Постанова 4807 № 320/2511/18

Дата документу 21.07.2020 Справа № 320/2511/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 320/2511/18 Головуючий у 1 інстанції: Ковальова Ю.В. № 22-ц/807/2306/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним, ВСТАНОВИВ В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову зазначала, що її батьками були: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В свою чергу, батьками її батька були її дідусь та бабуся - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зміна її прізвища відбулась внаслідок подій: 14.03.2002 в зв`язку з розірванням шлюбу матері з батьком, вона змінила своє прізвище на ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище матері); 24.04.2010 вступила в шлюб з ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у її діда та бабусі народилась - ОСОБА_9 - менша сестра її батька, відповідно її тітка, з якою вона підтримувала дружні сімейні відносини. В дитинстві багато часу проводила в неї, а коли стала доросла, продовжувала її відвідувати та запрошувати до себе в родину. ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько ОСОБА_3 , мешкаючи в м. Мелітополі, у віці 44 років, помер. Її тітка ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, стала власницею 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Останні 4 роки проживала зі своїм співмешканцем ОСОБА_10 , 1957 р.н.. Також, у неї збереглись відносини зі знайомою ОСОБА_2 , яка доводилась їй кумою, тітка хрестила в неї дитину. На початку 2012 тітка ОСОБА_9 , дізналась про своє онкологічне захворювання молочної залози. Позивач разом зі своєю з матір`ю допомагали ОСОБА_9 матеріально. В усній формі тітка заповідала свою частину будинку саме їй, єдиній племінниці. Працювала тітка на ДП «Придніпровська залізниця» на посадах багажного касира та комірника, під керівництвом ОСОБА_11 , яка є рідною сестрою її матері. У зв`язку з хворобою, за власним бажанням тітки та на підставі її заяв, вона була неодноразово переведена на інші посади. Обов`язки на займаних посадах були легше попередніх, що підтверджувало її погане самопочуття. Станом на серпень 2016 р. ОСОБА_9 була змушена приймати досить сильні медичні препарати, призначені лікарями- онкологами, бо дуже скаржилась на значний больовий синдром. Позивача з матір`ю та чоловіком докладали всі зусилля з метою допомоги тітці. З її співмешканцем у позивача склались досить добрі відносини. Щодо стану самопочуття ОСОБА_9 , зазначає, що в результаті прийому медичних препаратів тітка вела себе досить не характерно звичайній поведінці, виникало враження, що періодами вона не завжди орієнтувалась в просторі, та знаходилась в якомусь хворобливому стані. В період з 22 вересня 2016 року по 07 листопада 2016 року перебувала аж 5 разів на лікарняному та приймала лікарські препарати, які сильно впливали на стан її здоров`я та в неї відбувався тимчасовий психічний розлад. 15 вересня 2016 року ОСОБА_9 була проведена томограма головного мозку, згідно висновків якої, MR-картина поліочагового пораження обох півкуль головному мозку та правої середньої мозочкової ніжки - вторичного характеру. ОСОБА_9 в момент складення заповіту, а саме з 22 вересня 2016 року по 03 жовтня 2016 року знадилась на стаціонарному лікуванні КУ «Мелітопольський онкологічний диспансер» ЗОР та жодним чином не могла самостійно порушувати режим стаціонару в лікувальному закладі, без дозволу медичного персоналу. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 мешкаючи в м. Мелітополі, померла. Після певного часу з`ясувалось від ОСОБА_10 , що і підтверджено Витягом зі Спадкового реєстру від 15.11.201, що померла ОСОБА_9 , страждаючи фізичними болями, з метою подальшого лікування хвороби з відповідним фінансуванням, на вимогу відповідачки ОСОБА_2 , була змушена 29.09.2016 укласти нотаріально посвідчений заповіт на все своє майно, на її ім`я. Враховуючи мотиви та обставини, при яких було укладено спірний заповіт, ймовірний хворобливий стан ОСОБА_9 , вважає його недійсним. 16.08.2018 від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що посилання позивачки в частині обґрунтування її позовних вимог є безпідставними. Зазначила, що ОСОБА_4 29.09.2016 склала на її користь заповіт на належне їй майно за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального з її боку, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 1235 ЦК України, з якої вбачається, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Дані обставини свідчать про те, що волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі. При цьому, звертає увагу суду на те, що позивачка, посилаючись у позові на те, що вона змусила ОСОБА_4 , користуючись її важким станом здоров`я, укласти з нею заповіт, не представила суду жодного доказу, який би підтверджував цей факт, незважаючи на те, що у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Безпідставне твердження позивача відносно того, що ОСОБА_9 в усній формі заповідала свою частину будинку саме позивачці по справі ОСОБА_1 , бо воно нічим не підтверджено та не відповідає вимогам закону. Нічим не обґрунтоване та не підтверджене твердження позивачки відносно того, що вона матеріально допомагала ОСОБА_9 . Позивачка по справі, ОСОБА_1 ніколи не надавала їй матеріальної допомоги у зв`язку з її хворобою та не здійснювала догляд за хворою тіткою, ніколи не супроводжувала її до лікарських закладів. Фактично матеріальну допомогу на лікування ОСОБА_9 надавала її хресниця- рідна донька ОСОБА_2 . Також не відповідає дійсності заява позивачки у позовній заяві про те, що ОСОБА_4 в результаті прийому медичних препаратів вела себе досить не характерно звичайній поведінці, періодами не завжди орієнтувалась в просторі та знаходилась в якомусь хворобливому стані. Фактично до дня смерті ОСОБА_9 , незважаючи на те, що вона дійсно мала онкологічне захворювання (рак молочної залози), їй не призначалась та вона не приймала наркотичних та психотропних препаратів (їй проводили хіміотерапію та вона приймала тільки знеболюючі), вона перебувала при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цих дій, вона завжди орієнтувалась у просторі та ніколи не здійснювала будь-яких дій, які б свідчили про не характерність її звичайній поведінці. Посилаючись на зазначені обставини просила суд, визнати недійсним нотаріально посвідчений заповіт від 29.09.2016, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською Оксаною Олегівною, складений ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року в позові відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2016 ОСОБА_9 (яка є тіткою позивачки), складено заповіт, яким на випадок своєї смерті усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що буде йому належати на день її смерті за законом та на що вона буде мати право, вона заповідає ОСОБА_2 . Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О. за реєстровим № 3507 (а.с.52 Т.1). ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 03.10.2017 року (а.с.50 Т.1). ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання вищевказаного заповіту недійсним, посилаючись на те, що в момент складання заповіту волевиявлення тітки не було вільним і не відповідало її волі. В судовому засіданні пояснила, що підставою недійсності заповіту вважає той факт, що тітка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки перебувала у вкрай тяжкому фізичному та моральному стані внаслідок наявної у неї онкологічної хвороби, постійно знаходилася під дією медичних препаратів, що суттєво вплинуло на її свідомість. Відмовляючи у задоволенні позову, суд пеешої інстанції правильно послався на відсутність доказів, які підтверджували б абсолютну нездатність заповідача розуміти значення своїх длій та керувати ними. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цією особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Відповідно до ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Суд першої інстанції правильно послався на роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за якими правила статті 225 ЦК ( 435-15 ) поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК ( 1618-15 ) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. В п. 1 Інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов`язань, що виникають із договорів та інших правочинів»№ 10-1390/0/4-12 від 27.09.2012, адресованого головам апеляційних судів сформульовано обов`язкову для всіх судів України правову позицію щодо визнання недійсним правочину відповідно до частини першої статті 225 ЦК України. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 212 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Проведеною у справі посмертною судово-психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність спадкодавця у момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) висловив правову позицію, відповідно до якої підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Отже, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України) (постанова від 29 лютого 2012 р. № 6-9цс12). Згідно з висновком призначеної судом першої інстанції судово-психіатричної експертизи № 418 від 23.09.2019, ОСОБА_9 , 1966р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент складання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Чудською О.О. 29.09.2016, виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного емоційно-нестійкого (астенічного) розладу легкого ступеню внаслідок онкологічного захворювання (рак правої молочної залози з метастазами у головний мозок). Ступінь психічних розладів був таким, що вона могла в повному обсязі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.(а.с.231-238 Т.1). Таким чином, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_9 в момент складання нею заповіту, розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючий на той час ступінь психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував ) на її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними, що, враховуючи вищенаведене, само по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК України. Суд першої інстанції не обмежився письмовим висновком експертизи, а й допитав у судовому засіданні експерта, який підтвердив, що під час підписання заповіту 29.09.2016 ступінь психічних розладів заповідачки був не таким, щоб позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій і керувати ними. Такого висновку експерти дійшли спираючись на надані медичні документи. При апеляційному розгляді позивач просила призначити нову повторну експертизу, яка надала б висновок спираючись на пояснення свідків. Натомість судова колегія не знаходить підстав для сумніву у висновку, наданому суду першої інстанції, не вбачає в ньому неповноти або непереконливості. При цьому судова колегія виходить також з того, що допитані свідки давали суперечливі пояснення, на що зверталася увага і експертами. Враховуючи що визначальним у визначенні психічного стану є дослідження медичної документації, а допитані свідки не зазначали про будь-які неадекватні дії заповідача, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження власних вимог. Одночасно судова колегія враховує інші обставини справи. Так, заповіт посвідчувався нотаріально, при цьому нотаріусом не було виявлено будь-яких перешкод для посвідчення заповіту через сумніви у психічному стані заповідача, наслідки підписання заповіту заповідачеві були роз`яснені. За медичною документацією у період з січня 2016 по вересень 2017 у зв`язку з діагнозом ОСОБА_9 наркотичні та психотропні препарати не призначались, ОСОБА_9 на час смерті працювала на станції Мелітополь структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», під час стаціонарного лікування могла самостійно покидати стаціонар, а вживані нею препарати та застосовані методи лікування за свідченням лікарів не є такими, об впливали на психіку пацієнта. За таких обставин суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог . Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. За змістом ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідач просила стягнути з позивача на її користь витрати на правову допомогу при апеляційному перегляді справи у розмірі 4000 гр. Судова колегія враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вказаних вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Позивачем заперечувалася доцільність витрати на правову допомогу у визначеному розмірі. Враховуючи ступінь складеності справи та обсяг часу, витраченого у зв`язку з апеляційним переглядом, враховуючи тотожність її заперечень як при розгляді справи у суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді, згоду з висновками суду першої інстанції тощо, судова колегія вважає можливим обмежити розмір відшкодування витрат відповідача на правову допомогу при апеляційному розгляді 2000 гр. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року по цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу при апеляційному розгляді у розмірі 2000 гр. (дві тисячі). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 липня 2020 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков