Постанова Львівський апеляційний суд № 459/4315/23
від 13.06.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДСправа № 459/4315/23 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д. Провадження № 22-ц/811/2671/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: Л.М. Чиж розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, - в с т а н о в и в: 28.12.2023 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 18.10.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як такий, що укладений внаслідок помилки. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 28.02.2008 сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано 09.12.2022. 14.09.2012 він купив спірну квартиру, для покупки якої оформив кредит під іпотеку, який виплачував за власні кошти. 18.10.2016 він подарував частку даної квартири відповідачці. Зазначав, що квартиру придбав за кошти, які були в нього до шлюбу та кошти, які він позичив в банку під іпотеку. При купівлі-продажу спірної квартири з відповідачем була усна домовленість, що квартира буде належати йому. На прохання відповідачки ОСОБА_3 він подарував їй частку квартири, оскільки був переконаний, що є її одноосібним власником та помилково думав, що половину квартири дарує відповідачці, а другою половиною квартири залишається володіти на праві приватної часткової власності. Про цю помилку йому стало відомо із зустрічного позову по справі №459/3481/23. Підставою недійсності оспорюваного договору дарування вважає те, що договір дарування суперечить його правам та інтересам, оскільки він є особою з ІІІ групою інвалідності, договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, такий укладений внаслідок помилки у зв`язку з неправильним сприйняттям ним фактичних обставин. Під час підписання договору дарування він також припустився помилки в тому, що позбавив себе права власності на квартиру, не маючи іншого житла, а нотаріус не роз`яснив йому наслідки укладення такого договору. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначив, що суд не врахував та не надав належної оцінки тим обставинам, що позивач відчужив належну йому на праві власності 1/2 частку нерухомого майна, будучи переконаним, що спірна квартира належить йому в цілому на праві приватної одноособової власності. Помилка пролягала у тому, що позивач хибно сприймав усі істотні умови договору дарування, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення такого договору, оскільки на час складання правочину він був переконаний, що подарувавши 1/ 2 частку квартири, йому буде належати друга половина квартири. Внаслідок помилки позивач помилився у правильному розумінні правової природи правочину та ця помилка має істотне значення, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування. Тим більше, що спірна квартира є єдиним житлом позивача і він продовжує проживати в ній та користуватися нею після укладення договору дарування. Крім того, зазначення в договорі про факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не впливає на оспорювання дійсності договору, так як на час укладення оспорюваного правочину мали місце і інші суттєві порушення при укладенні оспорюваного правочину, а саме що нотаріус не роз`яснив позивачу, що подарувавши частку квартири, він залишиться без житла. Іншого житла в позивача не було і немає. Отже, підставою для визнання недійсним договору дарування від 17 листопада 2016 року, укладеного між позивачем та відповідачем як такого, що був укладений під впливом помилки, є саме помилка в правовій природі правочину. Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами факт неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Крім того, спірний правочин було вчинено під впливом обману відповідачки та її наполегливої ініціативи. Відповідач, на відміну від позивача достовірно знала, що їй вже належить половина квартири . Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити. Представник відповідча ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проти скарги заперечила. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Згідно ч.ч.2,3,4 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотне значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України). Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. На підтвердження вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Тобто, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести належними і допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і мало істотне значення. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.04.2007 року по 09.12.2022 року (а.с. 20). 14.09.2012 року, під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С. (а.с. 6-7). Згідно витягу про державну реєстрацію прав №35549455, виданого КП Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14.09.2012 було зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_1 (а.с. 16). 18.10.2016 між сторонами спору було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Стеців М. Р., за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8-10). Позивач є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України (а.с. 21). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між сторонами 18.10.2016 року, районний суд виходив з того, що позивач на обгрунтування своїх вимог зазначив лише те, що він вважав, що квартира належить йому одноособово і по домовленості з відповідачем подарував їй 1/2 частину. Разом з тим, позивачу було достеменно відомо, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу квартири позивач надавала письмову згоду на укладення договору як один з подружжя. Тому наведені позивачем обставини, на думку суду, не є істотними. Районний суд дійшов висновку, що в даному спорі має місце помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення з боку позивача, що не є підставою для визнання правочину недійсним. З таким висновком суду колегія суддів погоджується, однак не повністю, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів нотаріального посвідчення договору дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 18 жовтня 2016 року, витребуваних судом апеляційної інстанції (а.с.217-232), у таких міститься заява ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про роз`яснення їм перед укладенням договору дарування змісту ст.65,74 Сімейного Кодексу України та ст.77 Цивільного Кодексу України. У заяві також зазначено, що питання про дарування частки квартири вирішується ними за спільною згодою. На звороті зазначеної заяви зроблено напис, що правовстановлюючий документ на квартиру (договір купівлі-продажу квартири) перевірено та повернуто ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності на частку квартири до ОСОБА_3 . Відповідно до положень ст.65 Сімейного Кодексу України, на яку покликається нотаріус у відібраній у сторін заяві перед укладенням договору дарування, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Згідно ст.64 Сімейного Кодексу України, яка визначає право подружжя на укладення договорів між собою передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договірпро відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Як вбачається зі змісту договору дарування, у такому не зазначено, що позивач ОСОБА_1 дарує без виділу частки належну йому частку у спільній сумісній власності - квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , та що зміст ст.64 Сімейного Кодексу України йому нотаріусом роз`яснено. Крім того, після посвідчення договору дарування правовстановлюючий документ на квартиру нотаріусом було повернуто позивачу ОСОБА_1 з відміткою про перехід прва власності на частки квартири до ОСОБА_3 , та частка квартири продовжувала бути зареєстрованою за ним і після укладення договору. Аналізуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок укладення оспорюваного договору дарування, на користь ОСОБА_3 без визначення часток у спільній сумісній власності за спільною згодою співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 останній було подаровано частку спільного сумісного майна - спірної квартири, відповідно інша частка квартири залишилася у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . А відтак, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 18.10.2016 року, як такого, що укладений внаслідок помилки, відсутні. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, однак з інших підстав, оскаржуване рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 13.06.2025 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра