Постанова 4857 № 460/3172/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3172/18 пров. № А/857/5728/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І. суддя Матковська З.М. секретар судового засідання Гнатик А.З. за участю: представник позивача Ярмольчук В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року (головуючий суддя Друзенко Н.В., м.Рівне) у справі № 460/3172/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В: 26.12.2018 року позивач звернувся в суд першої інстанції із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 09.11.2018 №Ф-15208-17. Позов обґрунтовує тим, що в червні 2008 позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я в квітні 2009 року він написав заяву про припинення підприємницької діяльності. Повідомив, що з того часу ніяких вимог про сплату податків до нього не надходило, декларацій чи інших звітних документів він не подавав. З 2015 року і по даний час позивач працює на посаді слюсаря в ПАТ "Рівнегаз", де за нього роботодавцем сплачується єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншою діяльністю не займається. Вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року позов задоволено повністю. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Рівненській області №Ф-15208-17 від 09.11.2018. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що у позивача виник обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску за 2017 рік 8448 грн. та, починаючи з 2018 року щоквартально у розмірі 2457,18 грн. Вказана сума єдиного соціального внеску не була сплачена в добровільному порядку позивачем, а тому фіскальний орган вважає оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) обґрунтованою та правомірною, у зв`язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить їх відхилити. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. 20.06.2008 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець. В квітні 2009 року у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я позивач вирішив припинити підприємницьку діяльність, про що відповідною заявою повідомив контролюючий орган. З того часу позивач підприємницькою діяльністю не займався та податкової звітності не подавав. З 02.08.2016 позивач прийнятий на роботу слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів третього розряду служби з експлуатації підземних газопроводів і дворових вводів Здолбунівського УСГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", що підтверджується копією трудової книжки. Разом з тим, 09.11.2018 Головним управлінням ДФС у Рівненській області позивачу виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15208-17 в розмірі 15819,54 грн. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацами 1-3 частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац 9 ч. 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 врегульований порядок стягнення заборгованості з платників. Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області було нараховано позивачу єдиний соціальний внесок в загальному розмірі 15819 грн., в т.ч. за 2017 рік у розмірі 8448 грн. та І-ІІІ квартали 2018 року у розмірі 7371,54 грн., та виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн. Зі змісту трудової книжки позивача слідує, що з серпня 2016 року по даний час він працює на посаді слюсаря в ПАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз". А отже позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець у розмірі не менше мінімального. Колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідно до п. 1, ч.1, ст. 4 Закону № 2464 в якій зазначено, що платником єдиного внеску є роботодавці які утворені відповідно до законодавства України, то обов`язок сплачувати ЄСВ у ПАТ "Рівнегаз" виник з моменту прийняття на роботу позивача. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), та від 05 березня 2020 р. (справа №824/509/19-а). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у квітні 2009 року позивачем було подано заяву до податкового органу про припинення ним підприємницької діяльності та зняття його з обліку як фізичної особи-підприємця. Упродовж 2009-2018 років позивач не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, про що відповідач був проінформований. Більше того, матеріали справи свідчать, що у квітні 2009 року у позивача сталося загострення хвороби, встановлено додатковий діагноз (так як він з 2002 року хворий на гострий дифузний гломерулонефрит, сечовий синдром, затяжний перебіг): перфоративна виразка передньої стінки "дзеркальна", пенетруюча в головку, підшлункової залози виразка цибулини ДПК, у зв`язку з чим проведено важку операцію: лапаротомію, висічення проривної виразки ДПК, висічення "дзеркальної" виразки ДПК, що в свою чергу, виключало можливість подальшого заняття підприємницькою діяльністю. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком окружного суду, що вимога Головного управління ДФС в Рівненській області про сплату боргу від 09.11.2018 №Ф-15208-17 підлягає скасуванню, а тому доводи апеляційної скарги слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у справі № 460/3172/18 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Повне судове рішення складено 21 липня 2020 року.