Постанова 4856 № 127/10070/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/10070/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Король О.П. Суддя-доповідач - Курко О. П. 28 травня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : в березні 2025 ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №4599-1 від 30.11.2024 р. залишено без задоволення; адміністративний позов представника ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №4599-1 від 30.11.2024 р. залишено без розгляду. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.03.2025 р. до Вінницького міського суду Вінницької області в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №4599-1 від 30.11.2024 р. Представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №4599-1 від 30.11.2024 р. за справою про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та поновити строк на оскарження зазначеної постанови. Як на поважні причини зазначив про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та не міг скористатись правом на оскарження постанови №4599-1 від 30.11.2024 р. в строки, визначені законодавством, тому що не отримував постанову, не підписував її, не знав та не міг знати про її існування. Крім того ОСОБА_1 було пройдено ВЛК 30.11.2024 р., а на час розгляду справи про адміністративне правопорушення він уже перебував на полігоні, тому навіть уявити собі не міг, що на нього складено постанову про адміністративне правопорушення та накладено штраф, оскільки не порушував законодавства. Станом на даний час Позивач проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 . Тобто фактично ОСОБА_1 дізнався про наявність постанови №4599-1 від 30.11.2024 р. лише 19.03.2025 року, отримавши сповіщення в ДІЇ про відкриття виконавчого провадження №77488275. Ухвалою суду від 01.04.2025 р. відкрите провадження в справі. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив передбачений ч. 2 ст. 286 КАС України строк звернення до суду з позовом, а викладені обґрунтування у заяві про поновлення строку не свідчать, що позивачем пропущено строк на оскарження постанови з підстав, що пов`язані саме з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, які не залежали від волі позивача та унеможливили звернення з позовом до суду про скасування оскаржуваної постанови у встановлений процесуальним законом строк. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Положеннями статті 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, водночас, в разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). З урахуванням вказаних положень законодавства, десятиденний термін для оскарження постанови №4599-1 від 30.11.2024 р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП розпочався з 01.12.2024 р. та закінчився 10.12.2024, включно. Отже, позивач звернувшись до суду з цим позовом 31.03.2025 р., пропустив встановлений законом десятиденний процесуальний строк на вчинення процесуальної дії зі звернення до суду з даним позовом, терміном пропуску більше трьох місяців. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Судом встановлено, що представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та не міг скористатись правом на оскарження постанови №4599-1 від 30.11.2024 р. в строки, визначені законодавством, тому що не отримував постанову, не підписував її, не знав та не міг знати про її існування. Крім того ОСОБА_1 було пройдено ВЛК 30.11.2024 р., а на час розгляду справи про адміністративне правопорушення він уже перебував на полігоні, тому навіть уявити собі не міг, що на нього складено постанову про адміністративне правопорушення та накладено штраф, оскільки не порушував законодавства. Станом на даний час Позивач проходить військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 . Тобто фактично ОСОБА_1 дізнався про наявність постанови №4599-1 від 30.11.2024 р. лише 19.03.2025 року, отримавши сповіщення в ДІЇ про відкриття виконавчого провадження №77488275. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Зокрема у Рішенні від 03.04.2008 р. в справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Враховуючи вимоги ст. ст. 277, абзацу 2 ст. 268 КУпАП і те, що ОСОБА_1 був обізнаний про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення і про те, що справа буде розглянута ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач вважав за можливе розглянути справу за його відсутності. Частиною 1 ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Європейський суд з прав людини у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain / Перез де Рада Каванілес проти Іспанії (заява №28090/95) зазначив, що правила стосовно строків оскарження, безсумнівно, мають на меті забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовуватися (§45). Стосовно строків в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2023 року (справа №990/139/23, провадження №11-133заі23) вказала, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отже, для вирішення питання про правильність застосування судом строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку. Необхідно зазначити, що пропуск строку, передбаченого ч. 2 ст. 286 КАС України, не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено. За змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав,свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Викладені висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 року у справі №340/1019/19. Для суду є очевидним, що причини, які перешкодили особі реалізувати право на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк, повинні не залежати від волі заявника, мати об`єктивний характер та бути оціненими судом у наступному, зважаючи на обґрунтованість їх поважності. Положення ч. 2 ст. 44 КАС України зобов`язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 року у справі №826/22361/15. Законодавством не визначено початок перебігу строку на оскарження із фактом отримання копії постанови, у категорії адміністративного правопорушення за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, тобто сам факт відсутності копії постанови у особи, яка була притягнута до адміністративної відповідальності не впливає автоматично на перебіг строку оскарження. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що підстави, зазначені в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, є неповажними з огляду на наступне. В справі Ужгородського міськрайонного суду Закарпаської області №308/4323/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Брижан Ангеліна Сергіївна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В цій ухвалі зазначено про наступне. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем особисто визнається про обізнаність складення 30.11.2024 відносно нього уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 протоколу №4599 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Надана до позову копія вказаного протоколу містить дані і підпис позивача на підтвердження отримання його копії, а відтак його складення за присутності позивача. Даний протокол також містить інформацію про повідомлення ОСОБА_1 про права і обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, і те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 30.11.2024 о 16 год. 55 хв. Надана позивачем до позову копія оскаржуваної постанови №4599-1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП від 30.11.2024 містить інформацію про те, що від отримання її копії позивач відмовився. З огляду на вказані обставини вбачається, що ОСОБА_1 , будучи присутнім під час складання відносно нього протоколу №4599 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 30.11.2024, отримавши його копію, починаючи з 30.11.2024 безпосередньо особисто був обізнаним про наявність відносно нього порушеної справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, безпосередньо знав про дату і час розгляду відповідної справи, як і за наслідком підтвердження про роз`яснення йому прав і обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, був обізнаним, що розгляд справи про адміністративне правопорушення завершується винесенням постанови. У матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач заявляв клопотання про перенесення розгляду справи, передбачене ст. 268 КУпАП, та не надав доказів того, що його не допустили до розгляду справи або відповідачем необґрунтовано було не враховано відповідних заяв чи клопотань. Також у протоколі відсутні заперечення позивача щодо дати та часу розгляду справи. Щодо доводів позивача, що 19.03.2025 він отримав сповіщення в ДІЇ про відкриття виконавчого провадження №77488275, з якого дізнався про наявність оскаржуваної постанови, і, оскільки він є мобілізований до ЗСУ та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 01.12.2024, то останній не міг скористатися правом на оскарження постанови, так як не отримував її і не знав про її існування, тобто, фактично дізнався про наявність постанови лише 19.03.2025, суд зазначає наступне. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20). Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Наведені аргументи судом визнаються як необґрунтовані, оскільки жодна з наведених обставин об`єктивно не перешкоджала (не утворювала обставин непереборної сили) позивачу звернутися до суду у відповідний строк із даними вимогами. На будь-які поважні причини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення позивача до суду у встановлений строк позивач не послався та не подав до суду відповідні та належні докази. Також позивачем не повідомлено у позові та не надано доказів, що ним вживалися будь-які заходи і дії, у тому числі зі скерування відповідного запиту для отримання інформації про наслідки розгляду відносно нього справи про адміністративне правопорушення, про дату, час і місце якого він був обізнаний, як і доказів на підтвердження наявності будь-яких незалежних від позивача і непереборних підстав, які ускладнювали вчинити відповідні дії у період з 01.12.2024 по 19.03.2025, день коли позивач за вказаними у позові обставинами дізнався про притягнення його до адміністративної відповідальності. Будь-яких інших причин, які б свідчили про поважність пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, матеріали справи не містять. Таким чином, позивач мав передбачити і повинен був дізнатися, що 30.11.2024 за результатами розгляду відносно нього справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, про що він був достеменно обізнаним, буде винесена оскаржувана постанова, а тому позивач мав діяти більш виважено та обачно щодо неявки на розгляд справи про адміністративне правопорушення та дотримання строків оскарження постанови. У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Одночасно враховується, що у відповідності до ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Враховуючи викладене, суд у справі №308/4323/25 прийшов до висновку, що позивач пропустив передбачений ч. 2 ст. 286 КАС України строк звернення до суду з позовом, а викладені обґрунтування у заяві про поновлення строку не свідчать, що позивачем пропущено строк на оскарження постанови з підстав, що пов`язані саме з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, які не залежали від волі позивача та унеможливили звернення з позовом до суду про скасування оскаржуваної постанови у встановлений процесуальним законом строк. Таким чином, надаючи оцінку вищевикладеним обставинам в цілому, суд вважає, що підстави, вказані позивачем у поданій заяві для поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду, є неповажними. Такого ж висновку дійшов суд у справі №127/10070/25, тому що причини пропуску процесуального строку є аналогічними в обох справах, що є підставою для залишення адміністративного позову представника ОСОБА_1 без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України. Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 квітня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Курко О. П. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.