Постанова Одеський апеляційний суд № 492/430/21

Номер провадження: 22-ц/813/4101/25 Справа № 492/430/21 Головуючий у першій інстанції Гусєва Н. Д. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача Кочуров Андрій Олександрович відповідач Арцизька міська рада розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кочурова Андрія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Гусєвої Н.Д. у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про відшкодування моральної шкоди,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди, з урахування збільшених позовних вимог просила стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн., посилаючись на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради № 942-VII від 12 квітня 2018 року «Про відхилення проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В цей проміжок часу фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Арцизької міської ради з заявою з метою узаконення самочинного будівництва естакади, за результатами розгляду якої 12 квітня 2018 року Арцизькою міської радою ухвалено рішення № 943-VII про надання дозволу на уточнення площі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні КУ «Арцизька центральна опорна лікарня» загальною площею 0,2595 га за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року вищезазначене рішення Арцизької міської ради скасовано. Після скасування вказаного рішення, позивачка повторно звернулася із заявою до Арцизької міської ради, однак у надані відповідного дозволу знову було відмовлено. Далі, 17 травня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом було скасовано рішення Арцизької міської ради № 1223-VII від 10 січня 2019 року «Про відхилення рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 » та відповідача зобов`язано у встановлений законом термін надати позиваці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаража за зазначеною адресою. На 90 черговій сесії Арцизької міської ради VII скликання, на виконання вищевказаного судового рішення проект рішення № 1423-VII від 11 липня 2019 року був відхилений. Окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року рішення № 1423- VII від 11 липня 2019 року визнано протиправним та скасоване, з приводу невиконання рішення суду розпочато досудове розслідування. Також, 21 жовтня 2020 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі встановлений судовий контроль у зв`язку з чим, відповідача Арцизьку міську раду зобов`язано у 30-денний строк подати звіт про виконання судового рішення до Одеського окружного адміністративного суду. Однак, протягом трьох сесій голова Арцизької міської ради ОСОБА_3 ухилявся від виконання вищевказаного рішення та не вносив на розгляд ради відповідного проекту рішення про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою. В подальшому Одеським окружним адміністративним судом було визнано бездіяльність депутатів Арцизької міської ради та голови Арцизької міської ради Парпуланського С.А. В результаті вищевказаних протиправних дій та бездіяльності Арцизької міської ради, що призвело до систематичного, тривалого порушення прав та інтересів позивачки, необхідності постійного захисту порушених прав позивачці протягом усього часу завдавалась моральна шкода, яку позивачка оцінює у розмірі 300 000,00 грн., тому позивачка змушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Арцизької міської ради про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Арцизької міської ради на користь ОСОБА_1 30000 гривень 00 копійок в якості відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачкою ОСОБА_1 доведено факт заподіяння їй протиправною бездіяльністю Арцизькою міською радою моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у відсутності належного та своєчасного виконання рішення суду відповідачем, необхідності неодноразово звертатись до суду із заявами, внаслідок чого змінювався уклад життя позивачки, яка була змушена значну частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом. З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок невиконання органом місцевого самоврядування рішення суду, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивачки у зв`язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для доведення своїх вимог, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 30 000 грн. є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення Арцизького районного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позивних вимог позивача повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з вказаним судовим рішенням позивач та представник позивача категорично не згодні у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що рішенням суду безпідставно в десять разів занижена сума відшкодування моральної шкоди та не взяті до уваги висновки судово-психологічної експертизи, що не ре Судом не відхилений висновок експерта та без будь-якого мотивування розмір відшкодування моральної шкоди встановлений експертом ОСОБА_4 в десять раз безпідставно знижений, при цьому посилання експерта у висновку при визначенні розміру моральної шкоди взагалі не взяті до уваги судом та висновок поверхнево досліджений. Судом не враховано те, що з 12 квітня 2018 року по час часткового задоволення позову 25 грудня 2024 року пройшло 6 років 8 місяців, а позивачка приймала участь до десяти судових процесів з відповідачем як у судах першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції адміністративного судочинства, так і в цивільному судочинстві, і весь цей час вона переносить моральні страждання, які навіть на час подання апеляційної скарги не припиняються, оскільки у цивільному судочинстві ще не вирішена справа з відповідачем у справі №492/1079/21, яка фактично стосується процесу з відшкодування моральної шкоди. У судовому рішенні суд зазначає, що відповідач вживав усіх заходів, щоб вирішити питання позивача, з чим не може погодитись позивач, оскільки це не відповідає дійсності, а навпаки відповідач використовував всі можливі підстави ухилитися від виконання рішення суду з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Вважає, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 263, 265 ЦПК України та ст. 19 Конституції України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України у зв`язку з чим, грубо порушені конституційні права позивача на отримання земельної ділянки та судом безпідставно знижений розмір відшкодування моральної шкоди. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду. В режимі відеоконференції зявився представник позивача. Заяв про відкладення не надходило. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Судовою колегією та судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 році у справі № 420/1335/19 визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради Одеської області від 10 січня 2019 року № 1223-VII «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 », зобов`язано Арцизьку міську раду у встановлений чинним законодавством термін, надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаража за вищевказаною адресою (т. 1 а. с. 9-12). 08 серпня 2019 року окремою ухвалою Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1335/19 визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради від 11 липня 2019 року щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 420/1335/19, яке набрало законної сили 19 червня 2019 року, зобов`язано прокуратуру Одеської області провести перевірку викладених в ухвалі фактів щодо невиконання або неналежного виконання відповідальними особами Арцизької міської ради дій спрямованих на звернення до суду з заявою про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень відповідача на виконання рішення суду результати перевірки та вжиті заходи повідомити суд у місячний строк (т. 1 а. с. 13-14). Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року було встановлено новий строк для подачі звіту з виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, зобов`язано Арцизьку міську раду Одеської області протягом тридцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 420/1335/19 (т. 1 а. с. 15-18). 15 лютого 2021 року Одеським окружним адміністративним судом визнано протиправною бездіяльності депутатів Арцизької міської ради та голови Арцизької міської ради Парпуланського С.А., щодо не вжиття всіх заходів передбачених законом для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 420/1335/19 (т. 1 а. с. 21-22). Також, 15 лютого 2021 року Одеським окружним адміністративним судом ухвалене рішення про відмову в прийнятті звіту Арцизької міської ради з приводу виконання вищевказаного судового рішення (т. 1 а. с. 19-20). Крім того, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року звіт Арцизької міської ради про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 420/1335/19 повернутий без розгляду (т. 1 а. с. 50). Зазначена ухвала постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року залишена без змін (т. 1 а. с. 65-67). Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року в частині накладення штрафу на голову Арцизької міської ради ОСОБА_3 скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про накладення на голову Арцизької міської ради ОСОБА_3 штрафу відмовлено (т. 1 а. с. 52-56). 24 березня 2021 року Одеським апеляційним адміністративним судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності голови Арцизької міської ради Парпуланського С.А. в порядку ст. 383 КАС України (т. 1 а. с. 57-61). Згідно висновку експерта № 05/22 від 01 червня 2022 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи розмір грошової компенсації моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 може відповідати заявленим вимогам 300 000,00 грн. та буде залежати від часу, який буде витрачений позивачкою на судовий розгляд справи, стану здоров`я ОСОБА_1 на час прийняття судового рішення та інших значущих факторів, які можуть з`явитися як додаткові обставини під час розгляду справи судом (т. 1 а. с. 138-146). За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При вирішенні справи суд виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України. Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами згідно зі статтею 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами статей 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства. Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.» Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди (висновки Верховного Суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19; у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 545/1871/19; у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19). У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, пункт 71). За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 27 жовтня 2022 року у справі № 686/20441/21 (провадження № 61-3969св22). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом посилалася на те, що внаслідок бездіяльності Арцизької міської ради щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 році у справі № 420/1335/19, яким визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради Одеської області від 10 січня 2019 року № 1223-VII «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 », зобов`язано Арцизьку міську раду у встановлений чинним законодавством термін, надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаража за вищевказаною адресою, їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 300 000,00 грн. Вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 році у справі № 420/1335/19, яким визнано протиправним та скасовано рішення Арцизької міської ради Одеської області від 10 січня 2019 року № 1223-VII «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 », зобов`язано Арцизьку міську раду у встановлений чинним законодавством термін, надати ОСОБА_1 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаража за вищевказаною адресою (т. 1 а. с. 9-12). Рішення набрало законної сили 19 червня 2019 року. Наявність моральної шкоди позивачка мотивує тим, що неправомірні дії та бездіяльність відповідача призвели до необхідності захисту порушеного права в судовому порядку. Ці обставини вимагали витрат значних зусиль, часу для їх відновлення, призвели до хвилювань та переживань, що негативно позначилися на психоемоційному та фізичному стані позивачки. Відшкодування моральної шкоди дасть можливість відновити втрачене здоров`я, спричинене протиправними діями та бездіяльністю відповідача. Судом враховано, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою ОСОБА_1 доведено факт заподіяння їй протиправною бездіяльністю Арцизькою міською радою моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у відсутності належного та своєчасного виконання рішення суду відповідачем, необхідності неодноразово звертатись до суду із заявами, внаслідок чого змінювався уклад життя позивачки, яка була змушена значну частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом. З урахуванням обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок невиконання органом місцевого самоврядування рішення суду, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивачки у зв`язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для доведення своїх вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума у розмірі 30 000 грн. є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди. Вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивачки та якими доказами вони підтверджуються, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог позову. Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апелянтом не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок експерта, оскільки як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції було надано оцінку всім доказам по справі, зокрема і висновку експерта про який зазначено в описовій частині рішення. Доводи апеляційної скарги щодо незаконного зменшення розміру моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції було досліджено всі надані докази по справі у сукупності та належним чином надана їм оцінка, крім того, із висновку експерта вбачається, що остаточне встановлення суми компенсації відноситься до компетенції суду, що і було визначено судом першої інстанції, судова колегія погоджується з судом першої інстанції та враховує принцип пропорційності та вимоги розумності судового рішення виходячи зі співмірності розміру моральної шкоди з заявленим обсягом позовних вимог та обсягом порушеного права позивача . Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не слугують підставою для скасування по суті правильного судового рішення. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення. Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 25 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 10 червня 2025 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко