Постанова КГС ВС № 640/23856/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 року м. Київ cправа № 640/23856/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Письменна О. М., за участю представників: позивача - Кирсенка Є. Б. (самопредставництво), відповідача - Пилипчук І. І. (самопредставництво), третьої особи - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (колегія суддів: Козир Т. П. - головуючий, Мальченко А. О., Яценко О. В.) у справі за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України до Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2021 року Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулося в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". 1.2. Позовні вимоги Управління справами Апарату Верховної Ради України мотивовані тим, що на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 позивачу було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва, а також видано Державний акт серії ЯЯ №389676 від 21.01.2005 на право постійного користування земельною ділянкою. Водночас, як зазначав позивач, Київська міська рада прийняла спірне рішення, яким припинила Апарату Верховної Ради України право постійного користування вказаною земельною ділянкою і надала їй статус скверу. Позивач зазначав, що про прийняття цього рішення позивачу стало відомо з мережі Інтернет 13.08.2021. Позивач зазначав, що спірне рішення Київської міської ради прийняте з порушенням статей 92, 141 Земельного кодексу України, воно порушує права позивача на користування земельною ділянкою, оскільки позивач добровільно не відмовлявся від земельної ділянки і планує використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням (для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом). Тому Управління справами Апарату Верховної Ради України зазначало, що рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" має бути визнане протиправним на підставі статті 152 Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі № 640/23856/21, позов Управління справами Апарату Верховної Ради України задоволено. 2.2. Постановою Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 640/23856/21 частково задоволено касаційну скаргу Київської міської ради, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі № 640/23856/21, закрито провадження у справі № 640/23856/21; повідомлено, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства. 2.3. 27.02.2024 до Верховного Суду надійшла заява Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю. 2.4. Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2024 у справі № 640/23856/21 задоволено заяву Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю, передано справу № 640/23856/21 за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення до Господарського суду міста Києва. 2.5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 прийнято позовну заяву Управління справами Апарату Верховної Ради України до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/23856/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. 2.6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 640/23856/21 у задоволенні позову Управління справами Апарату Верховної Ради України відмовлено повністю. 2.7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Управління справами Апарату Верховної Ради України, зазначив, що з огляду на приписи статей 141, 149 Земельного кодексу України, частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, статей 15, 16, 393 Цивільного кодексу України, вимога про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" є правомірною. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення про припинення права постійного користування позивача та надання статусу скверу земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених правових підстав, порушила та припинила право постійного користування позивача земельною ділянкою. Водночас суд першої інстанції встановив, що відповідач у відзиві зазначав про пропуск позивачем позовної давності для звернення з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". На думку відповідача, строк звернення з позовною заявою сплинув 18.12.2018, натомість позовна заява надійшла до суду в серпні 2021 року. Суд першої інстанції також зазначив, що позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право. Розглядаючи наведені доводи сторін, суд першої інстанції встановив, що рішення Київської міської ради № 119/2022 від 08.10.2015 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" опубліковано в газеті "Хрещатик", 2015, № 164 від 08.12.2015. Тому суд першої інстанції зазначив, що позивач міг дізнатися про оспорюване рішення Київської міської ради з 08.12.2015, оскільки таке рішення було опубліковано у газеті "Хрещатик", випуск № 164 від 08.12.2015. Суд першої інстанції також зазначив, що наведені позивачем обґрунтування не є такими обставинами, які об`єктивно унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов до суду для захисту порушеного права у межах строку позовної давності. Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності. 2.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 640/23865/21; позов Управління справами Апарату Верховної Ради України задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". 2.9. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги Управління справами Апарату Верховної Ради України, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення про припинення права постійного користування позивача та надання статусу скверу земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Управління справами Апарату Верховної Ради України, без належних на те законодавчо встановлених підстав, порушила та припинила право постійного користування позивача земельною ділянкою. Відтак апеляційний господарський суд зазначив, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" є обґрунтованою та правомірною. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не дізнався і не міг дізнатися станом принаймні на 18.03.2021 про припинення права користування позивача земельною ділянкою. Тому апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими і доведеними аргументи позивача про те, що він ознайомився з текстом спірного рішення Київської міської ради лише 13.08.2021 на сайті http://consultant.parus.ua. Відтак апеляційний господарський суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та про необхідність захисту порушеного права позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 640/23865/21 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 640/23865/21. 3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Київська міська рада посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції вимог статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України. Київська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не врахував висновки щодо застосування статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 990/270/23, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/831767/15, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Київська міська рада також зазначає, що позивач міг дізнатися про рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", оскільки воно було опубліковане в газеті "Хрещатик", випуск № 164 від 08.12.2015. 3.3. Управління справами Апарату Верховної Ради України у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 640/23865/21, а також про безпідставність доводів касаційної скарги. Тому позивач просить залишити касаційну скаргу Київської міської ради без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

4. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Київської міської Ради від 10.07.2003 № 638-28/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 "Про земельну реформу", Закону України "Про оренду землі" та, враховуючи матеріали інвентаризації земель, вирішено, зокрема: затвердити проект відведення земельної ділянки Управлінню справами Апарату Верховної Ради України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва; надати Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, за умови виконання пункту 1.1 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови. 4.2. Управління справами Апарату Верховної Ради України отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005, серії ЯЯ № 389676, площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-9-00030. 4.3. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 7, статей 51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 № 105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також, враховуючи численні звернення громадян, рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" вирішено:

1. Припинити Апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798.

2. Надати статус скверу земельній ділянці (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва згідно з додатками до цього рішення.

3. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста на період до 2015 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 № 714/2783 (таблиця 2 "Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають топологічним ознакам та планувальним вимогам"), додавши сквер згідно з пунктом 2 цього рішення до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.

4. Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.

5. Київському комунальному об`єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення та благоустрою земельної ділянки (91:075:0002) площею 0,1676 на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва. 4.4. Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.04.2019 № НВ-80000934242019 право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва зареєстровано за Управлінням справами Апарату Верховної Ради України. 4.5. Спір у справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке. 5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". Позовні вимоги Управління справами Апарату Верховної Ради України мотивовані тим, що спірне рішення прийнято з порушенням статті 141 Земельного кодексу України. 5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. 5.5. Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. 5.6. Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. 5.7. У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. 5.8. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. 5.9. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 5.10. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (пункт 101), від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (пункт 7.28), а також у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05 зазначено, що, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. 5.11. У справі, що розглядається, суди встановили, що Управління справами Апарату Верховної Ради України отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005, серії ЯЯ № 389676, площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом. Цей Державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-9-00030. 5.12. Суди встановили, що належне позивачу право постійного користування земельною ділянкою не припинено у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, оскільки сторони не надали належних доказів на підтвердження того, що станом на час прийняття спірного рішення Київською міською радою було отримано згоду землекористувача - Управління справами Апарату Верховної Ради України на вилучення земельної ділянки площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва. Суди попередніх інстанцій також установили, що в матеріалах справи відсутні докази про вирішення питання щодо вилучення земельної ділянки у землекористувача (позивача) для суспільних потреб у судовому порядку згідно із положеннями частини 10 статті 149 Земельного кодексу України. 5.13. Відтак суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення про припинення права постійного користування позивача та надання статусу скверу земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Управління справами Апарату Верховної Ради України, без належних правових підстав, припинила право постійного користування позивача земельною ділянкою. 5.14. Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Управління справами Апарату Верховної Ради України у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності. 5.15. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та про необхідність захисту порушеного права позивача, тому задовольнив позовні вимоги Управління справами Апарату Верховної Ради України. 5.16. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Київська міська рада посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.17. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 5.18. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 5.19. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 990/270/23, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Київська міська рада також у касаційній скарзі зазначає, що позивач міг дізнатися про рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", оскільки воно було опубліковане в газеті "Хрещатик", випуск № 164 від 08.12.2015. 5.20. Розглянувши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 5.21. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 5.22. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 цього кодексу. 5.23. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 5.24. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, на які посилається скаржник. 5.25. За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й із об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21. 5.26. Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалася, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися про порушення свого права у їх сукупності як обов`язкових складових для визначення початку перебігу позовної давності. 5.27. За змістом частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 5.28. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19. 5.29. У постанові Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 990/270/23, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок про те, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась із позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. 5.30. Скаржник також у касаційній скарзі зазначає, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. 5.31. За встановленими обставинами у справі, що розглядається, відповідач у відзиві зазначив про пропуск позивачем позовної давності для звернення з вимогами про визнання протиправним та скасування спірного рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". На думку відповідача, строк звернення з позовною заявою сплинув 18.12.2018, натомість позовна заява надійшла до суду в серпні 2021 року. Заперечуючи проти доводів відповідача щодо пропуску позовної давності, позивач у заяві від 20.08.2024 стверджував, що не знав і не міг знати про наміри відповідача змінити цільове призначення земельної ділянки на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва та вилучити її у належного землекористувача. Як зазначив суд апеляційної інстанції, на підтвердження цих доводів позивач посилався на такі обставини: - відсутність представників Управління справами Апарату Верховної Ради України при прийнятті Київської міської ради рішення від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", які мали би бути присутніми на пленарному засіданні з урахуванням положень пункту 5 статті 28 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 № 351/351 (чинного на момент прийняття оспорюваного рішення); - ненаправлення відповідачем спірного рішення Управлінню справами Апарату Верховної Ради України; - у відповіді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 002-384 від 18.03.2021 та акті обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 № 21-0190/10 не міститься жодної інформації про те, що спірну ділянку було вилучено в Управління справами Апарату Верховної Ради України спірним рішенням Київської міської ради, та відсутнє посилання на зазначене рішення, натомість у вказаних листі та акті зазначено, що користувачем земельної ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування від 21.01.2005 № 01-9-00030 є Управління справами Апарату Верховної Ради України, а цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку. Посилаючись на наведені обставини, позивач стверджував, що не мав жодної можливості дізнатися про існування спірного рішення від 08.10.2015 № 119/2022 та наведені ним обставини об`єктивно перешкоджали йому звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності. На підтвердження дати ознайомлення із спірним рішенням позивач надав роздруківку із вебсайту http://consultant.parus.ua від 13.08.2021 з текстом рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". Відтак позивач просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності, захистити порушене право та визнати протиправним і скасувати рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". 5.32. Проаналізувавши наведені позивачем та відповідачем доводи щодо поважності чи неповажності причин пропуску позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" опубліковано в газеті "Хрещатик", 2015, № 164 від 08.12.2015. Тому суд першої інстанції виснував, що з 08.12.2015 позивач міг дізнатися про спірне рішення. Як зазначив суд першої інстанції, наведені позивачем аргументи не підтверджують відсутність у позивача можливості знати про порушене право раніше, ніж обставини, на які посилається позивач. Тому суд дійшов висновку, що позивачем не наведено достатніх обґрунтувань неможливості подати позов у межах строку позовної давності. 5.33. Натомість суд апеляційної інстанції, досліджуючи доводи учасників справи щодо поважності причин пропуску позивачем позовної давності, дійшов протилежних висновків. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірним рішенням припинено право постійного користування земельною ділянкою Апарату Верховної Ради України, а надано її було у постійне користування Управлінню справами Апарату Верховної Ради України. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Апарат Верховної Ради України, якому припинено право користування земельною ділянкою на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, не є однією й тією ж юридичною особою. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що адреса земельної ділянки, яка вказана в рішенні від 10.07.2003 і Державному акті - "вул. Тропініна, 3-5" відрізняється від адреси, яка зазначена в спірному рішенні від 08.10.2025 - "вул. Тропініна, 3/5". Тому суд апеляційної інстанції виснував, що вказані відмінності у зазначенні назви особи, якій припинено право постійного користування земельною ділянкою, та в адресі цієї земельної ділянки могли вплинули на сприйняття позивачем вказаної інформації як такої, що його не стосується. Відтак, за висновком суду апеляційної інстанції, наведене могло вплинути на наявність у позивача можливості своєчасно дізнатися про припинення йому права постійного користування земельною ділянкою та звернутися до суду з позовом про скасування спірного рішення Київської міської ради в межах трирічного строку з моменту його прийняття чи публікації про його прийняття в газеті "Хрещатик". Суд апеляційної інстанції також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу запрошення для участі у сесії Київської міської ради з розгляду питання щодо припинення йому права постійного користування земельною ділянкою, відсутні докази направлення (вручення) копії оспорюваного рішення, відсутні докази внесення до Державного реєстру речових прав запису про припинення позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою, відсутня письмова згода чи незгода позивача на припинення права користування спірною земельною ділянкою, що, за висновком апеляційного господарського суду, свідчить про непоінформованість позивача про розгляд відповідачем питання щодо спірної земельної ділянки. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, за змістом листа від 18.03.2021 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та акта № 21-0190/10 від 10.03.2021 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивача було повідомлено про те, що вказану земельну ділянку було надано Управлінню справами Апарату Верховної Ради України у постійне користування для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом, і не повідомлено про припинення цього права. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ні від відповідача, ні з наведеного оголошення, опублікованого в газеті «Хрещатик», ні з Державного реєстру речових прав позивач не дізнався і не міг дізнатися станом принаймні на 18.03.2021 про припинення права користування спірною земельною ділянкою. Тому апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими і доведеними доводи позивача про те, що він ознайомився з текстом спірного рішення Київської міської ради лише 13.08.2021 на сайті http://consultant.parus.ua, та дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності і про необхідність захисту порушеного права позивача. 5.34. Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 267 Цивільного кодексу України суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Тому саме на позивача відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. 5.35. У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими і доведеними доводи позивача про те, що він ознайомився з текстом спірного рішення Київської міської ради лише 13.08.2021 на сайті http://consultant.parus.ua. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені доводи підтверджуються відповідною роздруківкою з цього вебсайту, а відповідачем належними доказами це не спростовано. 5.36. Разом з тим відповідач на підтвердження своїх доводів про те, що позивач міг довідатися про спірне рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" надав докази про публікацію цього рішення в газеті "Хрещатик", 2015, № 164 від 08.12.2015. Як зазначає у касаційній скарзі Київська міська рада, такий порядок оприлюднення рішень Київської міської ради відповідає вимогам чинного на момент прийняття оспорюваного рішення Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 № 351/351. Відповідно до частини 3 статті 35 цього Регламенту рішення Київської міської ради нормативно-правового характеру оприлюднюються не пізніше тридцяти днів з моменту їх прийняття. Офіційне оприлюднення всіх рішень Київської міської ради нормативно-правового характеру здійснюється шляхом опублікування в газеті "Хрещатик". Крім того, за змістом частини 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню. 5.37. При цьому колегія суддів вважає також обґрунтованими доводи скаржника про те, що в спірному рішенні зазначалося, на підставі якого попереднього рішення Київської міської ради надавалася позивачу земельна ділянка на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, тому висновки апеляційного суду про те, що зі змісту спірного рішення, позивач не міг дізнатися про порушення його права, є помилковими. 5.38. Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України, не встановив обставини, які би унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, не з`ясував, чи позивачу було або могло бути відомо про порушення його права, а також про особу, яка його порушила. Тому колегія суддів вважає, що висновки апеляційного господарського суду про те, що позивач не міг довідатися раніше про спірне рішення Київської міської ради, є передчасними. Проте встановлення цих обставин впливає на результат вирішення спору, оскільки пропуск строку позовної давності, про який заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови у позові. 5.39. Відтак колегія суддів зазначає, що доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 01.02.2024 у справі № 990/270/23, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, підтвердилися, оскільки оскаржувана постанова суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. 5.40. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права. 5.41. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував вимог норм матеріального та процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази та не обґрунтував відхилення доводів відповідача щодо обставин позовної давності, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на висновки щодо захисту права позивача або відмови у судовому захисті через сплив строку позовної давності. Тому постанова апеляційного господарського суду не може вважатися законною та обґрунтованою, відтак її слід скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.2. За змістом частин 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права тільки цим судом. 6.3. Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права та, беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалену у справі постанову - скасувати з направленням справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду. 6.4. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 640/23865/21 скасувати, справу № 640/23865/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Багай Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак