Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 182/6221/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 червня 2024 року м. Дніпросправа № 182/6221/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання Личкатої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року (суддя Рунчева О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення за межі України,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №6 від 04.10.2023 про примусове видворення за межі України, винесене відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Представником позивача подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач заміжня за громадянином України, прибула на територію України з метою возз`єднання сім`ї з чоловіком та дітьми, у встановленому чинним законодавством порядку отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном до 22.03.2006. Також зазначає, що має сім`ю, налагоджене приватне та соціальне життя, постійне місце проживання та її видворення не пов`язане із забезпеченням національної безпеки України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву зазначено, що станом на 04.10.2023 громадянка російської федерації ОСОБА_1 із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не зверталася, а також із заявою про продовження строку перебування на території України не зверталася. Разом з цим вказано, що чинним законодавством не передбачено виключень (в тому числі, у зв`язку з наявністю родинних відносин) із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, що не звільняє особу від відповідальності за вчинення порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ), 07.11.1987 уклала шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстрований органами РАЦ Усть-Манського району ЯАССР, реєстраційний запис №

7. ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , який відповідно до паспорту НОМЕР_1 виданого Орджонікідзевським МВ УМВС України у Дніпропетровській області 18.12.2008 є громадянином України, проживає у АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 , який відповідно до паспорту НОМЕР_2 виданого Орджонікідзевським МВ УМВС України у Дніпропетровській області 18.12.2008 є громадянином України, проживає у АДРЕСА_1 . Відповідно до наявного Адресного листа вибуття, який складено 11.08.1998 позивач разом з двома дітьми вибула з АДРЕСА_2 , мета візиту зазначена як «перемена местажительства постоянно». ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №5321, посвідченого приватним нотаріусом Орджонікіжзевськго міського нотаріального округу, стає власником домоволодіння АДРЕСА_1 . В даному домоволодінні прописана ОСОБА_1 з членами своєї родини, де й зареєстровані та мешкають по теперішній час. Виконавчим комітетом Орджонікідзевської міської ради відповідно до листа № 15/48-396 від 03.04.2000 надано згоду на проживання позивача з чоловіком у АДРЕСА_1 до отримання виду на проживання. Відповідно до наявної копії паспорта громадянина СРСР НОМЕР_3 , виданого на ім`я позивача, на сторінці 11 наявна відмітка про укладання шлюбу з ОСОБА_3 , а на сторінці 17 є відмітка про продовження терміну перебування позивача до 22.03.2006 на території України, зробленої Орджонікідзевським ГО УМВД України в Дніпропетровській області. 17.03.2009 чоловік ОСОБА_1 стає громадянином України та отримує паспорт НОМЕР_4 . ОСОБА_1 14.05.1999 державною податковою інспекцією присвоєно ідентифікаційний код 2410511907. Так, Громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ серії НОМЕР_5 , виданий 16.05.2006 терміном дії до 16.05.2011, прибула на території України у 1997 році, що підтверджується із пояснень позивача. Станом на 04.10.2023 ОСОБА_1 із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не зверталася, із заявою про продовження строку перебування на території України не зверталася. Вищезазначені обставини, вказують на факт порушення позивачем приписів встановлених нормами Порядку № 322 у зв`язку з чим, позивач не звертався офіційно до органів ДМС для оформлення заяви-анкети про отримання посвідки на тимчасове проживання. Відповідно до службової записки відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління у справах іноземців та осіб без громадянства № 1201.3.3/48318-23 від 04.10.2023, згідно проведених перевірок відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції не зверталася, інформація, щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, набуття статусу біженця стосовно ОСОБА_1 відсутня. Факт виявлення порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні з боку громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зафіксовано Відділом № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МДН номер 005625 від 04.10.2023. За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, за вчинення якого передбачена відповідальність згідно до частини 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Відділом № 16 у місті Нікополі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винесено постанову від 04.10.2023 серії ПН МДН номер 005616 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу передбаченого санкцією зазначеної норми, а саме в розмірі 3 400 грн. 00 коп. Вищевказаний штраф ОСОБА_1 не сплачено, у зв`язку з чим до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направлено заяву для відкриття виконавчого провадження. 03.11.2023 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 73214988, про що листом № 169450 від 03.11.2023 проінформовано позивача та відповідача. Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», примусове повернення не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону). З метою забезпечення виконання положень частини 8 статті 26 та частини 1, частини 3, частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено примусово видворити з України громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI). Пунктом 6-10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом. Нелегальний мігрант іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України (пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI). Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону № 3773-VI). Частиною 1 статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. За приписами частини 1 статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Матеріали справи свідчать, що у письмових поясненнях наданих позивачем 04.10.2023 року головному спеціалісту Нікопольського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області Вороніну Євгену, позивач зазначає, що в Україну прибула приблизно у серпні 1997 року. 16.05.2006 отримала в консульстві Росії в м. Харкові паспорт громадянина російської федерації терміном дії до 16.05.2011. Після чого подала документи до міграційної служби м. Покров, які були втрачені. З 16.05.2011 не подавала і не отримала новий паспорт громадянина російської федерації. Будь яких дозвільних документів на перебування/проживання на території України у неї немає і вона їх не отримувала. В міграційну службу за статусом біженця не зверталася та такого статусу не отримувала. Про те, що знаходиться на території України нелегально визнає. Отже, з цього часу перебуває на території України без реєстрації і документів, що надають право на вказане перебування або проживання. За встановлених обставин позивач є іноземцем, який хоч і законно прибув в Україну, але після закінчення визначеного нормами законодавства терміну перебування втратила підстави для подальшого перебування та ухиляється від виїзду з України, що відповідає ознакам статусу нелегального мігранта у розумінні пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. 04.10.2023 головним спеціалістом Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Вороніним Є.І. складено протокол про адміністративне правопорушення відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, а саме, проживання без документів на право проживання в Україні. На підставі постанови заступника начальника Нікопольського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області Оранської Д.С. від 04.10.2023 на громадянку російської федерації ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400,00 грн в дохід держави за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП. 04.10.2023 головним спеціалістом Нікопольського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області Вороніним Євгеном прийнято рішення про примусове видворення за межі території України громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою прийняття даного рішення слугував факт проживання позивача без відповідних документів, що дають право на проживання на території України. Основними доводами, якими позивач, серед іншого, обґрунтовувала протиправність оскаржуваного рішення є те, що міграційним органом не враховано обставин її сімейного стану, наявності в неї чоловіка та двох дітей, які є громадянами України. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Позивач не надала обґрунтованих пояснень з приводу того, чому після законного прибуття в Україну по завершенню визначеного законодавством терміну перебування на території цієї країни позивач, не вживала належних заходів щодо легалізації свого проживання у цій країні. Суд не вбачає належних пояснень бездіяльності позивача щодо неоформлення документів, які дають право на законних підставах перебувати на території України, будь-якими поважними обставинами, які перешкоджали їй звернутися із відповідними заявами до міграційних органів. Враховуючи наведене, суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову. Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 522/24609/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/23067/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/15129/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 522/11882/22. Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Суд зазначає, що факт укладення шлюбу позивача та наявність дітей не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях. Згідно з частиною 14 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. У частині чотирнадцятій означеної статті визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право». Суд також звертає увагу, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже, зважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу позивача з громадянином України, як законної підстави залишення та подальшого перебування на території України після звернення позивача до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, вона матиме змогу повернутися до своєї сім`ї. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 23 січня 2020 року у справі 343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі №263/14519/20. Також, враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18 та від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, відповідно до яких сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України. У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах за схожих правовідносин неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а). Варто також додати, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально. Не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини. Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов`язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов`язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні». Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі №522/11225/22. Тож особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками. Суд також зауважує, що відповідачем не виносились рішення щодо заборони щодо подальшого в`їзду іноземця в Україну. При цьому, з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, колегія суддів уважає, що здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення ефективного реагування держави на загрози її безпеці. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 522/5683/22. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров