Постанова 4814 № 638/2277/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/2277/19 Номер провадження 22-ц/814/342/23Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді: Прядкіної О.В., суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю., секретаря: Ракович Д.Г., за участі: адвоката Макарової О.В., розглянувши у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року, прийнятого під головуванням судді Аркатової К.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Палєвої Олени Миколаївни, про визнання договору дарування недійсним, за позовом третьої особи яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу Палєвої Олени Миколаївни, ОСОБА_2 , про визнання нотаріальної дії неправильно вчиненою (незаконною) та її скасування,- в с т а н о в и в : У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до районного суду в якому з урахуванням уточнених вимог просив визнати договір укладений 24.01.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо дарування (безоплатної передачі у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. 24.01.2017 року та зареєстрованого у реєстрі за №121 недійсним з моменту його укладення. Зазначав, що станом на час вчинення оскаржуваної нотаріальної дії він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 04 серпня 1990 року, 29.03.2017 року, тобто після вчинення нотаріальної дії шлюб між ними розірвано. 24.01.2017 року приватним нотаріусом була вчинена дія з нотаріального посвідчення договору дарування, укладеного між ним та ОСОБА_2 , за яким він подарував останній 1/2 частку у праві власності на квартиру квартири АДРЕСА_1 . Даний договір укладений з ініціативи ОСОБА_2 Приватний нотаріус не ознайомив його зі змістом договору, не встановив волевиявлення та дійсні наміри сторони договору, наявність заперечень в учасників правочину. Крім того, він не розуміє українську мову, якою викладений договір, а тому не міг розуміти та не розумів його змісту та умов. Зазначав, що на час складання оскаржуваного правочину та на теперішній час він має вади зору, у зв`язку з чим не мав змоги самостійно прочитати текст договору, а нотаріус в свою чергу не сприяла у здійсненні прав та законних інтересів як сторони договору при його нотаріальному посвідченні. У листопаді 2021 року ОСОБА_4 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в позові просить визнати неправильно вчиненою (незаконною) та скасувати нотаріальну дію з нотаріального посвідчення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що вчинена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. 24.01.2017 року, реєстровий №

121. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що є дружиною ОСОБА_3 . З початку 2017 року вони разом здійснювали ремонт приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , вказане приміщення використовувалось ними в якості міні - хостелу. Вона була фізичною особою - підприємцем на час карантину припиняла цю діяльність, однак відновила її у 2021 році. 29.10.2021 року вони з позивачем у справі звернулися до приватного нотаріуса з метою відчуження 1/2 частки вказаного приміщення на її користь, проте нотаріус відмовила у здійсненні таких дій через суперечливі дані стосовно об`єкту відчуження, відсутність дозвільних документів на переобладнання квартири в нежитлове приміщення. Зі слів чоловіка їй відомо, що документами з приводу переведення квартири у нежитлове приміщення займалась на той час дружина позивача ОСОБА_2 , яка як виявилося приховала він позивача реальний стан приміщення квартири. Таким чином, вважає, що на час укладення оскаржуваного договору дарування вказаної квартири не існувало, а існував інший об`єкт, який належним чином не був зареєстрований. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Палєвої Олени Миколаївни, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. Визнано недійсним договір дарування (безоплатної передачі у власність) 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 укладений 24.01.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою Оленою Миколаївною 24.01.2017 року та зареєстрований у реєстрі за №

121. У задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Палєвої Олени Миколаївни, , ОСОБА_2 , про визнання нотаріальної дії неправильно вчиненою (незаконною) та її скасування відмовлено. Рішення суду мотивовано доведеністю позовних вимог щодо визнання недійсним договору дарування. Рішення оскаржила представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що висновок суду щодо наявності помилки у діях ОСОБА_3 при укладанні спірного договору дарування необґрунтованим та безпідставним, адже в момент вчинення вказаного договору сторонами дотримано усіх вимог ст. 203 ЦПК України. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Харківського апеляційного суду. Справу передано на розгляд до Полтавського апеляційного суду. Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність позивача та третьої особи, представники яких належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, проте вдруге не прибули до суду апеляційної інстанції. Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав: Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.08.1990 року до 29.03.2017 року. 24.01.2017 року ОСОБА_3 за договором дарування подарував ОСОБА_2 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. 24.01.2017 року та зареєстрованого у реєстрі за №121, що належала позивачу на підставі договору дарування від 07.03.2002 року. Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо недійсності укладеного договору дарування, позивач зазначав, що він мав вади зору та не мав наміру дарувати своїй дружині 1/2 частки квартири, а вважав, що він підписує договір поділу спільного майна подружжя, про що існувала домовленість між сторонами (т.3, а.с.14-18). Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що під час укладення договору дарування від 24.01.2017 року допущені істотні порушення в частині об`єкта договору, а саме спірної квартири, якої фактично не існувало на момент укладення правочину, оскільки дана квартира на той час була переобладнана у нежитлові приміщення за відсутності дозвільних та технічних документів про це, у зв`язку з чим прийшов до висновку, що укладений договір стосується об`єкта нерухомого майна, якого фактично не існувало на час укладення. Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». У даній справі суд апеляційної інстанції вбачає, що ОСОБА_3 не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування він помилявся стосовно правової природи укладеного правочину та існування обставин, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 зазначено, що «Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування він помилився стосовно правової природи укладених ним правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, він усвідомлював їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. До укладення договорів нотаріусом позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені сторонами правочини, що підтверджується змістом оспорюваних договорів, підписаних позивачем. Сторони укладених договорі дарування ствердили, що ці договори не мають характеру фіктивних та удаваних угод. Так, із змісту оскаржуваного договору від 24 січня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 своїм підписом підтвердив дійсність своїх намірів на укладення цього договору, розумів усі його умови та правові наслідки, а також відсутність будь-яких заперечень щодо кожної умови договору (п.13 договору). Суд першої інстанції в рішенні зазначив про недоведеність позивачем того, що він мав впевненість в укладанні договору поділу майна подружжя, незнання української мови та вад зору і рішення суду в цій частині ОСОБА_3 не оскаржується. Разом з цим, районний суд, зробивши висновок про те, що укладений договір стосується об`єкта нерухомого майна, якого фактично не існувало на час укладення, вийшов за межі положень визначених п.1 ч.1 ст.264 ЦПК України про те, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Так, позивач ОСОБА_3 не обгрунтовував свої позовні вимоги неналежністю об`єкта договору, навпаки, при укладанні спірного договору дарування ним була отримана та надана нотаріусу довідка від 13 січня 2017 року ТОВ «Харківське міське інвентарбюро» щодо технічної інвентарізації квартири, якою після обстеження на місці 13 січня 2017 року виконробом товариства та проведення комплексу робіт підтверджено дійсну характеристику квартири, її загальну та житлову площу, а також зазначено про відсутність самочинних перепланувань та реконструкцій ( т.2, а.с.161). При цьому довідка ТОВ «Харківське міське бюро нерухомості» від 28 вересня 2021 року, якою зафіксовані переобладнання в квартирі АДРЕСА_1 після обстеження на місці 28 вересня 2021 року (т.2, а.с.24), не спростовує відомостей, зазначених в довідці від 13 січня 2017 року ТОВ «Харківське міське інвентарбюро», так як стосується відомостей, що виникли через більш ніж чотири роки після оскаржуваних подій щодо укладання спірного договору дарування квартири. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 цього ж Кодексу). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно булі і має істотне значення. Вказане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи. У даній справі ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири, стверджуючи, що він діяв під впливом помилки, проте колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем факту неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину дарування у моменту його укладення, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору. Згідно ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року скасувати, ухваливши нове рішення. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 24 січня 2017 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.08.2023 року. Головуюча суддя О.В. Прядкіна Судді: Г.Л. Карпушин О.Ю. Кузнєцова