Постанова 4857 № 461/2720/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 461/2720/25 пров. № А/857/16823/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року, прийняте суддею Юрківим О.Р. об 11 годині 33 хвилині у м. Львові, повний текст складено 11 квітня 2025 року у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,- встановив : Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (надалі ГУ ДМСУ у Львівській області, позивач) звернулося з позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 (надалі відповідач) про затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , строком на шість місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою подальшого вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення за межі території України. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 позов задоволено. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що у відповідача відсутні документи, які дають право законно перебувати на території України, такий не має родинних зв`язків на території України, у нього відсутні джерела для заробітку та проживання в Україні. Із заявою про набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту до відповідних державних органів відповідач також не звертався. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.05.2022 (справа № 755/3460/22) затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців. В подальшому на виконання вищевказаного рішення громадянина російської федерації ОСОБА_1 поміщено в ПТПІ у Волинській області строком на 6 місяців Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2022 справа (755/10612/22) продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 терміном на 6 (шість) місяців. Таким чином, вказаний громадянин, перебував у ПТПІ у Волинській області протягом 12 місяців. Після закінчення строку затримання 01.05.2023 ОСОБА_1 був звільнений з ПТПІ у Волинській області у зв`язку із закінченням строку затримання та поміщення до відповідної установи. Позивачем у даних справах визначено Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, що в свою чергу свідчить про обізнаність органів ДМС України про перебування ОСОБА_1 на території України з 29 квітня 2022. Однак під час затримання ОСОБА_1 яке відбулось 29 квітня 2022 та після його звільнення 01.05.2023 не встановлено та не надано суду доказів щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання будь - яких судових рішень та переховування від органів ДМС У країни у відповідному регіоні. В той же час уповноваженими органами не вчинялись жодні дії щодо складання адміністративних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП. Також слід зазначити, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення ПН МЛВ №002940 від 08.04.2025 щодо ОСОБА_1 яка покладається в обґрунтування позову, була оскаржена у відповідному до закону порядку, що підтверджується копією позовної заяви з відміткою, а тому кінцеве рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності не прийнято. Також важливою обставиною, є те що відносно ОСОБА_1 не приймалось рішення про його видворення протягом усього терміну перебування на території України. Звертає увагу на те, що примусовому поверненню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилитимуться від виконання такого рішення. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов. ГУ ДМСУ у Львівській області у відзиві зазначає, що представник відповідача в основу обґрунтування апеляційної скарги поклав факт подачі позову до ГУ ДМС у Львівській області щодо постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Разом з тим, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 08.05.2025 у справі № 158/1064/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Крім того ОСОБА_1 має невиконані майнові зобов`язання перед державою Україна, а саме не сплатив штраф згідно постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МЛВ 002940, що підтверджується інформацією державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Щодо тверджень апелянта, що рішення про видворення не може прийматись без попереднього рішення про примусове повернення, то такі твердження не ґрунтуються на чинних нормах законодавства. Підставами вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду з України є: відсутність законних підстав для перебування іноземця на території України, передбачені статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; відсутність документів, які б надавали право на перетин кордонів для виїзду з території України; відсутність документів, на право перебування на території України; відсутність на території України родинних зв`язків; відсутність дозволу на працевлаштування та постійного місця проживання та законного джерела отримання коштів. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. В задоволенні клопотань про відкладення відмовлено. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 002947 від 07.04.2025 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин російської федерації ОСОБА_1 перевищив дозволений строк перебування більш як на 30 днів, та проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Частиною шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Частинами першою, другою, п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1110 визначено, що такий пункт є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства. Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI варто зважати на те, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 у справі №296/8455/22. У цій справі предметом розгляду є вимога ГУ ДМСУ у Львівській області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд не має повноважень на примусове видворення іноземця чи особи без громадянства до прийняття компетентним органом щодо цього іноземця чи особи без громадянства рішення про примусове повернення. Подібну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2018 у справі №359/8674/16-а та від 28 лютого 2019 у справі №754/2198/17. Апеляційний суд зазначає, що у даній справі відсутнє рішення про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 . Крім того відповідач позитивно характеризується у благодійному фонді «Громадська Надія» членом якого він являється та підтверджуючі матеріали наявні у справі. Згідно довідки благодійного фонду «Громадська Надія» від 06.06.2025 №24 позивач є волонтером благодійного фонду, залучений до акцій, заходів та ініціатив фонду. Також згідно листа, наданого благодійним фондом «Громадська Надія» від 06.06.2025 №26, ОСОБА_1 тривалий час приймав участь в соціальних та благодійних акціях, в тому числі здійснює перевезення гуманітарної допомоги в умовах військового часу. З початку збройної агресії російської федерації в бік України, ОСОБА_1 активно долучився до допомоги внутрішньопереміщеним особам в умовах військового стану. На думку суду, такі дії відповідача свідчать про намір відповідача легалізувати своє перебування в України. Затримання відповідача та його перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, що є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини. Причому, стороною позивача не розглядались альтернативні заходи щодо іноземця, зокрема взяття на поруки благодійним фондом «Громадська Надія». Не можна обійти увагою й те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01.05.2022 (справа № 755/3460/22) затримано цього ж таки громадянина російської федерації ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців. В подальшому на виконання вищевказаного рішення громадянина російської федерації ОСОБА_1 поміщено в ПТПІ у Волинській області строком на 6 місяців Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.10.2022 справа (755/10612/22) продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 терміном на 6 (шість) місяців. Таким чином, вказаний громадянин, перебував уже в ПТПІ у Волинській області протягом 12 місяців. Після закінчення строку затримання 01.05.2023 ОСОБА_1 був звільнений з ПТПІ у Волинській області у зв`язку із закінченням строку затримання та поміщення до відповідної установи. З наведеного можна зробити висновок, що сторона позивача була обізнана вже тривалий час про перебування ОСОБА_1 на території України, а також те, що під час затримання ОСОБА_1 яке відбулось 29 квітня 2022 та після його звільнення 01.05.2023 не встановлено та не надано суду доказів щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання будь - яких судових рішень та переховування від органів ДМС України у відповідному регіоні. Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України). Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 у справі №204/521/24 зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. У постанові від 26 січня 2024 у справі № 522/11225/22 Верховний Суд зауважив, що зважаючи на поведінку іноземця, не вбачав неспівмірності та непропорційності між застосованими до нього заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення особою міграційного законодавства. Визначені у цій постанові Верховного Суду підходи можуть бути ураховані при вирішенні спірних правовідносин хоч і від зворотного, а саме: необхідність врахування наслідків застосованого заходу вдруге до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу на порушення міграційного законодавства, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд не здійснює перерозподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 272, 289, 310, 315, 7, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2025 року у справі №461/2720/25 та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20.06.2025.