Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/10869/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/10869/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Курко О. П. 26 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 312 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Отже, предметом оскарження за даним адміністративним позовом, є дії військової частини НОМЕР_1 щодо обрахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 05.04.2025. Ухвалою від 11.08.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із доказами поважності причин їх пропуску. 12.08.2025 представником позивача до суду подано заяву про поновлення пропущеного строк звернення до суду. В обґрунтування якої зазначено, про те, що постанова Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 вносила зміни до постанови № 704 від 30.08.2017, якими було зменшено розрахункову величину для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням до рівня 1762 грн. Зазначений нормативно-правовий акт був чинним і обов`язковим для виконання всіма суб`єктами владних повноважень до 18.06.2025. До дати визнання пункту 2 постанови КМУ № 481 протиправним та нечинним (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/29450/24 від 18.06.2025) у позивача не існувало юридичної можливості ефективно оскаржити порядок нарахування грошового забезпечення, оскільки цей порядок ґрунтувався на чинному нормативному акті, що мав презумпцію правомірності. Саме тому, на думку представника позивача, початок перебігу тримісячного строку у даному випадку слід рахувати не від дати звільнення чи видачі грошового атестата, а від 18.06.2025, коли постанова КМУ № 481 втратила чинність у відповідній частині за рішенням суду. Саме з цього моменту позивач дізнався про порушення своїх прав та отримав можливість сформулювати позовні вимоги. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з цим позовом є пропущеним, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення вказаного строку є неповажними, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не надано Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Рішенням суду першої інстанції по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». З системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта. Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту. Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності. У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином суд акцентує увагу, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 не впливає на перебіг процесуального строку у цій справі, оскільки не має ретроактивної дії. Інших поважних причин, які об`єктивно не залежали від позивача та позбавляли його можливості своєчасно звернутися до суду протягом тримісячного строку, представник позивача у поданих клопотаннях не навів. За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо: у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, враховуючи, що строк звернення до суду з цим позовом є пропущеним, вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстави для поновлення вказаного строку є неповажними, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не надано, тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, а позовну заяву - повернув на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Курко О. П. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.