Постанова 4857 № 460/1102/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1102/19 пров. № А/857/4014/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року (суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 в травні 2019 року звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 №Ф-61420-50. На обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуває на обліку в податковій інспекції, як фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, а також як самозайнята особа - арбітражний керуючий. Протягом 2018 року позивачем щоквартально, як фізичною особою-підприємцем сплачено єдиний соціальний внесок у повному обсязі. Разом з тим, контролюючим органом позивачу надіслано вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність арбітражний керуючий. Відтак, відповідачем нараховано єдиний соціальний внесок, як фізичній особі-підприємцю та як самозайнятій особі, що провадить незалежну професійну діяльність, що, на думку позивача, свідчить про незаконне застосування до неї, як одного суб`єкта обов`язку щодо подвійної сплати єдиного соціального внеску за один й той же період, що суперечить принципам податкового законодавства. Крім цього, позивач наголошує, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Разом з тим, наголошує, що такої підстави для нарахування єдиного внеску, як дані інформаційної системи, чинним законодавством не передбачено. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі №460/1102/19 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені у позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Окрім цього, наголошує, що суд першої інстанції не дослідив, з яких міркувань та розрахунків виходив відповідач, визначаючи заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 2857,67 грн., адже таку суму позивач у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2018 рік не відображала. Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Разом з тим, представником відповідача заявлено клопотання про процесуальне правонаступництво, яке обґрунтовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДПС у Рівненській області, також реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДФС у Рівненській області до Головного управління ДПС у Рівненській області. Відтак, з урахуванням положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне замінити відповідача його правонаступником Головним управлінням ДПС у Рівненській області. Також, від Головного управління ДПС у Рівненській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший час у зв`язку із карантинними обмеженнями, що введені на території України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції вважає, що таке не підлягає задоволенню, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони відповідача не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін (їх представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Також колегія суддів враховує, що на період вжитих Урядом України карантинних заходів Восьмим апеляційним адміністративним судом забезпечено доступ учасників справи до суду, в тому числі і шляхом надіслання та приймання процесуальних документів пов`язаних з розглядом справи (в тому числі і письмових пояснень, доказів тощо) засобами електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду. Надходження від відповідача вказаного клопотання в період дії карантинних заходів вказує на процесуальну можливість відповідача доступу до суду, шляхом подання засобами, як поштового так і електронного зв`язку будь-яких пояснень міркувань та доводів на адресу суду. З огляду на приведені обставини справи, апеляційний суд вважає, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до безпідставного затягування розгляду справи, порушення права на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. Відтак, розгляд вказаної справи здійснюється судом з урахуванням наявних матеріалів справи, що зібрані судами попередніх інстанцій. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач з 17.11.2000 зареєстрована, як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.06.2019 №1005425568. З 01.12.2000 позивач взята на облік, як платник податків за №4270, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 12.04.2013 №1317161400055. З 01.01.2012 ОСОБА_1 є платником єдиного податку за ставкою 20% (друга група), а з 01.01.2013 здійснено перехід з 2 (другої) групи на 3 (третю) групу та зміна ставки єдиного податку: зі ставки 20% на ставку 5% до доходу, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 . Міністерством юстиції України 14.02.2013 позивачу видано свідоцтво №255 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Згідно відомостей, які містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску, станом на 28.02.2019 за позивачем рахується борг у сумі 2857,67 грн. зі сплати єдиного соціального внеску, як за особу, яка провадить незалежну професійну діяльність. Також встановлено, що згідно відомостей, які містяться в реєстраційних даних платника податку, наданих відповідачем, станом 25.09.2018, позивач є пенсіонером за віком. Позивачем 16.01.2019 подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, як фізичної особи-підприємця, за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн, що помісячно складає 819,06 грн. За 2018 рік позивачем, як фізичною особою-підприємцем, сплачувався ЄСВ щоквартально, що підтверджується платіжними дорученнями №6 від 10.04.2018, №10 від 17.07.2018, №14 від 10.10.2018 та №1 від 11.01.2019. Факт сплати позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за 2018 рік відповідачем не заперечується. Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії Б НОМЕР_2 049140, позивач здійснює діяльність за такими видами діяльності: 63 «Надання інформаційних послуг», 69.10 «Діяльність у сфері права, крім нотаріальної діяльності». Головним управлінням ДФС у Рівненській області 07.03.2019 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-61420-50 на суму 2857,67 грн. Не погоджуючись із винесеною вимогою, позивач оскаржила її в адміністративному порядку. Рішенням ДФС України від 26.04.2019 №20398/6/99-99-11-05-02-25 вимогу залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Згідно наданого відповідачем розрахунку по оскарженій вимозі, станом на 31.12.2018, позивач має недоїмку по ЄСВ в сумі 400,49 грн., як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що підтверджується відомостями з інтегрованої картки платника податків. Станом на 21.01.2019 позивач, згідно із відомостями з інтегрованої картки платника податків, має недоїмку по ЄСВ, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18грн. Отже, позивач, згідно із відомостями з інтегрованої картки платника податків, станом на 11.02.2019 має недоїмку по ЄСВ як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність на загальну суму 2857,67грн. Не погоджуючись з винесеною відповідачем вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що види діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не співпадають, з огляду на що позивач має обов`язок щодо сплати ЄСВ, як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки остання здійснює господарську діяльність, що відмінна від незалежної професійної діяльності. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до пункту 178.1 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Пунктом 178.2 статті 178 ПК України передбачено, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. В свою чергу, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку (далі - Закон №2464-VI). Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Крім того, відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 цього ж Закону платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VІ, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до пункту 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування. З аналізу наведених вимог чинного податкового законодавства слідує, що для цілей оподаткування, фізичні особи, які є суб`єктами господарювання та зареєстровані, як підприємці, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є самозайнятими особами. З метою адміністрування сплати податків та інших обов`язкових платежів самозайняті особи, у тому числі ті, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на податковий облік. Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність (ФОП), вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Особливістю оподатковування самозайнятих осіб (ФОП), які обрали спрощену систему оподаткування є те, що для такого суб`єкта господарювання сплата податку на доходи фізичних осіб, ПДВ, податку на майно та деяких інших замінюється на сплату єдиного податку з фіксованою ставкою, що розраховується залежно від виконання певних вимог, як-то обсяг доходу, наявність чи відсутність найманих працівників або їх кількість. Разом з тим, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема - арбітражного керуючого, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є вже платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Так, з матеріалів справи встановлено, що видами господарської діяльності позивача є: 63 «надання інформаційних послуг», 69.10 «діяльність у сфері права, крім нотаріальної діяльності», що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_3 049140. Разом з тим, твердження позивача про те, що діяльність арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) відноситься до діяльності у сфері права та надання інформаційних послуг, є безпідставними та спростовуються наступними положеннями чинного законодавства. Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, що затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (в редакцій, чинній на час виникнення спірних відносин), клас 69.10 «Діяльність у сфері права» включає: юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом: консультаційні послуги та представництво в цивільних справах; консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах; консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках; загальні консультації та складання юридичних документів: свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі створенням підприємств; патентів і авторських прав; підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо; діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів і арбітрів. Цей клас не включає судову діяльність (84.23). В той же час, клас 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування», включає надання консультаційних послуг, управлінської та організаційної підтримки компаніям та іншим організаціям з питань керування, корпоративного стратегічного й оперативного планування, визначення напрямів розвитку бізнесу, управління змінами, зниження собівартості та інших фінансових питань, маркетингових цілей і політики, кадрової політики, стратегії виплат компенсацій і пенсій, планування виробництва та контролю. Надання комерційних послуг може включати консультування, управлінську й організаційну підтримку компаній і громадських організацій відносно: проектування методики бухгалтерського обліку та правил, програм ведення звітності, процедур контролю виконання кошторису консультування та підтримки компаній і громадських організацій у сфері планування, організаційних заходів, забезпечення ефективності та контролю, інформації з питань управління тощо. Цей клас включає також діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Водночас, цей клас не включає: розроблення програмних додатків і програм для бухгалтерського обліку (62.01); юридичні послуги та представництво (69.10); діяльність у сфері бухгалтерського обліку, банківських операцій і аудиту, консультування щодо оподатковування (69.20); консультування з питань архітектури та інжинірингу (71.11, 71.12); консультування з питань навколишнього середовища, агрономії, безпеки тощо (74.90); консультування із заповнення вакансій і пошуку персоналу (78.10); консультування у сфері освіти (85.60). Отже, діяльність у сфері права та діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) є різними видами діяльності та відносяться до різних класів. З огляду на те, що види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не співпадають, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обов`язку щодо подання звітності і як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та обов`язку щодо сплати ЄСВ, як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки позивач здійснює господарську діяльність, що відмінна від незалежної професійної діяльності. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає доводи відповідача про необхідність нарахування та сплати позивачем ЄСВ як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність обґрунтованими. При цьому, суд не встановлює обставини правомірності сплати ЄСВ позивачем, як фізичною особою-підприємцем, який є пенсіонером за віком, за 4 квартал 2018, що звільнений від такої сплати в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ, оскільки позивач не акцентує у своєму позові на такі обставини та не ставить під сумнів правомірність своєї сплати. У поданій апеляційній скарзі позивач вказує, що суд першої інстанції не дослідив, з яких міркувань та розрахунків виходив відповідач, визначаючи заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 2857,67 грн., адже таку суму позивач у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2018 рік не відображала. З приводу таких тверджень позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за 4 квартал 2018 року визначена відповідачем, як мінімальний страховий внесок, що визначається на підставі пункту 5 статті 1 Закону №2464-VI, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тобто (3723 грн. x 22%)*3 (три місяці кварталу). При цьому, відповідачем також додано 400,49 грн. заборгованості за 3 квартал 2018 року, що існувала станом на 31.12.2018, що підтверджується відомостями з інтегрованої картки платника податків. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що наявність у позивача недоїмки по ЄСВ в сумі 400,49 грн. не є предметом дослідження в межах розглядуваної справи. Щодо покликань апелянта на неможливість нарахування єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, колегія суддів зазначає наступне. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає «Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція). Пунктами 2 - 4 розділу 6 Інструкції визначено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. З матеріалів справи встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки), що є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника. Колегія суддів зазначає, що аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу. Отже, в інформаційній системі податкового органу було відображено мінімальну суму страхового внеску, яку зобов`язаний сплатити позивач. Тоді, як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску зі суми отриманого позивачем доходу за вказаний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись, як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску. Таким чином, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов`язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Тому, покликання позивача на те, що формуванню та направленню платнику вимоги має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є недоречними та суперечать вимогам Інструкції. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою, зокрема, у постанові від 13 листопада 2018 року у справі №813/4686/16. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 02 липня 2020 року.