Постанова 4803 № 205/3503/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2502/25 Справа № 205/3503/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Келембет Ілона Миколаївна, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року в цивільній справі номер 205/3503/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення, В С Т А Н О В И В: В березні 2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору дарування від 28 серпня 2020 року позивачеві належить квартира АДРЕСА_1 . 28 серпня 2020 року позивач, як власник квартири, вчинив дії щодо зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку місця проживання за адресою спірного житлового приміщення. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року визнано протиправними дії Департаменту адмінпослуг і дозвільних процедур щодо зняття з реєстрації ОСОБА_2 та зобов`язано відновити реєстрацію місця проживання і внести до реєстру дані про скасування зняття з реєстрації. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року визнано за відповідачкою право користування житловим приміщенням та вселено її до спірної квартири. 04 листопада 2023 року відповідачка самовільно вселилася в квартиру, не повідомивши власника позивача. 06 листопада 2023 року мати позивача ОСОБА_4 навідалася до квартири та викликала наряд поліції. Відповідачка не є членом сім`ї позивача, колишній власник ОСОБА_3 згоди на її реєстрацію в квартирі не надавав. На теперішній час відповідачка проживає в спірному житлі разом зі своїм співмешканцем, участі в утриманні майна не приймає, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за платежами по комунальним послугам у розмірі 8577,87 грн. Добровільно виселятися з квартири на вимогу власника ОСОБА_2 відмовляється. Тим самим відповідачка вчиняє перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та володінні майном. Позивач просив визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселити її з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Келембет І.М., подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року в справі №205/3503/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є таким, що суперечить діючому законодавству України, ухваленим з неналежним з`ясуванням обставин, що мають суттєве значення для вирішення даної цивільної справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На переконання позивача, ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання 13 вересня 2016 року за адресою: квартира АДРЕСА_1 , без згоди колишнього власника ОСОБА_3 та нового власника квартири ОСОБА_1 , так як до 14 листопада 2019 року не знала, хто є власником даної квартири. Відповідачка не є членом сім`ї нового власника квартири - ОСОБА_1 та колишнього власника квартири - ОСОБА_3 , не проживала разом з ними, не була пов`язана спільним побутом, не вела спільного господарства, не мала з ними спільного бюджету, що також встановлено, зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року по цивільній справі №205/6746/20. 04 листопада 2023 року відповідачка самовільно вселилася в квартиру, не повідомивши власника позивача. ОСОБА_2 чинить перешкоди власнику ОСОБА_1 в володінні, користуванні, розпорядженні квартирою за АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності. Позивач взагалі не має доступу до своєї квартири, не має можливості проживати в квартирі, чим відповідачка грубо порушує право приватної власності позивача, тому виникла необхідність в визнанні її такою, що втратила право користування даною квартирою та у виселенні. Позивач зазначає, що станом на 26 березня 2024 року ОСОБА_2 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , за його заявою. Від відповідачки ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Слободянюк Р.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційний суд в задоволені апеляційної скарги відмовити, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2024 року залишити без змін. Надання дозволу на проживання тощо, не може бути предметом розгляду цієї справи, так як підстава розгляду цієї справи не впливає на права та обов`язки ОСОБА_3 та його особисто майнових прав. Крім цього, ці доводи не можуть бути спростовані самим посиланням апелянта на якісь факти, без належного доказування, що встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по справі №205/6746/20 від 10.02.2022 року. Рішення набрало законної сили, відтак не потребує додатковому доказуванню, в тому числі і спростуванню. У справі №205/6746/20 апелянт був відповідачем, тим самим користувався всіма правами та обов`язками щодо доведення тих чи інших фактів, які останнім не були спростовані. Тлумачення апелянтом норм законодавства, як підставу для задоволення апеляційної скарги, також не може бути прийняте, так як всі дії, які вчинялись апелянтом, є поза межами законних дій. Сам факт переходу права власності на житлове приміщення до іншої особи не є безумовною підставою для позбавлення осіб, які проживають у такому приміщенні права його користування. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 адвокат Келембет І.М. доводи апеляційної скарги позивача підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги. Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Слободянюк Р.О. в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 125, 126, 129, том 2). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідачки та його представника. Заслухавши суддю доповідача, представника позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що на підставі договору дарування квартири від 28 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною І.О. і зареєстрованого в реєстрі за №421, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 , право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 5-8, 9-10, том 1). Згідно з довідкою №2245, виданою Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 26 березня 2024 року у кв. АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні (а.с. 12, том 1). З рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року вбачається, що дії Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо зняття з 28 серпня 2020 року ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання визнано протиправними та зобов`язано Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та внести до реєстру відомості про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (а.с. 15-22, том 1). Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року за ОСОБА_2 визнано право користування житловим приміщенням №83 буд. АДРЕСА_3 та вселено ОСОБА_2 до спірної квартири (а.с. 23-31, том 1). Постановами державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра від 30 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження №72646369 та №72646708 з виконання виконавчих листів №205/6746/20, виданих 31 березня 2022 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про вселення ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 . Наказом начальника ВП №3 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області №617 від 02 листопада 2023 року для забезпечення громадського порядку 03 листопада 2023 року об 11.00 годині під час проведення виконавчих дій вселення ОСОБА_2 до кв. АДРЕСА_1 задіяне 2 поліцейських (а.с. 133, том 1). Актом державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра від 03 листопада 2023 року встановлено про примусове виконання виконавчого документа про вселення ОСОБА_2 до кв. АДРЕСА_1 (а.с. 134, том 1). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частина 1 статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Стаття 47 Конституції України передбачає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що підставі договору дарування квартири від 28 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною І.О. і зареєстрованого в реєстрі за №421, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . З рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року вбачається, що, зокрема, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради зобов`язано поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та внести до реєстру відомості про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року за ОСОБА_2 визнано право користування житловим приміщенням №83 будинку АДРЕСА_3 та вселено ОСОБА_2 до спірної квартири. Постановами державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра від 30 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження №72646369 та №72646708 з виконання виконавчих листів №205/6746/20, виданих 31 березня 2022 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про вселення ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 . З наказу начальника ВП №3 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області №617 від 02 листопада 2023 року вбачається, що для забезпечення громадського порядку 03 листопада 2023 року об 11.00 годині під час проведення виконавчих дій вселення ОСОБА_2 до кв. АДРЕСА_1 задіяне 2 поліцейських. За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами їх обґрунтованості. Довід апеляційної скарги про самовільне вселення відповідачки в квартиру АДРЕСА_1 , апеляційний суд вважає хибним, оскільки він спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2022 року у справі №205/6746/20, яким визнано право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_2 в спірну квартиру. Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Келембет Ілона Миколаївна, залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2025 року. Судді: