Постанова Харківський апеляційний суд № 626/2197/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 10 червня 2025 року м.Харків справа № 626/2197/24 провадження № 22-ц/818/2480/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, та стягнення страхового відшкодування за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» та представника ОСОБА_1 адвоката Гудз Роксолани Андріївни на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 06 лютого 2025 року, постановлене суддею Рибальченко І.Г., - в с т а н о в и в: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, та стягнення страхового відшкодування. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 06 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання в розмірі 88 092,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь держави судовий збір у розмірі 1 065,86 грн. В іншій частині позову - відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що позивачем, страховику не надано рішення в кримінальній справі, яке набрало законної сили, оскільки законом визначено, що страховик не має правових підстав для прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування до дати коли, йому стане відомо про набрання рішенням в кримінальній справі законної сили. Оскільки на даний час триває досудове розслідування, та відсутні документи, які б підтверджували вину та настання цивільно-правової відповідальності водія забезпеченого ТЗ "Mercedes-Benz E 250D" д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 18.02.2022 року, відповідно і відсутні підстави настання відповідальності страховика за умовами полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР2202358 від 11.10.2021 року. Строк прийняття рішення страховиком був зупинений до отримання судового рішення в кримінальній справі, відповідно до положень п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Страхова компанія не відмовляла у виплаті страхового відшкодування, а лише призупинила розгляд заяви до отримання рішення, яке набрало законної сили у кримінальному провадженні. Тому, звернення з цим позовом взагалі є передчасним. Крім того, не визнають і заявлені позовні вимоги щодо стягнення правничої допомоги, оскільки такі є безпідставними, необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, так як є завищеними та такими, що не відповідають складності справи та критерію розумної необхідності таких витрат. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Гудз Роксолана Андріївна просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» пеню, три проценти річних від простроченої суми боргу, інфляційні втрати. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 36.5 статті 36 Закону передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Відтак, законодавством забезпечується достатній механізм із захисту своїх прав у разі порушення страховиком строків виконання зобов`язань за договором страхування. У разі порушення - вимагати та отримати від страховика (добровільно чи у судовому порядку) сплату неустойки, суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми. Згідно з п.35.1. ст.35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону, відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів. З урахуванням того, що подія відбулась внаслідок наїзду на одного джерела підвищеної небезпеки на пішохода, у відповідача виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, а строк порушення зобов`язання страховиком слід вираховувати саме з 90-го дня після подання позивачем заяви про виплату страхового відшкодування. 23 листопада 2023 року на адресу АТ «СК «Країна» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 88 092,00 грн з проханням виплатити: для батька загиблого ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 78 000,00 грн та витрати на поховання у розмірі 10 092,00 грн. Іншими словами, оскільки право у заявника на виплату йому суми страхового відшкодування виникло 23 листопада 2023 року, і таку виплату відповідачу необхідно було здійснити до 22 лютого 2024 року, чого зроблено не було, вважає, що АТ «СК «Країна» не виконало свої зобов`язання своєчасно, тому повинно відшкодувати позивачу неустойку від суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми . У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокат Гудз Роксолани Андріївни, Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що питання про стягнення страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю потерпілого в ДТП особи, не може ставитись в залежність від набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні. Позивач правильно посилається на дію презумпції вини заподіювача шкоди (володільця джерела підвищеної небезпеки або страховика такої відповідальності). Закон передбачає єдину підставу для звільнення від обов`язку відшкодування такої шкоди лише у випадку доведення умислу потерпілого або непереборної сили. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, а у разі страхування цивільно-правової відповідальності - на страховика, оскільки діє цивільно-правова презумпція вини заподіювача шкоди. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження умислу потерпілого у ДТП або наявності непереборної сили. А отже відповідачем презумпція вини заподіювача шкоди не спростована, а тому така шкода підлягає відшкодуванню страховиком. На день звернення позивача до суду з позовом між позивачем та відповідачем не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону №1961-IV та частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування, у страховика виникне обов`язок виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання, тому у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, а також коштів відповідно до статті 625 ЦК України необхідно відмовити. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. До матеріалів справи долучено копію договору №89/24 від 08 травня 2024 року, відповідно до якого вартість послуг адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанції є фіксованою та становить 8000,00 грн. В зв`язку з чим позов в частині стягнення витрат на правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що 18.02.2022 року о 17 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки "Mercedes - Benz T250 D", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони селища Ульянівка в напрямку селище Наталине, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди травм пішохід ОСОБА_3 помер на місці події. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки "Mercedes-Benz Е 250 D", д.н.з. НОМЕР_1 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідно до Полісу №АР2202358 була застрахована в АТ "СК "Країна". 19 лютого 2022 року по факту вказаної дорожньо-транспортної пригоди було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022220000000167 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. 20 лютого 2024 року Харківською обласною прокуратурою повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022220000000167 від 19 лютого 2022 року триває. 23 листопада 2023 року на адресу відповідача надіслано заяву про виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 88 092,00 грн з проханням виплатити: для батька загиблого ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 78 000,00 грн та витрати на поховання у розмірі 10 092,00 грн. ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с.20). Мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла (а.с.25). ОСОБА_3 в шлюбі не перебував, дітей за життя не мав, що підтверджує відповідь відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові ( а.с.32). Відповідно до Полісу №АР2202358 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застраховано цивільно- правову відповідальність водія автомобіля марки "Mercedes - Benz T250 D", д.н.з. НОМЕР_1 у Акціонерному товаристві "Страхова компанія "КРАЇНА" (АТ "СК "КРАЇНА"), який був чинним на 18.02.2022 року( а.с.22). 23 листопада 2023 року позивачем подано заяву до АТ "СК "Країна" про виплату страхового відшкодування за фактом ДТП, яка трапилася 18.02.2022 року у відповідності до положень п. 27.3, п.27.4 ст. 27,35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", як батька потерпілого, в розмірі 78000,00 грн., в якості моральної шкоди та витрат на поховання в розмірі 10092,00 грн.( а.с.9). Листом від 09 березня 2024 року АТ "СК "Країна" повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом вказаної ДТП у відповідності до положень ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та необхідність долучення додаткових документів. Як на підставу позовних вимог з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що 18 лютого 2022 року приблизно о 17 год 40 хв. в районі 64 км. автодороги "Нова Водолага - Соснівка - Наталине" водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz Е 250 D", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони селища Ульянівка в напрямку селище Наталине, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди травм останній помер на місці події. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки "Mercedes-Benz Е 250 D", д.н.з. НОМЕР_1 на дату вчинення дорожньо-транспортної відповідно до Полісу №АР2202358 була застрахована в АТ "СК "Країна". 18 лютого 2022 року по факту вказаної дорожньо-транспортної пригоди було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. 23 листопада 2023 року на адресу АТ "СК "Країна" надіслано заяву про виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 88 092,00 грн з проханням виплатити: для батька загиблого ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 78 000,00 грн та витрати на поховання у розмірі 10092,00 грн. 08 січня 2024 року AT "СК "Країна" повідомлено про необхідність надати додаткові дані, якими є також і рішення суду, що набрало законної сили або постанову про закриття/призупинення кримінальної справи, додатково вказаним листом доведено до відома про призупинення розгляду страхової справи до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням у кримінальній справі законної сили. 20 лютого 2024 року Харківською обласною прокуратурою повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022220000000167 від 19 лютого 2022 року триває. До цього часу виплату належного позивачу відшкодування страховиком не здійснено. Позивач вважає, що порушено його право на відшкодування, а тому просить суд стягнути з АТ "СК "Країна" належну суму відшкодування в розмірі 88092,00 грн, а також у зв`язку з простроченням зобов`язань пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України в розмірі 15088,76 грн, 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 1667,97 грн, інфляційні витрати у розмірі 3660,06 грн, а всього разом 20417,06 грн, а також оплату витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом № 1961-IV. Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 Закону № 1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Відповідно до підпункту «в» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка». Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону № 1961-IV. Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. У пункті 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, -прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21) та від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21). На день настання страхового випадку, ст.8 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2022 року - 6500 грн. З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 78000 грн. (12*6500 =78000 ), витрати на поховання становить 10092,00 грн, а всього стягненню підлягає 88092.00 гривень. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно з пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 78 000,00 грн (6 500 грн х 12). Крім того, з огляду на положення пункту 27.4 статті 27 Закону № 1961-IV, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на поховання ОСОБА_3 у розмірі 10092,00 грн, що не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Щодо позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Правовідносини з приводу виплати страхового відшкодування також відносяться до грошових. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону №1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегіяя суддів погоджується з висновком суду про те, що саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування, у страховика виникне обов`язок виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання, тому у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, а також коштів відповідно до статті 625 ЦК України необхідно відмовити. Таке застосування норм матеріального права узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 ; від 15 серпня 2023 року у справі № 513/730/21 та 30.04.2025 року у справі 496/3445/22. Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 поніс витрати у розмірі по 8 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції. Вищевказані судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, підтверджується договором про надання правничої допомоги № 89/24 від 08 травня 2024 року, ордером адвоката Гудз Р.А., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Враховуючи надані стороною позивача докази, ступінь складності справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, підтверджену документально вартість виконаних робіт, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявлені суми витрат на професійну правничу допомогу є такими, що підтверджені наданими доказами. При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що хоч стороною відповідача і подано заперечення щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, в порядку передбаченому статтею 137 ЦПК України, із зазначенням обґрунтування лише безпідставністю та передчасністю звернення позивача із позовом, тому підстав для зменшення витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції не вбачається. У апеляційні скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Гудз Роксолана Андріївна просила вирішити питання щодо стягнення судових витрат на правову допомогу за розгляд справ в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування клопотання посилалась на договір про надання правничої допомоги № 89/24 від 08 травня 2024 року, ордером адвоката Гудз Р.А., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю. Пунктом 6.2 частини 6 договору про надання правничої допомоги № 89/24 від 08 травня 2024 року встановлено, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції відповідно до цього договору становить 5 000,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гудз Роксолани Андріївни, АТ "СК "Країна" просила відмовити в задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на передчасність звернення позивачем до суду із даним позовом та неспівмірність заявленої суми із наданими послугами, а також не поданням до суду детального обсягу послуг наданих адвокатом позивачу. В пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Договором про надання правничої допомоги № 89/24 від 08 травня 2024 року встановлено, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції відповідно до цього договору становить 5 000,00 грн, та Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Виходячи з вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_1 витрати понесені ним на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 500,00 грн, що в повній мірі відповідає критерію розумності та виваженості. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду постановлено з дотриманням вимог чинного законодавства. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» та представника ОСОБА_1 адвоката Гудз Роксолани Андріївни - залишити без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 06 лютого 2025 року - залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 витрати понесені ним на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 12.06.2025 року.