Ухвала КАС ВС № 826/6664/17

УХВАЛА 24 листопада 2021 року м. Київ//9901/ справа №826/6664/17 адміністративні провадження № К/9901/16813/19, №К/9901/17230/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Рибачука А.І., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В., розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/6664/17 за позовом Компанії Тріантал Інвестментс ЛТД до Національного банку України (далі - НБУ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство фінансів України, Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами НБУ та ПАТ «КБ «Приватбанк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2018, ухвалене у складі колегії суддів: головуючого судді Огурцова О.П., суддів Арсірія Р.О., Кузьменка В.А. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Ісаєнка Ю.А., Файдюка В.В., ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. 22.05.2017 Компанія Тріантал Інвестментс ЛТД (TRIANTAL INVESTMENTS LTD) звернулась до суду з позовом, у якому, з урахуванням відкликаних та уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати розпорядження НБУ від 17.10.2016 №4274-р «Про організацію перевірки ПАТ «КБ «Приватбанк»»; визнати протиправними дії НБУ щодо нескладення та ненадання керівникові ПАТ КБ «Приватбанк» одного з екземплярів довідки про перевірку ПАТ «КБ«Приватбанк» та звіту про інспектування ПАТ «КБ «Приватбанк», станом на 18.12.2016. В обґрунтування заявлених позовних вимог Компанія Тріантал Інвестментс ЛТД посилалась на те, що оспорюване розпорядження НБУ прийнято безпідставно та з порушенням вимог статті 71 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), пунктів 1.2, 1.8, 1.9 Положення про організацію і проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 №276 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин; далі - Положення № 276). Крім того, позивач посилався на те, що на момент прийняття рішення щодо неплатоспроможності ПАТ «КБ «Приватбанк» інспекційна перевірка ПАТ «КБ «Приватбанк» не була завершена, а її результати не оформлені звітом, що позбавило керівництво банку, акціонерів можливості реалізувати право на надання пояснень/заперечень щодо виявлених порушень під час вказаної перевірки.

2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019, задовольнив позовні вимоги. 3. 14.06.2019 НБУ та 19.06.2019 ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2019, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Верховний Суд ухвалами від 25.06.2019 та від 08.07.2019 відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ПАТ КБ «Приватбанк» та НБУ, відповідно, та витребував матеріали справи із суду першої інстанції першою ухвалою. 5. 23.07.2019 та 31.07.2019 від позивача до суду касаційної інстанції надійшли відзиви на касаційні скарги ПАТ «КБ «Приватбанк» та НБУ, відповідно, у яких Компанія Тріантал Інвестментс ЛТД просить залишити без задоволення ці касаційні скарги, а оскаржувані відповідачем та третьою особою, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача судові рішення - без змін. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Суди встановили, що станом на 18.12.2016 позивач був акціонером ПАТ «КБ «Приватбанк» та власником 12766758 шт. акцій, що складало 16,8170% статутного капіталу банку ПАТ «КБ «Приватбанк». 17.10.2016 НБУ відповідно до статей 66, 67, 71,72 Закону № 2121-III, Положення №276 та з метою забезпечення контролю за виконанням ПАТ «КБ «Приватбанк» вимог рішення Правління НБУ від 05.10.2016 №323-рш/БТ «Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів», постанови Правління НБУ від 23.02.2016 № 103/БТ «Про погодження плану реструктуризації ПАТ «КБ «Приватбанк» за результатами його діагностичного обстеження» та постанови Правління НБУ від 24.03.2016 № 195/БТ «Про продовження строку та заміну інших умов користування кредитами, наданими ПАТ «КБ «Приватбанк» прийнято розпорядження №4274-р «Про організацію перевірки ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», яким зобов`язано Департамент інспекційних перевірок банків організувати з 17.10.2016 по 18.11.2016 (включно) проведення позапланової інспекційної перевірки банку з викладених у розпорядженні питань. 18.12.2016 Правління НБУ за результатами розгляду пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду щодо віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних, інформації, викладеної в доповідній записці Департаменту банківського нагляду від 17.12.2016 за № В/20-0003/127382/БТ, складеній за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банку та в доповідних записках Департаменту інспекційних перевірок банків від 12.12.2016 за № В/21-0003/125164 та від 16.12.2016 за № В/21-0003/126837, складених на підставі матеріалів інспектування банку, що здійснюється згідно з розпорядженням НБУ від 17.10.2016 року №4274-р прийняло рішення № 498-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних». Також суди встановили, що з доповідної записки Департаменту банківського нагляду від 17.12.2016 за №В/20-0003/127382/БТ видно, що вона була складена за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» та з врахуванням інформації, викладеної в доповідних записках Департаменту інспекційних перевірок банків від 12.12.2016 за №В/21-0003/125164 і від 16.12.2016 №В/21-0003/126837. В доповідних записках Департаменту інспекційних перевірок банків від 12.12.2016 за №В/21-0003/125164 і від 16.12.2016 за №В/21-0003/12683 зазначено, що вони складені щодо поточного статусу інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Приватбанк», яка проводилась відповідно до оспорюваного у цій справі розпорядження від 17.10.2016 №4274-р. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що звіт за результатами інспекційної перевірки був складений 30.01.2017. Не погоджуючись з розпорядженням від 17.10.2016 №4274-р, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а також вважаючи, що станом на 18.12.2016 керівнику ПАТ КБ «Приватбанк» мало бути надано екземпляр довідки про перевірку ПАТ КБ «Приватбанк» та звіт про інспектування, Компанія Тріантал Інвестментс ЛТД звернулась до суду з цим позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що акції, якими володів позивач, є його майном, і позбавлення його як акціонера можливості отримувати прибуток від таких акцій є порушенням його прав, а отже позивач як акціонер у володінні якого перебувало 16, 8170 % статутного капіталу банку (істотна участь у володінні статутним капіталом банку - 10 і більше відсотків) має право на звернення до суду з цим позовом. При цьому, визнаючи протиправним та скасовуючи розпорядження НБУ від 17.10.2016 № 4274-р, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в ньому не зазначені обґрунтовані підстави для призначення позапланової перевірки, визначені пунктом 1.8 Положення №276, оскільки вказана норма права не містить такої підстави для призначення позапланової перевірки як контроль за виконанням банком рішень і постанов прийнятих Правлінням НБУ, а відповідачем не надано доказів на підтвердження їх наявності на дату прийняття розпорядження. Також суди вказали на те, що на момент застосовування відповідачем 18.12.2016 заходу впливу у вигляді визнання ПАТ «КБ «Приватбанк» неплатоспроможним, результати позапланової інспекційної перевірки відповідно до пунктів 3.1, 3.7, 3.8 Положення №276 мали бути оформлені довідкою та звітом, а інспекційна перевірка мала бути завершеною, оскільки захід впливу може застосовуватись за результатами інспекційної перевірки, якими встановлений факт порушення, які оформляються у відповідності до наведених норм, а не пояснювальних і доповідних записок, складання яких не передбачене Положенням №276. Щодо строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого також погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що про факт наявності розпорядження від 17.10.2016 №4274-р позивач дізнався лише в травні 2017 року, з листа від 14.05.2017 колишнього члена Правління ПАТ «КБ «Приватбанк», тому такий не вважається пропущеним. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. Касаційні скарги обґрунтовано тим, що визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття рішення Правління НБУ від 18.12.2016 № 498-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних не входило до предмету спору. Також скаржники вказали на те, що Компанія Тріантал Інвестментс ЛТД не була уповноважена представляти ПАТ «КБ «Приватбанк» у тому числі щодо оскарження оспорюваного у цій справі розпорядження НБУ, оскільки позивач не був об`єктом позапланової інспекційної перевірки. Вказане свідчить про відсутність порушеного права позивача, та як наслідок - відсутність права на судовий захист. При цьому, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, залишили поза увагою ту обставину, що ПАТ «КБ «Приватбанк» допустив співробітників НБУ до проведення інспекційної перевірки, надавши доступ до приміщень і документів банку, у зв`язку із чим в подальшому предметом розгляду в суді можуть бути лише її наслідки. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Верховний Суд заслухавши у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.

10. Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

11. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, яка діяла на час звернення до суду з позовом) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

12. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

13. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

14. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

15. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

16. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

17. Подібні положення містяться й у статтях 2, 5 нині діючого КАС України.

18. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

19. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

20. У справі, яка розглядається суди попередніх інстанцій вказали на те, що позивач як акціонер у володінні якого перебувало 16, 8170% статутного капіталу банку має право на звернення до суду з цим позовом, у якому він, не будучі об`єктом перевірки оспорює рішення суб`єкта владних повноважень про організацію перевірки ПАТ «КБ «Приватбанк»» та його дії щодо нескладення та ненадання керівникові ПАТ «КБ «Приватбанк» одного з екземплярів довідки про перевірку цього банку та звіту про інспектування, станом на 18.12.2016.

21. Так, Верховний Суд України у постанові від 27.06.2017 у справі №826/4275/16 (21-3739а16) зазначив, що акціонер, який є власником істотної участі в банку (участь у володінні статутним капіталом банку - 10 і більше відсотків), має право звертатись до суду у зв`язку із втручанням органів державної влади в особі, зокрема НБУ, у його права, зокрема право власності, яке закріплено статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 у справі №826/2184/17 уточнила наведену вище позицію Верховного Суду України та зазначила, що акціонер може йти з позовом від імені банку, а не у власних інтересах за обставин, коли виконавчі органи відповідного банку були позбавлені своїх повноважень з огляду на застосування до нього процедури ліквідації та припинення діяльності органів управління.

23. В силу специфіки підстав та процедури банківського нагляду у формі проведення інспекційних перевірок предметом судового оскарження може бути будь-який індивідуальний адміністративний акт, що порушує права особи, яка звернулася до суду за захистом, якій надано право на оскарження такого акта безвідносно до факту його виконання (реалізації) як разом з оскарженням наслідків запровадженого ним заходу контролю, так і окремо.

24. Разом з цим, у цій справі наявні неординарні обставини, оскільки внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 18.12.2016 № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», ухваленої відповідно до статті 41-1 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) на підставі пропозиції НБУ щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов`язання власників істотної участі банку (лист від 16.12.2016) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, виведення ПАТ «КБ «Приватбанк» з ринку відбувалось у нетиповий спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI шляхом продажу неплатоспроможного банку державі в особі Міністерства фінансів через придбання осіннім акцій цього банку у повному обсязі за одну гривню, а також здійснення державою в особі Міністерства фінансів додаткової капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої Національним банком.

25. Отже, у справі, яка розглядається наявні виключні обставини, адже ПАТ «КБ «Приватбанк» не був ліквідований, його виконавчі органи не були позбавлені своїх повноважень, а його платоспроможність фактичного була відновлена шляхом продажу його державі за відповідною процедурою. Внаслідок переходу ПАТ «КБ «Приватбанк» у власність держави позивач втратив право контролювати органи управління та впливати на їх діяльність.

26. З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, виключна правова проблема полягає у вирішенні питання наявності у особи, яка володіла істотною участю у банку права оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який здійснює банківське регулювання та нагляд, у випадку неординарної ситуації, коли такий банк не знаходиться у процедурі ліквідації та його органи управління не припинили свою діяльність через специфіку його виведення з ринку шляхом продажу його державі (націоналізації).

27. Окрім цього, колегія суддів вважає за доцільне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, й з огляду на те, що до переведення урядом України ПАТ КБ «ПриватБанк» із приватної власності в державну власність, із наслідками для акціонерів цього банку, визначеними положеннями статті 41-1 Закону № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і після такої націоналізації ПАТ КБ «Приватбанк» був і є одним із найбільших українських банків та забезпечення його стабільності є одним із пріоритетів держави для убезпечення фінансової стабільності країни і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників через виконання НБУ - регулятором цих відносин його пріоритетних завдань.

28. Враховуючи, що ця справа має значний суспільний інтерес, а її вирішення впливає не лише на права і обов`язки її учасників, але й на права кредиторів (вкладників) усієї банківської системи, Верховний Суд вважає, що ця справа містить виключну правову проблему і з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики її необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

29. При цьому, у даному випадку, оспорюється акт індивідуальної дії, який стосується прав і обов`язків чітко визначеного кола суб`єктів, яким він адресований. Отже, фактично створюється ситуація, за якою жодна особа, в широкому розумінні, не має права на звернення до адміністративного суду із позовом про його оскарження.

30. Саме по собі розуміння словосполучення «виключна правова проблема» хоча і має оціночних характер та не врегульовано на законодавчому рівні, проте поняття «виключність» презюмує наявність певних ознак, які поширюються тільки на когось, щось.

31. Здійснення правосуддя, розгляд і вирішення справ полягає у тому, що суд відповідної інстанції у межах визначених йому повноважень розв`язує складні юридичні задачі за наявності юридичного спору, кримінального обвинувачення, чи необхідності захисту прав, свобод або інтересів (стаття 124 Конституції України).

32. Суд касаційної інстанції, яким, відповідно до 36 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIII), статті 327 КАС України є Верховний Суд, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

33. До повноважень Верховного Суду, визначених КАС України, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана із наявністю правових проблем.

34. У той же час, за наявності вищеозначених обставин, пов`язаних із необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, до Великої Палати Верховного суду можуть бути передані лише ті справи, котрі містять не ординарні, звичайні, а саме виключні, надзвичайні, особливі проблеми, характерні лише для поодиноких випадків правозастосування.

35. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

36. На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

УХВАЛИВ: Справу № 826/6664/17 за позовом Компанії Тріантал Інвестментс ЛТД до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство фінансів України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправними дій, - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... А.І. Рибачук А.Ю. Бучик Л.В. Тацій, Судді Верховного Суду