Постанова Велика Палата ВС № 360/773/14-ц(360/773/13-ц)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року місто Київ справа № 360/773/14-ц (№ 360/773/13-ц) провадження № 14-27свц26 Велика Палата Верховного Суду у складі: Головуючого судді-доповідача Погрібного С. О., суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., за секретаря судового засідання Затики Д. А., за участю: прокурора - Василенко Н. В., представників заявниці - адвокатів Кульчицького Н. С., Кульчицької А. Б., розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц, ухвали Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року у справі за позовом прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, правонаступниками якого є Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Бородянська селищна рада,до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, УСТАНОВИЛА: Вступ

1. Заявниця звернулася із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у цій справі, в якій вона є відповідачкою, після ухвалення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення за її зверненням з покликанням на таке.

2. За результатами розгляду цього спору національні суди задовольнили позов прокурора, визнали недійсними державні акти та витребували спірну земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави.

3. ЄСПЛ в результаті розгляду звернення заявниці встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

4. Основним висновком ЄСПЛ є те, що втручання у майнові права заявниці, крім того, що викликало сумніви стосовно його законності, поклало на неї непропорційний тягар.

5. ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував уряду України забезпечити належними засобами та протягом розумного терміну повне повернення заявниці права власності на витребувану земельну ділянку або надати відшкодування у грошовій формі чи право власності на рівнозначне майно.

6. Урахувавши обставини, які встановили національні суди, та сформульовані міркування ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що усі судові рішення, ухвалені у цій справі за результатами вирішення спору по суті, безумовно підлягають скасуванню з відновленням національного провадження.

7. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи варіант власного рішення, який би максимально враховував інтереси сторін і вимоги матеріального та процесуального закону України, зокрема, приписів статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), взявши до уваги, що у цій справі з метою належного виконання рішення ЄСПЛ потрібно встановити та оцінити нові обставини, дійшла переконання, що ця справа має бути неодмінно передана на новий розгляд до суду першої інстанції як єдино повноважного з урахуванням усіх обставин. У такому висновку Велика Палата Верховного Суду діє в процесуальних межах, визначених для неї як суду касаційної інстанції, а також враховує субсидіарний характер міжнародного механізму реалізації гарантій, створених Конвенцією. І. ФАБУЛА СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача

8. Прокурор Бородянського району Київської області (далі - прокурор), представляючи інтереси держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнення вимог просив: - визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 249172 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221084500:08:003:0021, площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Бородянського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_2 29 серпня 2008 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832400267, та скасувати право власності на зазначену земельну ділянку; - визнати недійсним державний акт серії ПЛ № 056692 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221084500:08:003:0256, площею 28 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Бородянського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_1 12 грудня 2008 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832400467, та скасувати право власності на зазначену земельну ділянку; - витребувати на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.

9. Прокурор обґрунтовував пред`явлений позов тим, що розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 11 квітня 2008 року № 545 надано дозвіл ста дев`ятьом громадянам, однією з яких є відповідачка ОСОБА_2 , на оформлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2 га кожному у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Майданівської сільської ради Бородянського району за межами населеного пункту. На підставі цього розпорядження Приватне підприємство «Меридіан» розробило проєкт землеустрою, який затверджено розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 23 липня 2008 року № 1242.

10. За наслідками проведеної у 2008 році перевірки встановлено, що певні громадяни, яким передавалися у власність зазначені земельні ділянки, не зверталися до Бородянської районної державної адміністрації із заявами щодо виділення їм у власність земельних ділянок, а деякі зробили це за винагороду, у зв`язку із чим постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року у справі № 2а-221/10 визнано незаконними та скасовано розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 11 квітня 2008 року № 545 та від 23 липня 2008 року № 1242.

11. Перевіркою, проведеною прокуратурою Бородянського району на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 25 листопада 2013 року № 134, також встановлено, що на підставі розпорядження від 23 липня 2008 року № 1242 ста дев`яти громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки на території Майданівської сільської ради Бородянського району, зокрема й відповідачці ОСОБА_2 видано державний акт, серія ЯЖ № 249172, на право власності на земельну ділянку площею 2 га, розташовану на території Майданівської сільської ради Бородянського району, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

12. Прокурор наголошував, що на момент проведення первісної перевірки та розгляду адміністративного позову в суді не було відомо про видачу ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку. Тож після скасування судом розпоряджень Бородянської районної державної адміністрації земельні ділянки не перейшли до земель запасу Майданівської сільської ради Бородянського району, а залишилися у власності громадян, що призвело до порушення інтересів держави та принципів регулювання земельних відносин в Україні, визначених у статті 14 Конституції України та статті 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

13. Надалі на підставі договорів купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 відчужили земельні ділянки площею по 2 га кожна, а разом загальною площею 28 га ОСОБА_1 . На підставі зазначених договорів їй виготовлено та видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 28 га, кадастровий номер 3221084500:08:003:0256.

14. Правовою підставою позову прокурор визначив, зокрема, приписи статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та частини першої статті 388 цього Кодексу [пункт 1 цієї частини], згідно з якою якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Стислий виклад заперечень інших учасників справи

15. ОСОБА_1 заперечувала проти позову, посилаючись на те, що прокурор не надав доказів на підтвердження неправомірності її дій під час придбання спірної земельної ділянки. Також вважала, що прокурор пропустив позовну давність, адже оскаржувані державні акти видані ще в 2008 році. Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

16. Рішенням від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц Бородянський районний суд Київської області позов задовольнив. Суд визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 249172 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221084500:08:003:0021, площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Бородянського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_2 29 серпня 2008 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832400267, та скасував його державну реєстрацію. Визнав недійсним державний акт серії ПЛ № 056692 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221084500:08:003:0256, площею 28,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Бородянського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_1 12 грудня 2008 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832400467, та скасував його державну реєстрацію. Суд витребував на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 3221084500:08:003:0256, площею 28,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Майданівської сільської ради Бородянського району Київської області. Здійснив розподіл судових витрат.

17. Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що оскільки розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 11 квітня 2008 року № 545 та від 23 липня 2008 року № 1242, які були підставою для видачі відповідачці ОСОБА_2 державного акта на право власності на землю, скасовані, то, відповідно, є підстави для визнання цього державного акта недійсним.

18. З огляду на те, що громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та відповідачка ОСОБА_2 незаконно набули права власності на спірні земельні ділянки, вони не мали права їх відчужувати за договорами купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року відповідачці ОСОБА_1 .

19. Ураховуючи, що земельні ділянки вибули із власності держави з порушенням чинного законодавства і ОСОБА_1 незаконно набула права на них, суд задовольнив інші вимоги позову про визнання недійсним державного акта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , скасування його державної реєстрації та витребування спірної земельної ділянки на користь держави з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 .

20. Суд першої інстанції керувався статтею 387 та частиною третьою статті 388 ЦК України, за змістом якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

21. Ухвалою від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц Апеляційний суд Київської області відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року залишив без змін.

22. Суд апеляційної інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що земельні ділянки вибули із власності держави з порушенням чинного законодавства, а ОСОБА_1 незаконно набула права на них. Відповідачі ці обставини не спростували належними та допустимими доказами.

23. Судові рішення стосовно таких громадян, як ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , в яких встановлено неправомірність набуття ними спірних земельних ділянок, набрали законної сили.

24. Суд відхилив доводи апеляційної скарги про пропуск позовної давності, зазначивши, що лише під час здійснення перевірки в 2013 році встановлено факт відчуження спірної земельної ділянки.

25. Суд апеляційної інстанції також мотивував власне рішення посиланнями на статтю 387 та частину третю статті 388 ЦК України. Стислий виклад змісту рішень суду касаційної інстанції

26. Ухвалою від 12 серпня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року залишив без змін.

27. Суд касаційної інстанції обґрунтовував зазначене судове рішення тим, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не порушили норм процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують. Стислий виклад змісту рішення ЄСПЛ

28. Рішенням від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 9953/16, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

29. Це рішення набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року.

30. ЄСПЛ, враховуючи, що у цій справі відбулося втручання у право власності заявниці, розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес та чи було пропорційним.

31. В оцінці питання законності ЄСПЛ зазначив, що у своїх рішеннях національні суди посилалися на статтю 387 та, зокрема, на частину третю статті 388 ЦК України як на підставу для задоволення позову прокурора про визнання права власності заявниці недійсним.

32. ЄСПЛ вважав, що не було підстав для застосування статті 387 ЦК України, яка стосується ситуацій незаконного заволодіння майном, адже національні суди не встановили, а Уряд також не припускав, що заявниця була якимось чином причетна до ситуації щодо виділення відповідних земельних ділянок.

33. Стосовно частини третьої статті 388 ЦК України, яка стосується витребування майна у добросовісного набувача, котрий отримав це майно безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, то ЄСПЛ вважав її застосовність явно сумнівною, оскільки заявниця придбала спірну землю за договорами купівлі-продажу, тобто не безвідплатно. Проте національні суди не зазначали інших частин цієї статті, які могли б слугувати підставою для визнання права власності заявниці недійсним.

34. В аспекті законності ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні суди не надали відповідь на аргумент ОСОБА_1 про те, що не було підстав, визначених у статті 140 ЗК України, для визнання недійсним її права власності на земельну ділянку.

35. До того ж, на переконання ЄСПЛ, ще одним елементом у контексті законності, який не можна ігнорувати у цій справі, є застосування встановленої законом позовної давності. Прокурор стверджував, і національні суди погодилися, що початковою датою був 2013 рік, коли прокурор провів другу перевірку щодо виділення земельних ділянок Бородянською районною державною адміністрацією. Натомість у постанові про проведення цієї перевірки зазначено, що під час первісної перевірки та розгляду позову в суді, тобто у 2008 та 2010 роках, не було встановлено відомостей щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки приватним особам, хоча такі державні акти були видані невдовзі після видання розпоряджень про виділення земельних ділянок (липень та грудень 2008 року). ЄСПЛ врахував той факт, що у надалі ініційованому прокурором провадженні проти заявниці щодо інших земельних ділянок суди відмовили в задоволенні позову прокурора, встановивши, що він пропустив позовну давність, яка мала обчислюватися з 2008 року.

36. Використаний же національними судами у цій справі підхід щодо застосування встановленої законом позовної давності, за висновками ЄСПЛ, викликає сумніви щодо його обґрунтованості та сумісності з принципом юридичної визначеності.

37. Стосовно питання законної мети, то ЄСПЛ виснував, що відновлення державою права власності на незаконно відчужену земельну ділянку може бути виправданою підставою для позбавлення власності і що належне управління земельним фондом, яке служить інтересам суспільства та відповідної місцевої громади, становить мету в суспільних інтересах у розумінні пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Втім, з огляду на наведені серйозні сумніви щодо законності відповідного втручання, наявність фактичного суспільного інтересу, здатного виправдати скасування права власності заявниці, ЄСПЛ також вважав сумнівним.

38. Надаючи оцінку пропорційності втручання, ЄСПЛ врахував версію подій прокурора (хоча вона й не встановлена в остаточних рішеннях), який покликався на те, що відповідні земельні ділянки спочатку вибули з державної власності шахрайським шляхом. Це негативно вплинуло не лише на заявницю як останнього добросовісного власника, а, можливо, й на осіб, на ім`я яких земля була спочатку приватизована. На думку ЄСПЛ, саме держава мала передусім забезпечити дотримання чинного порядку приватизації землі, а згодом, коли було виявлено можливі правопорушення, забезпечити притягнення винних осіб до відповідальності, зокрема стосовно можливої цивільної відповідальності за збитки, завдані державі. Оскільки не було вжито ефективних кроків у цьому напрямку, то останній добросовісний власник, найімовірніше, не зможе встановити винних осіб, щоб отримати від них відшкодування шкоди, тож виникають сумніви щодо пропорційності втручання держави у майнові права добросовісного власника. До того ж перспектива отримання заявницею повного відшкодування шкоди в розумні строки шляхом подання позову проти продавців - стосовно особистості та ролі яких, вочевидь, також існували сумніви - також була малоймовірною та вкрай невизначеною.

39. З наведених підстав ЄСПЛ не вважав виправданим вимагати від заявниці подання позову до суду проти первинних власників зазначеної землі задля отримання відшкодування шкоди, а тому виснував, що втручання у майнові права заявниці не можна вважати пропорційним заходом.

40. З огляду на викладене ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявниці, крім того, що викликало сумніви стосовно його законності, поклало на неї непропорційний тягар, а тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

41. ЄСПЛ вважав, що заявниця має бути поставлена, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вона б перебувала, якби порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було, у спосіб повного повернення заявниці права власності на витребувану земельну ділянку (шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо, або іншими засобами). Якщо це неможливо, держава-відповідач повинна надати відшкодування у грошовій формі або надати рівнозначне майно. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

42. ОСОБА_1 24 березня 2026 року подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц, ухвали Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.

43. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2025 року, яке набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року, у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 9953/16, у якому встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про право на мирне володіння майном, яке було допущене під час розгляду справи; у цьому рішенні наголошено на потребі повного відновлення її прав на спірну землю, зокрема, шляхом поновлення національного провадження.

44. Заявниця просить скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року (провадження № 6-8991св15) та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

45. Від інших учасників справи заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшли. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

46. Заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 24 березня 2026 року.

47. Ухвалою від 27 березня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за виключними обставинами; у порядку процесуального правонаступництва замінив Головне управління Держземагентства у Київській області на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області; витребував у Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2025 року, яке набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року, у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine, заява № 9953/16); витребував з Бородянського районного суду Київської області матеріали справи № 360/773/14-ц; призначив справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 11 год 00 хв 13 травня 2026 року.

48. З Бородянського районного суду Київської області 06 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 360/773/14-ц.

49. Міністерство юстиції України 10 квітня 2026 року надало суду копію зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

50. Ухвалою від 13 травня 2026 року Велика Палата Верховного Суду залучила до участі у справі Бородянську селищну раду як правонаступника в частині вимог Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про витребування земельної ділянки.

51. У зв`язку із залученням нового учасника до розгляду справи та потребою його повідомлення розгляд справи відкладено на 10 червня 2026 року.

52. У судовому засіданні представники заявниці просили задовольнити заяву, а прокурор просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 та залишити в силі судові рішення, про перегляд яких подано заяву.

53. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належно.

54. За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належно повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

55. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи заявниці, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Застосовні норми права

56. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

57. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

58. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

59. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. У статті 46 Конвенції зазначено про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

60. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

61. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ визначені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

62. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

63. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

64. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

65. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

66. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

67. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

68. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, визначені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

69. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті їх наявність не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, визначеної законодавством.

70. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати, особливо тоді: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

71. У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного національного суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

72. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо зазначити про неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, або із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник. Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та меж такого перегляду

73. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом.

74. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

75. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

76. Тож розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

77. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

78. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

79. До того ж Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

80. Такими ж повноваженнями не наділений і ЄСПЛ. Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Щодо наявності підстав для скасування судових рішень національних судів

81. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

82. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

83. У рішенні від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року, ухвалене за результатами розгляду заяви № 9953/16, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

84. Такий висновок ЄСПЛ зробив, оцінивши, чи було втручання у право власності ОСОБА_1 законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

85. Оцінюючи законність втручання, ЄСПЛ звернув увагу на те, що у своїх рішеннях національні суди посилалися на статтю 387 та, зокрема, на частину третю статті 388 ЦК України. Втім підстав для застосування статті 387 ЦК України, яка стосується незаконного заволодіння майном, не було, адже національні суди не встановили, що заявниця причетна до ситуації навколо виділення земельних ділянок. Частина третя статті 388 ЦК України не є застосовною, оскільки заявниця придбала спірну землю за договорами купівлі-продажу, тобто не безвідплатно. Інших правових підстав для визнання права власності заявниці недійсним національні суди не зазначили.

86. Також у контексті законності втручання ЄСПЛ зауважив, що використаний національними судами підхід щодо застосування встановленої законом позовної давності викликає сумніви щодо його обґрунтованості та сумісності з принципом юридичної визначеності.

87. Стосовно питання законної мети ЄСПЛ виснував, що з огляду на серйозні сумніви щодо законності відповідного втручання наявність фактичного суспільного інтересу, здатного виправдати скасування права власності ОСОБА_1 , також є сумнівним.

88. В оцінці пропорційності втручання ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у право власності заявниці поклало на неї непропорційний тягар, адже останній добросовісний власник, найімовірніше, не зможе встановити винних осіб, щоб отримати від них відшкодування шкоди, тому перспектива отримання ОСОБА_1 повного відшкодування шкоди в розумні строки шляхом подання позову проти продавців - стосовно особистості та ролі яких, вочевидь, існували сумніви - є малоймовірною та вкрай невизначеною.

89. З урахуванням своїх висновків у цій справі ЄСПЛ констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та вважав, що держава-відповідач повинна забезпечити належними засобами та протягом розумного терміну, повне повернення ОСОБА_1 права власності на витребувану земельну ділянку або надати відшкодування у грошовій формі чи право власності на рівнозначне майно.

90. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що предметом спору є визнання недійсними державних актів та витребування земельної ділянки.

91. Суд першої інстанції задовольнив позов, а суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили це рішення без змін.

92. Земельні ділянки, про які йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

93. Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12 листопада 2013 року у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).

94. Згідно з практикою ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить правилам статті 1 Першого протоколу, водночас воно має бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).

95. У справі, рішення у якій переглядає Велика Палата Верховного Суду, національні суди вирішили спір, який стосувався втручання у право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, проте жодна національна судова інстанція не аналізувала питання щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що й призвело до встановлення ЄСПЛ порушень міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи національними судами, а саме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

96. Характер установлених ЄСПЛ порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які й лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставить під сумнів результат такого судового розгляду.

97. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованою заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), що ухвалене за результатами розгляду заяви № 9953/16, яке набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року та в якому наголошено на обов`язку держави України забезпечити належними засобами та у розумні строки повне відновлення права власності заявниці на витребувану земельну ділянку (шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо, або іншими засобами [надати відшкодування у грошовій формі чи право власності на рівнозначне майно]).

98. Заявниця вважає, що найбільш відповідним заходом індивідуального характеру для відновлення її становища, що було до моменту порушення Конвенції, встановленого рішенням ЄСПЛ, є перегляд за виключними обставинами та скасування постановлених за наслідками вирішення цього спору по суті судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

99. Під час розгляду заяви жоден з учасників справи не стверджував про те, що повторний розгляд справи матиме явно непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata.

100. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Щодо можливості ухвалення власного рішення по суті спору

101. Вирішуючи питання про можливість ухвалення власного судового рішення з урахуванням встановлених ЄСПЛ порушень, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.

102. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якої констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

103. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) визначене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

104. Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

105. Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

106. Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої недбалості. Але потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року у справі «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 140).

107. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ у разі скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), № 29979/04).

108. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

109. Тож лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

110. Водночас, як зазначено вище, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі не досліджували питання щодо законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання зі суспільними інтересами.

111. Ці обставини є визначальними для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішенні від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), заява № 9953/16, що набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року.

112. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень дає підстави стверджувати, що правильність вирішення справи потребує встановлення певних обставин і перевірки доказів, якими ці обставини підтверджуються, що є за межами повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка як суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої або апеляційної інстанції чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того або іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

113. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц наголошено на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

114. Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з`ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

115. Відповідно до змісту частини третьої статті 411 ЦПК України однією з безумовних підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, у разі недослідження судом доказів.

116. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

117. На підставі системного аналізу статей 400 та 411 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вона як суд касаційної інстанції не наділена повноваженнями ухвалити у цій справі власне судове рішення щодо вирішення цього спору по суті сформульованих вимог, адже позбавлена можливості дослідити та надати оцінку законності й пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, а також співвідношенню такого втручання із суспільними інтересами, оскільки це вимагає встановлення обставин та оцінки доказів.

118. Такий висновок ґрунтується на тому, що виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належить суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.

119. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, за задумом законодавця, не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.

120. Особливості здійснення провадження за виключними обставинами не надають Великій Палаті Верховного Суду додаткових повноважень, оскільки воно здійснюється за правилами касаційного провадження, що чітко та безальтернативно зазначено в частині другій статті 429 ЦПК України.

121. Тож якщо касаційний суд вдаватиметься до встановлення та оцінки обставин, то він істотно порушуватиме процесуальні норми та діятиме не як «суд, встановлений законом».

122. Такий підхід є доволі усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, зокрема, застосований у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 2-23/2008, від 27 березня 2024 року у справі № 2-777/11 та від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц та інших.

123. Верховний Суд, безумовно поважаючи рішення ЄСПЛ та прагнучи належно їх виконати, вирішує кожний такий спір, ґрунтуючись на тому, що ця міжнародна судова установа безпосередньо не здійснює перегляду судових рішень національних судів, не маючи таких повноважень, не встановлює обставин у конкретній справі національного суду, не досліджує доказів, не дає тлумачення національному законодавству тощо, а винятково з`ясовує питання дотримання самою Україною як суверенною державою приписів та заборон Конвенції і протоколів до неї.

124. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що Конвенція передбачає додаткові гарантії захисту прав людини, крім тих, що вже надають держави. ЄСПЛ не може повністю замінити собою відповідну національну владу, інакше він не буде враховувати субсидіарний характер міжнародного механізму гарантій, створених Конвенцією.

125. Саме такий підхід Верховного Суду до оцінки вибору варіантів повного та належного виконання рішення ЄСПЛ відповідатиме і його практиці. Згідно з такою практикою держава-учасниця у справі в принципі вільна вибирати засоби, за допомогою яких виконуватиме рішення, у якому ЄСПЛ встановив порушення. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов`язану з головним зобов`язанням договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи («Папаміхалопулос та інші проти Греції» (стаття 50), 1995, § 34).

126. Також у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)» ЄСПЛ наголосив, що держава-відповідач залишається вільною обирати засоби, за допомогою яких вона виконає своє зобов`язання, щоб поставити заявника, наскільки це можливо, у становище, в якому він би перебував, якби вимоги Конвенції не були ігноровані, за умови, що такі засоби сумісні з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ, та з правами захисту.

127. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що заявниця просила переглянути за виключними обставинами судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій, скасувати їх та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Втім, оскільки суди у цій справі взагалі не досліджували питання дотримання всіх критеріїв згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а метою позову є втручання у право власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, то без скасування судових рішень судів усіх інстанцій неможливо відновити права заявниці, бо, як уже відзначено, Велика Палата Верховного Суду як суд права не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.

128. Отже, порушення, констатовані ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд першої інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів. щодо законності та пропорційності втручання

129. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 04 грудня 2025 року, яке набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року, у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine, заява № 9953/16), і дослідити питання законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами.

130. У контексті оцінки законності втручання Велика Палата Верховного Суду як суд оцінки права зауважує, що підставою позову прокурор визначив статтю 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та частину першу статті 388 цього Кодексу [фактично пункт 1 цієї частини, хоч прямо цей пункт не зазначив], згідно з якою якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

131. Натомість суди першої та апеляційної інстанцій керувалися статтею 387 та частиною третьою статті 388 ЦК України, яка визначає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Водночас ОСОБА_1 придбала земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, тобто набула спірне майно не безвідплатно, тому частина третя статті 388 ЦК України помилково застосована судами першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не звернув уваги на неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права.

132. Тож суд першої інстанції насамперед повинен правильно визначити правову підставу вирішення спору про витребування земельної ділянки, а для цього, діючи як суд факту, має встановити характер набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме чи є вона добросовісною набувачкою, чи все ж набула право на майно, діючи недобросовісно. Ця обставина є вирішальною, адже від цього залежить подальша правова кваліфікація. щодо оцінки добросовісності набуття майна

133. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що факторами, з якими закон пов`язує можливість віндикації майна, є добросовісність (недобросовісність) набувача майна та наявність обставин, за яких витребування можливе також у добросовісного набувача.

134. Кожен із цих факторів досліджується послідовно стосовно кожного набувача у ланцюгу набувачів, якщо про існування відповідних обставин стверджує сторона, яка несе тягар їх доведення (пункти 10.79, 10.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21).

135. До того ж стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном лише тієї особи, яка добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з володіння якої майно витребовується. щодо оцінки пропорційності втручання та відповідності такого втручання суспільним інтересам

136. Якщо ж суд факту, встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зробить висновок про наявність у національному законодавстві законної підстави для витребування майна, то йому надалі потрібно дослідити та навести належне обґрунтування того, чи відповідатиме втручання у право ОСОБА_1 на спірне майно суспільним інтересам та чи буде воно пропорційним. щодо позовної давності

137. У разі, якщо повноважний національний суд, дослідивши питання щодо законності та пропорційності втручання й співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, дійде переконання, що право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не було порушене, та все ж таки є підстави для задоволення позову прокурора, тоді суд має надати відповідь на питання дотримання прокурором позовної давності. Відповідь на це питання також вимагає належного встановлення обставин та ретельної оцінки доказів, адже під час попереднього розгляду справи суд першої інстанції взагалі не навів мотивів на відхилення заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків пропуску позовної давності. щодо субсидіарності правового захисту ЄСПЛ

138. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що ЄСПЛ не замінює собою національні суди та не є четвертою інстанцією у вирішенні спору по суті, оскільки не здійснює перегляду судових рішень національних судів, не встановлює обставин у конкретній справі національного суду та не досліджує доказів, а винятково з`ясовує питання дотримання Україною норм Конвенції і протоколів до неї.

139. Відповідно під час нового розгляду справи національний суд має врахувати висновки ЄСПЛ, втім саме суд першої (апеляційної) інстанції як суд факту є повноважним встановити обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, дослідити докази та надати їм належну правову оцінку.

140. Додатково в оцінці неодмінності направлення справи на розгляд саме до суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду враховує, що ЄСПЛ як спосіб restitutio in integrum запропонував Україні забезпечити належними засобами та протягом розумного строку повне повернення заявниці права власності на витребувану земельну ділянку (зокрема, шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні) або надати відшкодування у грошовій формі чи право власності на рівнозначне майно.

141. Тож саме суд першої інстанції з урахуванням позиції обох сторін у цій справі та з`ясування нових обставин, визначених у рішенні міжнародної судової інституції, має вибрати найбільш прийнятний варіант restitutio in integrum, про здійснення якого наголосив ЄСПЛ у своєму рішенні. Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

142. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

143. З огляду на характер установлених ЄСПЛ порушень та брак у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, чи про перевагу одних доказів над іншими, - права заявниці підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи саме судом першої інстанції, а тому підлягають скасуванню рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц, ухвала Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року з передачею справи на новий розгляд до Бородянського районного суду Київської області.

144. Оскільки констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та ухвали суду касаційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами - задовольнити частково. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року у справі № 360/773/14-ц, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2014 року у справі № 360/773/13-ц та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року - скасувати, а справу № 360/773/14-ц передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач С. О. Погрібний Судді: О. В. Білоконь М. В. Мазур О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк М. М. Гімон Н. С. Стефанів О. А. Губська Т. Г. Стрелець А. А. Ємець О. В. Ступак В. В. Король М. Ю. Тітов О. В. Кривенда І. В. Ткач В. Ю. Уркевич