Постанова 4857 № 500/909/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/909/23 пров. № А/857/9257/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Гінди О.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року (головуючого судді Осташа А.В., ухвалене у письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі №500/909/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 20.03.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 057050009559 від 23.09.2022 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2022 №8895 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 23.10.1997 по 05.10.1999 та періоду ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 06.10.1999 по 31.12.2003. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057050009559 від 23.09.2022 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.10.1997 по 05.10.1999 та період здійснення підприємницької діяльності з 06.10.1999 по 30.06.2000. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 , на підставі її заяви, зареєстрованої 16.09.2022, пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині щодо зарахуванням до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003, яка мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2023 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №500/90/23 повернуто скаржнику, оскільки не усунуто недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №500/90/23 та ухвалою суду від 20.06.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 16.09.2022 звернулась до органу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.09.2022 №057050009559 було відмовлено у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди з 23.10.1997 по 05.10.1999, оскільки в наказі про звільнення неявне виправлення, яке не засвідчене відбитком печатки. Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, оскільки позивачці безпідставно не зараховано до стажу спірний періоди роботи стосовно зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 23.10.1997 по 05.10.1999 та період здійснення підприємницької діяльності з 06.10.1999 по 30.06.2000, а в решті відмовив. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Оскільки, позивачем оскаржується в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині, отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог частини 1 статті 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення лише у цій частині. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів таких правовідносин і мають обов`язковий характер. У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон №1058). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1058 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно із статтею 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 26 Закону №1058, починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Згідно пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Як встановлено судом, і не заперечувалось сторонами, позивач звернулась за призначенням пенсії 16.09.2022. Згідно пункту 4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. При цьому, згідно підпункту 3 пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Згідно зі статтею 56 Закону №1788 до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою набуття права на трудову пенсію фізичній особі - підприємцю є наявність стажу роботи, за умови сплати останніми страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 частини 3-1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637. Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Аналізуючи наведені норми права суд зазначає, що періоди провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності лише у разі перебування особи на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження здійснення підприємницької діяльності позивачкою ОСОБА_1 подано до суду: копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В00 №173300 та лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 07.11.2022. Зокрема, в даному листі значиться про те, що позивач, відповідно до реєстру самозайнятих осіб перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець в Центральній ДПІ (Центральний район м.Маріуполь) ГУ ДПС у Донецькій області з 23.11.1998 по 14.01.2016 як платник податків за основним місцем обліку Стосовно системи оподаткування та сплати податків за період з 1998 по 31.12.2003 повідомлено що у них немає можливості надати інформацію про систему оподаткування та плату податків за період з 19998 по 31.12.2003 у зв`язку з відсутністю таких показників в інформаційно-комунікаційній системі ДПС. Враховуючи наявну інформацію на час прийняття оскаржуваного відповідачем рішення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість зарахувати позивачці лише період її здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу з 06.10.1999 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності за результатами судового оскарження, а період після 30.06.2000 не вважає за можливим, оскільки вказані документи не містять інформації про сплату страхових внесків, що апелянтом не спростовується, однак під час виконання відповідного рішення зважаючи на зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 , якщо позивачка подасть докази сплати страхових внесків, такий стаж повинен бути пенсійним органом зарахований. Доказів, що підтверджують провадження позивачем підприємницької діяльності у спірний період за спрощеною системою оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, а також сплату позивачем страхових внесків до суду не надано, що дозволяє суду дійти висновку, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати ним відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу періоду підприємницької діяльності за спірний період після 30.06.2000. Будь-якого документального підтвердження зазначеного позивачем, як до заяви про призначення пенсії, так і до суду надано не було. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії. Також суд вказує, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. З огляду на наявність дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду з призначення пенсій, положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №500/909/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк О.М. Гінда