Постанова Київський апеляційний суд № 373/2862/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9085/2025 Справа № 373/2862/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 06 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Опанасюка І.О. в м. Переяслав 07 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У грудні 2024 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 20000 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що 02 серпня 2021 року ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2910406876/453534, який підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до п.п. 1.4 п. 1 кредитного договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом в п. 7 кредитного договору. Також п. 1.6 п. 1 кредитного договору клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». Згідно п. 2.3 п. 2 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим кредитом здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. Відповідно до п.п. 1.5 п. 1 кредитного договору, невід`ємною частиною цього договору є публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.gofingo.com.ua. Приймаючи умови кредитного договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. 19 квітня 2022 року ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» було укладено договір факторингу № 19042022-Г, за умовами якого ТОВ «Гоуфінгоу» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕАПБ» за плату належну йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕАПБ» приймає належні ТОВ «Гоуфінгоу» прав вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20000 грн., з яких 5000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 15000 грн. - сума заборгованості за відсотками. Всупереч умов кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок позивача, ні на рахунок первісного кредитора. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2025 року в позові відмовлено. Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, з посиланням на правові висновки Верховного Суду в постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19, 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20 від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 22 листопада 2021 року в справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, посилався на те, що позивач доводить факт укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису електронним ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕАПБ» є законними та обґрунтованими. У відповідності до умов договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні договору. ТОВ «ФК «ЕАПБ» повідомляє, що не володіє та не може володіти доказами отримання саме відповідачем одноразового ідентифікатора, який було надіслано на телефонний номер, вказаний ним у договорі. Зауважував, що інформація про ідентифікацію, реєстрацію та про відправлення/надходження на номер мобільного телефону одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору та додатків до нього знаходиться безпосередньо у ІТС первісного кредитора, доступ до якої має первісний кредитор та позичальник, як власник особистого кабінету, в той час як ТОВ «ФК «ЕАПБ» не має доступу до такої інформації, адже її передача не передбачена договором факторингу. Вказував, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що надані представником позивача документи не містять відомостей про отримання відповідачем кредитних коштів, що суперечить положенням ст. 1046 ЦК України. Пояснював, що відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту, кошти надано позичальнику у безготівковій формі на банківську картку НОМЕР_1 хх-хххх-4728, вказану ним власноруч при заповненні форм заявки при укладенні договору. На запит ТОВ «ФК «ЕАПБ» від первісного кредитора було отримано інформаційну довідку від 31 серпня 2023 року ТОВ «Платежі онлайн» як доказ переказу коштів позичальнику; розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року. На думку позивача, долучені до позовної заяви докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту перерахування коштів та обґрунтування розміру заборгованості відповідача за договором. Позивачем надано до суду всі наявні документи по справі, які були передані від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЕАПБ» в рамках укладеного договору факторингу та отримані у відповідь на запит. Щодо неможливості ідентифікації відповідача як власника банківської картки та отримувача цих коштів за інформаційною довідкою, посилався на п. 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», яким передбачено, що розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Вказував, що перерахування коштів на платіжні карти відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який не здійснює операцій з готівковими коштами, а перекази коштів здійснюються виключно в безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-єкваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим. Зазначав, що Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, який банком не є, отже, на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються. Наводив зміст ст. 1076 ЦК України, ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вказував, що ТОВ «ФК «ЕАПБ» не володіє та не може володіти доказами належності картки позичальнику та первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують факт перерахування коштів зі сторони первісного кредитора відповідачу за укладеним договором відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Доступ до даних документів мають право отримати безпосередньо власник рахунку або суд. Вказував, що представником позивача відповідно до ст. 84 ЦПК України було направлено разом з позовною заявою клопотання про витребування доказів від АТ «Кредобанк», який є банком-емітентом банківської картки 5355-17хх-хххх-4728, на яку було перераховано кредитні кошти. Дане клопотання подано до суду з метою повного з`ясування всіх обставин справи та надання суду первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Але судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів з посиланням на невиконання п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України. Враховуючи вимоги ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», навіть у разі звернення представника ТОВ «ФК «ЕАПБ» до АТ «Кредобанк» останній не має права розголосити позивачу інформацію щодо фізичних осіб, яка містить банківську таємницю. Тому вважав, що позивачем наведено причини неможливості самостійного отримання цього доказу, а не надано докази вжиття таких заходів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції також послався на недоведеність існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «Платежі онлайн» щодо здійснення переказу коштів. Пояснював, що ТОВ «Платежі онлайн» є непрямим учасником платіжної системи Visa і приймає непряму участь у перерахуванні коштів зокрема через АТ «Кредобанк». ТОВ «ФК «ЕАПБ» не є стороною даних правовідносин, і не здійснювало контроль за процесом їх виникнення, не володіє і не може володіти доказами, які підтверджують існування правовідносин між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «Платежі онлайн» щодо здійснення переказу коштів. Докази існування таких правовідносин за умовами договору факторингу до позивача не передавались. Зазначав, що ТОВ «ФК «ЕАПБ» звернулося до суду з позовом, предметом якого є стягнення заборгованості з відповідача за договором про надання фінансового кредиту, який укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Підставою для стягнення заборгованості є неналежне виконання боржником своїх зобов`язань з повернення суми кредиту. Отже, беручи до уваги, що відповідачем будь-яких заперечень щодо поданого ТОВ «ФК «ЕАПБ» позову не надано, можна дійти висновку, що предмет доказування у даній справі визначався з правової позиції позивача з врахуванням наданих відповідних доказів. Факт наявності правовідносин між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «Платежі онлайн» не є предметом розгляду у даній справі. Також суд першої інстанції послався на те, що позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а мав право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, але таких вимог не заявляв. Крім того, розрахунок заборгованості не містить посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення розрахунку та його оформлення, особистого підпису або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такого розрахунку, відтиску печатки. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 911/94/23, від 26 червня 2018 року в справі № 910/9072/17 про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, наводив зміст умов п. 1.1, 1.2, 1.3, 4.3 кредитного договору, пояснював, що у розрахунку заборгованості, наданому первісним кредитором, відображено порядок нарахування відсотків, який здійснено в період з 02 серпня 2021 року по 31 серпня 2021 року відповідно до п.п. 1.3 договору 2,5 % на добу, тобто 125 грн. на добу. З огляду на відсутність платежів у рахунок оплати боргу за договором нарахування відсотків з 01 вересня 2021 року було продовжено, відповідно до п. 4.3 договору, з відсотковою ставкою 2,5 % на добу, тобто 125 грн. на добу. Щодо розрахунку заборгованості, вказував, що даний розрахунок виготовлено первісним кредитором ТОВ «Гоуфінгоу», переданий ТОВ «ФК «ЕАПБ» в електронному вигляді з ЕЦП директора ТОВ «Гоуфінгоу», тому до даного розрахунку заборгованості прикладено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. Щодо відсутності доказів переходу прав вимоги до позивача, наводив зміст ст. 512, 514, 1077 ЦК України, правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року в справі № 910/1755/19, пояснював, що 19 квітня 2022 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» укладено договір факторингу, і представником позивача додано до позовної заяви належні, допустимі та достатні докази на підтвердження набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту, а саме копію витягу з договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, копію акту приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, витяг з реєстру боржників від 19 квітня 2022 року до договору факторингу, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, копію платіжного доручення № 18200 від 22 квітня 2022 року, як доказ оплати за відступлення права вимоги. Враховуючи, що реєстр боржників до договору факторингу містить інформацію щодо великої кількості боржників, що є банківською таємницею, розкриття якої має здійснюватися у визначеному законом порядку, до позовної заяви було додано витяг з реєстру боржників, що містить дані лише ОСОБА_1 , інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 02 листопада 2021 року та від 18 жовтня 2023 року в справі № 905/306/17, згідно яких для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення прав вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умовами, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Наголошував, що в законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги, адже дані листи жодним чином не змінюють кредитних договорів, а носять лише інформаційний характер. Просив врахувати, що відповідач і надалі продовжує порушувати умови договору, тим самим порушуючи цивільне законодавство, і відмова суду першої інстанції в задоволенні позову перешкоджає позивачу реалізувати своє право на захист порушених прав та інтересів, натомість надає відповідачу можливість не виконувати свої зобов`язання, не несучи за це будь-якої відповідальності. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в позові ТОВ «Фінансова Компанія «ЕАПБ» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення договору про надання фінансового кредиту, а саме доказів про ідентифікацію відповідача, оскільки договір підписаний електронним підписом, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, крім цього, надані позивачем документи не містять відомостей про отримання кредитних коштів відповідачем, відтак позивачем не надано доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Судом встановлено, що на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів у спосіб та в обсязі, зазначених в позовній заяві, позивачем надано паперову копію електронного договору споживчого кредиту № 2910406876/453534 укладеного 02 серпня 2021 року ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 на суму 5000 грн., строк договору 30 днів, тобто до 31 серпня 2021 року; за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту у розрахунку 2,5% (процентів) на добу; тип процентної ставки фіксована; кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Відповідно до п.п. 1.4 п. 1 кредитного договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Згідно п.п. 1.6 п. 1 кредитного договору клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». Згідно п.п. 2.3 п. 2 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим кредитом здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом. Нарахування і сплати процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. Згідно п.п. 4.3 п. 4 кредитного договору у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2 цього договору та/або в додатку до цього договору, проценти, передбачені в п. 1.3 цього договору, продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення (а. с. 5 - 6). Відповідно до додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту №2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року сума кредиту за договором складає 5000 грн., сума процентів за користування кредитом за період з 02 серпня 2021 року по 31 серпня 2020 року складає 3750 грн., загальна вартість кредиту 8750 грн. (а. с. 7). Відповідно до інформаційної довідки від 31 серпня 2023 року за №1717/08, ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» 02 серпня 2021 була проведена транзакція № 32788-10007-23734, сума транзакції 5000 грн., номер карти 5355-17хх-хххх-4728 (а. с. 9). 19 квітня 2022 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» укладено договір факторингу №19042022-Г (а. с. 10 - 14), до якого долучено копію акту прийому-передачі реєстру боржників від 19 квітня 2022 року за договором факторингу №19042022-Г від 19 квітня 2022 року, копію реєстру боржників, у якому зазначені номер і дата кредитного договору, ІПН боржника, прізвище боржника та сума боргу (а. с. 15 - 17), платіжне доручення № 18200 від 18 квітня 2022 року на підтвердження плати ТОВ «ФК «ЕАПБ» за відступлення права вимоги згідно договору факторингу (а. с. 18). На а. с. 21 знаходиться протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису ТОВ «Гоуфінгоу» від 05 грудня 2024 року, підписувач ОСОБА_2 . Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року, борг розраховано за період з 02 серпня 2021 року по 18 квітня 2022 року, відповідно до якого, станом на 18 квітня 2022 року заборгованість складає: прострочене тіло кредиту 5000 грн., прострочені відсотки 15000 грн. (а. с. 19 - 20). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За приписами ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень ст. 1046 ЦК України, яка поширюється на кредитні договори, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з вимогами статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» вказував на те, що кредитні договори були укладені первісним кредитором з ОСОБА_1 з використанням підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 7 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін. Судом першої інстанції дані обставини були належним чином враховані. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що представником позивача не надано доказів укладення договору з відповідачем про надання фінансового кредиту шляхом використання одноразового ідентифікатора. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки на підтвердження ідентифікації позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції відповідно до положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» довідки про ідентифікацію позичальника ОСОБА_1 , з яким би укладався договір споживчого кредиту № 2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року, у якій би зазначалися відомості про одноразовий ідентифікатор, час відправки ідентифікатора позичальника та номер телефону, на яку було відправлено ідентифікатор, позивачем надано не було. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постановах № 561/77/19, від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19, 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20 від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 22 листопада 2021 року в справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, та доводи апеляційної скарги, що ТОВ «ФК «ЕАПБ» доводить факт укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису електронним ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕАПБ» є законними та обґрунтованими. Доводи позивача, що інформація про ідентифікацію, реєстрацію та про відправлення/надходження на номер мобільного телефону одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору та додатків до нього знаходиться безпосередньо у ІТС первісного кредитора, доступ до якої має первісний кредитор та позичальник, як власник особистого кабінету, в той час як ТОВ «ФК «ЕАПБ» не має доступу до такої інформації, адже її передача не передбачена договором факторингу, не є самі по собі підставою для задоволення позову, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність вказаних обставин. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо зарахування відповідачу кредитних коштів за зазначеним кредитним договором. Судом першої інстанції враховано, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Судом першої інстанції надано правильну оцінку доводам позивача щодо отримання коштів відповідачем і наданим доказам, а саме інформаційній довідці від 31 серпня 2023 за №1717/08 ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» 02 серпня 2021 року була проведена транзакція №32788-10007-23734, сума транзакції 5000 грн., номер карти 5355-17хх-хххх-4728, без зазначеного призначення платежу та підстав здійснення транзакції, та поставлено їх під сумнів, оскільки без зазначення повного номера банківської картки, на яку було здійснено переказ кредитних коштів, неможливо встановити, що вона належить саме відповідачу. Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вказана довідка, сформована платіжним сервісом «Платон», не є належним та достатнім доказом виникнення та існування між кредитором та відповідачем кредитних відносин та доказом заборгованості, а інших документів, які би підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від ТОВ «Гоуфінгоу» на умовах договору кредитування, позивачем не надано. Доводи апеляційної скарги, що перерахування коштів на платіжні карти позичальника за укладеними електронними договорами було здійснено безпосередньо операторами онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють перекази коштів у безготівковій формі, тому випадкові касові ордери на суму переказу не складаються, а виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим, а також що позивач не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення відповідачем кредитних коштів за укладеними договорами, з тих причин, що дані документи зберігаються в установі банку, який видавав кредит, і передача даної документації до фактора не передбачена договорами факторингу, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин та відхиляються апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, що відповідачем будь-яких заперечень щодо поданого ТОВ «ФК «ЕАПБ» позову не надано, з чого можна дійти висновку, що предмет доказування у даній справі визначався з правової позиції позивача з врахуванням наданих відповідних доказів, не звільняють позивача від тягаря доказування обставин отримання відповідачем кредитних коштів на підставі укладеного з первісним кредитором кредитного договору, на які позивач посилався в обґрунтування заявлених позовних вимог, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» разом із позовом було направлено до суду клопотання про витребування доказів від АТ «Кредобанк», який є банком-емітентом банківської картки 5355-17хх-хххх-4728, на яку було перераховано кредитні кошти, з метою повного з`ясування всіх обставин справи та надання суду первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», однак у задоволенні цього клопотання судом було безпідставно відмовлено, апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі позивачем клопотання про витребування вказаних доказів не заявлено, а отже зазначені обставини на даний час не можуть вважатися доведеними. Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що розрахунки заборгованості, надані позивачем, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності та розміру заборгованості, на якій наполягає позивач. Самі по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такі розрахунки заборгованості не підтверджують наявності заборгованості у відповідача перед позивачем. Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою 5355-17хх-хххх-4728, даний номер не є повним. Позивачем не надано доказів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідачу відповідного рахунку. Судом першої інстанції також правомірно враховано, що наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року містить розрахунок боргу за період з 02 серпня 2021 року по 18 квітня 2022 року, відповідно до якого станом на 18 квітня 2022 року заборгованість складає: прострочене тіло кредиту 5000 грн., прострочені відсотки 15000 грн., при цьому договір про надання фінансового кредиту укладений 02 серпня 2021 року строком на 30 днів, тобто до 31 серпня 2021 року. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом із тим, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2910406876/453534 від 02 серпня 2021 року, наданого позивачем, вбачається, що відсотки за користування кредитом, строк користування яким закінчився 31 серпня 2021 року, продовжували незаконно нараховуватися після закінчення строку основного зобов`язання (а. с. 19 - 20). При цьому обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, позивачем у позовній заяві всупереч п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не наведено, відсутній такий розрахунок і у документах, наданих до позову, якими позивач обґрунтовує перехід права вимоги до відповідача, отже заявлена позивачем до стягнення сума грошової вимоги не може вважатися доведеною та обґрунтованою. Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 911/94/23, від 26 червня 2018 року в справі № 910/9072/17 про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, зважаючи на те, що у наведених позивачем правових висновках не йдеться про право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування. Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить посади і прізвища, осіб, відповідальних за його здійснення, правильність оформлення, особистого підпису або інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні розрахунку, відтиску його печатки. Доводи апеляційної скарги, що розрахунок виготовлено первісним кредитором ТОВ «Гоуфінгоу», переданий ТОВ «ФК «ЕАПБ» в електронному вигляді з ЕЦП директора ТОВ «Гоуфінгоу», тому до даного розрахунку заборгованості прикладено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, позаяк із назви файлу «2910406876_453534.xlsx», зазначеної в протоколі створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису на а. с. 21, не можна дійти беззаперечного висновку, що даний файл має відношення до розрахунку заборгованості, який наявний в матеріалах справи. Таким чином, з доказів, наявних в матеріалах справи, повно і всебічно досліджених судом першої інстанції, зроблено обґрунтований висновок, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність належними та допустимими доказами обставин набуття позивачем права вимоги до позичальника ОСОБА_1 , наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості. Враховуючи, що в межах даної справи не здобуто доказів видачі ТОВ «Гоуфінгоу» кредитних коштів відповідачу в зазначеному у позові розмірі, наявності заборгованості та її розміру, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що представником позивача додано до позовної заяви належні, допустимі та достатні докази на підтвердження набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту, а саме копію витягу з договору факторингу № 19042022-Г від 19 квітня 2022 року, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, копію акту приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, витяг з реєстру боржників від 19 квітня 2022 року до договору факторингу, оригінали якого знаходяться у позивача та первісного кредитора, копію платіжного доручення № 18200 від 22 квітня 2022 року, як доказ оплати за відступлення права вимоги. Враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими доводи позивача в апеляційній скарзі, що відповідач і надалі продовжує порушувати умови договору, тим самим порушуючи цивільне законодавство. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, вимоги про розподіл витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги, заявлені позивачем в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.