР_2 ; диплом про навчання № НОМЕР_3 ; довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 за № 39 та № 40; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників за № 199; документ про надання статусу особи, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського № 342856; довіреність № 1198; заявка № 41; свідоцтво про народження № НОМЕР_4 ; трудова книжка № НОМЕР_5 . За результатом розгляду заяви позивача від 01.05.2023 прийнято рішення № 092850019506 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 13.04.2023, страховий стаж становить 30 років 10 місяців 9 днів, не зараховано до страхового стажу період роботи в російській федерації. 26.06.2023 ОСОБА_1 звернувся через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи в російській федерації. Згідно розписки-повідомлення до заяви від 26.06.2023 додано: паспорт громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи Російської Федерації від 27.06.2022 за № 182-192-595-83. 29.06.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 092850019506 про відмову в перерахунку пенсії за віком. Вказане рішення відповідача 2 мотивовано тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Листом від 30.06.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області направило позивачу рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 092850019506 від 29.06.2023 про відмову в перерахунку пенсії за віком. Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії за віком, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Вищезазначені обставини встановленні рішенням суду від 20.09.2023 у справі №300/5106/23, які у свою чергу, згідно ч. 4 статті 78 КАС України не потребують доказування. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі № 300/5106/23, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.06.2023 № 092850019506 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_2 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 26.06.2023 про перерахунок пенсії за віком із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні в цій справі. Із змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.11.2024 №9636-8298/Б-02/8-0900/24 слідує, що на виконання рішення суду від 20.09.2023 у справі №300/5106/23 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням від 23.10.2023 відмовило в перерахунку пенсії ОСОБА_2 . Позивач 28.05.2024 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи в російській федерації у період з 27.06.2014 по 16.12.2021. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням № 092850019506 від 04.06.2024 відмовило в перерахунку пенсії ОСОБА_2 , вказавши на те, що до страхового стажу періоди роботи на території РСФСР по 31.12.1991, оскільки 19 червня 2023 року Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та як наслідок відсутня можливість у пенсійного органу отримати від відповідних фондів держав-учасниць інформацію про сплату страхових внесків. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу набутого в республіках колишнього СРСР, здійснюється на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 092850019506 від 04.06.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 27.06.2014 по 11.08.2016, з 02.09.2016 по 25.09.2017, з 17.10.2017 по 11.03.2018, з 10.04.2018 по 09.04.2020, та з 21.04.2020 по 14.04.2021, з 21.06.2021 по 16.12.2021. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнятого 09.07.2003 за № 1058-IV (далі Закону № 1058), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України. Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Положеннями пункту «а» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків. Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу). Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-IV (далі Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Подібні за суттю вимоги передбачені законодавством російської федерації. Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону «Про трудові пенсії в російській федерації» від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в російській федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації. Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб. Федеральним законом «Про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди» від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» № 167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012. Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації. Таким чином, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012. Отже, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умови сплати роботодавцем страхових внесків до пенсійного фонду тієї держави, на території якої здійснювалась така діяльність. Також, з огляду на доводи скаржника щодо необхідності підтвердження пенсійним органом російської федерації фактів сплати страхових внесків, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що такий обов`язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду російської федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012. Згідно з рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області № 092850019506 від 04.06.2024 про відмову позивачу в перерахунку пенсії за віком, таке рішення з тих підстав, що з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Отже, єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації слугувала обставина припинення участі російської федерація та України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. Колегія суддів наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Також колегією суддів враховується те, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Предметом цього спору є правова оцінка рішення територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періоду роботи позивача в російській федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період чинності такого міжнародного договору. Разом з тим, рішенням суду від 20.09.2023 у справі № 300/5106/23, яке набрало законної сили, уже надавалась правова оцінка відмові пенсійного органу, згідно якої припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 у зарахуванні періоду його роботи у російській федерації у період з 27.06.2014 по 16.12.2021. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на вищевикладені мотиви, відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації з вказаних в рішенні від 04.06.2024 підстав, є протиправною, оскільки ОСОБА_1 працював в російській федерації в періоди з 27.06.2014 по 16.12.2021 (період переривається), тобто під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення. Судом у рішенні від 20.09.2023 у справі № 300/5106/23, яке набрало закнної сили, встановлено, що разом із заявою від 26.06.2023 про перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 надав органу Пенсійного фонду України відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи в системі обов`язкового пенсійного страхування від 27.06.2022 за № 182-192-595-83 (станом на 01.04.2022), згідно яких стаж роботи позивача на території російської федерації становить більше 7 років. Вищевказані відомості від 27.06.2022 за № 182-192-595-83 містять інформацію про суми страхових внесків, які надійшли до Пенсійного фонду російської федерації. Отже, зазначені відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи в системі обов`язкового пенсійного страхування від 27.06.2022 за № 182-192-595-83, надані позивачем, можуть підтверджувати факт офіційного працевлаштування ОСОБА_1 та факт сплати роботодавцями позивача за відповідні періоди роботи податків та обов`язкових платежів згідно законодавства російської федерації. Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі сумнівів в достовірності вищевказаних документів, орган Пенсійного фонду України відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 мав можливість витребувати в позивача додаткові документи, однак цього не зробив. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд першої інстанції вірно встановив, що в копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.08.2003, містяться записи про періоди роботи позивача на території російської федерації у період з 27.06.2014 по 11.08.2016, з 02.09.2016 по 25.09.2017, з 17.10.2017 по 11.03.2018, з 10.04.2018 по 09.04.2020, та з 21.04.2020 по 14.04.2021, з 21.06.2021 по 16.12.2021. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме ці періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу, а не як зазначає позивач з 27.06.2014 по 16.12.2021. Відтак, пенсійним органом безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 27.06.2014 по 11.08.2016, з 02.09.2016 по 25.09.2017, з 17.10.2017 по 11.03.2018, з 10.04.2018 по 09.04.2020, та з 21.04.2020 по 14.04.2021, з 21.06.2021 по 16.12.2021, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 092850019506 від 04.06.2024 є протиправним та підлягає скасуванню. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Колегія суддів також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Згідно з частиною 1 статті 44 Закону № 1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. У даній справі, органом що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії. Таким чином, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23. Враховуючи те, що судом першої інстанції встановлено протиправність рішення про відмову в перерахунку пенсії № 092850019506 від 04.06.2024, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 28.05.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 27.06.2014 по 11.08.2016, з 02.09.2016 по 25.09.2017, з 17.10.2017 по 11.03.2018, з 10.04.2018 по 09.04.2020, та з 21.04.2020 по 14.04.2021, з 21.06.2021 по 16.12.2021. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі № 300/245/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим