Окрема думка Велика Палата ВС № 668/10895/15-п

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 668/10895/15-п (провадження № 13-33зво24) за заявою ОСОБА_2 про перегляд постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 482 Митного кодексу України (далі - МК України) І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад змісту судових рішень та встановлені обставини

1. У цій справі суди встановили, що відповідно до протоколу про порушення митних правил від 21 липня 2015 року № 0548/50800/15 о 17 год 25 хв у зону митного контролю «Контрольний пункт в`їзду-виїзду «Каланчак» відділу митного оформлення № 1 митного поста «Скадовськ» Херсонської митниці Державної фіскальної служби (далі - Митниця) із вільної економічної зони «Крим» заїхав транспортний засіб марки «AUDI А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , під керуванням громадянина України ОСОБА_2 . Під час контрольно-перевірочних заходів у салоні транспортного засобу працівники Митниці виявили квитки на паром за маршрутом порту «Кавказ» - порт «Крим» від 21 липня 2015 року, з яких один пасажирський квиток № 20905 на ім`я ОСОБА_2 та інший - № 20906 - на автомобіль НОМЕР_1 .

2. Постановою від 09 грудня 2015 року Суворовський районний суд м. Херсона закрив провадження у справі стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не працює, мешканця АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що в його діях немає складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 482 МК України. Транспортний засіб марки «AUDI А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1996 року випуску, кузов № НОМЕР_2 зі всіма комплектуючими, ключ з пультом від транспортного засобу «AUDI А6» та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу суд першої інстанції повернув ОСОБА_2 .

3. Суд першої інстанції закрив провадження у справі, оскільки правопорушення згідно з частиною першою статті 482 МК України, яке ставиться у провину ОСОБА_2 та наведене у протоколі про порушення митних правил, є неконкретизованим, незрозумілим щодо місця, часу та вчинення правопорушення, а також без зазначення об`єктивної та суб`єктивної складових наведеного правопорушення. Під час складення протоколу про порушення митних правил працівники Митниці зробили неправильно висновок про належність транспортного засобу, на якому ОСОБА_2 перетинав кордон України, до товарів та транспортних засобів комерційного призначення. Водночас за порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї передбачена відповідальність за статтею 204-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

4. Постановою від 14 січня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області задовольнив апеляційну скаргу Митниці , скасував постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року. Апеляційний суд прийняв нову постанову, якою ОСОБА_2 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 482 МК України, та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 77 422,50 грн (100 відсотків вартості товарів, транспортних засобів) з конфіскацією транспортного засобу марки «AUDI А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1996 року випуску, кузов № НОМЕР_2 . Апеляційний суд стягнув з ОСОБА_2 на користь держави в особі Митниці плату за зберігання автомобіля у розмірі 0,27 грн. Також цей суд стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

5. Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що переміщуваний транспортний засіб не належить до транспортних засобів комерційного призначення, адже ОСОБА_2 не здійснював платне транспортування осіб та платне чи безоплатне промислове чи комерційне транспортування товарів, а автомобіль ОСОБА_2 належить саме до категорії товару відповідно до пункту 57 частини першої статті 4 МК України.

6. Апеляційний суд визнав доведеним, що дії ОСОБА_2 спрямовані на переміщення товару на материкову частину України поза митним контролем і зазначив, що це відповідає фактичним обставинам, підтвердженим наявними у справі доказами.

7. Отже, перемістивши транспортний засіб особистого користування через державний кордон у тимчасово закритому пункті пропуску в окупованому Криму, а саме поза місцем розташування органу митного контролю та без виконання митних формальностей, ОСОБА_2 вчинив правопорушення, передбачене статтею 482 МК України. Стислий виклад рішення Європейського суду з прав людини

8. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України» («Case of Ganushchak v. Ukraine», заява № 40776/16) установив порушення Україною стосовно ОСОБА_2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, як-от, порушення принципу законності через розбіжності судової практики у застосуванні норми статті 482 МК України: наявність протилежних висновків щодо віднесення транспортних засобів особистого користування до категорії «товарів», визначених цією статтею.

9. З огляду на висновки міжнародної судової установи щодо правомірності втручання у майнові права заявника ЄСПЛ присудив ОСОБА_2 суму у розмірі штрафу, тобто 2 007 євро відшкодування майнової шкоди.

10. ЄСПЛ постановив, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Стислий виклад змісту вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами 11. 28 вересня 2024 року ОСОБА_2 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення судом цієї справи про адміністративне правопорушення (стаття 297-1 КУпАП).

12. Заявник просить скасувати постанову Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року, а провадження у справі закрити у зв`язку з тим, що в його діях немає складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 482 МК України, а постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року залишити в силі. Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами

13. Обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами, ОСОБА_2 посилається на рішення ЄСПЛ від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України», у якому цей Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Згадане рішення набуло статусу остаточного 29 серпня 2024 року.

14. Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні вирішив конфіскувати його транспортний засіб та застосував штраф у розмірі вартості автомобіля (77 422,50 грн, що приблизно становить 3 020 євро на момент події), як це передбачала санкція відповідної статті МК України. ЄСПЛ вважав за доцільне стягнути йому суму у розмірі сплаченого штрафу, тобто 2 007 євро, на відшкодування майнової шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Отже, є відмінність між сумою штрафу у розмірі 77 422,50 грн (приблизно 3 020 євро на момент події), який Апеляційний суд Херсонської області наклав на нього згідно з постановою від 14 січня 2016 року, та сумою, яку ЄСПЛ стягнув як відшкодування майнової шкоди в розмірі 2 007 євро.

15. ЄСПЛ не вирішував будь-яких питань щодо відновлення його майнових прав на конфіскований транспортний засіб. З плином часу, тобто від дати прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 14 січня 2016 року, та станом на дату подання заяви про перегляд за виключними обставинами постанови у справі про адміністративне правопорушення заявник вже не може повернути конфіскований транспортний засіб з метою відновлення його майнових прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, компетентний орган влади України надалі має вирішувати питання про відшкодування заявнику ринкової вартості конфіскованого в незаконний спосіб транспортного засобу.

16. ОСОБА_2 наголосив, що позитивним обов`язком держави в особі Великої Палати Верховного Суду є формування нового правового висновку щодо застосування у спірних правовідносинах правил статті 482 МК України. Позиція інших учасників справи 17. 21 листопада 2024 року Митниця в Херсонській області, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі через систему «Електронний суд» подала заяву, в якій просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року та залишити цю постанову без змін.

18. Митниця стверджувала, що предметом перегляду судових рішень у цій справі є тлумачення поняття «товар» у контексті митного законодавства України. Базуючись на визначеннях, цитованих у пунктах 58, 59, 60 частини першої статті 4 МК України, митне законодавство в поняття «товар» включає будь-які рухомі речі (а отже і транспортні засоби особистого призначення), за винятком лише транспортних засобів комерційного призначення.

19. Відповідно до пункту 6.1. Розділу 6 «Митний Контроль» Загального додатку Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур у редакції станом на 26 червня 1999 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом № 227-V від 05 жовтня 2006 року, усі товари, в тому числі транспортні засоби, які ввозяться на митну територію чи вивозяться з неї, незалежно від того, чи обкладаються вони митами та податками, підлягають митному контролю.

20. Згідно з пунктом 18 Розділу 1 Спеціального додатку J цієї Конвенції резидентам, які повертаються в країну, дозволяється ввозити без сплати ввізних мита та податків особисті речі та транспортні засоби особистого користування, які взяті ними під час виїзду з країни та які є у вільному обігу у цій країні.

21. Наведені приписи містять однозначне визначення, що транспортні засоби особистого користування належать до поняття «товар» у розумінні як національного митного законодавства, так і міжнародного права для цілей митного контролю.

22. Тож автомобіль особистого користування, на якому ОСОБА_2 перетнув державний кордон, є товаром у розумінні статті 482 МК України, а отже у постанові від 14 січня 2016 року у справі № 668/10895/15-п Апеляційний суд Херсонської області правильно встановив наявність у діях заявника складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 482 МК України. ІІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Постановою від 16 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.

24. Постановою від 30 квітня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.

25. Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.

26. ЄСПЛ, урахувавши надані докази, у тому числі пояснення ОСОБА_2 , зазначив, що останній не був власником конфіскованого автомобіля (пункт 15 Рішення), та з огляду на свою прецедентну практику застосував концепцію «майна» і в Рішенні вказав, що таким майном є лише грошові кошти, які заявник мав сплатити як накладений штраф.

27. Будь-яких даних, що ОСОБА_2 мав самостійний інтерес щодо танспортного засобу, Рішення не містить. Таких відомостей не надав і захисник заявника під час розгляду заяви Великою Палатою Верховного Суду.

28. Незважаючи на встановленні наведені у Рішенні ЄСПЛ конвенційні порушення, Велика Палата Верховного Суду зауважила про відмінність справ про порушення частини першої статті 482 МК України, під час розгляду яких Апеляційний суд Херсонської області врахував встановлені фактичні обставини, і застосовував законодавство, яке діяло на той час (Закон України від 19 вересня 2013 року № 584-VII «Про Митний тариф України» 01 січня 2021 року втратив чинність на підставі Закону № 674-ІХ, Закон України від 12 серпня 2014 року «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», постанова Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 «Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року № 424-р «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю»).

29. Звернувшись до Великої Палати Верховного Суду, захисник висунув вимогу про закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, що перебуває поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, тобто просить застосувати не відображений у Рішенні додатковий захід індивідуального характеру.

30. Попри це, міжнародна судова установа не визнавала постанову апеляційного суду про винуватість ОСОБА_2 такою, що в цілому ставить під сумнів результат справи про адміністративне правопорушення, адже за змістом Рішення ЄСПЛ ОСОБА_2 не скаржився на недотримання Україною його права на справедливий суд і погодився, що втручання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції становило саме накладення штрафу в розмірі, еквівалентному вартості конфіскованого автомобіля.

31. Отже, такий додатковий захід індивідуального характеру як повторний розгляд справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 , включаючи поновлення провадження, не може бути застосованим, оскільки визнані ЄСПЛ порушення не ставлять під сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні. IV. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІ

32. З висновком Великої Палати Верховного Суду щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року за виключними обставинами не погоджуюся. Щодо підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій

33. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

34. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

35. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

36. Стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

37. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

39. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

40. Відповідно до статті 297-1 КУпАП заява про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною. Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення судом справи про адміністративне правопорушення.

41. Правові приписи щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

42. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та неодмінністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

43. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) можна виснувати, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

44. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, пункт 249), обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є неодмінним у межах внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. До того ж, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

45. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає обов`язковість ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

46. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

47. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ за потреби надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

48. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

49. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

50. Застосувати restitutio in integrum можна шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

51. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного національного суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

52. Отже, у власному рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про обов`язок відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі.

53. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, може здійснюватися, за умови що ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

54. Відповідно до частини першої статті 482 МК України переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митного органу або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей, або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів, транспортних засобів - безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, транспортних засобів і транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза митним контролем.

55. Системний аналіз МК України дає підстави вважати, що транспортний засіб особистого користування є товаром в розумінні частини першої статті 482 МК України, яка передбачає відповідальність за переміщення товарів поза митним контролем.

56. Аналогічного розуміння дотримується й Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, який у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18 сформулював такий висновок: «З огляду на наведені у МК України дефініції до товарів відносяться будь-які рухомі речі (в тому числі ті, на які поширено режим нерухомої речі), тобто те майно, що може бути переміщено через митний кордон. Винятком є лише транспортні засоби комерційного призначення, на які не поширюється режим товарів у розумінні МК України, що зумовлено тим, що зазначені засоби застосовуються для перевезення товарів/пасажирів через митний кордон та у зв`язку з цим не підлягають обкладенню митом».

57. Застосування закону, як правило, вважається передбачуваним, коли сформована стабільна («усталена») судова практика або висновок Верховного Суду з відповідного питання.

58. У цитованій постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18 суд касаційної інстанції сформував правовий висновок щодо тлумачення поняття товару, зазначивши, що до товарів відносяться будь-які рухомі речі (в тому числі ті, на які поширено режим нерухомої речі), тобто те майно, що може бути переміщено через митний кордон, за винятком транспортних засобів комерційного призначення.

59. ЄСПЛ у рішенні від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України» зазначив, що саме національні органи влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство (пункт 20).

60. Під час оцінки ЄСПЛ стверджуваного порушення сторони погодилися, що накладення штрафу в розмірі еквівалентному вартості конфіскованого автомобіля становило втручання в право ОСОБА_2 щодо мирного володіння майном, тому суд не встановив підстав для іншого висновку (пункт 16 рішення).

61. Встановлюючи порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ констатував, що у цій справі лише грошові кошти, які ОСОБА_2 мав сплатити як накладений штраф, є «майном», оскільки він не був власником конфіскованого автомобіля (пункт 15 рішення).

62. У контексті застосування статті 41 Конвенції до обставин цієї справи ЄСПЛ зазначив, що встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції саме собою становить достатньо справедливу сатисфакцію моральної шкоди, та з огляду на висновки щодо законності втручання в майнові права ОСОБА_2 присудила заявнику відшкодування майнової шкоди у розмірі сплаченого штрафу (пункт 31 рішення).

63. ЄСПЛ у своєму рішенні встановив порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції через невідповідність принципу законності, що полягала у суперечливій судовій практиці. Зокрема, Апеляційний суд Херсонської області в різних справах за подібними фактичними обставинами доходив до протилежних висновків: в одних випадках транспортні засоби особистого користування не вважалися «товарами» у розумінні статті 482 МК України, що призводило до закриття проваджень через відсутність складу правопорушення, тоді як в інших, включно зі справою ОСОБА_2 , такі засоби визнавалися «товарами», що тягло за собою адміністративну відповідальність. Наведена неузгодженість, як зазначив ЄСПЛ, унеможливлювала передбачуваність застосування закону для осіб, що порушувало принцип правової визначеності.

64. Вважаю, що висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульований у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18, відіграє вирішальне значення у подоланні недоліків правозастосування, які були виявлені ЄСПЛ у рішенні від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України». Ці недоліки стосувалися неузгодженості судової практики щодо тлумачення поняття «товару» у контексті статті 482 МК України та її застосування до транспортних засобів особистого користування.

65. Цей висновок базується на системному тлумаченні норм МК України, зокрема пунктів 57-59 частини першої статті 4, які визначають поняття «товарів», «транспортних засобів» та «транспортних засобів комерційного призначення». Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду підкреслив, що виняток із категорії «товарів» стосується лише транспортних засобів комерційного призначення, які призначені для платного чи промислового транспортування. Натомість транспортні засоби особистого користування як рухомі речі підпадають під загальне визначення «товарів» і, відповідно, підлягають митному контролю. Такий підхід узгоджується з нормами міжнародного права, зокрема й Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася, що додатково підтверджує правомірність згаданого висновку.

66. Висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18 встановив єдиний підхід до тлумачення поняття «товару» у митному законодавстві, усуваючи розбіжності, які існували в практиці Апеляційного суду Херсонської області. Це забезпечує передбачуваність застосування статті 482 МК України, що є критично важливим для дотримання принципу законності, передбаченого Конвенцією.

67. Чітке визначення правового статусу транспортних засобів особистого користування як «товарів» дозволяє особам, які перетинають митний кордон, прогнозувати правові наслідки власних дій. Це відповідає вимогам ЄСПЛ щодо доступності, точності та передбачуваності національного законодавства, зазначеним у рішенні ЄСПЛ у справі «Ганущак проти України».

68. Як найвищий суд у системі судоустрою України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду має повноваження забезпечувати сталість і єдність судової практики. Висновок у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18 є обов`язковим для врахування судами першої та апеляційної інстанцій, що мінімізує ризик виникнення подібних розбіжностей у майбутньому.

69. На момент розгляду заяви ОСОБА_2 порушення, виявлені ЄСПЛ, були усунуті завдяки сформованій практиці, закріпленій у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18. Це підтверджує виконання Україною своїх зобов`язань за статтею 46 Конвенції щодо вжиття заходів загального характеру для запобігання повторним порушенням.

70. Згідно зі статтею 297-9 КУпАП за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу Великої Палати Верховного Суду виноситься одна з таких постанов: 1) про повне або часткове задоволення заяви; 2) про відмову у задоволенні заяви.

71. Відповідно до частини другої статті 297-10 КУпАП якщо суд дійшов висновку про повне або часткове задоволення заяви, він має право: 1) скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі; 2) скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову; 3) змінити постанову (постанови).

72. Верховний Суд, безумовно поважаючи рішення ЄСПЛ та прагнучи належно їх виконати, вирішує кожний такий спір, ґрунтуючись на тому, що ця міжнародна судова установа безпосередньо не здійснює перегляду судових рішень національних судів, не маючи таких повноважень, не встановлює обставин у конкретній справі національного суду, не досліджує доказів, не дає тлумачення національному законодавству тощо, а винятково з`ясовує питання дотримання самою Україною як суверенною державою приписів та заборон Конвенції і протоколів до неї.

73. Конвенція передбачає додаткові гарантії захисту прав людини, крім тих, що вже надають держави. ЄСПЛ не може повністю замінити собою відповідну національну владу, інакше він не буде враховувати субсидіарний характер міжнародного механізму гарантій, створених Конвенцією.

74. Саме такий підхід Верховного Суду до оцінки вибору варіантів повного та належного виконання рішення ЄСПЛ відповідатиме і його практиці. Згідно з такою практикою держава-учасниця у справі в принципі вільна вибирати засоби, за допомогою яких виконуватиме рішення, у якому Суд встановив порушення. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов`язану з головним зобов`язанням Договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи («Папаміхалопулос та інші проти Греції» (стаття 50), 1995, параграф 34).

75. Аналогічну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц (пункти 125-127).

76. У справі «Ганущак проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через невідповідність принципу законності, спричинену неузгодженою судовою практикою щодо тлумачення поняття «товару» у контексті статті 482 МК України. Це рішення є підставою для перегляду оскаржуваної постанови Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року за виключними обставинами, а також постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року.

77. Звернувшись до Великої Палати Верховного Суду, заявник вимагає повторного перегляду справи за екстраординарною процедурою.

78. ЄСПЛ констатував, що неузгодженість судової практики Апеляційного суду Херсонської області, яка полягала у викладі протилежних висновках щодо кваліфікації транспортних засобів особистого користування як «товарів» у розумінні статті 482 МК України, підірвала передбачуваність застосування закону, чим порушила принцип правової визначеності. Зокрема, у кількох справах апеляційний суд закривав провадження, вважаючи, що такі транспортні засоби не є товарами, тоді як у справі ОСОБА_2 дійшов протилежного висновку, визнавши його винним.

79. Постановою від 09 грудня 2015 року Суворовський районний суд м. Херсона закрив провадження у цій справі через відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 482 МК України.

80. Вважаю, що цей висновок ґрунтувався на помилковому тлумаченні правил МК України. Суд першої інстанції вважав, що транспортний засіб особистого користування не є товаром, а також акцентував на неконкретизованості обвинувачення щодо місця, часу та обставин вчинення правопорушення.

81. Постановою від 14 січня 2016 року Апеляційний суд Херсонської області, якою скасував рішення суду першої інстанції та визнав ОСОБА_2 винним, правильно визначив транспортний засіб особистого користування як «товар» у розумінні пункту 57 частини першої статті 4 МК України. Ця кваліфікація узгоджується з правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18. Проте мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить достатнього і розумного обґрунтування щодо відхилення від попередньої практики апеляційного суду в аналогічних справах, що, як встановив ЄСПЛ, що спричинило порушення принципу правової визначеності.

82. На мою думку, неузгодженість судової практики, виявлена ЄСПЛ, вплинула на законність і обґрунтованість обох судових рішень - як суду першої інстанції, так і апеляційного суду. Постанова Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року містить помилкове тлумачення норм МК України, що призвело до неправильного висновку про відсутність складу правопорушення. Однак постанова Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року, хоча й правильно кваліфікувала дії заявника, не усунула проблему непередбачуваності застосування закону через відсутність чіткого обґрунтування та врахування суперечливої практики.

83. Заявник, звертаючись до Великої Палати Верховного Суду, стверджував, що рішення ЄСПЛ не забезпечило повного відновлення його прав, зокрема через конфіскацію транспортного засобу та накладення штрафу, які він вважає непропорційними. ОСОБА_2 просив скасувати постанову Апеляційного суду, закрити провадження у справі, а також залишити в силі постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року.

84. Доводи заявника є частково обґрунтованими, оскільки порушення, встановлене ЄСПЛ, вимагає перегляду справи для забезпечення її розгляду в умовах правової визначеності та з урахуванням усталеної судової практики.

85. Зміна мотивувальної частини постанови Апеляційного суду Херсонської області не є адекватними заходами для виконання рішення ЄСПЛ, оскільки не забезпечує перегляду судової практики та не дозволяє усунути наслідки її неузгодженості, виявленої ЄСПЛ.

86. Для усунення порушення, встановленого ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду мала б скасувати постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року та Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року, а як наслідок, відновити національне провадження у цій справі.

87. Переконаний, що це сприяло б досягненню мети відновлення попереднього юридичного стану заявника (restitutio in integrum) настільки, наскільки це можливо. Щодо належного і правомірного результату завершення провадження у цій справі

88. Через скасування постановлених у цій справі судових рішень Велика Палата Верховного Суду мала відновити національне провадженні у ній та перейти до вибору належного і правомірного результату вирішення у питанні руху, у зв`язку з чим підлягають застосуванню такі приписи законодавства.

89. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

90. Відповідно до частини першої статті 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

91. Згідно з частиною першою статті 466 МК України адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України.

92. Провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина перша статті 487 МК України).

93. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративних стягнень.

94. Відповідно до частини другої статті 522 МК України справи про порушення митних правил, передбачені статтею 482 цього Кодексу, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями).

95. Якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі розгляду судами (суддями) справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень (частина друга статті 467 МК України у редакції, чинній на час розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності).

96. З урахуванням рішення ЄСПЛ від 29 серпня 2024 року у справі «Ганущак проти України», яке встановило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через неузгодженість і суперечливість судової практики щодо тлумачення поняття «товару» у контексті статті 482 МК України, вважаю, що перегляд цієї справи має враховувати необхідність забезпечення принципу правової визначеності та відновлення прав заявника відповідно до принципу restitutio in integrum.

97. На мою думку, з врахуванням наведених норм права єдиним прийнятним варіантом завершення національного провадження у цій справі буде закриття такого провадження Великою Палатою Верховного Суду.

98. Вирішальним аспектом для закриття провадження у цій справі є закінчення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого статтею 467 МК України у взаємозв`язку з пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП.

99. У цій справі митні органи зафіксували правопорушення, за яке притягнули ОСОБА_2 до відповідальності, 21 липня 2015 року, коли він перетнув митний кордон на транспортному засобі в зоні митного контролю «Контрольний пункт в`їзду-виїзду «Каланчак». Відповідно шестимісячний строк для накладення адміністративного стягнення закінчився 21 січня 2016 року. Апеляційний суд Херсонської області прийняв постанову від 14 січня 2016 року в межах цього строку.

100. Проте, відповідно до висновків, викладених у попередньому розділі окремої думки, Велика Палата Верховного Суду мала б скасувати постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року та Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року.

101. На момент ухвалення Великою Палатою Верховного Суду у цій справі постанови (30 квітня 2025 року) строк для накладення адміністративного стягнення сплинув. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП закінчення строків накладення адміністративного стягнення є підставою для закриття провадження у справі. Оскільки повторний розгляд справи з накладенням стягнення неможливий через процесуальні обмеження, Велика Палата Верховного Суду повинна була закрити провадження у справі.

102. До того ж, ЄСПЛ у рішенні у справі «Ганущак проти України» зазначив, що неузгодженість судової практики призвела до непередбачуваності застосування статті 482 МК України, що порушило право заявника на мирне володіння майном. У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 260/1385/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду сформулював правовий висновок, який усуває цю неузгодженість, підтверджуючи, що транспортні засоби особистого користування є товарами у розумінні МК України. Проте на момент ухвалення судових рішень першої та апеляційної інстанцій у цій справі така практика ще не була усталеною, що спричинило порушення, встановлене ЄСПЛ.

103. Виконання рішення ЄСПЛ у частині виплати відшкодування (89 729,16 грн, еквівалент 2 007 євро) було здійснено 25 жовтня 2024 року, що підтверджує виконання Україною своїх зобов`язань щодо компенсації майнової шкоди. Проте, враховуючи конфіскацію транспортного засобу, яка не була предметом компенсації у рішенні ЄСПЛ, закриття провадження у справі є неодмінним кроком для забезпечення повного відновлення прав заявника.

104. Тому помилковим є висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що вимога про закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення перебуває поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, тобто заявник просить застосувати не відображений у Рішенні ЄСПЛ додатковий захід індивідуального характеру.

105. Закриття провадження у цій справі з міркувань давності є належним заходом індивідуального характеру для виконання рішення ЄСПЛ, оскільки воно усуває наслідки порушення, встановленого міжнародною судовою установою, та відповідає принципу restitutio in integrum. Щодо інших доводів постанови Великої Палати Верховного Суду

106. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ЄСПЛ визнав «майном» лише кошти, сплачені як штраф, оскільки ОСОБА_2 не був власником конфіскованого автомобіля, і це обмежує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише штрафом.

107. Проте, такий підхід Великої Палати Верховного Суду є надмірно звуженим і не відповідає усталеній практиці ЄСПЛ щодо тлумачення поняття «майно» у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

108. Той факт, що національне законодавство держави не визнає певний інтерес як «право» або навіть «право власності», не обов`язково перешкоджає тому, щоб цей інтерес, за певних обставин, розглядався як «майно» у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У цьому випадку час, що минув, мав наслідком надання заявнику майнового права на мирне користування будинком, яке було достатньо встановленим та вагомим, щоб вважатися «майном» у значенні правила, висловленого в першому реченні статті 1 Протоколу № 1, яке, таким чином, застосовується до скарги, що розглядається (рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03, параграф 76) та від 29 березня 2010 року у справі «Депаль проти Франції» (Depalle v. France, заява № 34044/02, параграф 68)).

109. Висновок ЄСПЛ про те, що ОСОБА_2 не був власником автомобіля, не виключає порушення його майнових прав, оскільки стаття 1 Першого протоколу до Конвенції захищає не лише право власності, а й «мирне володіння майном», що включає законне користування майном. ОСОБА_2 використовував транспортний засіб як особа, що має законне право на нього, що підтверджується фактом накладення на нього адміністративної відповідальності за переміщення цього транспортного засобу. Конфіскація автомобіля, навіть якщо він не належав ОСОБА_2 , становила втручання в його майнові інтереси, оскільки вплинула на його можливість користуватися цим майном.

110. Посилання Великої Палати Верховного Суду на чинне на момент розгляду законодавство не спростовує порушення, встановленого ЄСПЛ, яке полягало у неузгодженій судовій практиці, а не у неправильному застосуванні конкретних норм. ЄСПЛ у пункті 26 рішення у справі «Ганущак проти України» зауважив, що суперечливі висновки Апеляційного суду Херсонської області щодо кваліфікації транспортних засобів особистого користування як «товарів» у розумінні статті 482 МК України підірвали передбачуваність застосування закону.

111. Наголошую, що ця неузгодженість не залежить від нормативної бази, а є наслідком неоднакового тлумачення судами одних і тих самих приписів МК України. Згадані Великою Палатою Верховного Суду нормативні акти (Закон України від 19 вересня 2013 року № 584-VII «Про Митний тариф України» 01 січня 2021 року втратив чинність на підставі Закону № 674-ІХ, Закон України від 12 серпня 2014 року «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», постанова Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 «Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року № 424-р «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю») не стосуються безпосередньо тлумачення поняття «товару» у статті 482 МК України, а регулюють інші аспекти митних процедур чи порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України. Тому посилання на ці акти не усуває порушення правової визначеності, яке має бути виправлене шляхом перегляду справи.

112. Твердження Великої Палати Верховного Суду про те, що ЄСПЛ не ставив під сумнів результат справи, є помилковим, оскільки порушення принципу правової визначеності, встановлене ЄСПЛ, безпосередньо вплинуло на законність оскаржуваної постанови. ЄСПЛ у пункті 25 рішення у справі «Ганущак проти України» зазначив, що заявник не мав можливості усунути двозначність у судовій практиці, оскільки постанова апеляційного суду була остаточною і не підлягала оскарженню. Це свідчить про процесуальний недолік, який обмежив право заявника на справедливий розгляд, навіть якщо він прямо не скаржився на порушення статті 6 Конвенції. V. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРА ОКРЕМОЇ ДУМКИ

113. Ураховуючи, що недотримання принципу правової визначеності вплинуло на законність судових рішень, а також те, що строк для накладення адміністративного стягнення сплив, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б задовольнити заяву ОСОБА_2 про перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення за виключними обставинами, скасувати постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 09 грудня 2015 року та Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2016 року, а також закрити провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП. Суддя ОСОБА_1