Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4887/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2025 р.Справа № 520/4887/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 05.03.25 по справі № 520/4887/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання незаконними та скасування наказу ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796 в частині, що стосується ОСОБА_1 ; визнати незаконними та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 . Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд зупинити дію наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 . Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 заяву про забезпечення позову залишено без задоволення. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 та прийняти постанову про забезпечення позову у спосіб зупинення дії наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України складено наказ від 10.05.2024 №796 про притягнення, зокрема позивача, до обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн еквіваленті у розмірі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб, встановлених на 01.01.2024 року, тобто у сумі 45420 грн. Оскільки позивач наразі служить у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України відносно ОСОБА_1 складено наказ від 26.02.2025 №35 про утримання коштів з його заробітної плати. Зазначає, що передумовою для існування наказів від 10.05.2024 №796 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності та від 26.02.2025 №35 про утримання коштів стала наявність рапортів, які складені позивачем про виплати додаткової винагороди, зокрема на користь низки військовослужбовців, підстави перебування яких на стаціонарному лікуванні не надавали їм права на додаткову винагороду. Вказує, що у спірних правовідносин очевидні корупційні ризики з боку посадовців Військової частини НОМЕР_1 , направлені на сприяння отримання ними сум з бюджету через підставних осіб, на користь яких нібито було ініційовано відповідні виплати додаткової винагороди та формальне прикриття даних діянь під халатність у виконанні службових обов`язків третіми особами (у т.ч. позивачем), якого було обтяжено матеріальною відповідальністю безпідставно, чітко свідчить про очевидність ознак протиправності спірного наказу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796, який реалізовується у спосіб утримань з грошового забезпечення позивача за спірним наказом Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35. Звертає увагу, що у випадку, якщо за результатами розгляду справи позовні вимоги позивача будуть задоволенні, то відновлення його майнового становища, а саме повернення йому стягнутих коштів, може бути ускладнено або унеможливлено, у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування на цю мету в установі, в якій позивач на даний час проходить службу і яка відповідно здійснює утримання з його грошового забезпечення, відповідно може виникнути потреба у поданні нового позову до суду про повернення стягнутих коштів. Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у цій справі, наголошує, що вжиття таких заходів фактично матиме наслідком відтермінування стягнення сум матеріальної шкоди, визначеної у вищевказаному наказі, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Таким чином, на переконання апелянта, наявні правові підстави для задоволення його заяви про забезпечення позову. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, ухвалу суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року без змін. Зазначає, що з клопотання позивача про забезпечення позову не вбачається, що дійсно існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також те, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконанням рішення суду. Клопотання не підтверджено жодними доказами, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав. Не наведено їх і в апеляційній скарзі. ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що позивач не просив зупинити саме наказ від 10.05.2024 №796 в частині, що стосується ОСОБА_1 щодо його притягнення до матеріальної відповідальності, а прохання забезпечити позов стосується саме наказу від 26.02.2025 №35, складеного відносно ОСОБА_1 , про утримання коштів. Вказує, що обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним, позаяк лише відтерміновує стягнення сум матеріальної шкоди, визначеної у вищевказаному наказі, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені заздалегідь та належним чином. Позивач та його представник в судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги позивача на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, просили суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі. Відповідачі по справі в судове засідання не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 26.02.2022. З 02.01.2024 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №2 від 02.01.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення та переміщено наказом командувача Національної гвардії України від 24.11.2023 №255 о/с для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. У період з 15.01.2024 по 23.02.2024 проведено плановий внутрішній аудит Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період діяльності з 01.04.2021 по 31.12.2023, за результатами якого виявлено низку порушень посадовими особами під час управління бюджетними коштами, що відображено у висновку службового розслідування, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2024. У частині, що стосується позивача, аудитом та службовим розслідуванням виявлено порушення, котрі виражались у поданні ним рапортів з клопотанням про виплату додаткової винагороди у зв`язку з перебуванням певних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні з діагнозами, які не надавали їм права на таку додаткову винагороду в порядку, передбаченому Постановою №168 (рапорти від 06.04.2022 за березень 2022 року, від 13.05.2022 за квітень 2022 року). Вказане призвело до безпідставної виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, які не мали на неї права, чим завдано шкоду Державному бюджету. У зв`язку із зазначеним, дисциплінарна комісія висловила пропозицію про притягнення, зокрема, позивача, до обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн еквіваленті у розмірі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420 грн. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 №796 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» наказано начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) здійснювати утримання з грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків суми нарахованого грошового забезпечення з наступних військовослужбовців, зокрема, підполковника ОСОБА_1 в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої винагороди в збільшеному до 100 000 гривень військовослужбовцям 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 в березні та квітні 2022 року, які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов`язані з травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини з розрахунку 70 000 грн, пропорційно часу участі, а саме у сумі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб, встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420,00 грн. Відповідно до витягу з наказу начальника бази забезпечення Національної гвардії України №35 від 26.02.2025 "Про утримання зайво виплачених коштів" вирішено здійснювати утримання грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків з підполковника ОСОБА_1 від суми нарахованого йому грошового забезпечення та перераховувати їх на рахунки Військової частини НОМЕР_1 до стягнення з нього суми заподіяної шкоди у розмірі 45420,00 грн. Не погоджуючи із вказаними наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35 "Про утримання зайво виплачених коштів", складеного відносно ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, позивачем не наведено жодних належних та достатніх доводів, не надано належних та допустимих доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Таким чином, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі № 140/2474/20. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що дію спірного наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35 «Про утримання зайво виплачених коштів», складеного відносно ОСОБА_1 , слід зупинити до набрання законної сили рішенням по даній справі задля недопущення безпідставних утримань з грошового забезпечення позивача, позаяк невжиття таких заходів може унеможливити поновлення порушених прав позивача, оскільки чинним законодавством, яке пов`язано з військовою службою, не передбачено порядку повернення безпідставно утриманих коштів з грошового забезпечення військовослужбовця. Колегія суддів враховує, що предметом розгляду в даній справі є правомірність наказів Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 №796 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 , та від 26.02.2025 №35 «Про утримання зайво виплачених коштів», складеного відносно ОСОБА_1 . Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 №796 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» наказано начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) здійснювати утримання з грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків суми нарахованого грошового забезпечення з наступних військовослужбовців, зокрема, підполковника ОСОБА_1 в розмірі 50% від суми безпідставно виплаченої винагороди в збільшеному до 100 000 гривень військовослужбовцям 1-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 в березні та квітні 2022 року, які перебували на стаціонарному лікуванні із захворюваннями, які не пов`язані з травмою, контузією чи пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини з розрахунку 70 000 грн, пропорційно часу участі, а саме у сумі 48042,59 грн, але не більше 15 прожиткових мінімумів працездатних осіб, встановлених на 01.01.2024, тобто у сумі 45420,00 грн. У листі Військової частини НОМЕР_1 до начальника фінансового відділення (головному бухгалтеру) Військової частини НОМЕР_2 зазначено, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2024 №796 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 за результатами проведення службового розслідування підполковника ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності в сумі 45420,00 грн. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2024 №2 підполковник ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 . Керуючись п.1 ст.11 Закону України «Про матеріальну відповідальність», Військова частина НОМЕР_1 просить провести утримання з ОСОБА_1 та перерахувати за наведеними реквізитами. Відповідно до витягу з наказу начальника бази забезпечення Національної гвардії України №35 від 26.02.2025 "Про утримання зайво виплачених коштів" вирішено здійснювати утримання грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків з підполковника ОСОБА_1 від суми нарахованого йому грошового забезпечення та перераховувати їх на рахунки Військової частини НОМЕР_1 до стягнення з нього суми заподіяної шкоди у розмірі 45420,00 грн. Таким чином, утримання грошового забезпечення позивача у розмірі 20 відсотків від суми нарахованого грошового забезпечення встановлено наказом начальника бази забезпечення Національної гвардії України №35 від 26.02.2025 "Про утримання зайво виплачених коштів", який є спірним у даній справі. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України. Згідно з ч.3 ст.14 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ. Отже, у разі скасування наказу в частині притягнення особи до матеріальної відповідальності, повернення їй стягнутих коштів пов`язано з бюджетним фінансуванням установи/частини, яка безпосередньо здійснює відповідне утримання, та наявності у останньої коштів на відповідну мету. Таким чином, у випадку, якщо за результатами розгляду справи позовні вимоги позивача будуть задоволенні, то відновлення його майнового становища, а саме повернення йому стягнутих коштів, може бути ускладнено або унеможливлено, у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування на цю мету, відповідно може виникнути потреба у подані нового позову до суду про повернення стягнутих коштів. При цьому, у судовому засіданні позивач наголошував, що на виконання вимог наказу начальника бази забезпечення Національної гвардії України №35 від 26.02.2025 "Про утримання зайво виплачених коштів", здійснено утримання грошового забезпечення позивача більше половини загального розміру стягнення. У зв`язку із зазначеним вище, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для забезпечення позову шляхом зупинення дії (виконання) наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35 "Про утримання зайво виплачених коштів", складеного відносно ОСОБА_1 , - до набрання законної сили рішення суду у справі №520/4887/25. При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об`єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб, про який просить позивач, не є фактичним вирішенням справи по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у цій справі, суд зазначає, що вжиття таких заходів фактично матиме наслідком лише відтермінування стягнення сум матеріальної шкоди, визначеної у вищевказаному наказі, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав задоволення заяви позивача про забезпечення позову та зупинення дії (виконання) наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35 "Про утримання зайво виплачених коштів", складеного відносно ОСОБА_1 , - до набрання законної сили рішення суду у справі №520/4887/25. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи та неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для її скасування та задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст.150 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 520/4887/25 скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Зупинити дію (виконання) наказу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2025 №35 "Про утримання зайво виплачених коштів", складеного відносно ОСОБА_1 , - до набрання законної сили рішення суду у справі №520/4887/25. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий Повний текст постанови складено 09.06.2025 року