Постанова Велика Палата ВС № 553/3599/15-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2026 року м. Київ Справа № 553/3599/15-ц Провадження № 14-21свц26 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідачки Ступак О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю. розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (попередня назва - «МТС Україна»), про визнання дій незаконними й зобов?язання вчинити дії ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позову

1. У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», яке стало Акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (далі - АТ «Полтаваобленерго»), про визнання дій незаконними та зобов?язання вчинити дії.

2. На обґрунтування позову зазначав, що протягом лютого та березня 2015 року служба внутрішньої безпеки АТ «Полтаваобленерго» незаконно збирала інформацію про його особисте життя та приватні телефонні розмови.

3. Керівництво товариства безпідставно відмовило йому в ознайомленні із зібраною інформацією. Вважає, що такі дії роботодавця порушують вимоги Закону України «Про захист персональних даних».

4. З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії АТ «Полтаваобленерго», які полягають у неправомірному зборі та обробці його персональних даних, зобов?язати відповідача надати йому інформацію про його персональні дані, неправомірно зібрані шляхом отримання інформації від Приватного акціонерного товариства «МТС Україна», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна (далі - ПрАТ «ВФ Україна), та в результаті допитів працівників юридичної служби підприємства. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

5. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2015 року залучено ПрАТ «МТС Україна» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

6. Рішенням від 16 грудня 2015 року Ленінський районний суд м. Полтави відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Полтаваобленерго» про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії. Рішення першої інстанції мотивовано тим, що запитувана АТ «Полтаваобленерго» в оператора мобільного зв`язку інформація про надані послуги по номеру НОМЕР_1 не підпадає під поняття персональних даних особи. Збирання такої інформації викликано необхідністю перевірки дотримання директором з правової роботи ОСОБА_1 положень наказу від 06 травня 2010 року № 142 «Про встановлення лімітів на користування послугами мобільного зв`язку». Суд першої інстанції проаналізував запити АТ «Полтаваобленего» до лікарень, їх характер та мету та зробив висновок, що роботодавець запитував інформацію для уточнення даних, пов`язаних з тимчасовою непрацездатністю та обліком робочого часу ОСОБА_1 . Оскільки така інформація запитувалася з необхідністю заповнення табеля робочого часу, тобто у зв`язку з виконанням обов`язків у сфері трудових відносин, то суд зробив висновок, що дії АТ «Полтаваобленерго» вчинені з дотриманням вимог законів України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію». У судовому засіданні не підтвердився факт того, що АТ «Полтаваобленерго» вчиняв дії по збору персональних даних позивача ОСОБА_1 щодо його особистих перемовин по мобільному номеру НОМЕР_1 та щодо стану його здоров`я з порушенням положень вимог законів України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію». У підсумку суд першої інстанції зазначив, що АТ «Полтаваобленерго» не порушило положень законів України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію». З наведених мотивів суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

7. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року залишено без змін. Колегія суддів виснувала, що запитувана АТ «Полтаваобленерго» інформація про надані послуги по номеру мобільного зв`язку + НОМЕР_1 не підпадає під поняття персональних даних особи і не може бути віднесена до конфіденційної інформації про особу. Дослідивши матеріали справи і докази, апеляційний суд зазначив, що збирання вказаної інформації роботодавець здійснював виключно задля перевірки дотримання директором з правової роботи ОСОБА_1 положень наказу від 06 травня 2010 року № 142 «Про встановлення лімітів на користування послугами мобільного зв`язку». Позивач у свою чергу не надав жодного належного та допустимого доказу у розумінні норм статей 57-59 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) на підтвердження того, що така інформація є конфіденційною інформацією про особу в розумінні норм Закону України «Про інформацію» і що метою збору цієї інформації був збір персональних даних позивача. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що відповідач не порушив положення законів України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію». Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції щодо запитів АТ «Полтаваобленерго» до лікарень, що такі надсилалися у зв`язку з необхідністю заповнення табеля робочого часу, тобто щодо виконання обов`язків у сфері трудових відносин. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не запитував даних про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я особи, а також не запитував адреси, дати і місця народження, що підпадає під визначення «конфіденційна інформація про особу» у розумінні Закону України «Про інформацію». Суд апеляційної інстанції критично оцінив твердження заявника про те, що дзвінки з корпоративного номера в роумінгу визнані АТ «Полтаваобленерго» не як робочі, тому що за них окремо вираховувались із зарплати грошові кошти, оскільки метою витребування в мобільного оператора інформації про перебування позивача в роумінгу було не проведення розрахунку витрачених коштів і тим більш не визначення місця відпочинку особи чи її особисте спілкування з будь-якою особою, а визначення місця перебування ОСОБА_1 у робочий час на робочому місці чи, відповідно, поза його межами.

8. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року залишено без змін. Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанції, що збирання інформації проводилось виключно задля перевірки дотримання директором з правової роботи ОСОБА_1 положень наказу від 06 травня 2010 року № 142 «Про встановлення лімітів на користування послугами мобільного зв?язку», а мобільний номер НОМЕР_1 не є його особистою власністю. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки запитувана АТ «Полтаваобленерго» інформація про надані послуги по номеру мобільного зв?язку НОМЕР_1 не підпадає під поняття персональних даних особи і не може бути віднесена до конфіденційної інформації про особу в розумінні положень Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про інформацію». Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини 9. 06 листопада 2025 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив рішення у справі «Гуйван проти України» (Case of Guyvan v. Ukraine), яким встановив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Це рішення набуло статусу остаточного 06 лютого 2026 року.

10. ЄСПЛ зазначив, що, хоча об`єкт статті 8 Конвенції полягає, головним чином, у захисті особи від свавільного втручання з боку органів державної влади, вона не просто зобов`язує державу утримуватися від такого втручання: на додаток до цього переважно негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного чи сімейного життя. Ці зобов`язання можуть вимагати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері відносин між самими особами. Таким чином, відповідальність держави може настати, якщо оскаржувані факти виникли внаслідок її неспроможності забезпечити відповідним особам користування правом, закріпленим у статті 8 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Лопез Рібальда та інші проти Іспанії» (Lopez Ribalda and Others v. Spain), пункт 110 з подальшими посиланнями).

11. Хоча межі між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за Конвенцією не підлягають точному визначенню, застосовні принципи, тим не менш, схожі. В обох контекстах необхідно зважати, зокрема, на справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими приватними та публічними інтересами і який у будь-якому випадку підпадає під межі свободи розсуду, якою користується держава. Свобода розсуду йде пліч-о-пліч із європейським наглядом, який охоплює як законодавство, так і рішення щодо його застосування, навіть ті, що ухвалені незалежними судами. Здійснюючи свою наглядову функцію, Суд не повинен займати місце національних судів, а перевіряє у контексті справи в цілому, чи були їхні рішення сумісні з положеннями Конвенції, на які вони посилалися (там само, пункт 111 з подальшими посиланнями).

12. ЄСПЛ дійшов висновку, що з умов, зазначених у наказі підприємства від 06 травня 2010 року та відповідній угоді з оператором мобільного зв`язку, очевидно, що підприємство «П.» мало право отримувати інформацію від оператора мобільного зв`язку з метою встановлення того, які дзвінки та повідомлення належали до категорії робочих розмов і, таким чином, чи мали вони оплачуватися підприємством чи заявником. Однак запити роботодавця від 06 та 26 лютого 2015 року були зроблені із зовсім іншою та не пов`язаною метою - збору та обробки даних, які могли розкрити місцеперебування заявника за кордоном у конкретні дати. Крім того, відповідні дані включали інформацію про телефонні номери, з якими контактував заявник, та країни, у яких надавалися послуги роумінгу, хоча, як визнали самі органи державної влади, ця інформація не була необхідною для встановлення факту присутності чи відсутності заявника на робочому місці (див. пункт 15).

13. ЄСПЛ вважав, що збір та обробка даних у такий спосіб вплинула на приватність заявника. Чи був такий збір та обробка виправданими у контексті критеріїв, встановлених в рішенні у справі «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania), було першочергим питанням, на яке мали відповісти національні органи влади. Проте національні судові органи не здійснили повної оцінки цього питання, натомість вони дійшли висновку, що інформація, отримана підприємством «П.» від оператора мобільного зв`язку, не стосувалася персональних даних заявника.

14. Тому ЄСПЛ зробив висновок, що заявнику було відмовлено в державному захисті в судовому органі, який визначив би, чи були дотримані критерії щодо моніторингу його розмов на робочому місці (див. пункти 37 та 38). З цього випливає, що держава не виконала своїх позитивних зобов`язань згідно зі статтею 8 Конвенції. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами 15. 13 березня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень з підстав, передбачених статтями 423-429 ЦПК України, а саме у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

16. Заявник просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

17. ОСОБА_1 зазначив, що суди неправильно застосували чинне законодавство при класифікації характеру інформації, яку збирав та обробляв відповідач. Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

18. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме запропоновано заявнику: надати докази, що рішення у цій справі було предметом оцінки у ЄСПЛ; уточнити прохальну частину відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України, яка визначає повноваження суду щодо перегляду судових рішень, зокрема, за виключними обставинами; вказати відомості про третю особу. 19. 04 травня 2026 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2026 року, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. 20. 07 травня 2026 року від ОСОБА_1 на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків. Тож недоліки заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначені ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2026 року, усунуто.

21. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року відкрито провадження за виключними обставинами, витребувано матеріали справи № 553/3599/15-ц із суду першої інстанції, а також витребувано з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2025 року у справі «Гуйван проти України» (Case of Guyvan v. Ukraine), ухваленого за результатами розгляду заяви № 46704/16, з його автентичним перекладом українською мовою. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

22. Копію цієї ухвали надіслано Міністерству юстиції України, Подільському районному суду м. Полтави, ОСОБА_1 та разом з копією заяви про перегляд судових рішень - АТ «Полтаваобленерго», ПрАТ «ВФ Україна». 23. 01 червня 2026 року на адресу Великої Палати Верховного Суду від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою. 24. 04 червня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 553/3599/15-ц. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами

25. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами, ОСОБА_1 посилається на рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2025 року у справі «Гуйван проти України» (Case of Guyvan v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 46704/16, у якому встановлено порушення статті 8 Конвенції. Це рішення набуло статусу остаточного 06 лютого 2026 року.

26. Цим рішенням установлено, що заява свідчить про порушення статті 8 Конвенції.

27. ЄСПЛ зазначив, що запити роботодавця від 06 та 26 лютого 2015 року були зроблені із зовсім іншою та не пов`язаною метою - збору та обробки даних, які могли розкрити місцеперебування заявника за кордоном у конкретні дати. Крім того, відповідні дані включали інформацію про телефонні номери, з якими контактував заявник, та країни, у яких надавалися послуги роумінгу, хоча, як визнали самі органи державної влади, ця інформація не була необхідною для встановлення факту присутності чи відсутності заявника на робочому місці.

28. ЄСПЛ зробив висновок, що збір та обробка даних у такий спосіб вплинули на приватність заявника.

29. ЄСПЛ наголосив, що першочерговим питанням, на яке мали відповісти національні органи влади, було те, що чи був такий збір та обробка виправданими у контексті критеріїв, встановлених у рішенні у справі «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania).

30. Звернувшись до Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 зазначив, що суди неправильно застосували чинне законодавство при класифікації характеру збору та обробки інформації про особу, що здійснював відповідач.

31. Від представника АТ «Полтаваобленерго» заперечення на заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за виключними обставинами не надходили. 32. 25 травня 2026 року АТ «Полтаваобленерго» отримало копію ухвали Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року разом з копією заяви ОСОБА_1 .

33. ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання повідомлявся шляхом надсилання листа засобами поштового та електронного зв`язку (через офіційну електронну пошту Верховного Суду), а також телефонограмою, яка була складена 9 червня 2026 року.

34. У судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

35. За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

36. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідачку, оцінила доводи заявника, дослідила матеріали справи, зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню частково з таких підстав. Застосовні норми права

38. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

39. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), а набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

40. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

41. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

42. Поряд із цим ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

43. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

44. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

45. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

46. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедливу сатисфакцію, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у межах внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

47. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

48. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

49. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

50. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

51. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

52. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

53. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде прийнята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

54. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо іншого ЄСПЛ не вказав у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, за умови що ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник. Щодо процесуальних підстав перегляду рішення суду за виключними обставинами

55. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

56. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

57. Статтею 429 ЦПК України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами.

58. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

59. Тож розгляд цієї заяви здійснюється за правилами, за якими відбувається касаційне провадження.

60. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

61. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

62. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

63. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ у відповідному рішенні.

64. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

65. Такими ж повноваженнями не наділений і ЄСПЛ. Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Положення національного законодавства

66. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

67. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

68. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

69. Згідно з статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

70. Стаття 32 Конституції України закріплює право кожного на невтручання в його особисте і сімейне життя, відтворюючи положення статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя».

71. Відповідно до стаття 301 Цивільного кодексу України фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

72. Положення статті 32 Конституції України роз'яснено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі № 2-рп/2012 за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України.

73. У цьому Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

74. Рішенням від 20 січня 2012 року Конституційний Суд України надав визначення поняттям «особисте життя» та «сімейне життя». Так, особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування. Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

75. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, серед іншого, зазначив: «Інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

76. У підсумку в аспекті конституційного подання Конституційний Суд України роз`яснив, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

77. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

78. Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, захистом основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних, регулює Закон України «Про захист персональних даних».

79. Згідно із частиною першою статті 8 цього Закону особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

80. У статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

81. Відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Практика ЄСПЛ

82. ЄСПЛ вказує, що термін «приватне життя» є широким поняттям, який не має вичерпного визначення і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (рішення ЄСПЛ від 20 червня 2017 року у справі «Богомолова проти Росії»).

83. Хоча мета статті 8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов`язання, можуть існувати і позитивні зобов`язання, невід`ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Еванс проти Сполученого Королівства» від 07 березня 2006 року).

84. Існують різні способи забезпечення поваги до приватного життя, і характер зобов`язання держави залежатиме від конкретного аспекту приватного життя, який розглядається.

85. Критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до особистого життя з гарантіями статті 8 Конвенції є: чи було втручання; чи було таке втручання виправданим згідно із законом, необхідним у демократичному суспільстві, чи існувала законна мета втручання, чи дотримано принцип пропорційності.

86. Порушення статті 8 Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано.

87. У справі «Гуйван проти України» (Case of Guyvan v. Ukraine), встановлюючи порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ наголосив, щосудові органи не проаналізували, чи відповідало втручання у приватне життя заявника критеріям пропорційності втручання у таке право.

88. Так у справі «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania) ЄСПЛ виснував, що безсумнівно, існує конфлікт між правом роботодавця на моніторинг і правом працівників на захист їх приватного життя. Цей конфлікт був вирішений на рівні Європейського Союзу шляхом прийняття Директиви № 95/46/EC, яка виклала низку принципів, що регулюють моніторинг користування інтернетом та електронною поштою на робочому місці.

89. Робоча група з питань захисту даних є незалежним дорадчим органом Європейського Союзу. У вересні 2001 року вона видала висновок про обробку персональних даних у контексті працевлаштування (висновок 8/2001), який узагальнює основні принципи захисту даних: закінченість, транспарентність, законність, пропорційність, точність, безпеку та обізнаність персоналу. У висновку, який Робоча група прийняла відповідно до її ролі сприяння єдиному застосуванню національних заходів, вжитих відповідно до Директиви № 95/46/EC, вона висловила погляд, що будь-який моніторинг працівників повинен бути «пропорційною відповіддю роботодавця на ризики, з якими він стикається, беручи до уваги законні інтереси недоторканності приватного життя та інші інтереси працівників».

90. У травні 2002 року Робоча група видала робочий документ про спостереження та моніторинг електронних видів спілкування на робочому місці (надалі - робочий документ), у якому вона прямо врахувала положення Директиви № 95/46/EC, взяті у світлі положень статті 8 Конвенції. Робочий документ запевнює, що сам факт того, що моніторинг або спостереження вважаються зручними для інтересів роботодавця, не може виправдати втручання у приватність працівника, і що будь-який моніторинг повинен відповідати чотирьом критеріям: транспарентності, необхідності, чесності та пропорційності.

91. Оскільки питання збирання, зберігання та поширення персональних даних є складовою концепції «приватного життя», умови виправданості втручання в права, пов`язані із захистом персональних даних, відповідають вимогам втручання в статтю 8, тобто втручання може бути виправданим у випадку, якщо воно a) передбачене законом; б) переслідує легітимну мету, зазначену в пункті 2 статті 8; в) є необхідним в демократичному суспільстві.

92. Ленінський районний суд м. Полтави у рішенні від 16 грудня 2015 року встановив, що запитувана інформація про надані послуги по мобільному номеру не підпадає під поняття персональних даних.

93. Щодо запитів АТ «Полтаваобленерго» до лікарень, то суд першої інстанції зазначив, що інформація щодо тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 запитувалася у зв`язку з необхідністю заповнення табеля робочого часу, а тому суд не встановив порушення норм законодавства щодо захисту персональних даних.

94. Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що метою витребування як у мобільного оператора інформації про перебування позивача в роумінгу, так і в лікарень про тимчасову непрацездатність позивача було саме визначення місця перебування ОСОБА_1 у робочий час на робочому місці чи, відповідно, поза його межами.

95. Апеляційний суд Полтавської області також встановив, що не запитувалася інформація про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я особи, а також не запитувалася адреса, дата і місце народження, що підпадає від визначення «конфіденційна інформація про особу» в розумінні Закону України «Про інформацію».

96. Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що інформація про надані послуги щодо мобільного номера не підпадає під поняття персональних даних особи і не може бути віднесена до конфіденційної інформації про особу у розмінні положень Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про інформацію».

97. Водночас суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову працівника, обмежились констатацією формальної правомірності дій роботодавця, не вдавшись до змістовної оцінки критеріїв втручання у приватне життя.

98. ЄСПЛ у свою чергу у своєму рішенні окреслив як порушення те, що під час розгляду справи національними судами не було належним чином оцінено, чи інформація, отримана від оператора мобільного зв`язку, стосувалася персональних даних заявника.

99. У справі «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania) ЄСПЛ визначив критерії, які необхідно враховувати у зв`язку з моніторингом розмов на робочому місці, а саме: чи був працівник повідомлений про можливість вжиття роботодавцем заходів щодо моніторингу розмов та про впровадження таких заходів, обсяг такого моніторингу та ступінь його втручання у приватність працівника; чи навів роботодавець законні причини для виправдання моніторингу; чи було б можливим впровадити методи та заходи, які передбачали менший рівень втручання, наслідки моніторингу для працівника, щодо якого він здійснювався; і чи були працівнику надані належні гарантії проти свавілля. Суд також постановив, що «національні органи влади повинні забезпечити, щоб працівник, чиї розмови були піддані моніторингу, мав доступ до засобу юридичного захисту в судовому органі, компетентному визначити, принаймні по суті, як були дотримані зазначені критерії і чи були оскаржувані заходи законними» (пункт 122).

100. ЄСПЛ у справі «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania) підкреслив, що працівники зберігають неоспорюване право приватності навіть у процесі користування корпоративними засобами комунікації, адже такий моніторинг без попереднього повідомлення порушує їх право на повагу до приватного життя та кореспонденції, закріплених статтею 8 Конвенції.

101. На думку ЄСПЛ, саме національні суди мають проводити аналіз пропорційності конкуруючих прав та належним чином враховувати питання захисту даних. Відсутність розгляду відповідного питання за Конвенцією чи то через стан національного законодавства, чи то через його тлумачення національними органами влади суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції (див. рішення від 06 квітня 2021 року у справі «Лібшер проти Австрії» (Liebscher v. Austria), заява № 5434/17, пункти 64-69).

102. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право роботодавця на контроль за використанням робочого часу не є абсолютним і має свої чіткі межі, обумовлені дотриманням особистих прав працівника (est modus in rebus, sunt certi denique fines - є міра в речах, всьому є певні межі).

103. Установивши, що відомості про використання мобільного телефону та тимчасову непрацездатність не підпадають під визначення персональних даних чи конфіденційної інформації у розумінні Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про інформацію», суди проігнорували обов`язок здійснити оцінку правомірності втручання роботодавця у приватне життя працівника крізь призму положень статті 8 Конвенції.

104. Встановлення того, що певна інформація не охоплюється визначенням персональних даних або конфіденційної інформації у розумінні національного законодавства, не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи така інформація та спосіб її отримання не порушує право на недоторканність приватного життя, гарантоване Конвенцією.

105. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи мали встановити справедливий баланс між правами сторін та всебічно оцінити пропорційність втручання АТ «Полтаваобленерго» як роботодавця у приватне життя ОСОБА_1 , дослідивши на підставі належних і допустимих доказів, чи були саме такі заходи роботодавця щодо збору та обробки інформації про працівника об`єктивно виправданими, нагально необхідними та співмірними з легітимною метою, якої прагнуло досягти АТ «Полтаваобленерго».

106. Суди, обмежившись формальним аналізом змісту витребуваної роботодавцем інформації та не дослідивши питання пропорційності втручання роботодавця у приватне життя працівника, не виконали позитивного зобов`язання держави щодо забезпечення ефективного судового захисту права, гарантованого статтею 8 Конвенції.

107. Характер установлених ЄСПЛ порушень під час розгляду справи, які лягли в основу його висновку про порушення статті 8 Конвенції через недотримання національними судами обов`язку здійснити змістовний аналіз пропорційності втручання роботодавця у приватне життя працівника, ігнорування критеріїв правомірності моніторингу, вироблених у практиці ЄСПЛ, а також відсутність оцінки того, чи був працівник завчасно повідомлений про вжиття заходів контролю, чи мав роботодавець законні підстави для їх застосування та чи були працівнику надані належні гарантії проти свавілля, - ставлять під сумнів результат такого розгляду справи.

108. Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є підставою для застосування у цій справі такого найбільш ефективного заходу, як забезпечення повторного перегляду справи, у зв`язку з тим, що в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

109. З огляду на характер встановлених ЄСПЛ порушень та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, права заявника підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного розгляду справи, а тому підлягають скасуванню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року, а справу - передати на новий розгляд до Подільського районного суду міста Полтави.

110. Відповідно під час нового розгляду справи національний суд має врахувати висновки ЄСПЛ, втім саме суд першої (апеляційної) інстанції є повноважним встановити обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, дослідити докази та надати їм належну правову оцінку. Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

111. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

112. Як уже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та ухвали суду касаційної інстанції із переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тому заява про перегляд судових рішень підлягає частковому задоволенню.

113. Відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» Ленінський районний суд м. Полтави офіційно змінив найменування на Подільський районний суд міста Полтави, до якого Велика Палата Верховного Суду передає справу № 553/3599/15-ц на новий розгляд. Керуючись частиною дев`ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 424, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року - скасувати, а справу № 553/3599/15-цнаправити на новий розгляд до Подільського районного суду міста Полтави. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачка О. В. Ступак Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк О. Л. Булейко К. М. Пільков М. М. Гімон С. О. Погрібний О. А. Губська Н. С. Стефанів А. А. Ємець Т. Г. Стрелець В. В. Король М. Ю. Тітов С. І. Кравченко І. В. Ткач О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич