Постанова 4852 № 160/28673/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/28673/24 Суддя І інстанції Ремез К.І. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» за 2014-2020 роки. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року позовні вимоги були задоволені. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду або воєнного стану дні додаткових і соціальних відпусток не виплачується. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини з 23.02.2022. Позивач має 2-х неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 . Відповідно до витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 №36 від 23.02.2022 ОСОБА_1 виключена із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак не вирішено питання виплати грошової компенсації за 10 діб не використаних додаткових соціальних відпусток, як одинокій матері та матері двох дітей віком до 15 років за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. Оскільки, на час виключення зі списків особового складу частини позивачу не компенсовано невикористані дні додаткової відпустка як матері, що має 2 неповнолітній дітей до 15 років, вона звернулася 12.05.2023 до командування військової частини НОМЕР_1 із з запитом на інформацію, в якому просила надати інформацію про виплату (або не виплату) їй при звільненні грошової компенсації щодо невиплати грошової компенсації невикористаних додаткових соціальних відпусток, як матері двох дітей віком до 15 років за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. У разі не виплати при звільненні грошової компенсації невикористаних днів додаткових соціальних відпусток, як матері двох дітей віком до 15 років за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, просила провести її нарахування та виплату відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки». Листом від 13.06.2023 №350/179/1/1/57/570/пс Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що пунктом 17 статті 10-1 Законом України №2011-ХІІ про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей в редакції від 23.12.2022 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та інших поважних причин. Позивач, вважаючи невиплату їй грошової компенсації за не використану додаткову відпуску, такою, що порушує її права, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані за період з 2014 по 2020 р. календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону №504/96-ВР. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом №2011. Згідно приписів ст. 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Статтею 10-1 Закону №2011 визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №504/96-ВР, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В той же час, п. 17 - 19 ст. 10-1 Закону №2011 встановлені обмеження щодо реалізації військовослужбовцями права на додаткові відпустки, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) та Законі України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932 ). Статтею 1 Закону №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Приписами ч. 8 ст. 4 Закону №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. При цьому суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. З 2014 по 2020 роки ОСОБА_1 своїм правом на отримання додаткової відпустки не скористалася, у зв`язку з введенням у зазначений період особливого періоду з моменту оголошення мобілізації. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані за період з 2014 по 2020 р. календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону №504/96-ВР , як матері двох дітей віком до 15 років. Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції є законними, обґрунтованими, підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні, оскільки суд повно, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у рішенні суду першої інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі. В повному обсязі постанова складена 20 травня 2025 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя А.О. Коршун