Постанова 4857 № 140/4736/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4736/24 пров. № А/857/20622/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року (головуючий суддя: Андрусенко О.О., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 30.04.2024 звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 № Ф-1248-0320 та зобов`язати відповідача внести зміни (коригування) до інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн. Обґрунтовує позов тим, що 14.02.2024 позивачка отримала вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 08.02.2024 № Ф-1248-0320 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн. Позивачка не погоджується із вказаною вимогою, зокрема, з тих підстав, що підприємницьку діяльність фактично не здійснювала та доходів від неї не отримувала, а також припинила здійснення такої діяльності - 13.12.2019; в період, охоплений оскаржуваною вимогою, була найманим працівником та за вказаний період ЄСВ сплачував її роботодавець. Крім того, позивач зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 140/5/20 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-5671-55 в сумі 26539,26 грн. Рішенням від 17.04.2024 № 11010/6/99-00-02-03-06 ДПС України повідомила, що вищезазначене рішення суду не містить зобов`язання відповідача здійснити коригування інтегрованої картки платника, а тому нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 № Ф-1248-0320 сформовано згідно вимог чинного законодавства. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2024 року № Ф-1248-0320. Зобов`язано Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26359,26 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що обов`язок сплачувати мінімальний страховий внесок за себе розповсюджується на фізичних осіб-підприємців з 01.01.2017 незалежно від отримання доходів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у разі, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вважає, що позивачу правомірно було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки). Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15.11.2005 по 13.12.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) від 30.04.2024, протягом 2017-2019 років ТОВ «Епіцентр-К» (ідентифікаційний код 32490244) як страхувальник, на суму нарахованої позивачці як застрахованій особі заробітної плати, нараховував та сплачував єдиний внесок та вказані періоди включено до її страхового стажу (а. с. 21-23). ГУ ДПС у Волинській області 12.11.2019 сформувало ОСОБА_1 вимогу № Ф-5671-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн. (а. с. 13). Вказану вимогу ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 140/5/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Волинській області від 12.11.2019 № Ф-5671-55 (а. с 14-19). Вказаними судовими рішеннями встановлено, що згідно з витягом з Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інтегрованої картки платника податків заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 26539,26 грн нарахована ОСОБА_1 за його несплату в мінімально визначених розмірах за 2017-2019 роки. ГУ ДПС у Волинській області 08.02.2024 знову сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1248-0320, згідно якої у позивача станом на 31.01.2024 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн (недоїмка) (а. с. 7). Згідно витягу ІКС «Податковий блок», в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується заборгованість в сумі 26539,26 грн, яка виникла внаслідок таких нарахувань, а саме: 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн; 19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.07.2018 - за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.10.2018 - за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 21.01.2019 - за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 19.07.2019- за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 21.10.2019 - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. (а. с. 34). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що скільки протягом спірного періоду позивачка перебувала у трудових відносинах та одержувала заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивачка не здійснювала та доходів від неї не отримувала, при цьому рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 140/5/20 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Волинській області від 12.11.2019 № Ф-5671-55, яка була винесена за період 2017-2019 роки на суму 26539,26 грн, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 № Ф-1248-0320. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно п. 2 ч. 1 ст. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 08.02.2024 № Ф-1248-0320 нарахована позивачці за 2017-2019 роки, в сумі 26539,26 грн, яка виникла внаслідок таких нарахувань, а саме: 09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн; 19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.07.2018 - за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.10.2018 - за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 21.01.2019 - за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн; 19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 19.07.2019- за II квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн; 21.10.2019 - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. (а. с. 34). Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка протягом 2017-2019 працювала у ТОВ «Епіцентр-К» (код ЄДРПОУ 32490244) та згідно наявної у матеріалах справи довідки про індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-7 (а. с. а. с. 21-23), ТОВ «Епіцентр-К» сплачувало за ОСОБА_1 , як за найманого працівника, єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доказами наявними в матеріалах справи підтверджується, що позивачка була найманим працівником, оскільки працювала у ТОВ «Епіцентр-К» і саме вказаний суб`єкт господарювання (роботодавець), у період за який сформовано спірну вимогу, сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах визначених чинним законодавством, що свідчить про необхідність визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2024 року № Ф-1248-0320. Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскаржувана у цій справі вимога від 08.02.2024 № Ф-1248-0320 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн. (а. с. 7) сформована внаслідок нарахувань єдиного внеску за 2017-2019 роки. Тобто, заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску станом на 08.02.2024 у сумі 26539,26 грн, згідно оскаржуваної вимоги від 08.02.2024 № Ф-1248-0320, виникла у зв`язку із нарахуванням за період з 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, повністю охоплена вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Волинській області від 12.12.2019 № Ф-5671-55, яка скасована рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 у справі № 140/5/20 та залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки контролюючим органом по суті повторно нараховано недоїмку за період з 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, який уже був предметом судового розгляду, а тому вимога позивачки зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску та боргу (недоїмки) у сумі 26359,26 грн, також підлягає задоволенню. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 140/4736/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін