Постанова 4824 № 759/18855/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 759/18855/24 номер провадження: 22-ц/824/8075/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року у складі судді Горбенко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2024 року з вини відповідача сталася ДТП, внаслідок якої належний позивачу автомобіль марки «Mitsubushi Lancer», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , отримав механічні ушкодження. Позивач вказував, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, а тому Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) на користь позивача виплатило страхове відшкодування у розмірі 64 302 грн 87 коп. у відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначав, що відповідно до звіту оцінки про вартість матеріального збитку від 03 червня 2024 року вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля складає 200 578 грн 11 коп. Таким чином, оскільки залишок між завданою шкодою та сумою виплаченого страхового відшкодування становить 136 275 грн 24 коп., то позивач просив стягнути цю суму з відповідача на свою користь. Також позивач вказував, що ним було понесено витрати на проведення оцінки збитку у розмірі 4 000 грн 00 коп., які просив відшкодувати йому за рахунок відповідача. Крім того, позивач просив здійснити розподіл понесених ним та документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь матеріальні збитки, спричинені внаслідок ДТП, у розмірі 136 275 грн 24 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Святошинського районного суду міста. Києва від 21 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальні збитки, спричинені внаслідок ДТП, у розмірі 136 275 грн 24 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 362 грн 75 коп., витрати на проведення оцінки збитку у розмірі 4 000 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить: - зупинити провадження у даній справі № 759/18855/24 до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства; - після набуття чинності рішенням у справі кримінального судочинства відновити апеляційне провадження у справі № 759/18855/24 та приєднати до справи № 759/18855/24 докази, що будуть отримані в порядку кримінального судочинства, зокрема матеріали та висновки експертизи, про необхідність якої повідомила Національна поліція України; - розглянути та задовольнити усі клопотання, заяви, що були подані представником відповідача до та під час розгляду справи у суді першої інстанції; - скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3 ; - стягнути на користь відповідача понесені витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що у вересні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мельниченко М.С. подав позовну заяву в паперовій формі, попри те, що сам у цій заяві зазначив про наявність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС. Вважає, що відповідно до вимог ЦПК України, така заява підлягала поверненню або залишенню без руху, залежно від її змісту. Розгляд такої заяви судом першої інстанції є порушенням вимог закону. Також стверджує, що головуючий суддя першої інстанції відкрито демонструвала упереджене ставлення до відповідача, що виражалося у зневажливому ставленні до його статусу військовослужбовця Збройних Сил України, звинуваченнях до початку розгляду справи по суті, грубому порушенні права на захист, права на подання доказів, допит свідків, експертів, витребування доказів, залучення третіх осіб. Вказує, що головуючий суддя першої інстанції висловила своє переконання про винуватість відповідача ще до початку судового розгляду, викладала в ухвалах завідомо недостовірні дані, створювала умови для задоволення завідомо шахрайських вимог позивача, перешкоджала стороні відповідача в належному захисті, ігнорувала докази вини позивача та його дружини у вчиненні ДТП. Ці обставини, на думку представника відповідача, підтверджується поданими заявами про відвід судді від 14 листопада 2024 року, від 15 грудня 2024 року та від 22 листопада 2024 року, однак головуючий суддя першої інстанції відмовила у задоволенні таких заяв без належного правового обґрунтування. Зазначає, що суд першої інстанції також проігнорував подане представником відповідача клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі за фактом вчинення ОСОБА_3 шахрайства за ч.1 ст.190 КК України, не навів мотивів для відхилення цього клопотання. Крім того вважає, що значна частина клопотань, поданих відповідачем у ході розгляду справи, була розглянута без участі сторін, без виклику учасників, без обґрунтування у відмові, з численними порушеннями встановленого процесуального порядку. У рішеннях суду містяться дані, які не відповідають дійсності, а відмова в задоволенні клопотань оформлена формально. Вважає, що судом також незаконно було змінено порядок розгляду справи - замість розгляду в загальному позовному провадженні її було розглянуто у спрощеному провадженні з викликом сторін без належного процесуального обґрунтування. Така зміна порушує принцип правової визначеності та змагальності сторін. Стверджує, що у даній справі суд умисно проігнорував важливі докази без належної оцінки та аргументації. Основою рішення стали свідчення працівників поліції, які є непослідовними, суперечливими, не відповідають вимогам Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, зокрема щодо обов`язкової присутності двох свідків при огляді водія на стан сп`яніння. Водночас зафіксовані на нагрудну камеру працівника поліції Гордієнко Д.О. докази свідчать про зміну її позиції та підтверджують доводи захисту. Наголошує, що суд не врахував неодноразові прохання представника відповідача щодо направлення ОСОБА_1 на огляд у медичний заклад через сумніви в справності приладу Drager. Ці прохання були проігноровані, як і інші докази, що свідчать про невинуватість ОСОБА_1 та винуватість іншої сторони. Щодо оцінки збитків, зазначає, що суд не забезпечив допит експерта, який проводив оцінку, відмовив у задоволенні клопотання про його виклик до суду, не повідомив експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Водночас суд, попри відсутність належного дослідження, прийняв висновки оцінки як беззаперечні, хоча сума, яку суд поклав в основу рішення, у понад два рази перевищує суму відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що вказана оцінювачем (102 602 грн 00 коп. проти 200 578 грн 00 коп.). Також вважає, що суд проігнорував обставини, які свідчать про недостовірність доказів щодо вартості автомобіля, зокрема те, що його митна вартість у 2019 році складала лише 20 000 грн 00 коп., а суд виходив із оцінки, що перевищує цю суму в понад 10 разів. Водночас суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування офіційних даних щодо дійсної ринкової вартості автомобіля. Наголошує, що у справі відсутні документи, які підтверджують повноваження адвоката Калугіна Д.О., однак саме його суд зазначив у рішенні як представника позивача. До матеріалів справи не подано жодного підтвердження його повноважень. Жодних документів до суду в електронному або паперовому вигляді щодо його участі не надходило. На вимогу з`ясувати статус Калугіна Д.О. суд відповів, що статус вже встановлено, однак не пояснив, коли і як це було здійснено. Таким чином представник відповідача вважає, що під час розгляду справи судом було допущено систематичні грубі порушення норм процесуального і матеріального права, принципів справедливого судового розгляду, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Представник ОСОБА_3 - адвокат Калугін Д.О. подав письмові пояснення, в яких зазначає, що всупереч доводів апеляційної скарги адвокат Калугін Д.О. міг подавати звернення до суду у паперовій формі, оскільки відповідно до ч.8 ст.14 ЦПК України, реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Наголошує, що в даному випадку, постановою Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі №759/7313/24, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 126 та ч.1 ст. 130 КУпАП. Тому в силу ч.6. ст. 82 ЦПК України обставини вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП та, відповідно, заподіянні матеріальної шкоди позивачу, не підлягають доказуванню. До того ж згідно з усталеною практикою Верховного Суду, розглядаючи цивільний позов про стягнення шкоди, суд не може досліджувати питання вини особи у ДТП, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування завданої шкоди. З цих же підстав, представник позивача вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про необхідність витребування та дослідження відео з нагрудних камер патрульних поліцейських та виклик та допит свідків ДТП. Вказує, що в даному випадку, вартість відновлювального ремонту без урахування зносу становить 200 578 грн 11 коп. і саме ця сума є загальним розміром збитку, який мусить понести позивач для відновлення свого порушеного права. Наголошує, що стороною відповідача, окрім як необґрунтованих посилань на порушення експертом положень законодавства, не надано будь-яких інших доказів на спростування розміру відновлювального ремонту та матеріального збитку, зазначеного в наданому позивачем висновку про оцінку. З огляду на зазначене, вважає, що факт відсутності відповідача при огляді транспортного засобу не тягне за собою невірність висновків, викладених у наданому позивачем висновку щодо вартості матеріального збитку. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства - відмовлено (а.с.2-3, т.2). Також у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 03 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 усно заявив ряд інших клопотань, а саме: - про призначення у справі судової автотехнічної експертизи, на вирішення якої поставити питання: Що стало причиною ДТП?; Яка ступінь вини учасників ДТП ?; Які конкретно пункти Правил дорожнього руху України ними було порушено ?; Чи міг відповідач в умовах, що склалися, уникнути ДТП ? - про виклик і допит як свідків інших учасників ДТП; - про витребування від органів Міністерства внутрішніх справ відомостей про придбання та ввезення на митну територію України позивачем автомобіля марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , а також витребувати відомості про страхування цього автомобіля; - про виклик в судове засідання експерта - оцінювача; - про витребування від іншого працівника поліції, який 02 квітня 2024 року оформляв ДТП, відеозапис із його нагрудної камери; - про залучення до участі у справі, як співвідповідача, іншого учасника ДТП - ОСОБА_5 09 червня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача - ОСОБА_2. від 08 червня 2025 року надійшло клопотання про долучення доказів, у якому він просить витребувати від Головного управління Національної поліції у місті Києві матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР № 12024105080001284 за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.1 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_3 , у тому числі матеріали проведеної автотехнічної експертизи та долучити їх до матеріалів даної справи, посилаючись на те, що таке клопотання було подане до суду першої інстанції, однак суд залишив його нерозглянутим (проігнорованим). У судове засідання, призначене на 09 червня 2025 року на 11 год 00 хв., сторони у справі, будучи повідомленими своєчасно, у встановленому законом порядку, не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не подали. При цьому колегія суддів враховує, що представник позивача - адвокат Калугін Д.О. та представник відповідача - Маштабей С.В. про дату, час і місце судового засідання були повідомлені у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 03 червня 2025 року під звукозапис та під розписку (а.с.2-4, т. 2). Відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи. З письмових пояснень представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Калугіна Д.О., поданих до суду апеляційної інстанції, вбачається, що він просить розгляд апеляційної скарги провести без участі позивача та його представника. Зі змісту вказаного вище клопотання про долучення доказіввід 08 червня 2025 року вбачається, що представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, щоу випадку його неприбуття в судове засідання 09 червня 2025 року об 11 год 00 хв. просить розглядати справу без його участі. Враховуючи наведене та, зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у письмових пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повному обсязі. Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником автомобіля «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постановою судді Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення №759/7313/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 5 ст. 126 і ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Цими судовими рішеннями у справі про адміністративне правопорушення №759/7313/24 преюдиційно встановлено, що 02 квітня 2024 року о 21 год. 45 хв. відповідач ОСОБА_1 повторно протягом року керував автомобілем «Opel Omega», д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 на праві власності, та рухався по бульвару Академіка Вернадського, 16 у місті Києві з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Також ОСОБА_1 02 квітня 2024 року о 21 год. 45 хв., керуючи автомобілем «Opel Omega», д.н.з. НОМЕР_3 , та рухаючись по бульвару Академіка Вернадського, 16 у місті Києві не вибрав безпечної швидкості руху, не вибрав безпечної дистанції та скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 . При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Цими діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3 «б», 12.1, 13.1 ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 , не маючи права керування транспортними засобами відповідної категорії та будучи притягнутий до адміністративної відповідальності постановою серії ЕАС № 7347164 від 17 липня 2023 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП, повторно протягом року 02 квітня 2024 року о 21 год 45 хв. керував автомобілем «Opel Omega» д.н.з. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 на праві власності, та рухався по бульвару Академіка Вернадського, 16 в місті Києві. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.1 «а» ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП. Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України. Колегія суддів враховує, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Частиною 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №306/192/14-ц). Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин факти та обставини, які преюдиційно встановлені постановою судді Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення №759/7313/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, є беззаперечними та такими, що не можуть бути піддані сумніву чи переоцінці, доказом того, що саме ОСОБА_1 винуватий у вказаній вище ДТП, яка сталася 02 квітня 2024 року, та саме його вина перебуває у причинно - наслідковому зв`язку із завданою позивачу ОСОБА_3 матеріальною шкодою, внаслідок пошкодження його автомобіля марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 . З наведених підстав апеляційний суд не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2. про те, що суд першої інстанції був упереджений, коли стверджував про винуватість відповідача у ДТП, не надав оцінки свідченням працівників поліції, які є непослідовними, суперечливими, не відповідають вимогам Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ №1452/735 від 09 листопада 2015 року та відеозапису з нагрудної камери працівника поліції ОСОБА_8 , а також, що суд першої інстанції не виконав прохання представника відповідача щодо направлення ОСОБА_1 на огляд у медичний заклад через сумніви в справності приладу Drager. З цих же підстав колегія суддів відмовляє у задоволені заявлених представником відповідача - ОСОБА_2 клопотань про призначення у справі судової автотехнічної експертизи щодо обставин ДТП та ступеня вини усіх його учасників, про витребування від іншого працівника поліції, який 02 квітня 2024 року оформляв ДТП, відеозапису із його нагрудної камери. Колегія суддів звертає увагу, що вказані вище доводи апеляційної скарги та заявлені представником відповідача клопотання спрямовані на бажання та намір сторони відповідача поставити під сумнів та переглянути преюдиційно встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, той факт, що саме ОСОБА_1 винуватий у вказаній вище ДТП, яка сталася 02 квітня 2024 року, та саме його вина перебуває у причинно - наслідковому зв`язку із завданою позивачу ОСОБА_3 матеріальною шкодою, внаслідок пошкодження його автомобіля марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 . Наведена процесуальна стратегія відповідача суперечить принципу юридичної визначеності, що передбачає повагу до принципу res judicata (принципу остаточності рішень суду), який в свою чергу є фундаментальним аспектом верховенства права. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Крім того, колегія суддів вважає, що заявлене представником відповідача - ОСОБА_2. під час апеляційного розгляду клопотання про призначення у справі судової автотехнічної експертизи також не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції та брав в ній активну процесуальну участь, у тому числі, через свого представника ОСОБА_2. Згідно з ч.1 ст.365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції. Частинами 1-3 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема, щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18). Матеріали справи не містять доказів того, шо відповідач ОСОБА_1 , або його представник ОСОБА_2 звертались до суду першої інстанції із клопотанням про призначення у справі судової автотехнічної експертизи, однак суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у призначенні такої експертизи. Також стороною відповідача не надано доказів неподання такого клопотання до суду першої інстанції з поважних причин. Наведені обставини виключають можливість призначення такої експертизи судом апеляційної інстанції. Що стосується письмового клопотання представника відповідача про витребування від Головного управління Національної поліції у місті Києві матеріалів кримінального провадження зареєстрованого в ЄРДР №12024105080001284 за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.1 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_3 , у тому числі матеріали проведеної автотехнічної експертизи та долучити їх до матеріалів даної справи № 759/18855/24, то воно задоволенню не підлягає, оскільки ці матеріали не стосуються предмету доказування у цій справі і їх відсутність не впливає на правильне вирішення спору між сторонами по суті заявлених вимог. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП. Частиною 1 ст.1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України). Згідно зі ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню. Зі звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 03 червня 2024 року №07/53.06.24, складеного сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат №214/2022 від 27 травня 2022 року) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 на замовлення ОСОБА_3 , вбачається, що ринкова вартість колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження на дату оцінки становить 240 852 грн 19 коп., вартість відновлювального ремонту КТЗ в результаті його пошкодження на дату оцінки становить 200 578 грн 11 коп., вартість матеріального збитку КТЗ в результаті його пошкодження на дату оцінки, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, становить 102 302 грн 02 коп. Жодних доказів на спростування викладених у Звіті про оцінку вартості матеріального збитку висновків стороною відповідача суду не надано. Заперечуючи проти позову, відповідач та його представник не надали суду першої інстанції власного альтернативного звіту, як і не зверталися до суду першої інстанції з клопотанням про проведення у справі судової автотоварознавчої експертизи. Тому доводи апеляційної скарги про неправильність та завищення визначеноїу звіті про оцінку вартості матеріального збитку від 03 червня 2024 року №07/53.06.24 вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача та вартості заподіяного йому матеріального збитку, є припущеннями відповідача, а доказування та, відповідно рішення суду, не можуть ґрунтуватись на припущеннях (ст.ст.12, 81 ЦПК України) Заперечення відповідачем проти наданого позивачем доказу (звіту про оцінку вартості матеріального збитку) без реалізації власних засобів доказування зі стандартом більшої переконливості є проявом концепції негативного доказу, при якій принцип змагальності втрачає сенс, що не узгоджується із превалюючими завданням цивільного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував обставини, які свідчать про недостовірність доказів щодо вартості автомобіля, зокрема те, що його митна вартість у 2019 році складала лише 20 000 грн 00 коп., а оцінка значно перевищує цю суму, оскільки правильність визначення митної вартості КТЗ є величиною для фіскальних платежів, виходячи із ціни купівлі автомобіля за кордоном, його технічного стану та порівняльних каталогових характеристик. Однак сама по собі митна вартість не має правого означення при вирішенні питання про визначення ринкової вартості конкретного КТЗ в певний період часу та за конкретних кондицій. З цих же підстав апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача при витребування від органів Міністерства внутрішніх справ відомостей про придбання та ввезення на митну територію України позивачем автомобіля марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , а також відомостей про страхування цього автомобіля, оскільки такі відомості не стосуються предмету доказування у цій справі. По справі встановлено, що у зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП застрахована не була, Чижевська-Кожухар І.В., яка керувала автомобілем марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП, звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до п.41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ прийняло рішення про виплату позивачу відшкодування шкоди. 08 липня 2024 року МТСБУ на рахунок позивача перерахувало 64 302 грн 87 коп. страхового відшкодування, що підтверджується випискою про рух коштів по картковому рахунку позивача та не заперечується учасниками справи. Відповідно до ст. 36.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Статтею 36.2 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, з яким погодився Верховний Суду у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22 (провадження № 61-2507св23), зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Отже, установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме ОСОБА_1 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки представник ОСОБА_3 - адвокат Мельниченко М.С. подав до суду дану позовну заяву про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у вересні 2024 року не в підсистемі «Електронний суд», а в паперовій формі, тому представник відповідача вважає, що суд першої інстанції повинен був дану позовну заяву повернути або залишити без руху, колегія відхиляє, як необґрунтовані. Так, 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон № 3200-IX), який був розроблений для запровадження обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі представниками правничих професій, юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, оскільки особи, які за законом зобов`язані зареєструвати офіційні електронні адреси в, зволікають з виконанням свого обов`язку. Статтею 14 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частинами 5, 6 ст.43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням. Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку. Отже, з 18 жовтня 2023 року адвокати в цивільної справах можуть подати заяви: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси «Електронного кабінету» (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 944/6062/23 (провадження № 61-4035 св 24)). Таким чином представник ОСОБА_3 - адвокат Мельниченко М.С., подавши до суду позовну заяву у вересні 2024 року в письмовій (паперовій) формі, діяв без порушення вимог процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції незаконно було змінено порядок розгляду справи, а саме, замість розгляду в загальному позовному провадженні її було розглянуто у спрощеному провадженні з викликом сторін без належного процесуального обґрунтування, також не заслуговують на увагу, виходячи з такого. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.45, т.1). Так, у відповідності до п.1 ч.4 ст.19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ. Згідно з п.2 ч.6 ст.19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.1 ст.277 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 274 ЦПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Дана справа об`єктивно є справою незначної складності, вона не відноситься до справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Ціна позову в цій справі (136 275 грн 24 коп.) не перевищувала вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 2024 рік складало 242 240 грн 00 коп. При цьому у позові ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Мельниченка М.С. просив суд першої інстанції розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження. Тому з врахуванням предмету спору, категорії справи, ціни позову та, враховуючи положення п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України, і приймаючи до уваги, передбачені ч. 4 ст. 274 ЦПК України, які б перешкоджали розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження були відсутні, суд першої інстанції вухвалі про відкриття провадження у справі обґрунтовано дійшов висновку про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зі справи видно, що 10 жовтня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з повідомленням та викликом сторін, оскільки для повного та всебічного розгляду справи необхідно вчиняти процесуальні у відритому судовому засіданні. У відповідності до ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст.279 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що належним чином проаналізувавши обставини даної справи та заявлене представником відповідача клопотання, суд першої інстанції дійшов правильного та мотивованого висновку про зміну порядку розгляду цієї справи із спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, про що Святошинським районним судом міста Києва постановлено відповідну ухвалу від 17 вересня 2025 року (а.с.94, т.1). Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно розглянув дану справу у спрощеному провадженні з викликом сторін, не заслуговують на увагу. Що стосується клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі як співвідповідача іншого учасника ДТП - ОСОБА_5 , то воно не підлягає задоволенню, оскільки: по-перше постановою судді Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення №759/7313/24 преюдиційно встановлено, що саме ОСОБА_1 винуватий у вказаній вище ДТП, яка сталася 02 квітня 2024 року, та саме його вина перебуває у причинно - наслідковому зв`язку із завданою позивачу ОСОБА_3 матеріальною шкодою, внаслідок пошкодження його автомобіля марки «Mitsubushi Lancer», д.н.з. НОМЕР_1 ; по-друге, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня процесуальна можливість залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених ст.367 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру матеріальних збитків, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , виходячи з такого. Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України). Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 565/1210/19 (провадження № 61-9485св20), у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 911/286/20 та у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22. Згідно з вказаним вище правовим регулюванням та усталеної практики Верховного Суду колегія суддів вважає, що позивач для стягнення з відповідача на свою користь повну суму різниці між завданим матеріальним збитком та отриманим страховим відшкодуванням зобов`язаний був надати до суду належні та допустимі докази понесених фактичних витрат на ремонт автомобіля після ДТП. Однак позивач ОСОБА_3 не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження понесення фактичних витрат на відновлення автомобіля після ДТП. Отже, враховуючи, що у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження факту оплати проведеного позивачем ремонту автомобіля, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення вартості відновлювального ремонту на суму ПДВ (20%). За таких обставин колегія суддів вважає, що із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана внаслідок ДТП у розмірі 96 159 грн 62 коп., що складає різницю між вартістю відновлювального ремонту КТЗ в результаті його пошкодження за мінусом 20% суми ПДВ та фактично сплаченою регламентною виплатою МТСБУ ((200 578,11 - 20%) - 64 302,87)). При вирішенні спору суд першої інстанції, у порушення вимог ст.263 ЦПК України, наведених вище вимог закону та обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 136 275 грн 24 коп. Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування матеріальної шкоди, не в повному обсязі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в цій частині, зменшивши розмір відшкодування матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 з 136 275 грн 24 коп. до 96 159 грн 62 коп., з наведених вище підстав. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_3 за подання позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 1 362 грн 00 коп., що підтверджуються квитанцією №S881-78ZE від 04 вересня 2024 року (а.с.4, т.1). За складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 03 червня 2024 року №07/53.06.24 позивач сплатив 4 000 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №07/53.06.24 від 03 червня 2024 року (а.с.35, т.1). Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч.4 ст.137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20. Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2024 року між адвокатським бюро «Мельниченко та партнери», в особі керівника й адвоката Мельниченка М.С. (бюро, адвокат) та ОСОБА_3 (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №322/24 (дал - Договір), за умовами якого адвокатське бюро на умовах платності зобов`язалося надавати ОСОБА_3 професійну правничу допомогу, зокрема у судах усіх інстанцій та юрисдикцій у справі про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП (а.с.38-39, т.1) У пункті 2.3.1 вказаного договору, адвокат Мельниченко М.С. та ОСОБА_3 узгодили фіксований гонорар у сумі 25 000 грн 00 коп. Згідно з актом приймання-передачі виконаних від 04 вересня 2023 року, адвокат надав, а клієнт отримав наступні юридичні послуги (правову допомогу) під час розгляду цієї справи: консультація, вивчення матеріалів, документів, наданих клієнтом; системний аналіз обставин справи, з урахуванням положень діючого законодавства та судової практики щодо розгляду справ з аналогічними правовими відносинами; супровід з питання визначення розміру збитку, що підлягає стягненню з винуватця ДТП; складання заяв по суті справи та інших процесуальних документів. Вартість послуг, відповідно до пункту 2.3.1 договору, становить 25 000 грн 00 коп. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому щодо наданої правової допомоги клієнт до бюро не має (а.с.40, т.1). Безпосередньо на договорі про надання правової допомоги №322/24 від 05 квітня 2024 року міститься розписка адвоката Мельниченка М.С. про отримання від ОСОБА_3 гонорару у сумі 25 000 грн 00 коп. (а.с.39, т.1.) Матеріали справи не місять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 звертались до суду з клопотанням про зменшення заявленої позивачем суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру наданим послугам. Тому у апеляційного суду відсутні правові підстави для зменшення цих судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Також положеннями п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК Українивизначено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки колегія суддів змінює рішення і зменшує розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 з 136 275 грн 24 коп. до 96 159 грн 62 коп., то понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір у розмірі 793 грн 27 коп.; витрати за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку - 2 331 грн 20 коп.; витрати на професійну правничу допомогу - 14 570 грн 00 коп. Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21). Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року змінити, зменшивши розмірматеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , із 136 275 грн 24 коп. до 96 159 (дев`яносто шість тисяч сто п`ятдесят дев`ять) грн 62 коп. У зв`язку з цим змінити розподіл судових витрат, які підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , зменшивши розмір витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору із 1 362 грн 75 коп. до 793 грн 27 коп., розмір витрат на проведення оцінки збитку із 4 000 грн 00 коп. до 2 331 грн 20 коп. та розмір витрат на професійну правничу допомогу із 25 000 грн 00 коп. до 14 570 грн 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: