Постанова 4872 № 916/4244/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4244/24 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І., секретар судового засідання Полінецька В.С., за участю представників учасників судового процесу: від позивача: Бачинська А.Ю., за ордером; Левківський С.В., за ордером;; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року (повний текст складено 14.02.2025) у справі № 916/4244/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС до відповідача: Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича про стягнення 1 711 772,10 грн., - суддя суду першої інстанції: Нікітенко С.В.місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 28.05.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС (далі також позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця (ФОП) Грищенка Максима Олеговича (далі також відповідач, ФОП Грищенко М.О.) про стягнення з останнього 1 711 772,10 грн., з яких: 1 420 415,33 грн - сума основного боргу, 47 857,11 грн сума пені, 65 858,54 грн - 3% річних та 177 641,17 грн сума інфляційних втрат. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилалось на порушення відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за Договором оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022. В процесі розгляду справи, ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру №155 по вул. Гарматній, 37-а в м. Києві, яка належить Грищенку Максиму Олеговичу, в межах суми позову 17 11 772,10 грн. Ухвалою суду першої інстанції від 03.10.2024 вказану заяву ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС про забезпечення позову у справі № 916/4244/24 задоволено. Рішенням Господарського суду Одеської області 05.02.2025 у справі №916/4244/24 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС суму основного боргу у розмірі 1 420 415,33 грн., суму пені у розмірі 47 608,70 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 177 641,17 грн., суму 3% річних у розмірі 65 818,05 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 25 672,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про доведення позивачем обставин, на які він посилається, належними доказами і, враховуючи те, що договірні зобов`язання зі сплати орендних платежів за період з 16.02.2022 по 29.04.2024 відповідачем виконані повністю не були, суд вказав, що заявлена сума основного боргу у розмірі 1 420 415,33 грн є правомірною та підлягає задоволенню. Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених до сплати інфляційних втрат, неустойки та річних. При цьому, розмір інфляційних втрат у сумі 177 641,17 грн суд визнав обґрунтованим та арифметично правильним. Водночас, перевіривши правильність виконаних позивачем розрахунків сум 3% річних та пені за період з 17.02.2022 по 17.09.2024, місцевим господарським суд було встановлено наявність помилок у здійснених позивачем розрахунках, які призвели до зайвого нарахування сум 3% річних та пені, з огляду на неправильно визначені позивачем періоди нарахування. Тому, здійснивши власний розрахунок сум 3% річних та пені, суд встановив, що належними до стягнення є суми 65 818,05 грн. та 47 608,70 грн. відповідно. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Грищенко Максим Олегович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 05.02.2025 у справі №916/4244/24 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС до Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича відмовити у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з ФОП Грищенка М.А. орендної плати, суд першої інстанції проігнорував доводи та докази останнього на підтвердження того, що відповідач ніколи не мав фактичного доступу до спірного приміщення об`єкту оренди та не має його по цей час. Так, апелянт вказує, що місцевий господарський суд не досліджував та не оцінював докази відповідача, які свідчать про відсутність у нього доступу до приміщень під час дії договору, які відповідач просив суд першої інстанції долучити до матеріалів справи, проте останній, на переконання відповідача, безпідставно залишив відповідне клопотання без розгляду. Разом з тим, за твердженням апелянта, відповідні докази (зокрема, відеозапис) свідчать про те, що спірне приміщення використовуються іншою особою супермаркетом «Varus», а відтак, якщо спірними приміщеннями користуються треті особи, і при цьому, воно не поверталось позивачу за актом, оскільки неможливо повернути майно, яким особа не користується, є очевидним, що суд та інші учасники справи не мають можливості розрахувати «заборгованість» відповідача за договором. Крім того, ФОП Грищенко М.А. звертає увагу на те, що судом першої інстанції не досліджувались докази фактичного надання відповідачу у користування спірного приміщення, оскільки таких доказів позивачем суду надано не було, а суд їх у ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС не витребував. Водночас, апелянт, з посиланням на положення п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, не погоджується із відмовою господарським судом у зупиненні провадження у даній справі до розгляду справи №916/79/25, в якій розглядається позов Грищенка Максима Олеговича до ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС про визнання відсутності у Товариства права на отримання орендної плати, стягнення безпідставно набутих коштів. Більш детально доводи ФОП Грищенко М.А. викладені в апеляційній скарзі. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 та призначено її розгляд на 23.04.2025 об 11:00 год. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 20.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її необґрунтованої та безпідставної, у зв`язку з чим просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, позивач вказує, що спірне приміщення було передано апелянту в користування за актом прийому-передачі майна, що встановлено положеннями договору оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 і будь-якого іншого спеціального порядку передачі об`єкта оренди чи надання доступу до об`єкта оренди Договір оренди не передбачає. При цьому, в Акті приймання-передачі від 16.02.2022 сторони підтвердили, що об`єкт оренди знаходиться у задовільному стані та потребує проведення ремонтно-будівельних (опоряджувальних) робіт, необхідних орендарю для використання об`єкту оренди у відповідності до мети орендного користування, визначеної Договором оренди, що свідчить про те, що об`єкт оренди був визначений сторонами та оглянутий орендарем. В подальшому, відповідач передав спірні нежитлові приміщення площею 391 кв.м, розміщені на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташовані за адресою: м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А, в суборенду ТОВ «ОМЕГА» (супермаркет «Varus») на підставі договору суборенди нерухомого майна №211299, що і обумовлює фактичне не користування відповідачем об`єкту оренди. Позивач зауважує, що протягом всього терміну дії договору оренди ФОП Грищенко М.О. не звертався до ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС з проханням надати доступ до приміщення, заявами щодо неможливості користуватися предметом оренди чи з позовом до суду про усунення перешкоди в користуванні орендованим майном. Разом з тим, можливість звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату через об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає, встановлена положенням ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, однак, підставою для застосування цієї норми є встановлення неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відтак, саме на орендаря покладається обов`язок доведення того, що з незалежних від нього причин використання об`єкту оренди стало неможливим і що він значною мірою позбавлений того, на що розраховував, укладаючи договір оренди. Водночас, докази на які посилається відповідач, зокрема, відповідний відеофайл, позивач вважає неналежним доказом, оскільки він може підтверджувати лише обставини, які існували на дату відеозйомки, яка відбулась, як сам відповідач зазначає 09.02.2024 році, після ухвалення господарським судом Одеської області рішення про розірвання договору оренди № 20/22 від 16.02.2022 року. Тобто, в будь-якому випадку дана відеозйомка не підтверджує ту обставину, що відповідач не міг користуватися об`єктом оренди з моменту укладення договору оренди і до ухвалення рішення у справі. Детальніше позиція ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС наведена у відзиві на апеляційну скаргу відповідача. 21.04.2025 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зупинення розгляду справи №916/4244/24 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/79/25 за позовом ФОП Грищенка М.О. до ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС, зокрема, про визнання факту неможливості користування спірним у даній справі майном, визнання відсутності права орендодавця на отримання орендної плати. В обґрунтування цього клопотання ФОП Грищенко М.О. вказав, що підставою подачі позову у справі №916/79/25 є те, що спірні приміщення фактично ніколи ФОП Грищенку М.О. не передавались, у зв`язку з чим ним не може бути виконано вимоги спірного договору та закону в частині повернення майна яке має фіксуватись актом приймання-передачі підписаним сторонами. Отже, на думку апелянта, справа №916/79/25 та №916/4244/24 є взаємопов`язанимиЗадоволення вказаних вимог, унеможливить стягнення з ФОП Грищенка М.О. грошових коштів за позовом ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС у даній справі, що є підставою для зупинення провадження у справі №916/4244/24. Дослідивши зазначене клопотання, апеляційною колегією встановлено, що відповідне клопотання вже було заявлене відповідачем в суді першої інстанції, який обґрунтовано зазначив, що розгляд справи №916/79/25 не є перешкодою для перевірки суттєвих обставин, які можуть бути встановлені судом у справі №916/4244/24, а конкретні обставини даної справи надають можливість розглянути даний спір без очікування рішення у справі № 916/79/25. Апеляційна колегія повністю погоджується із даним висновком суду першої інстанції, оскільки з огляду на матеріали справи №916/4244/24 вбачається, що склад та обсяг доказів, які надані сторонами та підлягають дослідженню, дають можливість встановити обставини факту можливості або відсутності такої можливості у користуванні ФОП Грищенко М.О. спірними приміщеннями, що свідчить про відсутність об`єктивної неможливості розгляду справи №916/4244/24 до набрання законної сили рішення у справі № 916/79/25. Крім того, судова колегія враховує те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 у справі №916/79/25 у задоволенні позовних вимог ФОП Грищенка Максима Олеговича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС» про визнання факту неможливості користування майном, визнання відсутності права орендодавця на отримання орендної плати, стягнення 21 876,60 грн. - відмовлено у повному обсязі. Станом на даний час вказане рішення перебуває на апеляційному перегляді у Південно-західному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою ФОП Грищенка М.А. При цьому, відмовляючи у позовних вимогах у справі №916/79/25, місцевий господарський суд пославшись на існуючий між ФОП Грищенко М.О та ТОВ «ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС» спір у справі №916/4244/24, зазначив, що позовні вимоги ФОП Грищенко М.О про стягнення орендної плати за договором оренди нерухомого майна №20/22 у вказаній справі заявлені за весь період дії цього договору оренди з моменту його укладання сторонами до моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23 про розірвання спірного договору оренди - 29.04.2024 В свою чергу, звертаючись з до господарського суду у справі №916/79/25 з позовними вимогами про визнання факту неможливості користування позивачем через обставини, за які він не відповідає, спірним орендованим нерухомим майном протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024 та про визнання відсутності права відповідача на отримання від позивача орендної плати протягом всього строку дії спірного договору, позивач обґрунтовує ці позовні вимоги прагненням усунути правову невизначеність між сторонами, що обумовлена недоліками самого договору та недобросовісними діями відповідача, у визнанні факті відсутності у позивача можливості користування майном з причин, які не залежали від нього; визнанні відсутності права відповідача на отримання орендної плати за весь час дії спірного договору, про що позивачем самостійно зазначено у позові. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що «…у даному випадку йдеться про ефективність вимоги про визнання відсутнім права відповідача на одержання орендної плати, тобто не речового права, а права у зобов`язальних правовідносинах за спірним договором оренди. Водночас, заявлений у цій справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом обставин, які мають юридичне значення (факту неможливості користування позивачем орендованим майном протягом всього строку дії договору) та не стосуються захисту цивільного права у спосіб, обраний позивачем, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав орендаря. Більш того, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16. Щодо позовних вимог в частині визнання відсутності права відповідача на отримання від позивача орендної плати протягом всього строку дії спірного договору, позивач також обґрунтовує ці позовні вимоги прагненням усунути правову невизначеність між сторонами, тобто прагне підтвердження судом певного факту неможливості користування позивачем через обставини, за які він не відповідає, спірним орендованим нерухомим майном протягом всього строку дії договору з дати його підписання сторонами 16.02.2022 по дату його розірвання за рішенням суду 29.04.2024. Обраний позивачем спосіб захисту інтересу у правовій визначеності при виконані договірних зобов`язань буде належним лише у разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20. Як вище встановлено господарським судом, 05.02.2025 Господарським судом Одеської області ухвалено рішення у справі №916/4244/24, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» до фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Маркет Плюс» суму основного боргу у розмірі 1420415,33 грн, суму пені у розмірі 47608,70 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 177641,17 грн, суму 3% річних у розмірі 65818,05 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 25672,25 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 вбачається, що період, за який позивач просить визнати факт неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та відповідно визнати відсутнім право відповідача на отримання від позивача орендної плати, повністю співпадає з періодом заявленого до стягнення у справі №916/4244/24 основного боргу з орендної плати. Також зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 вбачається, що ФОП Грищенко М.О. у запереченнях на позовні вимоги про стягнення орендної плати посилається на ті ж обставини, що і у даній справі. Більш того, таким посиланням ФОП Грищенко М.О. вже надано оцінку господарським судом Одеської області у рішенні, яке зараз переглядається в апеляційному порядку Південно-західним апеляційним господарським судом. Отже, враховуючи, що встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, та за наявності при цьому судового спору між сторонами про стягнення орендної плати, вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та відповідно визнання відсутності права на отримання орендної плати підлягають розгляду у справі про стягнення такої орендної плати. За таких обставин, враховуючи наявність окремого спору про стягнення заборгованості з орендної плати у справі №916/4244/24 за такий самий період, як і у даній справі, під час розгляду якого мали місце посилання ФОП Грищенко М.О. на такі ж самі обставини неможливості користування як і в даній справі, господарський суд вважає, що вимоги про визнання факту неможливості користування спірним орендованим нерухомим майном та визнання відсутності права на отримання орендної плати фактично не направлені на усунення правової невизначеності між сторонами та є неналежним способом захисту прав позивача.» З урахуванням вищенаведеного судова колегія зауважує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з`ясовувати: 1) як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №910/15364/17, від 04.08.2021 у справі №903/636/20, від 14.09.2022 у справі №911/1977/21). Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на приписи ч. 4, ч. 6 75 Господарського процесуального кодексу України, пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 904/4393/21). При цьому, сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову (подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 914/2930/21). Як зазначалось вище, відповідно до рішення від 17.04.2025 у справі №916/79/25, доводи ФОП Грищенка М.А. та докази, надані останнім на підтвердження своєї позиції у справі №916/79/25, є ідентичними тим, що є предметом розгляду у даній справі №916/4244/24. Враховуючи наведені вище обставини, апеляційний суд дійшов висновку що заявлене ФОП Грищенком М.А. клопотання про зупинення провадження у справі №916/4244/24 не підлягає задоволенню У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Колоколова С.І., судове засідання, призначене на 23.04.2025 у справі №916/4244/24 не відбулось, про що складено відповідну довідку судового засідання. Ухвалою суду від 05.05.2025 продовжено розгляд апеляційної скарги ФОП Грищенка Максима Олеговича на розумний строк та повідомлено учасників справи №916/4244/24, що її розгляд відбудеться 28.05.2025 року о 10:00 год. Іншою ухвалою суду від 05.05.2025 задоволена заява представника ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС адвоката Бачинської Анни Юріївни про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку EasyCon. Вирішено здійснювати розгляд справи №916/4244/24 в режимі відеоконференції. Аналогічну заяву другого представника позивача адвоката Левківського Сергія Васильовича задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.05.2025. 27.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача адвоката Грубника Д.Л. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №916/4244/24 на іншу дату, яке обґрунтовано тим, що останній 28.05.2025 о 9:40 має примати участь в іншій судовій справі у м. Дніпро, яка розглядається Дніпровським апеляційним судом (справа №204/4886/24), тому участь вказаного представника ФОП Грищенка Максима Олеговича у судовому засіданні у справі №916/4244/24 є неможливою навіть в режимі відеоконференції, оскільки справи розглядатимуться фактично одночасно. У зв`язку з цим, представник апелянта просить відкласти розгляд даної справи на іншу дату, з метою забезпечення належного представництва відповідача при її розгляді, одночасно дозволивши представнику відповідача брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. До вказаного клопотання представником відповідача додано роздруківку відповідної судової повістки від 19.03.2025 №22568/22-ц/803/4762/25/204/4886/24/25. Розглянувши клопотання представника ФОП Грищенка М.О. про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Апеляційний суд зазначає, що представник відповідача - адвокат Грубник Д.Л. був ще з березня-місяця обізнаний про те, що судова справа №204/4886/24, яка розглядається Дніпровським апеляційним судом, та в якій адвокат Грубник Д.Л. є представником ТОВ «ХДМ-СЕРВІС», призначена до розгляду на 28.05.2025 о 09:40 год. Водночас, відповідач (як і його представник) у даній справі №916/4244/24 також був повідомлений про її дату, час і місце розгляду завчасно, а саме 05.05.2025 і, відповідно, ФОП Грищенко М.О. мав достатньо часу забезпечити явку в судове засідання іншого представника (при цьому, не тільки адвоката, враховуючи можливість брати участь у судових засіданнях особисто - в порядку самопредставництва), оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб. Судова колегія відзначає, що відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності його представника. З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливість явки представника відповідача не позбавляє суд права вирішити спір, оскільки ним не заявлено про необхідність надання додаткових доказів, клопотань або інших заяв, які він не мав можливості своєчасно подати суду, які могли б вплинути на встановлені судом першої інстанції обставини. Водночас, суд враховує, що свою позицію у даній справі відповідачем викладено у відзиві на позовну заяву, який був поданий в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі тощо. Також, судова колегія враховує те, що відповідно до ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 та 05.05.2025, присутність сторони в судовому засіданні при апеляційному перегляді даної справи не визнавалась обов`язковою. З огляду на вищезазначені обставини, ураховуючи необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливість явки представника відповідача не позбавляє суд права вирішити спір, враховуючи те, що повідомлені ним причини неявки судом поважними не визнаються. Таким чином, клопотання представника ФОП Грищенка М.О. про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає. Ні відповідач особисто, ні будь-який представник ФОП Грищенка М.О. у судове засідання 28.05.2025 не з`явились; про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання; з огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою; матеріалів справи достатньо для її розгляду та прийняття рішення, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції за відсутністю представника відповідача. У судовому засіданні 28.05.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. У судовому засіданні 28.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. З огляду на матеріали справи вбачається, що 16.02.2022 між ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" ("Орендодавець") та ФОП Грищенком Максимом Олеговичем ("Орендар") укладено договір оренди нерухомого майна №20/22 (далі Договір №20/22), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстрований в реєстрі за №573. Відповідно до п. 1.1 Договору №20/22, Орендодавець передає, а Орендар бере у строкове платне користування частину нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А ("майно, що передається в оренду"). Згідно з п. 2.1 Договору №20/22, майно, що передається в оренду, буде використовуватися Орендарем для передачі в суборенду. Пунктом 3.1 Договору №20/22 встановлено, що Орендар сплачує орендну плату за користування майном, що передається у оренду. Розмір орендної плати за місяць оренди становить 54 740 грн за місяць (п. 3.2. Договору №20/22). Орендна палата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності на рахунок Орендодавця не пізніше п`ятого числа місця, за який здійснюються оплата (п. 3.3 Договору №20/22). Орендна плата обчислюється з дати підписання акту приймання передачі нерухомого майна (п. 3.5 Договору №20/22). Відповідно до п. 3.4 Договору №20/22, за прострочення платежу Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Згідно з п. 4.2.1 Договору №20/22, Орендодавець зобов`язаний передати Орендарю в оренду майно, що передається в оренду, згідно з розділом 1 даного Договору за актом прийому-передачі майна. До обов`язків Орендаря відноситься, зокрема, внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі (п. 5.2.1 Договору №20/22); використовувати майно, що передається в оренду тільки за призначенням, зазначеним у розділі 2 даного Договору (п. 5.2.2 Договору №20/22). За порушення умов даного Договору або неналежне його виконання, сторони несуть відповідальність, згідно з чинним законодавством України (п. 7.1 Договору №20/22). Пунктом 8.1 Договору №20/22 встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2029 року. Термін оренди обчислюється з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Приписами п. 8.3 Договору №20/22 передбачено, що за пред`явленою у господарському суді однією із сторін вимогою, даний Договір може бути достроково розірваний, зокрема, у разі заборгованості Орендаря по орендній платі. 16.02.2022 між ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" та ФОП Грищенком Максимом Олеговичем був підписаний Акт приймання-передачі до Договору №20/22 від 16.02.2022, на підставі якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у користування (оренду) за плату та на строк, зазначений у цьому Договорі, окреме визначене нерухоме майно частину нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м.), яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А, знаходиться у задовільному стані та потребує проведення ремонтно-будівельних (опоряджувальних) робіт, необхідних Орендарю для використання об`єкта оренди у відповідності до мети орендного користування (т. 1 а.с. 12). Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційною колегією, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, залишеним без змін Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, було розірвано Договір оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов, а саме: несплатою з ФОП Грищенком Максимом Олеговичем орендної плати на користь ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС". Крім того, вказаним рішенням господарського суду також був розірваний договір суборенди нерухомого майна №211299 від 16.02.2022, укладений між ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС", ФОП Грищенком Максимом Олеговичем та ТОВ "ОМЕГА", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А, зареєстрований в реєстрі за №536; припинено в Державному реєстрі речових прав право оренди нерухомого майна частини нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А, за ФОП Грищенком Максимом Олеговичем; припинено в Державному реєстрі речових прав право суборенди нерухомого майна частини нежитлових приміщень площею 391 кв.м (загальна площа 2087,2 кв.м), яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А, за ТОВ "ОМЕГА". При цьому, у рішенні Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі №916/2218/23 були встановлені обставини укладення Договору №20/22 від 16.02.2022 шляхом досягнення сторонами згоди істотних умов останнього та подальшого его часткове виконання, оскільки на підставі підписаного між сторонами Акту приймання-передачі до вказаного договору Фізичній особі-підприємцю Грищенку Максиму Олеговичу було передано об`єкт оренди, а підписані без зауважень акти Орендодавця щодо надання послуг з оренди приміщення за цим Договором за період лютий-грудень місяці 2022 року були оплачені Орендарем. Враховуючи вказане, з посиланням на сталу правову позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 01.06.2020 у справі №906/355/19, від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17 тощо, апеляційний господарський суд при перегляді рішення від 17.01.2024 у справі №916/2218/23, підтримав позицію суду першої інстанції, що часткове виконання Договору №20/22 від 16.02.2022 свідчить про відсутність підстав для визнання його неукладеним, на чому наполягав ФОП Грищенко М.О. під час здійснення розгляду вказаної справи. Крім того, господарським судом був встановлений факт чіткого розуміння з боку ФОП Грищенко М.О. того, яке саме приміщення передали йому у користування за Договором оренди, і яке він в подальшому передав у користування в порядку суборенди, оскільки до відповідного договору суборенди №211299 від 16.02.2022 долучався додаток №1 - план-схема суборендної площі приміщення, яка графічно відображена косою лінією на поверхневому плані з технічного паспорту всієї будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр. Добровольського, 122/1А. При цьому, суд не прийняв до уваги твердження ФОП Грищенко М.О. про сфальшованість наявної у матеріалах справи №916/2218/23 план-схеми до договору №211299 від 16.02.2022, який виступає додатком №1 до нього, з огляду на те, що відповідні доводи Орендаря ґрунтувались на нічим не підтверджених припущеннях останнього, ураховуючи відсутність жодного належного доказу, який би спростовував достовірність відомостей, відображених у вказаній графічній план-схемі. У даній справі - №916/4244/24 позивач - ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" зазначає, що за весь період дії Договору відповідачем 10.01.2023 було сплачено орендну плату лише в розмірі 21 876,60 грн., що не спростовується відповідачем (т. 1 а.с. 35). Таким чином, враховуючи розірвання Договору оренди №20/22 від 16.02.2022 в судовому порядку 29.04.2024, позивач зазначає, що сума орендної плати, що підлягає сплаті відповідачем за період з 16.02.2022 по 29.04.2024 становить 1 442 291,93 грн. В свою чергу, наполягаючи на своєї позиції, ФОП Грищенко М.О. додав до відзиву на позовну заяву наступні документи: - лист ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС від 26.12.2022 вих. №2301/23, в якому зазначається, що ФОП Грищенко М.О. станом на 23.01.2022 не має заборгованості перед позивачем за Договором №20/22 від 16.02.2022 (т. 1 а.с. 106); - Акт надання послуг від 28.02.2022 №6, в якому зазначена сума оренди приміщення у розмірі 20 876,60 грн (т. 1 а.с. 117), акт підписаний обома сторонами; - Акти надання послуг, відповідно до яких у період з березня 2022 по грудень 2022 (включно) розмір орендної плати приміщення за Договором №20/22 дорівнював 100,00 грн (т. 1 а.с. 107-116). При цьому, відповідач вказує, що між сторонами було узгоджено зменшення орендної плати протягом вказаного строку саме через те, що Договором оренди не визначено конкретний об`єкт оренди, у зв`язку з чим він не може вважатись переданим Орендарю, а тому Орендодавець не може здійснювати нарахування орендної плати. За твердженням ФОП Грищенко М.О., сторони домовились, що після сплати грошових коштів на підставі вищевказаних Актів надання послуг, будуть внесені відповідні зміни до Договору оренди, та визначено сам об`єкт, а не тільки його загальна площа, після чого буде підписано Акт приймання-передачі та розпочнеться нарахування орендної плати, яке це визначено законом та Договором. ФОП Грищенко М.О. свою частину домовленості виконав, здійснив оплату в сумі 21 876,60 грн, про яку зазначає позивач. Проте, ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" зі свого боку, домовленості не дотрималось, приміщення яке передано за Договором оренди №20/22 від 16.02.2022 до цього часу не ідентифіковано, що свідчить про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов Договору, що автоматично означає відсутність факту передачі приміщення в оренду та відсутність права здійснювати нарахування орендної плати у позивача; - договір оренди нерухомого майна №160222 від 16.02.2021, укладений між ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" ("Орендодавець") та ТОВ «ОМЕГА» ("Орендар") з додатками, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А. та зареєстрований в реєстрі за №535, за умовами якого Орендарем передано Орендарю в користування приміщення, площею 1 000 кв.м., розміщене на першому та другому поверхах нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А (т. 1 а.с. 118-133). Посилаючись на вказаний договір, ФОП Грищенко М.О. наполягає на тому, що спірні приміщення надані в оренду ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" двічі. За твердженням відповідача, у вказаних приміщеннях розташований супермаркет «Varus», який фактично займає два поверхи, при цьому, доступ на другий поверх повністю перекрито, що позбавляє ФОП Грищенко М.О. можливості потрапити до спірного приміщення за Договором оренди №20/22; - повідомлення судового експерта від 12.02.2024 про неможливість надання висновку згідно заяви від 07.02.2024 (т.1 а.с. 142-143), відповідно до якого виконати обстеження приміщень площею 391,0 кв.м., які розташовані на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А та знаходяться в оренді у ФОП Грищенко М.О. згідно Договору оренди нерухомого майна від 16.02.2022 №20/22, 09.02.2024 експерту не надалось можливим, оскільки доступ до приміщення не був забезпечений представниками супермаркету «Varus». При цьому, експертом вказано, що при його виїзді були присутні Грищенко М.О. та його представник адвокат Грубник Д.Л.; за заявою від 07.02.2024 щодо проведення будівельно-технічного експертного дослідження ставились наступні запитання:

1. Яке функціональне використання приміщення площею 391 кв.м., розташованого на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А?

2. Визначити об`ємно-планувальні показники приміщення площею 391 кв.м., розташованого на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А; - заява Грищенка М.О. про злочин, зареєстрована 09.02.2024 за №Г-171 Відділом поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в якій відповідачем зазначено, що 09.02.024 він у супроводі адвоката Грубника Д.Л. та експерта Чорної Ю.П. не зміг потрапити до приміщення площею 391 кв.м., розташованого на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А та яке належить відповідачу на праві оренди на підставі Договору оренди нерухомого майна від 16.02.2022 №20/22. До вказаної заяви Грищенко М.О. було додано Договір оренди від 16.02.2022 №20/22 та Акт приймання-передачі до Договору (т. 1а.с. 144-145). У матеріалах справи також наявний Договір суборенди нерухомого майна від 16.02.2022 №211299, укладений між ТОВ "ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС" (Власник), ФОП Грищенком Максимом Олеговичем (Орендар) та ТОВ "ОМЕГА" (Суборендар), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О.А, зареєстрований в реєстрі за №536 з додатками (т. 1 а.с. 198-218). Згідно вказаного Договору Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування Об`єкт оренди: нежитлові приміщення, розміщені на другому поверсі нежитлової будівлі, що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А; площа об`єкта оренди становить 391 кв.м; план-схема та межі Об`єкта суборенди наведено в Додатку №1 до Договору. Пунктом 1.10. цього Договору визначено, що сторони мають право, компетенцію і повноваження на укладення, підписання і виконання цього Договору, а також на надання прав і повноважень за ним, і їм не потрібні які-небудь інші дозволи, узгодження і так далі. За п. 2.1 Договору суборенди, цільове призначення об`єкта суборенди є організація та здійснення Суборендарем роздрібної торгівлі продовольчими товарами, непродовольчими товарами повсякденного вжитку, а також для складування товарів, для розміщення офісу Суборендаря тощо. При цьому, положеннями п. 6.3 Договору суборенди визначені права Орендаря, тобто - ФОП Грищенко М.О., за умовами якого Орендар, зокрема, має право входити в Об`єкт оренди лише за умови письмового попереднього повідомлення Суборендаря (не менш, ніж за 3 дні), і лише спільно з представником Суборендаря. Крім того, у матеріалах справи наявна вимога про сплату боргу та суми упущеної вигоди, яка була надіслана ФОП Грищенком Максимом Олеговичем на адресу ТОВ "ОМЕГА" у грудні 2023 році (т. 1 а.с. 219-221) щодо сплати останнім на користь ФОП Грищенко М.О. заборгованості за Договором суборенди №211299 від 16.02.2022 у розмірі 256 105,00 грн та суми упущеної вигоди у розмірі 21 000 610,00 грн. Також у матеріалах справи міститься Технічний паспорт нежитлових приміщень будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А з планами поверхів останньої (т. 1 а.с. 225-235). Як свідчать матеріали даної справи, відповідач грошове зобов`язання зі сплати орендної плати по Договору оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 протягом строку з моменту укладення цього Договору і до моменту його розірвання, виконав лише частково, у зв`язку з чим у ФОП Грищенко М.О. утворилась відповідна заборгованість у розмірі 1 442 291,93 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення з ФОП Грищенко М.О. вказаної суми осинового боргу та нарахованих на неї 47 857,11 грн. пені, 65 858,54 грн 3% річних та 177 641,17 грн інфляційних втрат. Дослідивши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України). Вказане узгоджується із положеннями ст. 11 Цивільного Кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які унормовуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Апеляційна колегія зазначає, що укладений між учасниками справи №916/4244/24 Договір від 16.02.2022 №20/22 за своєю правовою природою є договором оренди За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України). Положеннями ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України). Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Ураховуючи вищенаведені положення законодавства, у зв`язку з укладенням Договору №20/22 та прийняттям в користування об`єкта оренди за Актом від 16.02.2022 приймання-передачі приміщення площею 391 кв.м., у ФОП Грищенко М.О. виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування об`єктом оренди. Як правильно зазначив суд першої інстанції, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.01.2024 у справі № 916/2218/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, розірвано договір оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022. Таким чином, Договір оренди нерухомого майна №20/22 від 16.02.2022 припинився 29.04.2024. Отже, орендні платежі підлягають сплаті у даному спірному випадку за період з 16.02.2022 по 29.04.2024. Так, за умовами спірного Договору оренди №20/22 (п. 3.3 Договору), відповідач повинний сплачувати Товариству орендну плату не пізніше 5 числа місця, за який здійснюються оплата шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок Орендодавця. При цьому, орендна плата обчислюється з дати підписання Акту приймання передачі нерухомого майна (п. 3.5 Договору), тобто з 16.02.2022 та дорівнює 54 740,00 грн за місяць (п. 3.2. Договору). Відтак, з урахуванням вищенаведеного, а також умов п. 5.2.1 Договору №20/22, яким встановлений обов`язок Орендаря вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі, ФОП Грищенко М.О. зобов`язаний був здійснити розрахунок за користування майном у визначені Договором строки, проте цього не зробив, а здійснив лише часткову сплату у сумі 21 876,60 грн. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1 420 415,33 грн. При цьому, апелянт звертає увагу на те, що сума основного боргу, яка визначена позивачем, є неправильною. У цьому контексті судова колегія наголошує на тому, що матеріали справи не містять контррозрахунків ФОП Грищенко М.О. відносно суми основного боргу за Договором оренди №20/22. Разом з тим, з огляду на вказані апеляційні аргументи відповідача, колегія суддів здійснила власний розрахунок орендної плати, виходячи з наведеного вище спірного періоду, визначеного Договором та позивачем у позовній заяви розміру щомісячної орендної плати 54 740,00 грн та ураховуючи сплату відповідачем суми у розмірі 21 876,60 грн, внаслідок чого дійшла висновку, що за Орендарем рахується основна заборгованість у сумі, яка є більшою (1 426 778,40 грн), ніж заявлена позивачем до стягнення. З огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, апеляційна колегія зазначає, що у даному випадку суд не може задовольнити позовні вимоги в цій частині в розмірі більшому, аніж заявлено позивачем. Отже, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів сплати орендної плати у розмірі, який зазначений позивачем при зверненні до суду, а саме: 1 420 415,33 грн, судова колегія вважає, що саме вказана сума є такою, що підлягає стягненню з відповідача. Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Згідно з частинами 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та здійснені судом першої інстанції розрахунки пені та 3% відсотків річних, апеляційний суд вважає їх обґрунтованими та арифметично і методологічно правильними. Приймаючи до уваги порушення відповідачем умов Договору оренди, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з ФОП Грищенко М.О. інфляційних втрат у сумі 177 641,17 грн, 3% річних у розмірі 65 818,05 грн та пені у розмірі 47 608,70 грн. Вказані розрахунки апелянтом не оспорюються. Також, жодних контр-розрахунків до матеріалів справи або апеляційної скарги відповідачем не надано, що фактично свідчить про згоду із розрахунками, здійсненими судом першої інстанції у даній справі. Водночас, судова колегія зауважує, що інфляційні нарахування на суму боргу та сплата 3% річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Щодо апеляційних аргументів ФОП Грищенка М.А. відносно того, що він ніколи не мав фактичного доступу до спірного приміщення об`єкту оренди та не має його по цей час, судова колегія зазначає наступне. Апеляційний суд враховує, що у даному випадку відповідач, при укладенні з позивачем спірного Договору оренди, підписавши його, погодився на викладені в ньому умови, у тому числі, щодо мети оренди, а саме: подальшої передачі орендованого майна - частини нежитлових приміщень площею 391 кв.м, розташованих у будівлі за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А, в суборенду. Тобто, Договором оренди від 16.02.2022 №20/22 не передбачалось будь-яке користування з боку ФОП Грищенка М.А. спірними приміщеннями, яке були передані останньому на підставі вказаного Договору, що підтверджується укладенням у той же день Договором суборенди нерухомого майна від 16.02.2022 №211299, за яким ФОП Грищенко М.А. передав у користування (суборенду) ТОВ "ОМЕГА" нежитлові приміщення площею 391 кв.м, розташовані на другому поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А. При цьому, як зазначалось вище, за умовами Договору суборенди №211299 ФОП Грищенко М.О. має право входити в спірні нежитлові приміщення - Об`єкт оренди лише за умови письмового попереднього повідомлення про це Суборендаря - ТОВ "ОМЕГА", і лише спільно з представником Суборендаря. Отже, виходячи з умов Договору оренди №20/22 та Договору суборенди №211299, посилання апелянта на те, що він не мав і не має доступу до спірних приміщень є хибними, оскільки вказані Договору і були укладені для того, щоб спірними приміщеннями користувались треті особи, а не ФОП Грищенко М.О. і, ураховуючи умови саме Договору суборенди , останнім взагалі передбачена заборона знаходження Орендаря в спірних приміщеннях без представника ТОВ "ОМЕГА" та попереднього письмового погодження на відвідування Об`єкту оренди. У матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження того, що ФОП Грищенко М.О. звертався до Суборендаря - ТОВ "ОМЕГА" з попередженням про те, що відповідач має намір потрапити в Об`єкт оренди/суборенди - нежитлові приміщення площею 391 кв.м, розташовані на другому поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А. Також, у матеріалах даної справи не міститься будь-якого письмового доказу на підтвердження того, що після відповідного звернення ФОП Грищенко М.О. до Суборендаря, з боку ТОВ "ОМЕГА" відповідачу було відмовлено або заборонено у доступі до Об`єкту оренди. У цьому контексті судова колегія наголошує, що згідно з частинами 1-3 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. У даному випадку Договори оренди та суборенди мають двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону за вказаними Договорами. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому, в даному випадку, Договором оренди №20/22 та Договором суборенди №211299. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. З огляду на вказане, вищенаведені умови Договорів оренди та суборенди, і на ненадання відповідачем доказів на підтвердження свого завчасного звернення до Суборендаря з вимогою про відвідування Об`єкту оренди, судова колегія вважає, що доводи ФОП Грищенка М.О. щодо відсутності у нього доступу до приміщень є безпідставними, а докази, що підтверджують неможливість відповідача потрапити до спірних приміщень, на які останній посилається, в підтвердження своєї правової позиції, не мають у даному випадку жодного значення. Враховуючи вищенаведене, судова колегія зазначає, що до спірних правовідносин положення ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, застосуванню не підлягають, з урахуванням того, що підставою для застосування вказаної норми є встановлення факту об`єктивної неможливості використання орендарем майна (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 та висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20. Отже, для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/14244/20, від 07.06.2022 у справі №922/1010/21, від 07.12.2022 у справі № 911/1064/21. Однак, у даному випадку, як зазначалось вище, таких обставин не існує. Більш того, враховуючи розірвання з 29.04.2024 Договору оренди №20/22, відповідач взагалі зі вказаної дати не має жодного відношення до спірних приміщень, а тому посилання останнього про те, що він не має доступу до Об`єкту оренди по цей час не є зрозумілими. Твердження апелянта про те, що спірні приміщення використовуються іншою особою супермаркетом «Varus» судова колегія відхиляє, оскільки це передбачено умовами Договору суборенди №211299. Щодо посилання ФОП Грищенка М.А. на те, що судом першої інстанції не досліджувались докази фактичного надання відповідачу у користування спірного приміщення, оскільки таких доказів позивачем суду надано не було, а суд їх у ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС не витребував, судова колегія зазначає наступне. У даному спірному випадку доказом передачі орендованого приміщення відповідачу (у наведений позивачем період) виступають: - Акт приймання-передачі Об`єкта оренди, який підписаний ФОП Грищенко М.О. без жодного зауваження; - Акти наданих послуг за лютий-грудень 2022 року, які також підписані з боку відповідача; - часткова сплата орендної плати у розмірі 21 876,60 грн; - подальша передача спірних приміщень в суборенду шляхом укладення Договору №211299 від 16.02.2022, за яким ФОП Грищенко М.О. передав ТОВ "ОМЕГА" в суборенду орендовані у позивача приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площа об`єкта суборенди становить 391 кв.м; - вимога ФОП Грищенка М.О., яка адресована ТОВ "ОМЕГА" щодо сплати боргу та суми упущеної вигоди за Договором суборенди №211299 від 16.02.2022, та свідчить про те, що відповідачу фактично були передані спірні приміщення в оренду, які останній в свою чергу передав Суборендарю, та за які в подальшому ФОП Грищенко М.О. вимагав суборендну сплату. Згідно з ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Повноваження орендаря щодо користування майном, в тому числі і шляхом передачі його в суборенду, передбачають наявність двох умов: 1) знаходження майна у правомірному (на підставі договору оренди) користуванні; 2) наявність згоди орендодавця на передачу майна в суборенду третім особам. Таким чином, судова колегія звертає увагу на те, що без фактичної передачі відповідачу спірних приміщень, останній був би позбавлений можливості в подальшому вимагати за них оплату у ТОВ «ОМЕГА» на підставі Договору суборенди №211299 від 16.02.2022. Отже, відповідач вчинив конклюдентні дії, якими визнав наявність між сторонами Договору оренди №20/22 договірних відносин, враховуючи, що метою Договору оренди №20/22 була передача орендованих приміщень, що розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського 122/1 А, площею 391 кв.м, в суборенду. Додатково про передачу спірних приміщень відповідачу свідчать долучені самим же ФОП Грищенком М.О. до відзиву на позовну заяву документи: повідомлення судового експерта від 12.02.2024 про неможливість надання висновку згідно заяви від 07.02.2024 (т.1 а.с. 142-143) та заява Грищенка М.О. про злочин, зареєстрована 09.02.2024 за №Г-171 Відділом поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області. Так, у вказаних документах зазначено, що приміщення площею 391,0 кв.м., які розташовані на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 належать ФОП Грищенко М.О. на праві оренди згідно Договору оренди нерухомого майна від 16.02.2022 №20/22. При цьому, у заяві про злочин Грищенко М.О. особисто зазначає цю інформацію та долучає до заяви в якості підтверджуючих документів щодо свого права оренди на нежитлові приміщення Договір оренди від 16.02.2022 №20/22 та Акт приймання-передачі до вказаного Договору. Щодо позиції апелянта про відсутність доказів щодо ідентифікації приміщень, наданих в оренду за Договором №20/22, то судова колегія знов звертає увагу на вищезазначені документи в яких апелянт особисто та чітко зазначає приміщення, що належать йому на праві оренди, тобто, розуміючи про які конкретно приміщення йде мова. Крім того, Додатком №1 до Договору суборенди №211299 від 16.02.2022 є план-схема Об`єкта оренди, на якій міститься графічне відображення суборендної площі приміщення з Технічного паспорту. Спірні приміщення заштриховані косою лінією. Більш того, факт підписання ФОП Грищенком М.О. Акту приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду від 16.02.2022 свідчить про те, що на момент підписання відповідного Договору відповідач мав чітке розуміння того, яке саме приміщення передали йому у користування за Договором оренди і подальша передача цих приміщень в користування Суборендарю лише підтверджують, що спірні приміщення є конкретно визначеними. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України в становлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України). Положеннями ст. 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З аналізу змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України впливає, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункти 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №910/11534/18). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20). Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Апеляційна колегія зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, надані позивачем, на підтвердження доводів ТОВ ОДЕСА МАРКЕТ ПЛЮС щодо передачі в оренду ФОП Грищенку М.О. спірних приміщень за Договором оренди №20/22, за яку останній розрахувався лише частково, є більш вірогідними, ніж надані відповідачем докази в обґрунтування своїх доводів. Судова колегія наголошує, що ФОП Грищенком М.О. не надано жодного належного доказу на спростування наведених позивачем обставин. При цьому, застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що в даному випадку відповідач не надав, обумовлені Договором суборенди, звернення до ТОВ «ОМЕГА» щодо необхідності ФОП Грищенко М.О. потрапити в Об`єкт оренди/суборенди - нежитлові приміщення площею 391 кв.м, розташовані на другому поверсі будівлі, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Добровольського, 122/1А; не надав доказів, які обумовлюють можливість або необхідність Орендаря користуватись орендованими приміщеннями з метою, відмінною від мети Договору оренди надання спірних приміщень в суборенду тощо. Натомість позивач надав докази, які свідчать про обґрунтованість та підставність позовних вимог щодо покладення на відповідача обов`язку з орендної оплати спірних приміщень, які були надані ФОП Грищенку М.О. в оренду для подальшої передачі цих приміщень в суборенду, що і було зроблено відповідачем у даній справі. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги фактично свідчать про незгоду відповідача з висновками суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, проте по суті їх не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 колегія суддів не вбачає. При цьому, частина аргументів апелянта була досліджена судом, проте, у даній постанові не наводяться, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, враховуючи, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Пунктом 1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Грищенка Максима Олеговича без задоволення. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у справі №916/4244/24 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк. Повний текст постанови складений 02.06.2025. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Діброва Г.І. Суддя Колоколов С.І.