Постанова 4857 № 461/2365/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 рокуСправа № 461/2365/26 пров. № А/857/24906/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Мандзія О.П., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Демидюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року (суддя Павлюк О.В., м. Львів, повний текст складено 02 квітня 2026 року), - ВСТАНОВИВ: 02.04.2026 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (далі Управління, ДМС відповідно) звернулось до суду з позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , в якому просило прийняти рішення про затримання останнього з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України останнього, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців; рішення допустити до негайного виконання. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В доводах апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_2 11 років тому перетнув особисто кордон України, оскільки хотів проживати на території України. На той момент йому не було відомо законів України про незаконний перетин кордону. Після певного часу проживання на території України він звернувся до представників міграційної служби для оформлення свого законного перебування на території України. В 2016 році йому був виданий паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон та ідентифікаційний код. З 2016 року облаштувався на території України, мешкає постійно разом із сім`єю, та здійснює підприємницьку діяльність. ОСОБА_3 не було відомо чи приймалось рішення щодо скасування його паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Окрім того, копії даних рішень не були вручені для ознайомлення та оскарження. Зазначає, що затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення є безпідставним, адже останній перебуває на законних підставах на території України, а таке затримання перешкоджає його праву особисто звернутися до органів ДМС для здійснення належного оформлення посвідки на проживання на території України або отримати право на захист. Вказує, що громадяни російської федерації, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що унеможливлює застосування до них процедури видворення, а відповідно, й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають і Україні, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території нашої держави. Судом першої інстанції не вивчені обставини щодо наявності у ОСОБА_4 трьох неповнолітніх дітей, які є громадянами України, укладений шлюб з громадянкою України та що він працює на користь держави, вніс вагомий внесок до територіального захисту України проти агресії рф, а саме здійснював всебічну допомогу військовим Збройним Сил України, що підтверджує міцність соціальних зв`язків на території України. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває на території України без відповідних законних підстав, ухилився від виїзду з України, не вживав заходів щодо оформлення легального перебування на території України, з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не звертався, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 01.04.2026 о 16 год. 15 хв. працівники Управління виявили та затримали громадянина російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі вчиненням правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), та з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника, вирішення питання про поміщення особи в ПТПІ, який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: прибув на територію України нелегально поза пунктом пропуску та проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 01.04.2026 ПР МЛВ 003465, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив дозволений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, та проживав на території України без документів на право проживання в Україні, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. У поясненнях до протоколу відповідач, громадянин рф ОСОБА_2 зазначив, що розуміє, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребує, українську мову розуміє, свою провину визнає, зміст протоколу йому зрозумілий. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області (зі слів іноземця). Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Чинний паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має підстав для подальшого перебування в Україні. 01.04.2026 Управління прийняло рішення про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом спору у цій справі є затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Водночас законність рішення про примусове видворення відповідача не є предметом розгляду у цій справі та може бути предметом окремого судового спору. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI). Статтею 3 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до частин другої-третьої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні. Частиною першою статті 9 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Отже, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта. Відповідно до статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до частин першої-другої статті 289 КАС, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіального органу чи підрозділу, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України про державний кордон або про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, до завершення процедури розгляду такої заяви. Системний аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що можливість затримання іноземця або особи без громадянства у порядку, передбаченому КАС, пов`язана законодавцем із наявністю певних обставин, однією з яких є відсутність у іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Відповідно до приписів частини одинадцятої статті 289 КАС строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Згідно із положеннями частини тринадцятої статті 289 КАС умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Відповідно до частини вісімнадцятої статті 289 КАС, на час розгляду судом першої та апеляційної інстанцій справи по суті позовних вимог і до набрання рішенням суду законної сили іноземець або особа без громадянства утримується у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 522/13380/22 зауважив, що з аналізу наведених положень статті 289 КАС слідує, що застосування судом до іноземця або особи без громадянства заходу, передбаченого пунктом 1 частини першої цієї статті, а саме затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, може мати місце лише після подання адміністративного позову про його примусове видворення за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, який вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №784 було затверджено «Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації» (далі Порядок № 784). Пунктом 52 Порядку № 784 передбачено, що під час здійснення ідентифікації іноземця або особи без громадянства перевіряється поданий ним паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною, вживаються заходи до встановлення громадянства, прізвища, імені, по батькові (у разі наявності), дати та місця народження іноземця або особи без громадянства. Відповідно до пункту 55 Порядку № 784 ідентифікація іноземців та осіб без громадянства, затриманих за незаконне перебування або порушення правил перебування в Україні, в яких відсутні документи, що посвідчують його особу, передбачає, зокрема, здійснення таких заходів: 1) опитування з метою встановлення прізвища, імені, по батькові (у разі наявності), місця народження, віку, країни походження особи; 2) проведення перевірки інформації про особу засобами Реєстру; 3) проведення у разі відсутності інформації про особу в Реєстрі перевірки згідно з картотеками та базами даних розпорядника Реєстру; 4) фотографування особи; 5) отримання відцифрованих відбитків пальців рук особи. Згідно з пунктом 4 розділу ІV «Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22.01.2018 №38/77), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2012 за №806/21119 (далі Інструкція), іноземці, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, поміщуються до ПТПІ на строк, необхідний для їх ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше ніж на вісімнадцять місяців. Приписами пункту 1 розділу V Інструкції передбачено, що до матеріалів про примусове повернення/видворення, що зберігаються в особовій справі затриманого, належать: рішення відповідного органу/підрозділу про примусове повернення та/або рішення адміністративного суду щодо примусового видворення іноземця; копія паспортного документа іноземця (за наявності); у разі відсутності паспортного документа - документи (посвідчення особи на повернення), які свідчать про здійснення заходів щодо встановлення особи затриманого; копія вироку суду чи постанови у справі про адміністративне правопорушення, якщо видворення є наслідком вчинення іноземцем під час перебування в Україні злочину чи адміністративного правопорушення; копія повідомлення, надісланого іноземному дипломатичному представництву або консульській установі, про затримання іноземця; копія акта приймання-передавання особи за договорами про реадмісію осіб (за наявності); інші документи (дактилокарти, акт про фактично здійснені витрати на примусове видворення іноземця, акт про приймання від інших правоохоронних органів для видворення). Пунктом 1 розділу VI Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. При цьому, слід зауважити, що відповідно до пункту 2 вказаної Інструкції терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню. Таким чином, процедура видворення відбувається за межі території України, та не свідчить про видворення саме в російську федерацію. Як встановлено з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 перетнув державний кордон України в 2015 році поза межами пункту пропуску. В подальшому, проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк. Наведені обставини відповідач також підтвердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. 01.04.2026 він був притягнутий до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, за порушення правил перебування в Україні. Окрім того, відповідач не звертався до компетентних органів України із заявами про надання дозволу на імміграцію, визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту у встановлений законом строк, а також не вчиняв інших дій, спрямованих на легалізацію свого перебування на території України. Відповідні дії були розпочаті відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду даної справи, що не спростовує висновків суду першої інстанції в цій частині. При цьому, відповідачем не надано будь-яких доказів того, що він не мав жодної можливості звернутися до міграційних органів протягом одинадцяти років нелегального перебування на території України з питань визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту чи іншого узаконення свого перебування на території України. Згідно з частинами другою, четвертою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон № 3671-VI) особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для його ідентифікації державними органами, оскільки встановлені під час судового розгляду обставини свідчать про відсутність у відповідача будь-яких належним чином оформлених документів, які б підтверджували законність його перебування на території України. Так, листом від 03.06.2026 №6/2546-26 Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС повідомлено, що за даними ЦПМУ ДМС 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на персональні дані « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 у зв`язку з обміном непридатного для користування паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУМВС України в АР Крим. За результатами проведених перевірок відповідно до пункту 109 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі Порядок № 302) встановлено, що під час розгляду заяви про видачу паспорта громадянина України особу ОСОБА_7 не ідентифіковано, не встановлено факт оформлення паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 на персональні дані « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », та не встановлено факт належності ОСОБА_7 до громадянства України. За результатами проведених перевірок паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлений 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на персональні дані « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », рішенням ЦПМУ ДМС від 16.10.2025 №199/2025 визнано таким, що оформлений з порушенням вимог законодавства відповідно до абзацу восьмого пункту 108 Порядку № 302 та вважається недійсними з 16.10.2025 та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню. 06.11.2025 за вих. № 3501.3-9171/35.1-25 на адресу ОСОБА_8 міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби було направлено лист із зазначенням, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 оформлений 15.06.2016 Олександрійським МВ УДМС України в Кіровоградській області на його ім`я визнаний оформленим з порушенням вимог законодавства, недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню у встановленому законодавством порядку. Також в листі вказано про необхідність звернення до територіального підрозділу ДМС з метою його здачі для знищення з урахуванням вимог чинного законодавства. Згідно з реєстром на відправлену кореспонденцію УДМС у Кіровоградській області, лист за вих. № 3501.3-9171/35.1-25 відправлено ОСОБА_6 , що підтверджується квитанцією з АТ «Укрпошта» з номером відправлення 2500601009579. Відповідно до трекінгу відправлень АТ «Укрпошта», відправлення вручено одержувачу 27.11.2025. Висновком службової перевірки ЦПМУ ДМС, який затверджений 04.11.2025 № 372/2025 ДМС України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 оформлений 07.07.2016 Олександрівським МВ УДМС України в Кіровоградській області на ім`я ОСОБА_6 визнаний оформленим з порушенням вимог законодавства, недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню у встановленому законодавством порядку. 11.12.2025 за вих. № 3501.1-10277 на адресу ОСОБА_6 було направлено відповідне повідомлення із зазначенням, що оформлений на його ім`я паспортний документ визнаний таким, що оформлений з порушенням вимог чинного, на момент оформлення, законодавства. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що у грудні 2025 році телефонував на гарячу лінію ЦПМУ ДМС щодо отримання інформації з приводу недійсності свого паспортного документа. Крім цього, що відділом оформлення документів управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління проведено службову перевірку щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , виданого 09.07.2018 органом видачі 4612 на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами службової перевірки складено висновок № 53/2026 від 03.03.2026, відповідно до якого паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , згідно із підпунктом 8 пункту 89 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню у встановленому законом порядку. Про результати службової перевірки ОСОБА_6 повідомлено листом за вих. №4601.6.3-4049/46.2-26 від 18.03.2026, який згідно списком № 33 згрупованих відправлень «Рекомендований відправлення R067126098496 лист» відправлено 19.03.2026, вручено одержувачу 24.03.2026. Наведені обставини в сукупності свідчать про те, що відповідач не має жодного чинного документа, який би посвідчував його особу та підтверджував законність його перебування на території України. Усі паспортні документи, оформлені на ім`я ОСОБА_6 , визнані недійсними як оформлені з порушенням вимог законодавства та підлягають вилученню і знищенню. При цьому, відповідачу було відомо про прийняті територіальними органами ДМС рішення про визнання недійними паспортних документів, оформлених на його ім`я. Старшим слідчим Управління ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі листом від 18.05.2026 № 1669-2026 поінформовано про те, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що 15.06.2016 громадянин російської федерації ОСОБА_9 звертався до Олександрійського МВ УДМС України в Кіровоградській області із заявою про видачу паспорта громадянина України та надав підробний паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на персональні дані « ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », виданий 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУМВС України в АР Крим. Листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 25.05.2026 № 5/2-1071 надано інформацію на підставі дозволу слідчого ГУНП в АР Крим та м. Севастополі № 1752-2026 від 22.05.2026 для використання в судовій справі № 461/2365/26 копії судової портретної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №12025010000000115 від 16.06.2025, по фотозображеннях ОСОБА_10 / ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Листом Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 03.06.2026 № 83397?2026 щодо перевірки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що під час перевірки фотозображення, долученого до запиту, за обліками Генерального секретаріату Інтерполу встановлено його збіг із фотозображенням особи на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, наведені дані правоохоронних органів, результати портретної експертизи та перевірка за обліками Інтерполу підтверджують, що відповідач ОСОБА_6 є громадянином російської федерації ОСОБА_9 . При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечує активну волонтерську діяльність відповідача, його участь у підтримці обороноздатності України в умовах збройної агресії російської федерації, а також розроблення та передачу інноваційних технічних рішень, зокрема наземних роботизованих комплексів (НРК) для потреб Сил оборони України, наявність стійких соціальних зв`язків на території України, шлюб з громадянкою України, наявність трьох неповнолітніх дітей громадян України та здійснення підприємницької діяльності. Разом з тим, зазначені обставини не звільняють іноземців та осіб без громадянства від обов`язку дотримуватися вимог міграційного законодавства держави України та не можуть бути підставою для визнання законним його перебування на території України за відсутності правових підстав і належним чином оформлених документів. Крім того, здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Тобто, законодавець не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає на нього обов`язок забезпечення урегулювання свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС. Факт укладення шлюбу на території України не є тотожним легалізації іноземця на території України, такий може бути лише підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не може сам по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права; бажання іноземця зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства. У постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18 Верховний Суд зазначив: «

23. Разом з тим, доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.

24. Стосовно вказаного твердження доцільно наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України.

25. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять належних доказів, якими обґрунтовано позовні вимоги.

26. Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо недопустимості грубого систематичного порушення положень законодавства України. Факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.». Згідно з висновками у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 522/14416/18 законодавством не передбачено винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Суд зазначив, що факт батьківства іноземця не спростовує встановлені державним органом порушення в його діях. Крім того, Суд підкреслив, що, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу відповідача з громадянкою України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, він матиме змогу легально перебувати на території України, не порушуючи, при цьому норм міграційного законодавства. Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17. Таким чином, наведені доводи скаржника не спростовують та не скасовують встановлені Управлінням порушення відповідачем законодавства України про правовий статус іноземців, оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України, та не звільняють від обов`язку доводити законність свого перебування. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до відповідача процедури реадмісії, суд апеляційної інстанції зазначає, що угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом російської федерації про реадмісію, вчинена 22 жовтня 2012 року в м. москві та ратифікована Законом України від 05 червня 2013 року № 324-VII, втратила практичне застосування у зв`язку із зупиненням її дії Законом України «Про зупинення дії Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом російської федерації про реадмісію» від 24 серпня 2023 року № 3359-IX, який набрав чинності 21 вересня 2023 року. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин дія зазначеної угоди була зупинена, а тому процедура реадмісії громадян російської федерації не могла бути застосована уповноваженими органами України. Щодо застосування до відповідача такого заходу як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, за змістом пункту 3 частини першої статті 289 КАС за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: взяття на поруки підприємством, установою чи організацією. Відповідності до вимог частини п`ятої статті 289 КАС взяття на поруки підприємством, установою чи організацією полягає у наданні уповноваженими особами підприємства, установи чи організації, яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього (неї) обов`язків відповідно до частини четвертої цієї статті і зобов`язуються за потреби доставити його (її) до суду чи органу (підрозділу), який подав позов. Системний аналіз положень статті 289 КАС дає підстави для висновку, що вибір конкретного заходу із числа передбачених частиною першою цієї статті належить до дискреційних повноважень органу, який звертається до суду з відповідним позовом, а саме центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, його територіального органу чи підрозділу, органу охорони державного кордону або органу Служби безпеки України. Як установлено з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду на підставі статті 289 КАС, просив застосувати до відповідача захід у вигляді затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України. Саме цей захід є предметом розгляду у даній справі. Разом з тим, положення статті 289 КАС не передбачають процесуальної можливості для суду апеляційної інстанції змінювати обраний позивачем захід на інший із числа визначених цією статтею за клопотанням іноземця або особи без громадянства під час апеляційного перегляду справи. При цьому, відсутність документів, що посвідчують особу відповідача, унеможливлюють застосування до нього інших, крім затримання заходів, передбачених частиною першою статті 289 КАС. У вимірі встановлених обставин можна резюмувати, що: відомості про перебування відповідача на території України на законних підставах відсутні; паспорти громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон отримав незаконним способом, з порушенням вимог законодавства, без проходження процедур набуття/прийняття до громадянства України, що може мати ознаки вчинення кримінального правопорушення; відповідач був затриманий співробітниками Управління за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні; після прибуття на територію України відповідач не вчинив спроби легалізації власного знаходження; на час звернення позивача до суду з даним позовом у відповідача були відсутні будь-які документи на право проживання в Україні. Станом на час апеляційного перегляду справи Управлінням вживаються заходи щодо ідентифікації особи відповідача. Зважаючи на те, що рішення про примусове видворення відповідачем не виконано, у відповідача відсутні документи на право перебування на території України, відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 522/24609/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/23067/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/15129/19, 23 березня 2023 року у справі № 522/13380/22. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, наголошує, що наявність обставин, за яких відповідач не може бути повернутий до країни громадянської належності у зв`язку з засудженням останнім військової агресії російської федерації проти України буде предметом дослідження в межах спору про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України. Зокрема, врахуванню підлягає рішення Європейського суду з прав людини від 26 травня 2026 року № 19764/26 за результатами розгляду заяви про застосування тимчасових заходів, відповідно до Правила 39 Регламенту Суду, у якому повідомлено Уряд України про необхідність утриматися від вислання (видворення) ОСОБА_4 до подальшого повідомлення Суду. У постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 299/2749/23 Верховний Суд вказав, що при вирішенні питання про примусове повернення слід обов`язково з`ясовувати наявність обставин, передбачених статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону № 3773-VI, які виключають можливість такого повернення до країни походження. Колегія суддів Верховного Суду наголосила, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження, або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству. У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. П. Мандзій Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 08.06.2026.