Постанова Київський апеляційний суд № 753/5157/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/5157/24 Головуючий у суді першої інстанції - Коренюк А.М. Номер провадження № 22-ц/824/7371/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року ухвалене під головуванням судді Коренюка А.М. у місті Києві у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою,- ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою, у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики в сумі 648 550, 00 грн та покласти на відповідача судові витрати. Позов мотивований тим, що 03 квітня 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів на суму 17 000 доларів США, відповідно до умов якого вона передала ОСОБА_1 , а остання прийняла у неї грошові кошти у сумі 17 000 доларів США, у якості позики. Строк повернення позики не встановлювався. Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 03 квітня 2007 року, за якою відповідач підтвердила отримання та обов`язок повернення їй коштів сумі 17 000 доларів США, без визначеного строку. Враховуючи, що позика була надана без визначеного строку, нею у відповідності до ст.1049 ЦК України, 29 грудня 2023 року пред`явлена до відповідача вимогу про повернення коштів (позики) протягом 30 (тридцяти) днів від дня отримання вимоги, яка ОСОБА_1 була отримана засобами поштового зв`язку 06 січня 2024 року. Проте в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернула, чим взяті на себе зобов`язання не виконала. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києвавід 19 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 648 550, 00 грн - боргу за договором позики, що є еквівалентом 17 000 доларів США, 6 485, 50 грн - судового збору, а всього - 655 035, 50 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .. Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Наголошує, що за адресою, на яку судом направлялася кореспонденція суду, а саме: АДРЕСА_1 , вона не проживає вже 12 років. Звертає увагу суду, що вимогу від 29 грудня 2023 року про повернення коштів від позивача, яка була направлена на вищевказану адресу не отримувала, оскільки там не проживає. Квартира АДРЕСА_1 була продана нею 13 грудня 2012 року. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений. Вказує, що суд першої інстанції залишив без уваги та не дослідив той факт, що вона ніколи не писала розписки стосовно грошових коштів та будь-яких коштів у позивача не позичала та не отримувала. 09 червня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - Яценка О.С. , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що правочин є правомірним доти, доки це не буде спростовано. Відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження неправомірність договору позики, а в якості заперечень проти позову, вказано лише те, що будь-якої розписки стосовно грошових коштів остання ніколи не писала та коштів у позивача не позичала та не отримувала. На думку сторони позивача, вказане не може слугувати спростуванням презумпції правомірності правочину. Разом з тим, відповідачем не спростовано ні факт отримання від позивача грошових коштів за розпискою, ні факт отримання відповідачем вимоги позивача про повернення коштів . Таким чином, наголошує, що вимоги позивача, викладені у позовній заяві підтверджені належними та допустимими доказами, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим. При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Корзніков С.В. підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволення позову з підстав та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Обґрунтовуючи свої доводи зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності належно повідомленого відповідача у справі, не з`ясував його позицію з приводу спору, що призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позову. Звернув увагу суду, що сам текст розписки не містить відомостей про те, що грошові кошти у розмірі 17 тисяч доларів США дійсно були отриманні ОСОБА_1 у ОСОБА_2 , в тому числі і в якості боргу. Його доручителька заперечує даний факт, як факт написання нею самою розписки, тому просив скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Яценко О.С. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Свої заперечення обґрунтовував тим, що наявність у позивачки розписки із якої вбачається зобов`язання відповідачки повернути кошти, є свідчення і того, що відповідачка вказані кошти отримала, а тому вважає висновок суду першої інстанції проте, що вказані кошти відповідачкою прийняті як позика є законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував своє рішення тим, що згідно наданих у справі доказів судом встановлено, що 03 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів на суму 17 000 доларів США відповідно до умов якого ОСОБА_2 , передала, а ОСОБА_1 прийняла у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 17 000 доларів США у якості позики. Строк поверння позики не встановлювався (а.с.5). Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 03 квітня 2007 року, за якою ОСОБА_1 підтвердила отримання та обов`язок повернення ОСОБА_2 коштів сумі 17 000 доларів США, без визначеного строку (а.с.5). Враховуючи, що позика була надана без визначеного строку, позивачкою у відповідності до ст.1049 ЦК України, 29 грудня 2023 року пред`явлена до ОСОБА_1 вимога про повернення коштів (позики) протягом 30 (тридцяти) днів від дня отримання вимоги (а.с.6, 7), яка ОСОБА_1 була отримана через засоби поштового зв`язку рекомендованою поштою 06.01.2024 року (а.с.7, 8). Проте в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав. З урахуванням вказаних фактів як кожен окремо, так і в сукупності, суд визнав доведеним факт отримання відповідачем в борг від позивача коштів у сумі 17 000 доларів США у якості позики (а.с.5), та зобов`язання відповідача повернути грошові кошти на умовах, визначених його умовами (а.с.5). Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права ( ч. 1 ст. 376 ЦПК України). При цьому порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою ( п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Так відповідно до тексту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_2 зазначила адресу проживання відповідачки ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . Також до позовної заяви додала копію письмової вимоги про повернення коштів отриманих у позику, яка направлялася позивачкою на адресу відповідачки - АДРЕСА_3 (а.с.6-7) та на підтвердження отримання вказаного листа надала трекінг ТОВ «Укрпошта» про вручення листа особисто 06 січня 2024 року ( а.с. 8). Відповідно до положень ч.1 та ч.6 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Як вбачається із матеріалів справи Дарницький районний суд на запит про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 отримав від Департаменту з питань реєстрації КМДА відповідь проте, що ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_4 зареєстрованою не значиться (а.с. 21) в подальшому направляв процесуальні документи та виклики до суду саме за вказаною адресою. При цьому матеріали справи містили відомості що відповідачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_5 ( а.с. 11 -14), однак за вказаною адресою судові документи не направлялися судом. При цьому із матеріалів справи вбачається, що виклик на судове засідання, яке було призначено на 10 липня 2024 року та на 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 суд направив на адресу - АДРЕСА_6 та за відсутності належного підтвердження про обізнаність відповідачки про вказаний спір ухвалив 19 листопада 2024 року оскаржуване у данні справі заочне рішення. Також із матеріалів справи вбачається, що згідно до договору купівлі-продажу квартири, від 13 грудня 2012 року ОСОБА_1 продала належну їй квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_4 ( а.с. 72), що підтверджує доводи апелянта проте, що відповідачка за вказаною позивачкою у позовній заяві та судових повістках адресою не проживала на час звернення до суду. Вище вказані обставини свідчать про порушенням судом першої інстанції норм процесуального законодавства що врегульовує порядок виклику учасників справи, що потягло за собою розгляд справи за відсутності належно повідомленого відповідача у справі та позбавило останню надавати суду свої заперечення на заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги, що відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування рішення суду. Перевіряючи доводи апелянта по суті спору колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18). У справі, яка переглядається апеляційним судом ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення вказаної статті ЦК Українисвідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частина перша статті 628 ЦК Українипередбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. У справі, яка переглядається апеляційним судом ОСОБА_2 посилалася на те, що між нею та ОСОБА_1 ,що між ними виникли боргові зобов`язання за договором позики. На підтвердження вказаної обставини надала до суду письмову розписку в якій зазначено : «Я, ОСОБА_1 зобов`язуюся повернути ОСОБА_2 сімнадцять тисяч доларів США. 03.04.2007 р. підпис» Апеляційний суд даючи оцінку доводам апелянта та перевіряючи надані позивачкою докази доходить висновку, що надана позивачкою розписка не підтвердження укладення між сторонами правочину - договір позики, оскільки в ній відсутнє посилання проте, що ОСОБА_1 дійсно отримувала від ОСОБА_5 грошові кошти у вказаній в розписці сумі та у відповідній валюті - доларах США і що вказані кошти дійсно були отримані в якості позики. Посилання представника позивачки проте, що вказані кошти у 2007 році отримувалися в якості позики для сплати оренди у зв`язку з здійснення нею, а також чоловіком позивачки бізнесу не може підтверджувати факти отримання коштів. Подібний правовий висновок викладений і в постанові ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21 (провадження № 61-7591 св 23) який згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується колегією суддів при вирішенні вказаного спору. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 . Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт звертаючись до суду із апеляційною скаргою понесла судові витрати у розмірі 9 728,25 грн. (а.с. 73), тому вказані витрати підлягають компенсації за рахунок позивачки у справі. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 19 листопада 2024 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою. Стягнути із ОСОБА_2 ( зареєстр. АДРЕСА_8 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (прож. НОМЕР_2 АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у розмірі 9 728,25 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв