Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/5619/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3640/25 Справа № 199/5619/20 Суддя у 1-й інстанції - СКРИПНИК О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Никифоряка Л.П., Новікової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Дніпро Дніпропетровської області цивільну справу №199/5619/20 за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року, ухваленого у складі судді Скрипника О.Г., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року АТ «ПУМБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_2 09.09.2013р. укладено кредитний договір №26253018758225 і видано кредитну карту з лімітом овердрафту у сумі 8 000 грн., який згодом було збільшено до 14 900 грн., а пізніше - до 17 400 грн. 09.06.2017 відповідач ОСОБА_2 зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », згідно свідоцтва про шлюб, виданого Південним районним у місті Кам`янське віділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. 19.07.2016 р. ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» припинилось шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ». Зазначена обставина підтверджується випискою з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. ПАТ «ПУМБ» є правонаступником усіх прав та зобов`язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», що підтверджується випискою та Статутом. 21.12.2018 ПАТ «ПУМБ» змінило тип товариства з публічного на акціонерне товариство. Відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв`язку з чим станом на 21.07.2020 року утворилась заборгованість за кредитним договором становить 60466,23 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 17 997,89 грн.; заборгованість за відсотками 33 768,35 грн.; штрафні санкції 8699,99 грн. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 09.09.2013 року №26253018758225 у сумі 60 466,23 грн. та судові витрати у сумі 2 102,00 грн. Заочним рішенням рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 09.09.2013 року, в розмірі 60 466,23 грн., з яких: заборгованість за кредитом 17 997,89 грн., заборгованість за відсотками 33 768,35 грн., штрафні санкції 8 699,99 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 2 102 грн., а всього 62 568,23 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та направити справу за підсудністю до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначила, що вона не була належним чином повідомлена, через що була позбавлена надати свої пояснення стосовно предмета спору. По справі не досліджено доказів, які вона не надала у зв`язку з необізнаністю. Рішення суду ухвалено на доказах, наданих позивачем, які не відповідають дійсності, внаслідок чого, було прийнято рішення, яке є необґрунтованим та незаконним. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» 09.09.2013р. видано ОСОБА_2 на підставі кредитного договору №26253018758225 кредитну карту з лімітом овердрафту у сумі 8 000 грн., який згодом було збільшено до 14 900 грн., а пізніше - до 17 400 грн. 09.06.2017 відповідач ОСОБА_2 зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », згідно свідоцтва про шлюб, виданого Південним районним у місті Камянське віділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дінпропетровській області. 19.07.2016 р. ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ». Зазначена обставина підтверджується випискою з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. ПАТ «ПУМБ» є правонаступником усіх прав та зобов`язань ПАТ «Банк «Ренесанс Капітал», що підтверджується випискою та Статутом. 21.12.2018 ПАТ «ПУМБ» змінило тип товариства з публічного на акціонерне товариство. Відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв`язку з чим станом на 21.07.2020 року заборгованість за кредитним договором становить 60 466,23 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 17 997,89 грн.; заборгованість за відсотками 33 768,35 грн.; штрафні санкції 8 699,99 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як позичальник, не виконала зобов`язань за кредитним договором і, як наслідок, допустила заборгованість по кредиту. Проте, суд першої інстанції дійшов такого висновку з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування такого судового рішення. Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивач у позові неправильно зазначив її адресу проживання та суд помилково надсилав судову кореспонденцію на неправильну адресу, у зв`язку з чим, вона не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, у якій вона є відповідачем, враховуючи наступне. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №522/18010/18 зазначено, що у ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Аналіз змісту та практики застосування наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що умова належності повідомлення учасника справи про дату, час і місце розгляду його справи у визначеному ЦПК України порядку є обов`язковою для забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України. Частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Відповідно до ч.2 ст.211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час ти місце розгляду справи, зокрема, призначеної на 28 грудня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Також апеляційний суд зауважує, що повідомлення відповідача, шляхом розміщення оголошення про виклик особи, яка має зареєстроване місце проживання, за відсутності даних про її перебування, місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме, суперечить нормам процесуального права. Так, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції з додержанням вимог ч.6 ст.187 ЦПК України звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 10.09.2020р. з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання надійшла відповідь з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрованою не значиться. Проте, судом першої інстанції кореспонденція (копія ухвали про відкриття провадження, копія позовної заяви, судові повістки-повідомлення) направлялась відповідачу ОСОБА_1 за адресою, яка була вказана у поданому позові: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме, не повідомлення судом про час та місце розгляду справи, відсутність можливості взяти участь у судовому розгляді справи. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи, що ОСОБА_1 не була у відповідності до ст.128 ЦПК України належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Розглядаючи справу по суті заявлених вимог колегія суддів виходить з наступного. Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК). Згідно з положеннями ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання, згідно зі ст.ст.610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з вимогами ст.ст.1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду й такої ж якості. Відповідно до ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України). Зважаючи на те, що відповідачем належним чином не виконано умови кредитного договору, заборгованість у повному обсязі не погашено, її розмір не спростовано, то колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову. Всупереч вимогам ст.81 ЦПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо відсутності заборгованості за кредитним договором, а саме, на підтвердження виконання нею зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, відповідно до вимог статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_5 , підписавши 09 вересня 2013 року угоду №26253018758225 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, досягли згоди щодо всіх її істотних умов. ОСОБА_1 була з ними ознайомлена і погодилась в повному обсязі, оскільки, підписала угоду та протягом тривалого часу з моменту укладення кредитної угоди отримувала кредитні кошти. Заборгованість відповідача підтверджується виписками по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що наявні в матеріалах справи (а.с.11-40) за період з 09.09.2013р. по 21.07.2020р., які у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними бухгалтерськими документами і з яких вбачається видача ОСОБА_1 кредиту, усі погашення по кредиту та їх зарахування. На підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 банком також надано детальний розрахунок за кредитним договором (а.с.10). Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що розмір кредитної заборгованості та її складові відповідач не спростувала, належного контррозрахунку боргу не надала, отже заборгованості за кредитним договором (угодою) доведена позивачем та підлягає стягненню. Доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу з порушенням правил підсудності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача, тобто, останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов. Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Встановлення альтернативної підсудності, яка на відміну від загальної, є додатковою процесуальною гарантією забезпечення інтересів окремих категорій позивачів, пов`язане з необхідністю створення позивачеві більш сприятливих умов для звернення за судовим захистом. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Відповідно до ч.8 ст.28 ЦПК України визначено правило альтернативної підсудності, за яким позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Пунктом 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності, підсудна справа, належить виключно позивачеві. Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Крім того, з кредитного договору та копії паспорта відповідача, вбачається що останнім місцем її реєстрації на час укладення договору був АДРЕСА_1 , що територіально знаходиться в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська (а.с.4). Враховуючи наведене, звернувшись з позовом до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська, позивач не порушив правил підсудності, які встановлені ст.ст.27, 28 ЦПК України, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Більш того оскаржуване рішення скасовується судом апеляційної інстанції з інших процесуальних підстав зазначених вище в даній постанові. Інших доводів та доказів на їх підтвердження, що давало би підстави для відмови у задоволенні позову АТ «ПУМБ» чи його часткового задоволення відповідач в апеляційній скарзі не навела. Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «ПУМБ» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 102 гривень. Оскільки, апеляційну скаргу задоволено частково, що не вплинуло на суму заборгованості, яка була стягнута з відповідача, то сума судового збору за подання апеляційної скарги стягненню не підлягає. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором від 09.09.2013 року, що виникла станом на 21 липня 2020 року в розмірі 60 466 (шістдесят тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 23 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом 17 997,89 гривень, заборгованості за відсотками 33 768,35 гривень, штрафних санкцій 8 699,99 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 2 102 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: