Постанова 4824 № 758/2448/18

справа № 758/2448/18 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В. провадження № 22-ц/824/6302/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Атаманюк Валерія Анатоліївна, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір 1/3 частини квартири від 10 жовтня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атаманюк В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1117; застосувати наслідки недійсності зазначеного договору дарування шляхом скасування державної реєстрації права власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05 вересня 1982 року по 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , в якому вони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 уклав зі ОСОБА_3 договір дарування, внаслідок чого відбулося відчуження 1/3 частки квартири на користь останньої. ОСОБА_1 зазначає, що вказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності. Відчуження ОСОБА_2 вказаного нерухомого майна без згоди позивача порушило її майнові права, а також майнові права доньки ОСОБА_4 , яка також володіє часткою спірної квартири. Частки квартири, належні позивачеві та відповідачеві, є спільною сумісною власністю подружжя, набутого за час шлюбу і повинні бути поділені у встановленому законом порядку. ОСОБА_2 також було порушено вимоги ч. 1 ст. 67 СК України. Відповідач не мав права розпоряджатися 1/3 частиною квартири без згоди інших співвласників. На укладення договору дарування необхідна була нотаріально посвідчена згода. Приватним нотаріусом не було повідомлено співвласників про майбутнє дарування частини квартири, не отримано від ОСОБА_2 відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, неповідомлення ОСОБА_2 про необхідність визначення або виділу у натурі частки, належної йому на праві власності для укладення договору дарування. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Скасовано вжиті судом заходи забезпечення позову, скасувавши обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно - 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою - АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що частки квартири є спільною сумісною власністю і повинні бути поділені у встановленому законом порядку. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 1316/3159/12, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Приватний нотаріус здійснила посвідчення та реєстрацію договору дарування 1/3 частини квартири за відсутності згоди позивача на відчуження частки квартири та за відсутності згоди ОСОБА_4 , як співвласниці вказаної квартири. У відзиві на апеляційну скаргу, який подано у встановлений апеляційним судом строк, ОСОБА_3 вказує на те, що 1/3 частина квартири належала ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Позивач не довела своє право на позов, оскільки вимог щодо визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ вона не заявляла. ОСОБА_4 не подавала апеляційну скаргу на рішення. Позивачем не вказано конкретного порушення норм процесуального права при ухваленні рішення та не наведено жодних посилань на докази такого твердження. Скаржником не підтверджено порушення її права як співвласника 1/3 частини квартири. У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції. Суду не надано належних і допустимих доказів, які доводять обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири від 10 жовтня 2016 року. У відзиві на апеляційну скаргу, який подано у встановлений апеляційним судом строк, ОСОБА_2 вказує на те, що на момент дарування за ним вже була зареєстрована на праві приватної спільної часткової власності 1/3 частина квартири. Право переважної купівлі до договорів дарування не застосовується. Відповідач не був зобов`язаний отримувати згоду на відчуження своєї частки у квартирі. Судовими рішеннями у справі № 758/10020/18, які набрали законної сили, встановлено відповідність оспорюваного договору дарування загальним вимогам чинного законодавства. Матеріали справи не містять правовстановлюючих документів та інших доказів, які б свідчили про набуття позивачем права спільної сумісної власності на спірне майно. Позивач не довела яким чином укладення спірного правочину порушує її права, які саме права порушено та яким чином права та інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог. Позивач просить апеляційний суд діяти у спосіб, не передбачений цивільним процесуальним законодавством. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі в період з 05 вересня 1982 року по 24 лютого 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 4046 від 05 вересня 1982 року, та свідоцтвом про розірвання шлюбу, актовий запис № 25 від 24 лютого 2015 року (а.с.13-14, Т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 купили в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним на Українській біржі Десятинна (а.с.16-17. Т.1). У реєстраційному посвідченні, виданому 26 грудня 1997 року Київським міським бюро технічної інвентаризації, зазначено, що вказана квартира зареєстрована за громадянами ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 в рівних частках (а.с.18, Т.1). 10 жовтня ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 свою 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, номер № 1117 від 10 жовтня 2016 року, посвідченим Атаманюк В.А. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (а.с.20-21, Т.1). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які доводять обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири від 10 жовтня 2016 року. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За загальним правилом, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією з сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. ОСОБА_1 не є стороною за договором дарування, однак, вважає, що такий правочин порушує її майнове право, оскільки частки квартири, які належать їй та відповідачеві, є спільною сумісною власністю подружжя, набутого за час шлюбу і повинні бути поділені у встановленому законом порядку. Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 356, ст. 361 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. З матеріалів справи вбачається, що квартира, частка якої є предметом оскаржуваного договору дарування, належала ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1997 року. У пункті 1 вказаного договору зазначено, що квартиру придбано у рівних частках. Отже, у силу укладеного договору купівлі-продажу квартира знаходиться у спільній частковій власності. За таких обставин, доводи позивачапро те, що частка квартири, яка відчужена ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя, не заслуговують на увагу. Відповідач ОСОБА_2 , будучи власником 1/3 частки квартири, розпорядився нею на власний розсуд, відчуживши її на підставі договору дарування ОСОБА_3 ОСОБА_1 вважає, що її частка 1/3 квартири повинна бути поділена навпіл між нею та ОСОБА_2 , а частка ОСОБА_2 1/3 квартири також підлягає поділу між ним та позивачем. ОСОБА_1 також вважає, що порушеними є майнові права доньки ОСОБА_4 , яка також володіє часткою спірної квартири. Однак, майнове право позивача внаслідок відчуження частки у квартирі іншим співвласником жодним чином не порушено, оскільки у сукупності ОСОБА_1 належатиме 1/3 частка квартири (1/6+1/6), власником якої вона і так є. Що стосується майнових прав ОСОБА_4 , то вона не зверталася з позовом до суду та не уповноважувала ОСОБА_1 представляти її інтереси у суді. Позивач також вказує на те, що розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. В той же час, як зазначалося вище квартира перебуває у спільній частковій власності, а тому відсутні підстави вважати, що договір дарування є недійсним у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_1 на укладення даного правочину. Враховуючи зазначені обставини, доводи апеляційної скарги щодо посвідчення та реєстрації нотаріусом договору дарування 1/3 частини квартири за відсутності згоди позивача на відчуження частки квартири та за відсутності згоди ОСОБА_4 , як співвласниці вказаної квартири, є безпідставними. Посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 1316/3159/12, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у першій справі спір стосувався поділу майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, а в другій - визнання недійсним договору іпотеки квартири, яка перебувала у спільній сумісній власності подружжя. Вимога ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору дарування шляхом скасування державної реєстрації права власності на 1/3 частини квартири за ОСОБА_3 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування. У зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, відсутні підстави для застосування наслідків його недійсності. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 25 червня 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.