Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1781/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2025 рокуСправа № 380/1781/25 пров. № А/857/11800/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (суддя Коморний О.І., м.Львів), - ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу за період з 27.03.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова №704), з урахуванням виплачених сум; зобов`язати в/ч нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 27.03.2022 по 20.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч щодо не нарахування та не виплати позивачу за період з 27.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 27.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі вказує, що під час проходження позивачем військової служби виплата грошового забезпечення військовослужбовцю здійснювалася відповідно до вимог чинного законодавства України. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 27.03.2022 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач у березні 2022 року був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 до лав Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України, звання старший солдат. Відповідно до наказу командира в/ч від 27.03.2022 №29 позивача з 27.03.2022 зараховано до списків особового складу в/ч. Згідно з наказом командира в/ч від 21.11.2024 №328 позивача з 21.11.2024 виключено зі списків особового складу в/ч. Однак, на день виключення зі списків особового складу в/ч позивачу не було виплачено за період з 27.03.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. 02.01.2025 з метою забезпечення виплати грошового забезпечення за період з 27.03.2022 по 20.05.2023 року представник позивача направив до в/ч адвокатський запит № 01/25. 17.01.2025 відповідач надіслав на цей запит лист № 5/17, однак у відповіді не було надано інформації щодо виплати зазначеного грошового забезпечення за зазначений період, а також не були вказані підстави для його невиплати. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII). Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи). Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі також - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 Постанови №

103. Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Водночас, апеляційний суд зазначає, що Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі також - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Разом з цим, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі також - Закон № 294-IX), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі також Закон № 1082-IX), Закон України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі також Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять. Таким чином, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. В подальшому після 01.01.2020 така суперечність виникла і продовжувала існувати на час спірних правовідносин. Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Більше того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №

704. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та неодноразово підтверджений в подальшому, зокрема, у справах № 500/1813/21 (постанова від 12 вересня 2022 року), № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року). У контексті цієї справи важливим є не стільки те, з приводу чого виник спір (призначення/перерахунок пенсії чи грошового забезпечення), скільки трактування приписів пункту 4 Постанови № 704 (тобто який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб має застосовуватися у 2020-2023 роках для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу). Чи то для цілей призначення/перерахунку пенсії, чи для перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням якого потім визначається й розмір пенсії чи проводиться її перерахунок) базове розуміння і застосування вказаного припису має бути однаковим у різних правових ситуаціях, за яких зміна фактичних обставин не матиме вагомого значення для однакової інтерпретації однієї і тієї самої норми права. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22. З цих мотивів, апеляційний суд вважає, що

позиція Верховного Суду у справі №440/6017/21 та інших вищенаведених, може бути орієнтиром для застосування зазначених вище положень Постанови №704 в контексті вирішення спору, що розглядається, про перерахунок грошового забезпечення за окреслений вище період, адже як і в переглянутих касаційним судом справах, вирішення даного спору теж пов`язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, тому відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС така позиція повинна враховуватися апеляційним судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Враховуючи наведене в сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно. Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Таким чином, інші складові грошового забезпечення, про виплату яких ставить вимогу у позові позивач ті розрахунок яких здійснюється відповідно до посадового окладу військовослужбовця, також підлягають перерахунку. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Cуддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич