Постанова 4857 № 140/6499/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6499/24 пров. № А/857/26709/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 140/6499/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії, - суддя у І інстанції Смокович В.І., час ухвалення рішення 20 вересня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення не зазначено, - ВСТАНОВИВ : Адвокат Машевська Любов Андріївна, в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) про: - визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивачу ОСОБА_1 , за період проходженням ним військової служби з 30.01.2020 по 23.05.2024, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року: у 2020 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; у 2021 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; у 2022 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; у 2023 році - зважаючи на прожитковий мінімум, - встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, у 2024 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , здійснити перерахунок грошового забезпечення (всі без виключення щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704 у наступному порядку: за період проходження позивачем військової служби від 30 січня травня 2020 року по 31 грудня 2020 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; за період проходження позивачем військової служби від 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"; за період проходження позивачем військової служби від 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"; за період проходження позивачем військової служби від 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2023 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік"; за період проходження позивачем військової служби від 1 січня 2024 року по 23 травня 2024 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , у 2024 році одноразової грошової допомоги у випадку звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за двадцять шість повних років, з урахуванням при визначенні її розміру посадового окладу (ПО) і окладу за військовим званням (ОВЗ), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років(НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , провести перерахування та здійснити виплату різниці, з урахуванням виплачених сум, ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме за двадцять шість повних років, з урахуванням при визначенні її розміру посадового окладу (ПО) і окладу за військовим званням (ОВЗ), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років(НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НзОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи раніше виплачені суми, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним 215 діб відпусток: додаткову відпустку 140 діб, як учаснику бойових дій (за 2015-2024 роки) та 75 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 (45діб), 2023 (15 діб), 2024 (15 діб), з неврахуванням при визначенні її розміру посадового окладу (ПО 9800 грн.) і окладу за військовим званням (ОВЗ - 2336 грн), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років (НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , здійснити перерахування та провести виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 215 діб відпусток: додаткову відпустку 140 діб, як учаснику бойових дій (за 2015- 2024 роки) та 75 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 (45діб), 2023(15 діб), 2024(15 діб), розрахованої (з врахуванням при визначенні середньоденного заробітку за березень - квітень 2024 року) виходячи із розміру посадового окладу (ПО-9800 грн.) і окладу за військовим званням (ОВЗ-2336 грн.), а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років(НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року 2920 грн., шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт (0.8) за 30 тарифним розрядом (3.36), враховуючи раніше виплачені суми, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; - визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 включно, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно з «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, по день її фактичної виплати; - визнання протиправною бездіяльність військової частини в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , щомісячної (так званої фіксованої) індексації грошового забезпечення, розрахованої з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. із застосуванням місяця підвищення доходу - березень 2018 року, за період проходження позивачем військової служби з 1 березня 2018 року по 23 травня 2024 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення у за період проходження військової служби з 1 березня 2018 року по 23 травня 2024 року, розрахованої із застосуванням місяця підвищення доходу для обрахування «фіксованої» індексації грошового забезпечення-березень 2018 року з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, по день її фактичної виплати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.11.2016 ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та 23.05.2024 його було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу. Позивач уважає, що станом на день виключення його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , відповідач не провів з ним повного та остаточного розрахунку щодо виплати належного йому грошового забезпечення, у зв`язку із чим представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом від 31.05.2024. На переконання представника позивача, згідно із Постановою КМУ №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. На підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, саме з 30.01.2020 змінився нормативно-правовий підхід, та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже, і грошового забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року Як вбачається карток особового рахунку позивача за 2018-2024 роки, розмір його посадового окладу та окладу за військове звання, які було нараховано відповідачем виходячи з прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року фактично виплачувався відповідачем з 1 березня 2018 року до 23 травня 2024 року, не змінювався. Під час нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби, як розрахункову величину необхідно використати посадовий оклад із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Таким чином, уважає, що на час прийняття наказу №147 від 23.05.2024 про виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, розрахованого на підставі посадового окладу із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 згідно Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; «Про Державний бюджет України на 2021 рік»; «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а також, під час нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним 215 діб відпусток: з них 140 діб додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та 75 діб невикористаної ним щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки. Крім того, одноразові види грошового забезпечення щорічна одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки також була розрахована та виплачена позивачу відповідачем не відповідно до вимог розрахованого на підставі посадового окладу із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня календарного року, тобто, значно меншій сумі ніж мала би бути. Щодо позовної вимоги про зобов`язання позивача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби з 08.11.2016 по 28.02.2018 розрахованої з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 переконана, що січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення вказаний період. Також зазначає, що починаючи з 1 березня 2018 року сума «фіксованої» індексації грошового забезпечення, з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 мала нараховуватися та виплачуватися відповідачем щомісячно у розмірі 3717,13 грн до дня звільнення 12.05.2024, однак наведеного відповідачем виконано не було. Уважає бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо: не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивачу за період проходженням ним військової служби з 30.01.2020 по 23.05.2024, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; не нарахування та не виплаті у 2024 році одноразової грошової допомоги у випадку звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт; не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації за невикористані ним 215 діб відпусток із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; у нездійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; у не нарахуванні та не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, розрахованої з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. із застосуванням місяця підвищення доходу - березень 2018 року, за період проходження позивачем військової служби з 1 березня 2018 року по 23 травня 2024 року, протиправною, просить адміністративний позов задовольнити повністю. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 140/6499/24 ухвалено позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; у 2021 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; у 2022 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; у 2023 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року. - Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; у 2021 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; у 2022 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; у 2023 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією при цьому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум. - Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. - Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 включно, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно із Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. - Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації грошового забезпечення, розрахованої з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за період проходження позивачем військової служби з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року 23 травня 2024 року. - Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у за період проходження військової служби з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року 23 травня 2024 року, розрахованої із застосуванням місяця підвищення доходу для обрахування з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача здійснити з 20 травня 2023 року по 23 травня 2024 року здійснити перерахунок усіх видів грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати грошового забезпечення, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше сплачених сум, оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача здійснити з 20 травня 2023 року по 23 травня 2024 року перерахунок усіх видів грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати грошового забезпечення, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення в цій частині скасувати та постановити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, надавши належну правову оцінку вже сформованій зазначеній в апеляційній скарзі судовій практиці апеляційної інстанції з приводу застосування постанови КМУ №481 на правовідносини, які склалися після 19.05.2023. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а внесені до неї зміни постановою КМУ №481 від 12.05.2023 призвели до значного зменшення грошового забезпечення позивача, та застосовуються на думку позивача протиправно, оскільки застосуванню її приписів не надано зворотної дії в часі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Відповідно до ч.4 ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.11.2016 №38, майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.11.2016 №662, на посаду заступника командного полку з озброєння начальника технічної частини, який прибув із військової частини НОМЕР_4 АДРЕСА_3 , з 14.11.2016 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 23.05.2024 №147, підполковника ОСОБА_1 , заступника командного полку з озброєння начальника технічної частини в/ч НОМЕР_1 звільнено наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу» від 14.05.2024 №268 з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наказом Міністерства оборони України від 29.08.2016 №116/14/1/3801 передбачено, що відповідно до Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12.11.2010 №590, згідно рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.08.2016 №19255, в/ч НОМЕР_1 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_5 з дня формування. Наказом Міністерства оборони України від 15.01.2018 №116/14/1/131, відповідно до рішення ТВО командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12.01.2018 №1069, у зв`язку із відкриттям окремого фінансового господарства, в/ч НОМЕР_1 встановленим порядком знімається з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_5 / та зараховується до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_6 ) з 01.02.2018. В/ч НОМЕР_1 в забзезпечуючому фінансовому органі присвоєно внутрішній код розпорядника коштів 53601. Представник позивача звернулась до в/ч НОМЕР_1 із листом від 31.05.2024 №01-83(А.З.) із проханням: - нарахувати (перерахувати) та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 08.11.2016 по 28.02.2022 (з урахуванням виплачених сум) відповідно до «Порядку проведення Індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (з відрахуванням раніше отриманих сум) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 та відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а саме: відповідно до абзацу 2 пункту 4, пункту 10-2 Порядку №1078, із застосуванням базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 - по 28.02.2018 - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 23.05.2024 індексацію грошового забезпечення прошу розрахувати, нарахувати та виплатити відповідно до вимог пункту 5 Порядку №1078. застосувати базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення - березень 2018 року. - здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року за 2020-2024 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу га деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; - провести ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме за 26 років, з урахуванням при визначенні її розміру: посадового окладу (ПО) і окладу за військовим званням (ОВЗ). а також, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років(НВР), премії, надбавки за особливості проходження служби (НОПС), надбавки за роботу в умовах режимних обмежень НРУРО), розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи раніше виплачені суми, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У відповідь на вказаний запит, в/ч НОМЕР_1 листом від 18.06.2024 №1104 повідомила, що місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації за вказаний період враховано грудень 2015 року. У зв`язку з цим для проведення індексації доходів індекс споживчих цін обчислювався наростаючим підсумком починаючи з січня 2016 року. Оскільки нарахована випереджаючим шляхом сума ймовірної індексації протягом лютого 2018 року не перевищила суму підвищення грошового забезпечення за грудень 2015 року, нарахована індексація грошового забезпечення за вказаний період становить 0,00 гривень. Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 31.12.2022 повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 проведена згідно норм Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078, а загальна її сума становила 22486,87 а відповідно до рішення Міністра оборони України №2683 від 01.02.2023 та вимог абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в 2023 році було призупинено виплату індексації грошового забезпечення до окремого доручення, а відповідно до рішення Міністра оборони України №183/уд від 16.01.2024 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводиться відповідно до статті 39 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» (обчислення індексу споживчих ціп для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року). За період з 01.01.2024 по 23.05.2024 складає 0 грн. ОСОБА_1 уважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим, звернувся із даним позовом до суду. Задовольняючи частково заявлений позов, суд першої інстанції стосовно врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, дійшов висновку, що пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023, а тому грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, а не на 01.01.2018. Водночас, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (опублікована 20.05.2023) до пункту 4 Постанови №704 було внесено зміни, згідно з якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, суд першої інстанції прийшов до висновку, що починаючи з 20.05.2023 підстави для визначення грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та відповідно підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України №7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині правомірності визначення починаючи з 20.05.2023 розміру грошового забезпечення позивача, виходячи з розрахункової величини 1762 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тому судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в розрізі спірного питання, окресленого апелянтом в поданій апеляційній скарзі. Вирішуючи питання стосовно обчислення розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, починаючи з 20.05.2023, колегія суддів керується наступним. 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (надалі - Постанова № 481), та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини (опубліковано 20.05.2023 -Урядовий кур`єр № 101). Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. У рішенні від 26.01.2011 № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини). Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Суд апеляційної інстанції зазначає, що з 20.05.2023 діє пункт 4 Постанови № 704 в іншій редакції (Постанови № 481), який не передбачає обчислення розміру посадового окладу та окладу за військове звання виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року. Подібні висновки цілком узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суд, які наведені в постановах від 16.04.2025 справа № 300/3722/23, від 25.03.2025 у справі №580/12119/23, від 15.20.2024 у справі № 420/5473/23 та від 02.04.2024 у справі № 340/608/23. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що грошове забезпечення позивача у період з після 20 травня 2023 року, правильно розраховане відповідачем, виходячи з розміру 1762 гривні, що дорівнює розміру прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року. Отже в зазначений період відповідач діяв правомірно, в межах наданих повноважень та у спосіб встановлений законодавством, а тому суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Щодо доводів апелянта про безпідставне застосування судом першої інстанції постанови № 481 від 12.05.2023, яка, на його думку, суперечить Конституції України, Законам України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державний бюджет України на 2024 рік» та позбавляє права на отримання грошового забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 та 2024 року відповідно, колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у складі грошового забезпечення відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, що прямо встановлено Законом № 2011-XII. Колегія суддів зауважує, що постанова № 481 від 12.05.2023, якою внесені зміни до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", є чинною, не скасованою та не є предметом розгляду даної справи, а отже підлягає застосуванню. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005, держава зобов`язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян. Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 дійшов висновку, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18) та Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2019 року у справі № 750/6379/16-а, від 29 вересня 2020 року у справі № 263/14242/17. Крім того, абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування. Вказані положення неконституційними не визнавалися, є чинними і узгоджуються, зокрема з Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, в якому Конституційний Суд України зазначив про наявність у КМУ права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Колегія суддів вважає за необхідне застосувати також судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, п. 37). Також у цій справі Суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі "Grudic v. Serbia" (заява № 31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню. За аналогічних обставин у справах "Valkov and others v. Bulgaria" (заява № 2033/04), "Khoniakina v. Georgia" (заява № 17767/08) ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов`язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з`ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація Кабінетом Міністрів України покладених на нього повноважень в частині визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф. За таких обставин апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. При цьому, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, який незважаючи на прийняття КМУ постанови № 481 від 12.05.2023, на день вирішення спору у справі №140/5880/24 не змінив (не підступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних і подібних спірних правовідносинах, що відображено в постановах від 22.06.2023 у справі №500/1995/21, від 19.06.2023 у справах №160/14974/21, №380/17402/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 07.06.2023 у справі №340/2148/21 та інших вказаних в апеляційній скарзі, оскільки перша (№140/5880/24) Верховним Судом не розглядалася, інші (№500/1995/21, №160/14974/21, №380/17402/21, №340/2148/21) стосуються як інших правовідносин, так і іншого періоду їх виникнення (надання довідки про розмір грошового забезпечення для проведення перерахунку пенсії станом на 2020, 2021 роки), а у справі №380/13603/21 предметом спору було грошове забезпечення за період 2020, 2021 років, та питання застосування положень постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 взагалі не досліджувалось. Більше того, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у розрізі застосування при вирішенні спору постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року№704», стало підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема 08 травня 2025 року у справі №140/2631/24, 06 травня 2025 року у справі №380/6865/24. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 140/6499/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк