Постанова 4856 № 120/7544/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7544/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович Суддя-доповідач - Мацький Є.М. 09 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М. суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказу і довідки, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказу і довідки. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

3. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

4. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

5. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований у м. Тульчині, Вінницької області та згідно тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_1 , строк дії якого «безстроково», 09.06.2006 року знятий з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України № НОМЕР_2 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 . 6. 05.04.2024 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік як військовозобов`язаний ІНФОРМАЦІЯ_3 , 05.04.2024 року - знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 05.04.2024 року.

7. В подальшому, 05.04.2024 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_4 його визнано «придатним» для проходження військової служби на підставі статті - , графи ІІ Розкладу хвороб, графи 1-9 ТДВ «Б».

8. Згідно з карткою обстеження та медичного огляду від 05.04.2024 року № 2461/24 діагноз та постанова ВЛК: здоровий на підставі статті - , графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог визнаний ОСОБА_1 придатним до військової служби.

9. Відповідно до довідки ВЛК від 05.04.2024 року № 2461/24 ОСОБА_1 придатний до військової служби.

10. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_4 (через НОМЕР_5 ) солдата запасу ОСОБА_1 .

11. В подальшому, наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.04.2024 року № 474-ОС "Про особовий склад" зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1 , з 22.04.2024 року.

12. Вважаючи протиправною бездіяльність начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на облік, протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року в частині призову під час мобілізації, а також протиправною довідки військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач звернувся до суду з позовом. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

13. Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

15. Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

16. Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17. Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

18. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

19. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

20. Згідно з ч. 2 ст. 1 України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

21. Серед іншого, військовий обов`язок включає дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

22. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені категорії громадян України щодо військового обов`язку, а саме: допризовники особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

23. Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

24. Згідно із ч. 8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходження зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

25. Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актам.

26. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (в подальшому - Положення № 154).

27. Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

28. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

29. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

30. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

31. Згідно із п. 2 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

32. Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

33. Постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Порядок № 1487) визначено механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами.

34. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

35. Відповідно до п.20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів, якими є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

36. Загальні правила військового обліку визначені ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) .

37. Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

38. Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

39. Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

40. Поняття персонально-якісного, персонально-первинного та персонального обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів наведено у ст. 35 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

41. Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» персонально-якісний облік, військовозобов`язаних передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно, військовозобов`язаних, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку, військовозобов`язаних покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

42. Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього регламентовано нормами ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

43. В свою чергу, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

44. Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого.

45. Вищезазначені положення визначають чіткий порядок ведення військового обліку громадян України, їх обов`язки у мирний час та під час мобілізації. Військовий облік є обов`язковим і здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

46. При цьому, вищевикладені положення (чинні на час виникнення спірних правовідносин) чітко визначають, що ведення військового обліку має бути прив`язане до місця проживання особи, тобто до місця її зареєстрованого постійного або тимчасового проживання. Взяття на облік за іншою адресою може свідчити про порушення правил військового обліку, встановлених законодавством.

47. В свою чергу, якщо встановлено, що особу взято на облік не за місцем проживання, відповідний ТЦК та СП зобов`язаний: усунути порушення шляхом переведення військовозобов`язаного на облік за місцем його реєстрації (проживання).

48. Якщо відповідний ТЦК та СП не виконав свого обов`язку, громадянину необхідно звернутися до органу військового обліку із заявою про переведення на облік за місцем проживання.

49. Як вже судом встановлено, ОСОБА_1 зареєстрований у м. Тульчині, Вінницької області та згідно тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_1 , строк дії якого «безстроково», 09.06.2006 року знятий з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України № НОМЕР_2 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 . 50. 05.04.2024 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік як військовозобов`язаний ІНФОРМАЦІЯ_3 .

51. Тобто, позивача взято на облік не за місцем проживання, а за іншою адресою та ТЦК та СП у якого такі повноваження, на час взяття на облік, були відсутні, що свідчить про порушення правил військового обліку встановленого законодавством.

52. Суд звертає увагу, що позивач на даний час знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 05.04.2024 року.

53. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_4 (через НОМЕР_5 ) солдата запасу ОСОБА_1

54. Вподальшому, наказом начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.04.2024 року № 474-ОС "Про особовий склад" зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1 , з 22.04.2024 року.

55. Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що захист порушених в цій частині прав та законних інтересів у спосіб заявлений позивачем, не призведе до їх відновлення, оскільки наслідком взяття на його облік є призов на військову службу, зняття з військового обліку та зарахування у списки особового складу військової частини.

56. При цьому, позивачем не доведено, що обраний ним спосіб захисту в цій частині призведе до відновлення порушеного права, а саме звільнення з військової служби, мету яку переслідував позивач звертавшись з цим позовом до суду.

57. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.07.2022 у справі №826/6664/17, під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.

58. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

59. Щодо визнання протиправним та скасування наказу в частині призову на військову службу під час мобілізації позивача, суд зазначає таке.

60. Так, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року № 180 "Про призов на військову службу під час мобілізації" призвано з 05.04.2024 року на військову службу під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_4 (через НОМЕР_5 ) солдата запасу ОСОБА_1 .

61. Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

62. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

63. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

64. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

65. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

66. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що командир ВЧ не мав права не зарахувати позивача до особового складу Військової частини, адже отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.

67. В свою чергу, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий наказ вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до ВЧ.

68. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці акти індивідуальної дії вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

69. Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

70. У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

71. Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування довідки військово-лікарської комісії від 05.04.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , якою ОСОБА_1 визнано «придатним до проходження військової служби».

72. Відповідно до частини десятої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402 в редакції спірних правовідносин).

73. Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

74. Обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 , оформленого у вигляді довідки №2461/24 від 05.04.2024 року, позивач вказує, що проходження ВЛК тривало декілька хвилин, без проходження всіх профільних лікарів та належного дослідження результатів аналізів, ЕКГ, що є на його думку порушенням вимог наказу МО України № 402.

75. В свою чергу, відповідач зазначає, що військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 ) були проведені заходи з обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби. За результатами, медичного обстеження та медичного огляду позивач був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.04.2024 року №2461/24.

76. Враховуючи зазначене, відповідач вважає твердження позивача про відсутність будь-якого медичного обстеження є недостовірними.

77. Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

78. Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ.

79. Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

80. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.

81. При цьому, суд зазначає, у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він мав право звернутися до ВЛК вищого рівня, чи Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідної постанови.

82. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів позаштатної ВЛК при проведенні медичного огляду ні до ВЛК регіону, ні до ЦВЛК та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення № 402.

83. Тобто, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.

84. Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

85. Згідно висновків Верховного Суду, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

86. Беручи до уваги ті обставини, що перевірка рішень позаштатних ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК не приймали, суд дійшов вірного висновку про недотримання позивачем вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

87. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

88. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

89. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

90. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

91. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

92. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

93. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.