Постанова 4801 № 131/314/24

Справа № 131/314/24 Провадження № 22-ц/801/25/2025 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 рокуСправа № 131/314/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року, ухвалене суддею Шелюховським М.В. в м. Іллінці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Наталія Анатоліївна про визнання заповіту недійсним, встановив: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати заповіт, складений ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Наталією Анатолівною, недійсним. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є її діти: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . Після подання заяви про прийняття спадщини позивачем з`ясувалось, що померла у травні 2023 року, напередодні смерті, склала заповіт на все її нерухоме та рухоме майно на ім`я відповідачки. Позивач ознайомився зі змістом заповіту в нотаріальній конторі, копію заповіту йому не надали. Наявність заповіту його здивувала, оскільки за життя мати мала розпорядитися своїм майном інакше. Зважаючи на ту обставину, що восени (жовтень-листопад) 2022 року його мати почала важко хворіти, а саме в грудні 2022 року захворіла на інсульт, потім перенесла ще декілька інсультів поспіль, її стан суттєво погіршився. Вона не рухалась взагалі, перестала впізнавати рідних, реагувати на розмови. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла була вдома, прикута до ліжка у вкрай важкому стані, не могла сама їсти, не рухалась, не вставала. Догляд за нею здійснювала спочатку ОСОБА_2 , а в травні було складено заповіт і після цього відповідачка виїхала до Фінляндії, а матір залишила на свою доньку - онучку померлої. Стан здоров`я матері підтверджується фотокопіями померлої з ріднею в січні 2023 року, де чітко видно, що вона в безсвідомому стані. Позивач з родиною часто відвідували матір. Відносини в родині завжди були доброзичливі, тому звістка про наявність заповіту здивувала позивача, тим більше, що станом на травень 2023 року померла була важко хвора, не рухалась та не реагувала на людей взагалі. Дані обставини можуть бути підтвердженими копіями медичних документів, оскільки померла була госпіталізована. Враховуючи дійсні обставини даної справи, стан здоров`я померлої на дату складення заповіту, позивач вважає, що наявні підстави для визнання заповіту недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України. Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У скарзі зазначає, що суд скептично оцінив позицію позивача про погіршення стану здоров`я померлої ОСОБА_3 .. Єдиним належним доказом для встановлення дійсного стану здоров`я померлої на час складання заповіту є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, проте суд прийняв рішення на підставі показів свідків і позиції відповідача, відмовивши у проведенні такої експертизи. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У судове засідання, призначене на 13 травня 2025 року о 14 год. 50 хв., ОСОБА_1 та його представник адвокат Рашкова В.В. не з`явилися. У поданому 05 травня 2025 року клопотанні адвокат Рашкова В.В. просила відкласти розгляд справи, так як в цей день о 09 год. 30 хв. вона приймає участь в іншому судовому засіданні. На підтвердження вказаної обставини надано копію судової повістки про виклик до Володарського районного суду Київської області в цивільній справі №364/221/25 від 15 квітня 2024 року Рашкової В.В., як представника позивача. У статті 372 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Встановлено, що попереднє судове засідання, призначене на 29 квітня 2025 року, було відкладено за клопотанням адвоката Рашкової В.В. у зв`язку з її зайнятістю в іншому судовому процесі. Дати орієнтовних судових засідань, в яких могла б приймати участь адвокат, не вказано, як і не вказано цього в іншому клопотанні. Наслідком таких дій є затягування розгляду апеляційної скарги через множинність таких відкладень. Апеляційний суд виходить з того, що позиція сторони позивача викладена в апеляційній скарзі, яка підготовлена адвокатом Рашковою В.В.. Клопотання про відкладення розгляду справи не містить позиції на обґрунтування розгляду справи за обов`язкової участі позивача та його представника. Розгляд справи, у якій приймає участь адвокат Рашкова В.В., здійснюється Володарським районним судом Київської області, судом першої інстанції, тоді як у даній справі здійснюється апеляційний перегляд справи, тобто перевіряється законність судового рішення суду першої інстанції, що на думку колегії суддів є більш важливішим судовим засіданням. Статтею 371 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Зважаючи на те, що апеляційна скарга на розгляд суду надійшла у червні 2024 року, а також беручи до уваги процесуальну поведінку сторони позивача, за клопотанням якого призначалася експертиза та яка не була проведена через її неоплату позивачем, оскільки така неявка представника в судове засідання є повторною, а адвокат не вказує орієнтовно дати, на які можна було б призначити чергове судове засідання, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Представник позивача не була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, зважаючи на її місцезнаходження (м. Біла Церква). Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є: батько ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09 грудня 2004 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу №00042932924 від 28 грудня 2023 року (а.с.74,75 т.1). Матір позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Іллінці Вінницької області у віці 82 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 28 грудня 2023 року (а.с.10 т.1). 02 травня 2023 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А., зареєстрований в реєстрі за №632,633, згідно якого ОСОБА_3 заповіла усе своє майно, де б воно не було та із чого б воно не складалось, і взагалі все, що їй належатиме на день смерті і на що вона за законом матиме право своїй дочці ОСОБА_2 (а.с.67 т.1). 26 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Нікітчук Н.А. було заведено спадкову справу №130/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.62-76 т.1). 26 жовтня 2023 року до приватного нотаріуса Нікітчук Н.А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_2 (а.с.63 т.1). Також 03 січня 2024 року до приватного нотаріуса Нікітчук Н.А. із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_1 (а.с.71 т.1). ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що на момент складання заповіту його матір внаслідок стану здоров`я не могла усвідомлювати правильність та наслідки своїх дій, вважає, що заповіт є недійсним та порушує його права, як спадкоємця першої черги, а тому звернувся до суду із вказаним позовом. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що ОСОБА_3 восени (жовтень-листопад) 2022 року почала важко хворіти, в грудні 2022 року захворіла на інсульт, потім перенесла ще декілька інсультів поспіль та її стан суттєво погіршився. Вона не рухалася взагалі, перестала впізнавати рідних, реагувати на розмови. З січня 2023 року матір була вдома, у вкрай важкому стані. Оскільки стан здоров`я померлої на момент складення заповіту (травень 2023 року) був нестабільним та несвідомим, вона була як фізично, так і психічно не здорова, тому вважає, що не могла усвідомлювати правильність та наслідки своїх дій в момент складання заповіту. У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі №496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У даній справі встановлено, що ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого судового засідання призначено на 26 березня 2024 року (а.с.24 т.1). 26 березня 2024 року від позивача надійшло клопотання, у якому він, зважаючи на отримання разом з відзивом на позов медичних виписок, що підтверджують хворобливий стан здоров`я померлої ОСОБА_3 , та необхідність призначення та проведення медичної експертизи стану здоров`я померлої, з метою встановлення здатності нею усвідомлювати значення своїх дій на момент складення заповіту, просив суд витребувати медичну документацію. Розгляд клопотання про витребування доказів та судове засідання, призначене на 26 березня 2024 року, просив провести без його участі та без участі його представника (а.с.77 т.1). Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 березня 2024 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 квітня 2024 року (а.с.88-89). 30 квітня 2024 року в судовому засіданні позивачем подано клопотання про призначення у даній справі посмертної судово-психіатричної експертизи, в обґрунтування якого зазначено, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи. Тому, з метою визначення психічного стану здоров`я та дійсного волевиявлення померлої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, просив призначити вказану експертизу, на вирішення експертів постанови наступне питання: - Чи могла померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Проведення експертизи просив доручити експертам КНП Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» (а.с.138-139). 30 квітня 2024 року судом першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено у зв`язку з тим, що позивачем разом з поданням позовної заяви клопотання про призначення посмертної судово психіатричної експертизи не заявлялося. 26 березня 2024 року у справі проведено підготовче судове засідання, у якому були розглянуті подані до суду клопотання, проте до підготовчого судового засідання позивач клопотання про проведення експертизи не заявляв. Представник позивача не навів суду аргументів щодо об`єктивної неможливості заявлення вказаного клопотання на стадії підготовчого провадження або до початку розгляду справи по суті, заявляючи клопотання про призначення експертизи під час розгляду справи по суті не ставив питання про необхідність повернення до стадії підготовчого судового засідання, що на думку суду є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства (а.с.170). Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту від 02 травня 2023 року спадкодавець ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначав про те, що єдиним належним доказом у даній справі для встановлення дійсного стану померлої на час складання заповіту є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, у призначенні якої судом першої інстанції відмолено. Враховуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявлено клопотання про призначення у даній справі посмертної судово-психіатричної експертизи. Апеляційний суд, з метою з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи і потребують спеціальних знань, а саме здатності ОСОБА_3 у момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ухвалою суду від 12 липня 2024 року призначив по справі посмертну судово-психіатричну експертизу. На вирішення експерта апеляційним судом поставлено наступне питання: «Чи могла померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент складання заповіту (02 травня 2023 року) усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?». Проведення експертизи доручено експертам Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання». Згідно супровідного листа від 12 липня 2024 року справу направлено для проведення експертизи до визначеної експертної установи. 05 вересня 2024 року з експертної установи надійшла вказана цивільна справа без виконання. У листі завідувачем відділенням амбулаторних судово-психіатричних експертиз Глубоковою Н.А. зазначено, що на даний час в Київській області працюють тільки двоє судово-психіатричних експерта (один з них сумісник на 0,5 ставки), які перевантажені звичайними цивільними та кримінальними справами. На даний час виконання складних експертиз, які потребують значного часу (посмертних, угод живих осіб та ін.), не є можливим. У зв`язку з чим просили призначити експертизу іншій експертній установі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду на 17 вересня 2023 року. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року проведення посмертної судово-психіатричної експертизи доручено експертам Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної Ради». 24 вересня 2024 року з експертної установи надійшла вказана цивільна справа без виконання у зв`язку з ліквідацією з 13 квітня 2023 року відділення №9 судово-психіатричної експертизи на базі КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної Ради». Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду на 01 жовтня 2024 року. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року доручено експертам Вінницької філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» проведення посмертної судово-психіатричної експертизи згідно ухвали Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2024 року у даній справі. 08 жовтня 2024 року матеріали вказаної цивільної справи надійшли до експертної установи. 24 жовтня 2024 року з Вінницької філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» надійшла копія листа (Вх.№3675 від 24 жовтня 2024 року) з реквізитами за оплату посмертної судово-психіатричної експертизи, яка згідно ухвали Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2024 року покладена на ОСОБА_1 . 25 жовтня 2024 року копію вказаного листа було направлено до Електронного кабінету та на електронну пошту адвоката Рашкової Валентини Володимирівни, а 29 жовтня 2024 року - на адресу ОСОБА_1 . 23 грудня 2024 року від адвоката Рашкової Валентини Володимирівни надійшов лист, в якому вона просить надати позивачу рахунок на оплату експертизи, розрахунок вартості такої експертизи та, у разі можливості, зважаючи на те, що позивач є пенсіонером, зменшити розмір вартості експертизи чи вказати про можливість її розтермінування. Листом від 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 та його представнику повідомлено, що визначення вартості експертизи не належить до компетенції суду, а її вартість визначається експертною установою (експертом) на підставі відповідних нормативно-правових актів, після чого експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення експертизи. Судом зазначено, що стороні позивача було надіслано лист, який отримано від експертної установи, у якому зазначено реквізити для оплати експертизи та інформацію, яку необхідно вказати в призначенні платежу. Оскільки вартість робіт за проведення експертизи визначається експертною установою, апеляційний суд позбавлений можливості надати розрахунок вартості експертизи (складові, з яких виходив експерт, визначаючи вартість експертизи). Позиція щодо зменшення розміру вартості експертизи чи її розтермінування не обґрунтована заявником. Вказаний лист отриманий адвокатом Рашковою Валентиною Володимирівною 25 грудня 2024 року, а ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 . 07 квітня 2025 року з експертної установи надійшла вказана цивільна справа без виконання, так як не проведена оплата за експертизу. Із вказаного слідує, що експертиза у даній справі не була проведена через процесуальну поведінку позивача. Стаття 109 ЦПК України визначає, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Оскільки обов`язок оплати вартості експертизи судом покладено на позивача, який цього не зробив, колегія суддів приходить до висновку, що такі дії ОСОБА_1 свідчать про ухилення від участі в експертизі, яка призначалася за клопотанням саме його представника, зі всіма передбаченими ст. 109 ЦПК України наслідками. Тому, беручи до уваги, що необхідність призначення експертизи є мотивами апеляційної скарги і те, що апелянт не сплатив вартість експертизи, апеляційний суд не визнає той факт, що спадкодавець (заповідач) в момент складання заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Апеляційний суд зважає, що заповіт був посвідчений нотаріусом, з дотриманням вимог закону, і при посвідченні заповіту нотаріус перевірив волю ОСОБА_3 на складання заповіту. У постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі №6-9цс12 зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відтак, позивач, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час складання оспорюваного заповіту заповідач ОСОБА_3 була абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, обставини, з якими закон пов`язує застосування ч. 1 ст. 225 ЦК України, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, оскільки підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 травня 2025 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук О.С. Панасюк