Постанова 4855 № 320/7255/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7255/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Оксененка О.М., за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів здійснення підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 01.08.1993; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 01.08.1993 та здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 30.01.2023. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що з метою перерахунку пенсії на підтвердження наявності стажу надав до пенсійного органу довідку № 34934/10/17-30 від 20.12.2007, видану Державною податковою інспекцією у Волноваському районі, в якій зазначено, що він знаходився на податковому обліку в ДПІ у Волноваському районі, як суб`єкт підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 29.12.2002. Згідно ліцензії серії ІІВ № 054671 позивач мав право на здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом. Відповідно до ліцензійної картки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 здійснював внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом. Також, позивач надав квитанції про прийом податкових платежів та посвідчення-перепустку підприємця № 27, видану 13.07.1999 Волноваською ОДПІ. Разом з тим, на думку позивача, відповідачем безпідставно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності за період з 15.04.1992 по 11.08.1993. Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що надані позивачем документи не можуть беззаперечно свідчити про сплату позивачем страхових внесків в спірний період з 15.04.1992 по 01.08.1993, а тому, перерахунок пенсії з урахуванням наведеного періоду не здійснювався. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 24.04.2024. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2024 призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. до розгляду в судовому засіданні на 15.05.2024. Продовжено строк розгляду апеляційної скарги. 15.05.2024 по справі оголошено перерву до 03.07.2024. Розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.07.2024 задля забезпечення явки у судове засідання представника відповідача. У судовому засіданні 17.07.2024 апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала протии задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. 17.07.2024 судом оголошено вступну і резолютивні частини постанови. Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою та проживає в Київській області, що підтверджується паспортом та довідкою № 3232000725 від 08.09.2016. Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з вимогою включити до його страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності, в тому числі за період з 15.04.1992 по 11.08.1993. У листі від 11.11.2022 № 1000-0202-8/113831, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вказало, що до страхового стажу не враховано період роботи з 15.10.1991 по 11.08.1993 оскільки відсутні документи, які підтверджують здійснення підприємницької діяльності. Всі інші періоди роботи, підтверджені документально, враховані до страхового стажу. Листом від 15.02.2023 № 1000-0202-8/22572, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що періоди ведення підприємницької діяльності з 15.10.1991 по 11.08.1993 не враховано до загального страхового стажу, оскільки відсутні документи, які підтверджують здійснення фізичною особою підприємницької діяльності. Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що аналізуючи надані позивачем документи, їх сукупність не підтверджує належним чином обставини сплати страхових внесків за період з 15.04.1992 по 01.08.1993. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, до матеріалів справи на підтвердження наявності стажу позивач надав до довідку, в якій зазначено, що він знаходився на податковому обліку в ДПІ у Волноваському районі, як суб`єкт підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 29.12.2002. Також, до відповідача було надано квитанції про прийом податкових платежів та посвІдчення-перепустку підприємця № 27, видану 13.07.1999 року Волноваською ОДПІ, з огляду на що, висновок суду першої інстанції про те, що єдиним можливим документом для зарахування спірного періоду до страхового стажу, є документ про сплату страхових внесків, не узгоджується з обставинами, які становлять предмет з`ясування у цій справі. На переконання апелянта, у спірному випадку, пенсійне законодавство не дає чіткої відповіді на питання щодо можливості зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 01.08.1993 роки без надання документів про сплату страхових внесків. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-ХІІ), від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до норм ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно з п. 16 розділу XVПрикінцеві положенняЗакону № 1058-ІV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Так, ч. ч. 1 та 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Відповідно до норм пункту а, б статті 3 Закону № 1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України. особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII, до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Тож, з наведенного слідує, що обов`язковою умовою набуття права на трудову пенсію фізичній особі-підприємцю за певний період діяльності, є наявність стажу роботи, за умови сплати останніми страхових внесків до Пенсійного фонду України, які мають бути відображені в системі персоніфікованого обліку ПФУ (в базі даних) або підтверджуватись первнинними документами, наданими особою. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок № 637). Відповідно до норм п. 4 Порядку № 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності, є сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. У матеріалах справи міститься довідка № 34934/10/17-30 від 20.12.2007, видана Державною податковою інспекцією у Волноваському районі, про перебування на податковому обліку як суб`єкта підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 29.12.2002; ліцензія серії НОМЕР_2 про право на здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом; ліцензійну картку серії НОМЕР_1 про здійснення внутрішнього перевезення вантажів автомобільним транспортом; посвідчення-перепустку підприємця № 27, видану 13.07.1999 Волноваською ОДПІ; квитанції на прийом податкових платежів БЄ № 222150 від 19.01.1997, БЄ № 250032 від 30.05.1997, БЄ № 222542 від 07.05.1997, Ж № 026729 від 23.12.1998, ЧЗ № 150593 від 02.04.1999, ЧЗ № 337703 від 26.08.1999; квитанції від 30.09.1991, квитанції № 3137 від 12.11.1992, квитанції №17 від 07.06.1999; платіжні відомості, платіжне повідомлення № 404836 від 25.01.2000; лист Головного управління ДПС у Київській області від 14.07.2022 № 17103/6/10-36-13 про відсутність податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 08.07.2022. Колегія суддів, аналізуючи зміст вказаних документів, констатує, що їх сукупність, дійсно, не підтверджує сплату позивачем страхових внесків за період з 15.04.1992 по 01.08.1993, натомість, є документами, які підтверджують статус/реєстрацію субґєктом підприємницької діяльності, сплату податків, проте не страхових внесків, що додатково було перевірено під час апеляційного розгляду в судовому засіданні, адже на запитання головуючого судді, позивач вказав на те, що всі наявні в нього докази/первинні документи надані до матеріалів справи, інших надати не може. Згідно ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Разом з тим, твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього. Незважаючи на вказане, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності, суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та витребуваних необхідних документів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Відповідно до приписів частини четвертої статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. З урахуванням викладеного, задля офіційного з`ясування всіх обставин справи, суд листом від 16.05.2024 № 320/7255/23/2583/2024 звернувся до ГУ ПФУ в Київській області та ДПС України, в якому просив надати інформацію про наявність/відсутність в паперовій/електронній формі інформації про сплату/зарахування до бюджету платежів від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області 22.03.2005, АДРЕСА_1 ) під час здійснення ним підприємницької діяльності за період з 1992 року по 1993 рік, надавши відповідні документи, що підтверджують їх зарахування. У відповідь на запит суду, від ГУ ПФУ в Київській області та ДПС України надійшли відповіді, за змістом яких, надати запитувані документи немає змоги, або через сплив строків зберігання документів, або у звґязку із фактичною відсутністю цих документів у базах даних. Тож, з урахуванням того, що сплата страхових внесків могла здійснюватись особою за вказаних період, а могла і не здійснюватись, за відсутності даних в системі ПФУ/ДПС, зважаючи на визначений законодавством перелік документів на підтвердження сплати страхових внесків за період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності по загальній системі оподаткування, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не є належними і достатніми доказами того, що будучи фізичною особою-підприємцем ним були сплачені страхові внески, а сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати ним відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу даного періоду підприємницької діяльності. Щодо доводів апелянта в судовому засіданні про те, що відповідачем було протиправно зменшено його страховий стаж/неправильно обраховано, колегія суддів наголошує на тому, що це не є предметом розгляду данного спору, позаяк, спірних питанням є саме зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 15.04.1992 по 01.08.1993 та здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу. Наданий позивачем лист/довідку податкового органу про відсутність заборгованості зі сплати податків, теж не доводить сплату страхових внесків у спірний період, тому, за таких обставин, у відповідача не було законних підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності за період з 15.04.1992 по 01.08.1993. Позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.М. Оксененко Повний текст постанови складено 18.07.2024.