Постанова 4805 № 296/623/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/623/24 Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/623/24 за позовом Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анциборенко Н.М. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У січні 2024 року КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 за період з 01.12.2016 по 01.01.2024 у розмірі по 17 168,23 грн кожний та витрати на оплату судового збору у розмірі по 1514,00 грн кожний. В обґрунтування позову зазначало, що КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради надає послуги з централізованого опалення відповідно до умов, визначених чинним законодавством України. Вказує, що квартира АДРЕСА_1 забезпечується послугами КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради з централізованого опалення і постачання теплової енергії, споживачами якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартира АДРЕСА_1 . Вказує, що із виписки по особовому рахунку слідує, що відповідачі з 01.12.2016 по 01.01.2024 не в повному обсязі сплачують кошти за надані послуги. Внаслідок порушення відповідачами свого обов`язку щодо оплати наданих послуг за вказаний вище період утворилася заборгованість в розмірі 34 336,46 грн., відтак з відповідачів слід стягнути по 17 168,23 грн з кожного заборгованості. Крім того, звертає увагу на те, що зважаючи на запровадження в Україні з 24.02.2022 воєнного стану та з 12.03.2020 карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, позивачем не було пропущено строк позовної давності, у зв`язку з продовженням такого строку згідно законодавства та неможливістю пред`явлення позову під час активних воєнних дій. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2025 року позовні вимоги КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради заборгованість по сплаті послуг постачання теплової енергії та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 за період з 01.04.2017 по 01.01.2024 в розмірі 14 720,80 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1514,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради заборгованість по сплаті послуг постачання теплової енергії та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 за період з 01.04.2017 по 01.01.2024 в розмірі 14 720,80 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1514,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що у серпні 2020 року відповідачем сплачено 1000 грн., у липні 2022 року сплачено 1000 грн., тобто відповідач вчинив дії, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України свідчать про визнання боргу. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував строки позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості - три роки, оскільки такі строки мають бути продовжені згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID 19)». Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позову. 16 травня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що позивач просить стягнути суму боргу за 8 років, а саме за період з 01.12.2016 по 01.01.2024 у сумі 34 336,46 грн. Зазначає, що за адресою: АДРЕСА_2 постійно проживає його брат ОСОБА_1 , саме він користується послугами з централізованого опалення та постачання теплової енергії. Вказує, що позивач не довів обставин поважності причин пропуску строку позовної давності за період з 01.12.2016 по 31.03.2017. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та централізованого опалення за період з 01.12.2016 по 31.03.2017, а тому в частині задоволених позовних вимог не перевіряється апеляційним судом на предмет законності та обґрунтованості. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно №357014819 від 05.12.2023 на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_3 , а ОСОБА_2 належить 3/8 її часки. Вказане вище житлове приміщення забезпечується послугами КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради з централізованого опалення і постачання теплової енергії, на підставі укладеного 27.12.2011 між ОСОБА_2 та КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води. Згідно п. 9.1 укладеного договору, строк дії договору 1 рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим якщо, за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово повідомлено про його розірвання або необхідність перегляду. Строк позовної давності за договором - 5 років. Згідно п. 3.1 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Споживач несе відповідальність за порушення зобов`язань встановлених законодавством і укладеним договором (під. 4 п. 5.1 договору). З метою надання та оплати вказаних вище послуг за адресою: АДРЕСА_2 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Із розрахунку заборгованості вбачається, що власники квартири не в повній мірі сплатили грошові кошти за послуги з централізованого опалення і постачання теплової енергії, отримані у період з 01.12.2016 по 01.01.2024, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 34 336,46 грн. Частково задовольняючи позов суд першої інстанції вважав доведеним факт не виконання відповідачами обов`язку щодо оплати вартості отриманих у період з 01.12.2016 по 01.01.2024 послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії у розмірі 34 336,46 грн. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_2 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до заявлених вимог. В межах розгляду справи позивач не довів, а суд першої інстанції не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, що дало підстави для відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії, що надавалися у період з 01.12.2016 по 31.03.2017 включно, а тому дійшов висновку про відмову у задоволені позову у вказаній частині. Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне. Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630. Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у встановлені строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настав за розрахунковим. Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення. Під час розгляду справи встановлено, що відповідачі не в повній мірі здійснюють оплату наданих їм послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії, існує заборгованість по оплаті вартості наданих позивачем та отриманих відповідачами послуг. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії не надавались або надавались неналежної якості або в кількості меншій, ніж позивачем нараховані, відповідачами, у передбаченому ст. ст. 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відтак, встановивши, що відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовилися від послуг, які надавало КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в них виник обов`язок по сплаті наданих послуг. За результатами розгляду справи суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт невиконання відповідачами обов`язку щодо оплати вартості отриманих послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01.12.2016 по 01.01.2024 у розмірі 34 336,46 грн. Разом з тим, ОСОБА_2 в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених вимог. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням клопотання ОСОБА_2 , розглянув питання про застосування позовної давності, проте помилився при її обчисленні. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 2 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020, дію якого неодноразово продовжено. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 дію карантину продовжено до 30 квітня 2023 року, а постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 - до 30 червня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільний кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину». За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. З матеріалів справи вбачається, що з позовом КП «Житомиртеплокомуненерго» звернулося 22 січня 2024 року. Оскільки перебіг позовної давності зупинено пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, починаючи з 02 квітня 2020 року і по даний час, позивачем не пропущено строк позовної давності, тому КП «Житомиртеплокомуненерго» має право на стягнення заборгованості по оплаті наданих відповідачам послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01.12.2016 по 31.03.2017. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення вимоги в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в сумі 4 894,86 грн., тобто по 2 447,43 грн з кожного відповідача. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в сумі 4 894,86 грн., тобто по 2 447,43 грн з кожного відповідача скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги КП «Житомиртеплокомуненерго», то із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно стягнути по 2271,00 грн з кожного судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради задовольнити. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 січня 2025 року скасувати в частині незадоволеної вимоги і ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради залишок заборгованості по сплаті послуг з постачання теплової енергії та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в розмірі 2 447,43 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2271,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради залишок заборгованості по сплаті послуг з постачання теплової енергії та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в розмірі 2 447,43 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2271,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді