Постанова 4813 № 523/14823/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/17/25 Справа № 523/14823/16-ц Головуючий у першій інстанції Аліна С.С. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.10.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Сегеди С.М., Громіка Р.Д., при секретарі: Узун Н.Д., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Судакова В.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту дійсним, - в с т а н о в и в: 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні власністю, у якому згідно уточнення та доповнення позову від 29 червня 2017 року остаточно просила суд: визнати недійсним заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 , визнати права власності в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; земельну ділянку №42,1/2 41, площею 0,099 га, яка розташована на території Єгорівської сільської ради, Садівниче товариство «Металург», цільове призначення - ведення індивідуального садівництва; квартиру АДРЕСА_3 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_4 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_5 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_6 , яка розташована у будинку АДРЕСА_7 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_8 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди в користуванні майном, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 передати ОСОБА_1 транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ). Позов обґрунтований тим, що 02 липня 1994 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації актів про шлюб, відділу реєстрації актів громадського стану виконкому Приморської районної Ради народних депутатів м. Одеси, зроблено відповідний актовий запис №445 (т. 1, а.с. 9). ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки - ОСОБА_4 помер, про що видано свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_3 , складено відповідний актовий запис №5153 Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яке видано 17 травня 2016 року. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається як з рухомого так і нерухомого майна, належного померлому, як особиста власність, так і як спільна сумісна власність, набута у період шлюбу з ОСОБА_1 , а саме: На підставі договору купівлі-продажу від 11.03.1992, який посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Коряченко, реєстровий номер №1-2572; та зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 17 квітня 1992 року померлому ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1 . На підставі договору міни від 09.10.1996, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №7323, та зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації від 23.10.1996 померлому ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_2 . (а.с. 88). Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області, зареєстрованого в книзі записів державних актів про право власності на землю за №2 ОСОБА_4 належить земельна ділянка № НОМЕР_4 / НОМЕР_5 , площею 0,099 га, яка розташована на території Єгорівської сільської ради. Садівниче товариство «Металург», цільове призначення - ведення індивідуального садівництва. На підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М., реєстровий номер №2242, та зареєстрований 09 грудня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4085955, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 256736551101 - ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_3 . Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №2624, та зареєстрований 09 грудня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 3974878, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 249995951101 ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_4 . Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 17413980 від 06.02.2014, яке видано Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4580564, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 286824951101 - ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_5 . Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 15777739 від 31.12.2013, яке видано Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4159097, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 260948551101 - ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_9 . Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2014, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №324, та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 5107574, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 319654051101 - ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_10 . Даний об`єкт нерухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. На підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 від 04.09.2013 ОСОБА_4 належить транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ). Даний об`єкт рухомого майна у розумінні вимог ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тому 1/2 частка, що належала ОСОБА_4 , після його смерті, відповідно до вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України є спадковим майном. У визначений законом строк, відповідно до вимог ст. ст. 1269-1270 ЦК України, позивачка ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, засвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер

724. Однак, їй стало відомо, про те, що 18 березня 2016 року перебуваючи у стані, який не дозволяв ОСОБА_4 в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, підписав заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2 , який засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер

385. Спадкова справа, відносно майна померлого ОСОБА_4 заведена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. за №31/2016. Серед спадкового майна і майна, яке віднесено до об`єкту спільної сумісної власності подружжя є зазначений вище транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ). Між тим, позивачці ОСОБА_1 з боку відповідачки ОСОБА_3 чиняться перешкоди у користуванні власністю, даний транспортний засіб незаконно перебуває у відповідача, останній в свою чергу відмовляється повертати ОСОБА_1 вказане майно, що підтверджується відповідною заявою до правоохоронних органів від 17.05.2016, повідомленням начальника Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м. Одесі ГУ НП України в Одеській області від 31.05.2016, витягом з ЄРДР за №12016161490000407 від 23.05.2016, а також ухвалами Суворовського районного суду м. Одеси по справі №523/6085/17 від 28 квітня 2017 року та по справі №523/6846/17 від 25 травня 2017 року. Приймаючи до уваги те, що об`єкт спільної сумісної власності - транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ) перебуває у сторонньої особи, яка в свою чергу чинить позивачці перешкоди у її користуванні, позивачка вимушена звернутися до суду з вимогою про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 передати їй належне майно. Позивачка вказує про те, що померлий ОСОБА_4 на протязі тривалого часу зловживав спиртними напоями, що призвело до зміни психічного стану. Заповіт складений її чоловіком на користь відповідачки ОСОБА_2 є недійсним, позивачка у першу чергу має право на спадкування майна померлого. У зв`язку з неможливістю врегулювання даного спору у позасудовому порядку вона була змушена звернутися до суду з даним позовом. 13 грудня 2016 року відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна, про визнання заповіту, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 дійсним, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_5 . Починаючи приблизно з 2014 року відповідачка ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перестали проживати разом, їх шлюбні відносини фактично було припинено. Причиною припинення шлюбних відносин стало те, що позивачка фактично вигнала ОСОБА_4 з їхнього дому, та почала проживати там разом з іншим чоловіком. Позивачка та її новий співмешканець відібрали у ОСОБА_4 ключі від квартири, де вони до цього проживали, та не впускала його і всіляко перешкоджала проживанню у вказаній квартирі. Після вказаних обставин ОСОБА_4 змушений був переїхати жити до дачного будинку, який розташований в с. Мале, Роздільнянського району Одеської області. В цей період йому усіляко допомагали його рідний брат ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_2 . Оскільки, дачний будинок, де був змушений проживати ОСОБА_4 , не був пристосований до проживання у ньому взимку, то в грудні 2015 року ОСОБА_4 переїхав жити до свого рідного брата. Брат померлого та його дружина постійно піклувалися та доглядали за ним. У зв`язку з цим, померлий ОСОБА_4 вирішив розпорядитися своїм майном на випадок смерті і 18 березня 2016 року склав заповіт, яким заповідав все своє майно ОСОБА_2 , яка є дружиною його рідного брата. У жовтні 2016 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про визнання заповіту недійсним. Відповідачка стверджує, що вказаний заповіт є недійсним оскільки ОСОБА_4 підписав його та зробив відповідне розпорядження перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Вказані твердження відповідачки ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за нотаріальної дії. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріусом при посвідченні вищевказаного заповіту, відповідно до норм чинного законодавства України, було встановлено особу померлого та перевірено його дієздатність. У нотаріуса були відсутні будь-які сумніви з приводу дієздатності померлого ОСОБА_4 .. У зв`язку з цим 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. було посвідчено заповіт, яким ОСОБА_4 заповідав своє майно ОСОБА_2 . Те, що ОСОБА_4 розумів значення своїх дій та міг керувати ними можуть підтвердити численні свідки, які є знайомими, родичами та друзями померлого. Оцінюючи в сукупності обставини, на яких ґрунтуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки позивачкою не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову. В судове засідання з`явилася позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Колеснікова Алла Іванівна, позовні вимоги підтримали у повному обсязі просили їх задовольнити з наведених підстав, в задоволені зустрічних позовних вимог просили відмовити повністю. В судове засідання з`явився представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Серек-Басан Юрій Валерійович, зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з наведених правових підстав, в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити повністю. Відповідачеп ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена судом належним чином. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, звернувся до суду із письмовою заявою про розгляд справи у його відсутність. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту недійсним, про визнання права власності на спадкове майно, про усунення перешкод в користуванні власністю відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна, про визнання заповіту дійсним задоволено. Суд визнав заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 дійсним. В апеляційній скарзі позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. В судове засідання, призначене на 08 жовтня 2025 року об 15 год 40 хв з`явились позивачка ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Судаков В.В., інші учасники справи до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи (т. 4, а.с. 75-80). Одеським апеляційним судом 08 жовтня 2025 року отримано клопотання від ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи в якому відповідачка повідомила, що адвокат, який представляв її інтереси в суді апеляційної інстанції більше не може бути її адвокатом, сама вона свої інтереси в суді представляти не може так як не є спеціалістом в сфері права та має незадовільних стан здоров`я. Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення, з огляду на наступне. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Апеляційний суд зауважує, що відповідачкою ОСОБА_2 не надано жодних підтверджень щодо повідомлених нею у клопотанні обставин. Крім того, апеляційний суд враховує те, що справа перебуває в провадженні суду з 2018 року, ОСОБА_2 висловила свою правову позицію у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідачу ОСОБА_3 судова повістка направлялась на відому суду адресу проживання та реєстрації відповідача, але поштове повідомлення повернулось до апеляційного суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Отже, оскільки судова повістка направлялась на відому суду адресу місця проживання відповідача та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання відповідачів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, висновок комплексної судової посмертної медико-психологічної та психіатричної експертизи №326 від 02.08.2019, проведеної судовими експертами КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» під час розгляду справи в апеляційному порядку, та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини 4 статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Згідно вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 ЦК України). Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 1257 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав визнання правочину недійсним, а саме: складання заповіту особою, яка не мала на це права; з порушення вимог щодо його оформлення та посвідчення; якщо при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 1994 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , уклали шлюб, в книзі реєстрації актів про шлюб, зроблено відповідний запис за №445, за місцем реєстрації у Відділі реєстрації актів громадського стану виконкому Приморської районної Ради народних депутатів м. Одеси, про що було видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 від 02.07.1994 (т. 1, а.с. 14). 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О, посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Одесі, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_11 , попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства, повністю розуміючи значення своїх дій, без будь-якого до того примушення або впливу тяжких обставин, фізичного і морального насильства чи погроз, на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: все моє майно, де б воно не було і з чого не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстровано в реєстрі за №385 (т. 1, а.с. 41). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що видано свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_3 , складено відповідний актовий запис №5153, Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яке видано 17 травня 2016 року (т. 1, а.с. 15). 01 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Двоєнкіної Т.О., з письмовою заявою про прийняття спадщини за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа №31/2016 (т. 1, а.с. 156); 26 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Двоєнкіної Т.О., з письмовою заявою про прийняття спадщини, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , її чоловіка ОСОБА_4 , спадкова справа №31/2016 (а.с. 9, т. 2); На виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року, до суду надійшла належним чином посвідчена копія заповіту від 18 березня 2016 року, за реєстровим номером №385 від імені ОСОБА_4 , 1954 року народження, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 40, т. 1); Відповідно до пункту 16 постанови Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спорів у зв`язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК та враховувати, що заповідач, зокрема, має право: 1) призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235 ЦК). Згідно ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України у її присутності іншою особою. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими, визначеними законодавством, посадовими чи службовими особами, зазначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно частини 1 статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини. Згідно положень ст. ст. 1233-1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто. Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Згідно ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. У відповідності до ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Відповідно до глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України за №296/5 від 22 лютого 2012 року, посвідчення заповітів внесення змін до нього та його скасування, визначено, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними у п. 16 цієї Інструкції. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Пред`являючи позов про визнання заповіту недійсним, позивач покликається на свої сумніви у спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справа про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішується з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-2833цс16. Відповідно до пункту 18 постанови Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК); Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2017 року по вказаній цивільній справі була призначена комплексна посмертна судова психолого психіатрична експертиза. Проведення експертизи доручено Комунальній установі «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я». 10 травня 2017 року до суду направлено письмовий висновок судово психіатричних експертів №71 від 21.02.2017, який проведений Комунальною установою «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я», яким встановлено про те, що:

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя будь-яким хронічним, стійким психічним розладом не страждав, виявляв клінічні ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.

2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , під час складання та підписання оскаржуваного заповіту від 18 березня 2016 року, на хронічний стійкий психічний розлад не страждав, виявляв клінічні ознаки «психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, періодичне вживання, середня (друга) стадія залежності, стан нестійкої ремісії, які за глибиною та ступенем виразності не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Висновок судово психіатричних експертів №71 від 21.02.2017, виданий у складі експертної комісії: голова комісії - ОСОБА_7 , члени комісії - ОСОБА_8 , психолог - ОСОБА_9 , підписи експертів засвідчено Головним лікарем Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» - Волощук А.Є ( т. 1, а.с. 231-237). Вказаний висновок суд оцінює як належний та допустимий доказ, який будь-яких сумнівів у суду не викликає, щодо його правильності та повноти дослідження з врахуванням при цьому всіх наданих сторонами доказів. Судом встановлено, і вбачається з матеріалів справи про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на спростування висновку комплексної посмертно судово психолого - психіатричної експертизи. Іншої медичної документації та доказів щодо наявності у ОСОБА_4 психічних розладів на час написання заповіту, позивачкою ОСОБА_1 суду не надано. Також, позивачкою ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що складання померлим ОСОБА_4 вищевказаного заповіту не відповідало його волі в силу психічного розладу, та волевиявлення спадкодавця не було вільним, а також суду не надано належних та допустимих доказів з боку позивачки, які б підтвердили її посилання не те, що на час складання та посвідчення заповіту ОСОБА_4 страждав на поведінкові та інші розлади здоров`я, а також не міг усвідомлювати значення своїх дій у повній мірі та керувати ними. Суд вбачає, що заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 , відповідає вимогам законодавства, щодо форми та державної реєстрації. При цьому, суд враховав, що до повноважень нотаріуса при посвідченні правочину відноситься визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у правочині (п. 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої за №296/5 від 22.02.2012 (в редакції чинній на момент складання заповіту). Також, згідно п. 16 вказаної Інструкції, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Проте, оскаржуваний заповіт ОСОБА_1 від 18.03.2016 року відповідної відмітки нотаріуса про наявність фізичних вад заповідача не містить, навпаки вказано, що заповіт підписано власноруч заповідачем. З матеріалів справи вбачається та підтверджено сторонами у судовому засіданні, про те, що ОСОБА_1 за життя не визнавався обмеженим у цивільній дієздатності або недієздатним. Отже, співставляючи пояснення, надані сторонами у судових засіданнях, та досліджені під час судового розгляду докази, суд зазначив про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними при складанні заповіту від 18.03.2016. Суд, також не приймає до уваги посилання позивача, як підставу позову про те, що заповіт ОСОБА_1 був складений на сторонню особу відповідача ОСОБА_2 , оскільки таке право заповідача призначити своїми спадкоємцями будь-яку фізичну особу, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, прямо передбачено чинним законодавством (ст. 1235 ЦК України) та його обмеження законом не допускається. Судом встановлено, про те, що при складанні заповіту, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий №385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 , волевиявлення ОСОБА_4 було вільним і відповідало його внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складання заповіту він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважав що заповіт був належним чином підписаний, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, відповідно до ст. 1234 ЦК України, форма заповіту та порядок його посвідчення дотримано, тому відсутні підстави для визнання заповіту ОСОБА_1 недійсним. В період розгляду справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненими та доповненими позовними вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на майно а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_12 /чотири/, яка розташована у будинку АДРЕСА_13 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; земельну ділянку №42,1/2 АДРЕСА_14 , цільове призначення - ведення індивідуального садівництва; квартиру АДРЕСА_15 /сорок три/, яка розташована у будинку АДРЕСА_16 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_4 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_5 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_9 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_8 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; на транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , та усунення перешкод в користуванні майном, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 передати ОСОБА_1 транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ). Із матеріалів справи вбачається про те, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 16.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М., реєстровий номер №2242, та зареєстрований 09 грудня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4085955, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 256736551101, позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 89). Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 17413980 від 06.02.2014, яке видано Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4580564, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 286824951101, позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 (т. 1, а.с. 96). Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 15777739 від 31.12.2013, яке видано Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції в Одеській області, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 4159097, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 260948551101, позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_9 (т. 1, а.с. 98). Згідно договору купівлі-продажу від 25.03.2014, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №324, та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 5107574, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 319654051101, позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_10 (т. 1, а.с. 100). Суд, з матеріалів справи вбачає про те, що позивачка ОСОБА_1 є власником вищевказаного майна, на яке позивачка просить суд визнати право власності за нею. Вищевказане майно, власником якого є позивачка ОСОБА_1 не входить до переліку спадкового майна (спадщини), яке залишилось після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , який при житті залишив заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 . Одночасно, позивачка ОСОБА_1 у вищевказаному уточненому та доповненому позові, просила суд, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 на майно, де власником квартири АДРЕСА_1 , є померлий ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.03.1992, який посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Коряченко А.А., реєстровий номер №1-2572; та зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 17.04.1992 (т. 1, а.с. 48). Відповідно до договору міни від 09.10.1996, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №7323, та зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації від 23.10.1996, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 88). Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку Серія ОД, виданого Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів про право власності на землю за №2, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки №42,1/2 41, площею 0,099 га, яка розташована на території Єгорівської сільської ради. Садівниче товариство «Металург», цільове призначення - ведення індивідуального садівництва (а.с. 10, т. 2); Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., реєстровий номер №2624, та зареєстрований 09.12.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 3974878, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 249995951101, померлий ОСОБА_4 є власником квартира АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 93- 95); Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 від 04.09.2013, ОСОБА_4 є власником транспортного засобу «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ) (а.с. 11, т. 2). Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Із матеріалів справи вбачається про те, що ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року, зупиненно провадження по іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна на праві спільної сумісної власності, визначення частки в праві спільної сумісної власності, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом ( т. 2, а.с. 90). Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Т.О. про визнання заповіту недійсним, про визнання права власності на спадкове майно, про усунення перешкод в користуванні власністю та не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають. З цих підстав суд, відмовив в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту недійсним, про визнання права власності на спадкове майно, про усунення перешкод в користуванні власністю, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту дійсним - задовольнив. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A,№303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27.01.2004). Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10 травня 2011 року) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23.12.2003), а саме «Суд повторює, що згідно його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Колегія суддів вважає, що позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що її чоловік ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року в силу психічних та поведінкових розладів здоров`я внаслідок вживання алкоголю, запійної формі, абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, отже його виявлення не було вільним та не відповідало його внутрішньої волі, що є підставою для визнання заповіту від 18 березня 2016 року недійсним. Вона як спадкоємець померлого першої черги має право власності на спадкове майно. Відповідач ОСОБА_3 перешкоджає їй користуватися спірним автомобілем, тому зобов`язаний усунути перешкоди цьому шляхом повернення спірного майна. Й, навпаки, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спростовані підстави первісного позову. Позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено належним чином обґрунтованість підстав цього позову та обрання нею неефективного способу захисту свого права. Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі №521/121224/13 (провадження №61-11935св19) зробив наступний правової висновок: «У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких базується прийняти ним судове рішення, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо». Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції не «заслухав» належним чином зауваження позивача за первісним позовом щодо обґрунтованості підстав позову, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення. Так, Верховний Суд у постанові від 11.11.2019 у справі №496/4851/14 (провадження №61-7835сво19) зробив наступний висновок: «У частині 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Згідно частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови. Частиною 1 статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини 1 статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини 1 статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29.02.2012 у справі №6-9цс12 та від 17.09.2014 у справі №6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними. У постановах Верховного Суду від 05.02.2018 у справі №404/4956/15-ц (провадження №61-1294св18), від 25.07.2018 у справі №416/13806/14 (провадження №61-33508св18), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також виходила з того, що підставою для визнання правочину недійсним згідно статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними». Встановлено, що досліджений судом першої інстанції висновок посмертної судово психіатричної експертизи №71 від 21.02.2017, який складений Комунальною установою «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я», у зв`язку з позбавлення судових експертів можливості ознайомитися з показами всіх свідків, допитаних судом, в повному обсязі, є необґрунтованим та викликає сумніви у його правильності. У зв`язку з необґрунтованою відмовою судом першої інстанції у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 у проведенні повторної експертизи, ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2018 року заява представника ОСОБА_10 і інтересах ОСОБА_1 про призначення експертизи задоволено частково та призначено у справі повторну посмертну судово психолого-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання: Чи страждав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на протязі життя будь-яким психічним розладом, якщо так, яким? В якому психічному стані перебував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення заповіту від 18 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №385, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Тетяною Іванівною? Чи усвідомлював ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи стан психічного здоров`я та супутні конкретні обставини справи, значення своїх дій та чи міг керувати своїми діями під час підписання заповіту від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Тетяною Іванівною, зареєстрованого в реєстрі за №385? (т. 2, а.с. 238-242). Висновком повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи №326 від 02.08.2019, проведеної судовими експертами КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» під час розгляду справи в апеляційному порядку, встановлено, що:

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 алкоголю, синдром залежності» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за «Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду).

2. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Тетяною Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі за №385, виявляв клінічні ознаки «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, запійна форма, декомпенсована (третя) синдрому залежності зі стійким саматоневрологічними порушеннями» (що відповідає діагностічним критерієм рубрики «F10.263» за « Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), які за глибиною та ступенем виразності емоційно-вольових та інтелектуально-мнестичних змін, абсолютно позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 3, а.с. 63-81). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, зміненою ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року була задоволено заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Софронкова Надія Олександрівна, про забезпечення доказів (про проведення комісійної експертизи) задоволена та призначена у справі №523/14823/16, посмертна комісійна судово-психолого-психіатрична експертиза, на вирішення якої поставлено питання: Чи страждав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , при складанні та підписанні нотаріально посвідченого заповіту 18 березня 2016 року стійким психічним розладом чи на психічне захворювання? Якщо так, то яким саме відповідно до міжнародного класифікатора хвороб МКХ-10 (ІСD-10)? Чи був ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , за своїм психічним станом спроможним розуміти значення своїх дій та управляти ними при складанні та підписанні заповіту від 18 березня 2016 року? Витрати за проведення експертизи було покладено на ОСОБА_2 , яка була попереджена про негативні наслідки ухилення від проведення експертизи (т. 4, а.с. 32-33, 58-59). Однак вказана посмертна комісійна судово-психолого-психіатрична експертиза не була проведена судовими експертами Одеської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» у зв`язку із порушенням ОСОБА_2 положень статті 15 Закону України «Про судову експертизу», не сплатою попередній оплати витрат за проведення експертизи, що підтверджується листом ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 13 травня 2025 року №29/439-2025 (т. 4, а.с. 72). Статтею 109 ЦПК України передбачено, що, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Як зазначено у частині 1 статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 у даному випадку недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами та ухилилася від проведення експертизи, та в порушення статей 10, 81 ЦПК України вона не надала належних та допустимих доказів на спростування висновку повторної комплексної посмертної судової медико-психологічної та психіатричної експертизи №326 від 02 серпня 2019 року Вказаний висновок експертизи колегія суддів вважає категоричним та обґрунтованим, таким що відповідає матеріалам справи та не викликає сумніву у його правильності. За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав свого позову, а саме, те, що її чоловік ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року в силу психічних та поведінкових розладів здоров`я внаслідок вживання алкоголю, запійної формі, абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, отже його виявлення не було вільним та не відповідало його внутрішньої волі, що є підставою для визнання заповіту від 18.03.2016 недійсним. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України визначено, що право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власність зобов`язує, держава не втручається в здійснення власником права власності. Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець померлого чоловіка першої черги має на визнання за нею право власності на спадкове майно а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_12 /чотири/, яка розташована у будинку АДРЕСА_13 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; земельну ділянку №42,1/2 41, площею 0,099 га, яка розташована на території Єгорівської сільської ради, Садівниче товариство «Металург», цільове призначення - ведення індивідуального садівництва; - квартиру АДРЕСА_3 , а саме: частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_4 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_5 , а саме: частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_9 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_8 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», д.н.з. НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 . Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 перешкоджає їй користуватися спірним автомобілем, тому позивачка ОСОБА_1 має право вимагати усунення перешкоди цьому шляхом повернення спірного майна. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «…. якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла висновку про те, що за обставинами цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, позивачкою за первісним позовом ОСОБА_1 доведено належним чином, що її чоловік ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання та підписання заповіту від 18 березня 2016 року в силу психічних та поведінкових розладів здоров`я внаслідок вживання алкоголю, запійної формі, абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, отже його виявлення не було вільним та не відповідало його внутрішньої волі, що є підставою для визнання заповіту від 18 березня .2016 року недійсним. Вона як спадкоємець померлого першої черги має право власності на спадкове майно. Відповідач ОСОБА_3 перешкоджає їй користуватися спірним автомобілем, тому зобов`язаний усунути перешкоди цьому шляхом повернення спірного рухомого майна. Досліджуючи питання дотримання балансу інтересів сторін спору на предмет переваги між захистом порушеного права позивачки за первісним позовом на спадкове майно за законом та правом відповідачки ОСОБА_2 на спадщину померлого за заповітом, колегія суддів вважає, що у даному випадку задоволення первісного позову не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо відповідачів. Отже, в судовому засіданні доведено належним чином те, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушують права позивачки ОСОБА_1 на спадкове майно, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України право позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 підлягає захисту судом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Тому, первісні позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовні вимог необхідно відмовити. Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 20, 215, 225, 1218 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судово рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічного позову. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 сплатила та документально підтвердила сплату судового збору при подачі позовної заяви в сумі 650,20 грн та при подачі апеляційної скарги в сумі 7 500,00 грн (т. 2, а.с. 125), тому у зв`язку із задоволенням первісної позовної заяви та апеляційної скарги підлягає присудженню з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 159, 20 грн в рівних частках. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року скасувати й ухвалити постанову, якою первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, усунення перешкод в користуванні власністю задовольнити. Визнати недійсним заповіт, який посвідчений 18 березня 2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О., реєстровий номер 385, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповідав все своє майно ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_9 . Визнати права власності в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; земельну ділянку №42,1/2 41, площею 0,099 га, яка розташована на території Єгорівської сільської ради, Садівниче товариство «Металург», цільове призначення - ведення індивідуального садівництва; квартиру АДРЕСА_3 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_4 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_5 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_6 , яка розташована у будинку АДРЕСА_7 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; квартиру АДРЕСА_8 , а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно; транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ), а саме: 1/2 частину, як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частину, як на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , Усунути перешкоди в користуванні майном, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передати ОСОБА_1 транспортний засіб «MITSUBISHI ASH», державний номерний знак НОМЕР_1 (номер шасі НОМЕР_2 ). У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна про визнання заповіту дійсним відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_9 , ОСОБА_3 , РНОКПП не відомий, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_10 , витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 8 159, 20 грн в рівних частках. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 05 листопада 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда